передплата Українською | In English

№9, травень 2010

«Кобзарі»-фронтовики«Кобзарі»-фронтовики

Поділитися:

Переді мною три невеличкі книжечки із назвою «Кобзар», видані у 1942, 1943 і 1944 роках. Із усієї колекції «Кобзарів», яку я зібрав, найбільше ціную саме ці збірки. Чому? Бо вони нагадують мені про бійця, на долю якого випали най­тяжчі випробування війни.

Передмови до цих трьох книжок написав академік Павло Тичина. До видання 1942 року вступне слово назване «Гнів Шевченка» (див. «Віче», № 7, 2010 р., стор. 66), а до видань 1943 і 1944 років – «Сила «Кобзаря».

1943 рік знаменний початком визволення України від німецьких загарбників. У передмові до збірки того року читаємо:

«Книги, як і взагалі всі твори людського духу, не однакову мають долю. Одні з них, мов той листочок, що упав з верби на воду: покрутився, покрутився, і от вже його нема. Це твори естетів і всякого роду пустоцвітів літературних. Другі ж, неначе тая водорость бліда, що намагається потужний хід спинити річки: пальці її завши слизькі, витягнуті за водою. Це твори надмірних чистьох, святош і містиків непоправних, які, відставши від життя, мають, одначе, гордий намір величний хід історії спинити. Та дарма! Їхні наміри самий тільки сміх у народу викликають, сміх та жалість. І от, нарешті, є ще один рід творів у житті. Вони (твори) немов та брила кам'яна, мов глиба скелі вікової висить і думу свою мовчки передумує над шумом. І брила слухає вітрів, сама ж вдивляється у піняву, у бризк і шум, що під ногами, намагаючись угадати: а де ж то є найглибша та вибоїна підводна, щоб кинутись туди і цим бо вирівняти дно, а річці новий вже напрям дати? І раптом брила, від скелі одколовшись, падає униз. І криком кричать тут береги кругом, що з несподіванки від страху затрусились. І з дна протест старого водяним стовпом підскочив!.. Але протест старого тепер вже до чого? Він безсилий: річка ж бо, розлившись, розбившися на дельти, пішла текти другим шляхом, і вже новії береги, нові простори закликають вперед її, весь час приваблюючи квітами запашними та травами зеленими... Цей образ брили кам'яної я хочу прикласти до появи «Кобзаря» в літературі. Ах, сила названої книжки так була велика!».

У травні 1943 року з Уфи 20 тисяч «Кобзарів» вирушили воювати на фронт. А пройти їм до Перемоги належало ще два роки – тяжкі, довгі, политі кров’ю, всіяні могилами. Попереду починалася велика битва за визволення рідної української землі. Ось туди і їхав «Кобзар»-фронтовик.

5 липня 1943-го стартувала Курська битва, яка через місяць закінчилася розгромом німецьких військ. Контрнаступ Червоної Армії на орловському і бєлгородському напрямках переріс у загальний стратегічний наступ, який розгортався на широкому фронті – від Великих Лук до Чорного моря. В його ході планувалося визволити від ворога всю Лівобережну Україну, форсувати Дніпро і захопити на його правому березі стратегічні плацдарми.

Ворог оцінював Дніпро як серйозну перепону для військ. У серпні--вересні розпочалася операція з визволення України. Разом із бійцями активну участь у цій операції брали «Кобзарі».

Вірш «Вінок» Вадима Скоморовського розповідає про тодішні події у Каневі:

Звільнивши дніпровський берег,
Натомлені і спітнілі,
Вони окопались мовчки
За вербами у кущах. 

Крізь голі промерзлі віти
Виднілась гора Чернеча,
І з неї Тарас Шевченко
Вдивлявся у далечінь.

Стояв у тяжкій задумі
Над згарищами й дротами,
Синів своїх довгожданих
З-за обрію виглядав.

«Кобзарю»-фронтовику присвятив свій вірш «Дорога реліквія» Іван Паліївець:

Мені після війни комбат
Прислав реліквію священну –
«Кобзар» Шевченків ... той, що брат
Читав зенітникам щоденно.

На нім автограф брат лишив –
Кров запеклась поміж рядків,
Коли від кулі супостата
На снігову упав постіль...

Заклечану могилу брата
Вже зарівняла заметіль.

…Тулю до серця рідний дар –
Обпалений в боях «Кобзар».

А ось рядки із вірша Миколи Рибака «Нас заколисував Волосожар»:

Тримаючи прострелений «Кобзар»,
Читав радист натхненно:
«Кари катам, кари!»
Не дочитав, бо чуємо з пітьми
Наказ: приготуватись до атаки!
Не прочитали епілогу ми
Могутньої поеми «Гайдамаки»

 …«Кобзарі», які тримаю в руках, дожили до Перемоги. Вони знову й знову нагадують мені про того бійця, на долю якого випали найстрашніші випробування Великої Вітчизняної. Про того бійця, що загинув у перший день війни у Бресті, що впав на широкому полі моєї Корсунь-Шевченківщини, що був смертельно поранений у Берліні. Про того бійця, що, тяжко поранений, знову і знову піднімався в атаку і ходив доти, доки одного травневого дня наказів на атаку вже не віддавали.

Автор: Володимир ПОРТЯНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Бюджет, закони про ФОП та підтримку бізнесу: нардеп розповів подробиці зустрічі депутатів і уряду Вчора, 28 листопада

Арахамія допускає, що бюджет на 2021 рік буде прийнятий на позачерговому засіданні Вчора, 28 листопада

В ОП заявили, що падіння економіки за 2020 рік не має бути більше 5% Вчора, 28 листопада

Україна та Естонія домовились про технічне та фінансове співробітництво 27 листопада

Мінцифри: Україна піднялася в рейтингу індексу електронної участі ООН 27 листопада

В Європі вперше судитимуть дипломата з Ірану за тероризм 27 листопада

Заступник Шевченка став членом наглядової ради Нацдепозитарію 26 листопада

Профспілка "Антонова" має намір судитися через створення наглядової ради 26 листопада

США відтермінували блокування TikTok 26 листопада

Громадська рада Нацкомісії з тарифів хоче, аби "Нафтогаз" продавав газ на біржі  25 листопада