Орли не помирають на землі…

18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу

Весна 1942-го. Жителі давнього руського міста Ярославль, де за часів війни базувалося безліч стратегічних об’єктів, що працювали на потреби фронту та були головною мішенню ворожої авіації, стали свідками унікального та героїчного вчинку молодого льотчика. У небі з’явився німецький «Юнкерс» із тритонним озброєнням, що швидко наближався до міста. Радянський льотчик, який патрулював небо, атакуючи ворога, витратив увесь свій боєзапас, однак безрезультатно. Тоді він упритул наблизився до ворога і вдарив його лівим крилом свого літака. Обидві машини каменем упали на землю, а в повітрі завис парашут рятівника. Наступного дня все місто дізналося ім’я свого незвичайного героя – Амет-хан Султан.

Батьки Амет-хана – лакець, який переїхав у Крим із Дагестану, та кримська татарка побудувалися неподалік Алупки на живописних схилах гори Ай-Петрі. Там, у самому небі, вище за яке можуть бути хіба що орли, 20 жовтня 1920-го народився Амет. Мрії про небо визначили його покликання на все життя.

У 1939–1940-х роках Амет-хан навчався у Качинській школі військових льотчиків. Уже тоді, вражений могутністю й віртуозністю винищувачів, він зрозумів, що на таких машинах йому доведеться не тільки освоювати вищий пілотаж, а й воювати з дуже досвідченим ворогом. За умов зовнішньої загрози дворічний термін навчання скоротили і курсантам доводилося схоплювати все «на льоту» за прискореною програмою.

Молодого льотчика, на рахунку якого було лише 10 льотних годин, війна застала під Кишиневом. До кінця року полк Амет-хана був цілковито знекровлений, а вцілілих негайно відрядили «у тил», де вони перенавчалися, опановували управління новими винищувачами «Харрикейнами». І ось полк направили до Ярославля. Саме тут 22-річний льотчик виконав свій знаменитий таран, за що був названий почесним громадянином Ярославля та нагороджений орденом Леніна.

Восени 1942-го Амет-хан бере участь у Сталінградський битві. За незаперечні заслуги 24 серпня 1943 року його нагороджують другим орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка». Амет-хану Султану присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

А потім було ще багато віражів та підбитих ворожих літаків. Визволення Донбасу, Таганрога, Мелітополя, рідного Криму…

У травні 1944-го льотчику дозволили навідати своїх рідних. Сповнений радості, уперше за довгі роки війни він їде додому. Такий жаданий відпочинок затьмарила… політика. Кримських татар оголосили зрадниками Батьківщини, розпочалася депортація з Криму. У відчаї Амет-хан Султан звертається по допомогу до командувача 8-ї Повітряної армії Тимофія Хрюкіна. Тільки завдяки йому вдається захистити матір Героя Радянського Союзу, яку генерал бере під свою опіку.

Війну Амет-хан завершує в Берліні, де 29 квітня над аеропортом Темпельхоф збиває свій останній ворожий літак.

29 червня 1945 року його нагородили другою медаллю «Золота Зірка».

Війна позаду, але мирне життя складається нелегко: грошей катастрофічно бракує, на роботу не приймають, з навчанням не виходить… Усьому вина – його національність. Роботодавці прохолодно реагують на цей рядок в анкеті. І знову завдяки його бойовим товаришам, зокрема Тимофію Хрюкіну, у лютому 1947-го Амет-хан повертається в небо і працює льотчиком-випробувачем. У стислий термін, виконуючи надскладні польоти, стає одним із найкращих випробувачів країни. На початку 1950-х здійснив серію випробувань унікальних крилатих снарядів, що стали прообразами крилатих ракет великої дальності. За неоціненний внесок у розвиток вітчизняної техніки його втретє представили до нагородження «Золотою Зіркою». Однак… національність. Кримський татарин не може бути тричі Героєм Радянського Союзу! Його нагороджують орденом Червоного Прапора та Сталінською премією ІІ ступеня.

1953 року ще за життя Амет-хана Султана, двічі Героя Радянського Союзу, удостоєно встановлення пам’ятника в Алупці.

З початком утілення космічної програми у 1960-х Амет та його колеги випробовують на собі умови невагомості, перш ніж Юрій Гагарін подолає земне тяжіння й опиниться на орбіті планети Земля.

У жовтні 1970-го, коли видатний льотчик святкував 50-ліття, колишній однополчанин запитав ювіляра, чи не збирається той завершити свою льотну діяльність та «скласти крила». На що Амет-хан Султан розповів притчу про те, що орли ніколи не помирають на землі. Відчуваючи наближення смерті, вони злітають високо в небо, а потім, склавши крила, каменем падають униз. Тож орли помирають у небі…

Ці слова виявилися пророчими. 1 лютого 1971 року під час виконання випробувального польоту Амет-хан Султан разом з екіпажем трагічно загинув. Була це випадковість чи з умислом улаштована «операція» тогочасного керівництва – питання риторичне. Утім, причин аварії й досі не з’ясовано. А може, так обрізали крила Амету, щоб не загострювався національний рух кримських татар за повернення на Батьківщину, до якого він активно долучився.

Сьогодні в Алупці на честь великого героя відкрито музей Амет-хана Султана. Однак він не має офіційного статусу, діє лише як відділ республіканського кримськотатарського музею мистецтв, чим дуже засмучений головний хранитель історії видатного льотчика, завідувач відділу Мустафа Мустафаєв:

– Вважаю справжнім блюзнірством те, що людина, чиє ім'я навіки вписане в історію авіації, чий героїзм та самопожертва рятували життя в роки Другої світової, не заслуговує на вшанування пам’яті на належному державному рівні. Чому країна не шанує своїх героїв, які відчайдушно йшли в бій за день сьогоднішній, за чисте небо над схилами Ай-Петрі, вище якого тільки орли?..

Автор: Ольга ПРОКОПЧУК