№4, лютий 2010

Перспективи членства України в Продовольчій та сільськогосподарській організації ООН

Проблема міжнародної і національної економічної безпеки, що полягає також у гарантуванні достатнього продовольчого забезпечення, посідає одне з центральних місць у політиці всіх економічно розвинених держав. Саме тому в 1945 році під егідою ООН було створено Продовольчу та сільськогосподарську організацію ООН (ФАО). ООН приймає найважливіші політичні рішення й міжнародні документи з проблеми забезпечення світової продовольчої безпеки. А підготовку обґрунтувань і проектів відповідних офіційних документів ООН здійснює, як правило, ФАО з використанням результатів своєї діяльності та матеріалів роботи інших міжнародних організацій.

Членство у ФАО надає державам такі переваги й можливості: отримувати технічну допомогу організації в пріоритетних галузях агропромислового комплексу; брати участь у розробці міжнародних стандартів (що особливо важливо у сфері якості й безпеки харчової продукції), а також в інформаційній мережі ФАО; проводити спільні передінвестиційні дослідження відповідних секторів агропромислового комплексу (АПК); користуватися можливостями організації із залучення фінансування провідних міжнародних фінансових інституцій (Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку) для реалізації пріоритетних проектів у галузі АПК тощо.

Інтеграція національних аграрних господарств у світове аграрне господарство, створення конкурентоспроможного міжнародного аграрного сектору є головними умовами того, аби будь-яка країна могла посісти гідне місце у світовому господарстві.

За роки незалежності Україною здійснено глибокі структурні реформи сільського господарства, докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, на основі приватної власності на землю створено організаційно-правові структури ринкового типу. Однак ці надзвичайно важливі процеси потребують постійної державної підтримки та стимулювання, а також міжнародної координації, яка сприятиме ефективному розвитку галузі. Така координація може бути здійснена передусім у рамках спеціалізованих міжнародних універсальних організацій системи ООН, зокрема в рамках ФАО.

Географічне розташування України, розміри її території, чисельність населення, природні ресурси в поєднанні з потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу й право мати статус одного з найвпливовіших членів ФАО.

2003 року Україна набула повноправного членства у ФАО. Постановою Кабінету Міністрів № 1371 від 13 вересня 2002 року «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади в діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» відповідальним за організацію співробітництва з ФАО визначено Міністерство аграрної політики [6].

Співробітництво нашої держави з ФАО є доволі активним: Україна – член багатьох робочих органів цієї організації й бере участь у заходах ФАО. За період членства здійснено майже 100 візитів українських представників до інших країн–членів організації для участі в заходах ФАО. На період 2007–2009 рр. Україну було обрано до складу Ради ФАО, тож вона дістала право брати участь у голосуванні з фінансових і правових питань.

Наша держава є членом п’яти відкритих комітетів ФАО та двох комісій: Комітету з питань сировинних товарів, Комітету рибного господарства, Аграрного комітету, Комітету з питань всесвітньої продовольчої безпеки, Комітету лісового господарства, Комісії «Кодекс Аліментаріус» і Комісії з питань генетичних ресурсів, відповідальними за співробітництво з якими є структурні підрозділи Мінагрополітики України [3].

Окремо слід зупинитися на участі України в Комісії «Кодекс Аліментаріус»*, що є спільним органом ФАО та Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Членство в комісії відкрите для всіх держав–членів ФАО й набувається після письмового повідомлення Генерального директора ФАО або ВООЗ про намір держави приєднатися до комісії [4].

У вересні 2004 року Україна отримала офіційне повідомлення про членство в комісії. Відповідно до вже згаданої Постанови Кабінету Міністрів № 1371 від 13.09.2002 р. Міністерство охорони здоров’я визначено відповідальним за організацію співробітництва з комісією. Члени комісії беруть безпосередню участь у розробці відповідних стандартів та інформують її про всі аспекти запровадження цих стандартів у своїй державі.

Держава, яка стала членом комісії, повинна створити національний орган, відповідальний за роботу в комісії. Крім того, вона зобов’язана прийняти стандарти комітетів комісії, до яких приєдналась або прийняла їх із певними застереженнями з визначенням дати повного приєднання до цих стандартів. Держава має надати ФАО техніко-економічне обґрунтування необхідності затримки прийняття стандарту комісії в цілому із зазначенням розбіжностей між ним і чинним національним стандартом, а в разі неприйняття – обґрунтування причини цього, визначення розбіжностей із національним стандартом, а також рекомендації щодо процедури імпорту та обігу продукції за стандартом комісії.

Приєднання до комісії надало нашій державі можливість:

– отримувати інформацію про світові та регіональні харчові стандарти;

– здійснити перехід до світових стандартів у галузі безпеки харчових продуктів;

– впливати на прийняття світових стандартів у відповідних галузях;

– оперативно реагувати та за можливості запобігати схваленню стандартів, які негативно впливають на конкурентоспроможність національної продукції.

Слід зазначити, що діяльність України в комісії істотно вплинула на формування національного законодавства. Для приведення його у відповідність до стандартів ФАО, зокрема списку дозволених і заборонених речовин і засобів,  розробленого Комісією «Кодекс Аліментаріус», внесено зміни до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», який регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, імпортуються, експортуються. Окремі розділи закону регулюють міжнародну торгівлю харчовими продуктами та міжнародне співробітництво України у сфері безпечності та якості харчових продуктів. До того ж цим законом встановлено вимоги до експортних потужностей переробних підприємств. Зокрема, зазначено, що будь-який продукт, котрий експортується до країни призначення й походить із затверджених експортних потужностей, повинен бути маркований відповідно до вимог країни призначення [1].

