Іграшки для дорослих, або Відродження львівського гутного скла

Розквіт школи львівського гутного скла на початку третього тисячоліття пов’язаний з іменем народного художника України Андрія БокотеЯ. Саме він – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, академік, ректор Львівської національної академії мистецтв – став сьогодні на порятунок українського художнього скла як виду національного декоративно-ужиткового мистецтва. Цьогоріч у жовтні незмінний голова організаційного комітету Андрій Андрійович Бокотей проведе вже VIII Міжнародний симпозіум гутного скла, але цього разу на базі нещодавно відкритого підприємства «Галицьке скло».

Майстрів-гутників повернули з-за кордону

Усе почалося з першого львівського симпозіуму у 1989 році. Його засновником і головою став художник Андрій Бокотей. І хоча симпозіум був запланований як усесоюзний, він одразу став міжнародним. І в цьому заслуга скляра Андрія Бокотея, відомого за кордоном своїми новітніми творчо-експериментальними методами декорування скла. Крім того, у світі була знана львівська школа гутного скла, яка «породила» кафедру художнього скла у Львівській академії мистецтв. Уже на перший симпозіум до Львова приїхали художники зі світовими іменами: Жозе Філіп із Бельгії – голова Міжнародної асоціації художників скла, Іржі Шугаєк із Чехії, Марвін Ліпофскі зі США, Янош Єгенейш з Угорщини, Мікко Мерікаллір із Фінляндії та інші.

Майстер-класи проходили на Львівській кераміко-скульптурній фабриці, яка була базою для творчих колективів Художнього фонду СРСР починаючи з 1970-х років. Уже тоді до гутного цеху фабрики з’їжджалися підвищувати свій професійний рівень художники-склярі з усіх республік колишнього Союзу. Відтак проведення міжнародних симпозіумів із гутного скла у Львові стало традицією й вони відбувалися що три роки.

Розвиток гути стимулювали досвідчені майстри, які працювали на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Вони славилися розмаїттям ідей, технічних засобів, силою таланту та фантазії. Нині все це тільки в спогадах. Минуло чотири роки, відколи закрили фабрику. Через подорожчання енергоносіїв і нерентабельність цех гутного скла припинив існування одним із перших. Майстри з унікальним досвідом і вмінням залишилися без роботи й вирушили в пошуках шматка хліба хто куди. Вони влаштувалися на гутах у Канаді, США, Прибалтиці, Франції, Чехії, Польщі. Але, на щастя, знайшовся український підприємець – Віталій Дем’янюк, який збудував новітній завод гутного скла в селі Новий Яр, що в Яворівському районі.

– Я радий, що галицьке скло врятоване завдяки таким бізнесменам, як Віталій Дем’янюк, – каже А. Бокотей. – Ми розшукали й повернули на нове підприємство чудових майстрів, які десятиліттями працювали на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Це наш національний скарб. Не всім майстрам удалося виїхати. Дехто залишився тут, але не працював за фахом, а просто сторожував. Та й ми, організовуючи VIII симпозіум, уже не мали бази для його проведення. Відтепер наш новий партнер – підприємство «Галицьке скло», де в жовтні відбудеться черговий симпозіум.

Камерний оркестр художника Бокотея

На VIII Міжнародний симпозіум гутного скла знову приїдуть всесвітньо відомі майстри, і працювати, обмінюватися досвідом із ними – це дарунок для кожного художника, студента, а для нового заводу – чудова реклама. До того ж за умовами симпозіуму кожний учасник залишає одну свою роботу там, де її творить. Львів уже має унікальну колекцію з більш як трьохсот творів таких відомих майстрів, як Метью Дюран, Роберт Емерінгер, Янош Єгенейш, Фідель Ібрагімов, Марк Єкстранд, Каі Коппель, Віві-Анн Кеердо, Іржі Шугаєк, Бідар Вендель, Жорж Лемпер’є, Борис Федоров та інші. У новому музеї скла експонується лише частина творів з попередніх симпозіумів.

– Усі відомі художники-склярі за кордоном мають власні гути, галереї. Серед них популярний митець-скляр Іржі Шугаєк із Чехії. Його знають у всьому світі. Іржі був учасником усіх симпозіумів і приїде знову. Я з ним познайомився ще 20 років тому в Новому Борі на симпозіумі склярів, – розповідає Андрій Андрійович Бокотей.

До речі, за кордоном публіка полюбляє споглядати, як працюють майстри біля печей і сприймає цей процес як захопливе видовище. Такі екскурсії на приватні гути дуже популярні. У Львівській академії мистецтв при кафедрі художнього скла працюють дві навчальні печі, якими керує начальник цеху Юрій Миронович Угрин. Його зі Львівської кераміко-скульптурної фабрики запросив на роботу ректор академії мистецтв. На думку художника Андрія Бокотея, без таких фахівців-виробничників процес створення виробів із гутного скла був би неможливим.

– Художник-скляр – один у полі не воїн, – пояснює А. Бокотей. – Я порівнюю свою роботу з камерним оркестром. Я – композитор – задумую твір, проводжу «репетицію», тобто пояснюю послідовність процесу. Тоді разом із майстрами (їх два або три) беремося до роботи. Розпочинає «перша скрипка» провідного майстра. Її мелодія так захоплює, що долучається решта членів бригади. Атмосфера єдиного творчого злету досягає таких високих нот, що вже нічого пояснювати не треба, варто лише послати думку поглядом – і на наших очах відбувається таїнство, що наповнює нас якоюсь неземною радістю. І від цього неповторного захопливого відчуття отримуєш більше насолоди й задоволення, ніж від уже готового виробу.

Уже 40 років Андрій Бокотей творить свої скляні шедеври, відомі й належно оцінені в усьому світі, вони є окрасою багатьох галерей, музеїв та інтер’єрів і в Україні, і за кордоном. Одну з останніх серій витончених робіт художник назвав «Іграшки для дорослих». Він – винахідник і фантазер, який запровадив не один метод декорування гутного скла. Тому так і переймається тим, щоб українське художнє скло як вид декоративно-прикладного мистецтва відродилося в третьому тисячолітті.

«Я виготовляла листочки для скляного яблука,
а він нахилився й поцілував мені обидві руки…»

Технологія гутного скла, поширена в Галичині у ХVII–ХVIII століттях, використовується й донині. Це техніка вільного видування виробу з розтопленої скляної маси за допомогою склодувної трубки. Робота майстра-склодува, який видуває й формує скломасу, потребує віртуозності й швидкої реакції, знання матеріалу та особливого вміння втілити творчий задум.

На думку власника новоствореного підприємства «Галицьке скло» Віталія Дем’янюка, українське художнє скло врятують нові технології і висока якість продукції, яку забезпечать досвідчені львівські майстри-гутники. Тому, розпочинаючи будівництво заводу, він передусім подбав про найсучасніше устаткування, яке привіз з-за кордону. Обладнання на підприємстві встановлювали італійське й чеське. Будівля заводу сьогодні схожа на гарний світлий корабель, що височить серед, на жаль, занедбаних скелетів-руїн колишнього велетня радянської металургії «Яворів-Сірка» (38 кілометрів від Львова).

– Ніхто не вірив, що ми розчистимо руїни і зведемо тут простору чотириповерхову споруду, – розповів журналу «Віче» директор ТзОВ «Галицьке скло» Зиновій Іванович Литвин. – Звичайно, це було нелегко, будівництво тривало чотири роки.

Сьогодні підприємство оснащене за всіма європейськими стандартами: енергоощадні печі, комп’ютери, телекамери. Тут відбуваються всі необхідні технологічні процеси: від приготування шихти і скломаси до видування, декорування продукції, обробки її та шліфування. Важливою ділянкою виробництва є лабораторія, якою керує хімік Любомира Яківна Миронович, від її високої фахової майстерності залежить якість скломаси. Розробляє зразки майбутньої продукції головний художник Василь Петрович Швець.

– Наша надія – майстри львівської гути, яких розшукали в різних країнах і запросили на роботу, – знайомить мене  директор З. Литвин із працівниками. – Це подружжя Любов і Володимир Кроти (Прибалтика), Володимир Хохлов (Канада), Роман Венгриняк (Львів), Володимир Крислач (Львів), Тарас Кіх (Польща), Мирон Мамчур (Португалія). Усі вони мешкають у Львові, їх привозить на роботу спеціальний автобус. Майстрам створили добрі умови праці, але й вимогу поставили високу – європейська якість продукції.

Підприємство працює лише три місяці. А вже протягом першого тижня майстри досягли тієї «всесоюзної» якості, котрою свого часу славилася Львівська кераміко-скульптурна фабрика. Та новостворена продукція має конкурувати зі світовими зразками. Майстри-гутники вже підготували таку колекцію із 130 виробів і представили її на виставці у Франкфурті.

– Ми з чоловіком працювали в Естонії на приватному підприємстві, коли його відвідав вісімдесятирічний швед, власник кількох суднокомпаній, – розповідає майстер Любов Крот. – Він кілька хвилин спостерігав, як я виготовляла листочки для скляного яблука, після цього нахилився і поцілував  мені обидві  руки. В ту хвилину мені стало соромно за свої не зовсім привабливі робочі руки. Але швед настільки був захоплений нашою роботою, що в такий зворушливий незвичний для нас спосіб виявив свої почуття. Працюючи за кордоном, ми виготовляли якісні коштовні подарунки з гутного скла, вартість одного виробу іноземці оцінювали в тисячу доларів. І все-таки ми повернулися додому, бо тут уже є для нас робота, від якої дістаємо задоволення.

Майстри опанували всі відомі методи декорування скла. Для них немає нічого неможливого, у них багатий виробничий досвід, а розквіту їхнім фантазії і таланту сприяють відповідні умови праці та нове обладнання. На виготовлення одного виробу іноді потрібно витратити майже годину. Довершеність і якість продукції залежить від творчого злету. Сам процес створення виробів нелегкий і фізично, адже все відбувається біля печі, вручну. Кожний наступний виріб не схожий на попередній: для гутного скла не характерні штампи й кліше.

Автор: Лариса МАРЧУК