Отже, завдяки участі України в комісії поступово починають створюватися  правові умови для ефективного розвитку й використання експортного потенціалу нашого агропромислового комплексу та захисту прав споживача сільськогосподарської продукції.

ФАО постійно відстежує результати біотехнологічних досліджень і поширює нову інформацію серед своїх членів. Розповсюдження генетично-модифікованих організмів і продукції з їх вмістом нині є беззаперечним фактом. Цей процес відбувається як у державах, що є розробниками відповідних технологій і експортерами генетично-модифікованої продукції, так і в тих, котрі через різні обставини є імпортерами таких товарів у вигляді об’єктів для наукових досліджень, продуктів харчування, корму для худоби, насіннєвого матеріалу тощо. За даними ФАО, генетично-модифіковані культури вирощують Аргентина, Австралія, Канада, Китай, Німеччина, Колумбія, Індія, Індонезія, Мексика, Південно-Африканська Республіка, Іспанія. Дві третини всіх генетично-модифікованих культур у світі вирощується в США. Велике значення має наявність законів, які регулюють виробництво та маркування генетично-модифікованих організмів [5]. Для України й досі є відкритим питання маркування продукції з генетично-модифікованими організмами. Хоча відповідний закон і прийнято, однак не розроблено механізму його реалізації.

Останнім часом особливо наголошується на потребі ощадливого ставлення до природного середовища. ФАО активно сприяє міжнародним і національним заходам у сфері збереження природних ресурсів. 1992 року в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, на якій було узгоджено концепцію сталого розвитку та прийнято програму дій «Порядок денний на ХХІ століття», а на конференції 1997 року в Нью-Йорку – підбито проміжні підсумки її реалізації. Результатом роботи цих форумів став системний і багатофункціональний підхід до аграрної сфери, що передбачає ощадливе ставлення до природного середовища.

Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій і двосторонніх угод, пов’язаних із охороною довкілля. Її міжнародні зобов’язання щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають із положень уже ратифікованих договорів, а також тих, що перебувають на стадії розгляду. Виконання Україною цих зобов’язань  потребує приведення національного законодавства у відповідність до норм міжнародного права й урахування міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів. Окрім того, на державному рівні необхідно реалізовувати комплексну національну регуляторну політику, спрямовану на раціональне використання земельних, водних і біологічних ресурсів. У зв’язку з цим прийнято Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» [2], який визначив, що основними пріоритетами державної аграрної політики є створення умов для реалізації та захисту прав аграріїв на землю, формування ринкових земельних відносин і охорона земель, створення рівних умов для функціонування організаційно-правових форм ведення господарства в аграрному секторі, державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації й інтеграції, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, податкової та бюджетної політик тощо. Реалізація  основних напрямів, визначених у цьому законі, дасть змогу гарантувати продовольчу безпеку держави, перетворити аграрний сектор України на високоефективний та конкурентоспроможний і на внутрішньому, і на зовнішньому ринку. Основні напрями передбачають сталий розвиток аграрного сектору національної економіки на період до 2015 року. Вони поширюються на сільське господарство, харчову промисловість і переробку сільськогосподарської продукції.

Отже, основні проблеми й перспективи розвитку міжнародно-правового співробітництва нашої держави та ФАО мають два правові виміри. По-перше, це правові питання, пов’язані з подальшим науково-технічним розвитком  сільського господарства, а також із розвитком міжнародних відносин у цій сфері. По-друге, це вдосконалення чинного законодавства й процесу нормотворчості в агропромисловому комплексі.

Співпраця з ФАО має сповна використовуватись урядом України під час реалізації національної програми в галузі продовольчої безпеки та підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки на основі внесення пропозицій щодо розробки і вдосконалення нормативно-правових актів.


Джерела

1. Закон України № 2809-IV від 06.09.2005 р. «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» //  Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.

2. Закон України № 2982-IV вiд 18.10.2005 р. «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 1. – Ст. 17.

3. Звіт про участь делегації України в роботі 36-ї сесії конференції ООН з питань продовольства та сільського господарства (ФАО). – http://www.minagro.kiev.ua/ page/?9271

4. Комісія «Кодекс Аліментаріус». – http://www. codexalimentarius.net/web/index_en.jsp

5. Міжнародний агробізнес: Навч. посібн. / За ред. І. Ю. Сіваченка, О. В. Захарченка. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – C. 181.

6. Постанова Кабінету Міністрів України № 1371 від 13.09.2002 р. «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади в діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» // Офіційний вісник України. – 2002. – № 38. – С. 36. – Ст. 1776.

---

* Кодекс Аліментаріус – це зведення харчових стандартів, прийнятих Міжнародною комісією ФАО/ВООЗ, із запровадження Кодексу стандартів і правил щодо харчових продуктів. Стандарти кодексу охоплюють основні продукти харчування – як оброблені й напівфабрикати, так і необроблені. Крім того, кодекс охоплює питання охорони здоров’я споживачів харчових продуктів та сприяння добросовісній торгівлі ними. По суті, він є найважливішим міжнародним довідником з якості харчових продуктів, продовольчої безпеки та діяльності системи охорони здоров’я в цій сфері.

Автор: Ірина Каліущенко

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня