Роль інтернет-мережевих спільнот у становленні інформаційного суспільства в Україні

Актуальність дослідження ролі Інтернету та мережевих спільнот зумовлена інтенсифікацією перетворень, які відбуваються в сучасному українському соціумі. Формування інформаційного суспільства ґрунтується на розвитку індустрії інформаційних і телекомунікаційних послуг, створенні середовища, орієнтованого на масового користувача. Характер, масштаби та глибина сучасних змін такі, що потребують принципово нових підходів і рішень.

Пізнання стрімкого розвитку інформаційно-комунікативних технологій вимагає від соціологічної науки нових теоретичних трактувань. Слід звернутися до процесів, що відбуваються в умовах прискореного суспільного розвитку, масштабних взаємозв’язків, миттєвих комунікацій і складних соціальних технологій. Нині є потреба в соціологічній методології, яка уможливила б адекватне відстеження змін у середовищі українських інтернет-спільнот. Світова теорія та практика вивчення цієї тематики активно розвивається (А. Тоффлер, Й. Масуда, Д. Іванов, М. Кастельс, Х. Рейнгольд, Ф. Уебстер, Т. Еріксен, П. Віріліо та інші); але якщо в світі вже замислюються про наслідки, визначають тенденції та прогнозують перспективи, то в Україні переважно доводиться наводити аргументи на захист існування та визнання інтернет-спільнот як особливих соціальних утворень (Л. Скокова, В. Щербина, Н. Костенко, О. Голобуцький, А. Арсеєнко, С. Коноплицький та інші).

аліз літератури, присвяченої вивченню інтернет-спільнот, праці з соціології техніки, масових комунікацій, журналістики, культури та інших галузей свідчать про мозаїчність інтересу (навіть внутрішньогалузевого) до проблем диференціації інтернет-спільнот.

У рамках міждисциплінарного підходу до вивчення інтернет-спільнот актуальним є використання таких методів: історичного (розгляд еволюції підходів до розуміння соціальних і культурних особливостей інтернет-спільнот); системно-структурного (визначення структури інтернет-спільнот в Україні); аксіоматичного (розгляд інтернет-спільнот та їхніх особистостей); моделювання (побудова наукової картини відносин, пов’язаних із використанням інтернет-ресурсів); аналізу документів та соціальної статистики (ілюстрування теоретичних тверджень); аналізу та синтезу (формування висновків).

Мережеве співтовариство – це специфічна форма соціальної структури, що експериментально встановлюється емпіричними дослідженнями як атрибут інформаційної епохи [1, c.167].

Очевидним є факт, що кібернетичний комунікативний простір буде новим чинником соціального відчуження, в ньому виявляться й уже виявляються не тільки майнові, а й інтелектуальні, освітні відмінності, й не лише на рівні соціальних груп, а й окремих індивідів. Комунікативний світ розколовся. Один табір активно користується Інтернетом і всіляко сприяє його розвитку, а представники іншого вважають, що всесвітня мережа ще не раз спантеличить майбутні покоління несподіваними проявами.

Утворені в мережі масові спільноти спочатку були продовженням традиційних соціальних співтовариств (користувачі інформаційно-аналітичних, фінансових, комерційних, наукових структур). Потім стали виникати нетрадиційні співтовариства, які йменуються «кіберсоціумами», «віртуальними», або «онлайн-співтовариствами». Використовують також поняття «кібергромада». Природно, що вони стали предметом досліджень соціологів насамперед у країнах, де вплив нових співтовариств найвідчутніший: США, Англії, інших державах Західної Європи [4, c. 35].

Проте досі багато хто сумнівається, чи є ці співтовариства певною реальністю, гідною серйозної уваги соціологів. Такий підхід необхідно було обґрунтувати. Іще 1999 року на сторінках віртуального соціологічного видання Hypermedia Research Centre, що підтримується Вестмінстерським університетом у Лондоні, вчені стверджували: на тлі тогочасних політичних й економічних потрясінь вивчення ефемерних, без окреслених кордонів співтовариств є справою другорядною й з практичного погляду нерезультативною.

Слід також зазначити, що сам термін «співтовариство» досить невизначений у соціології. У 1955 році Джордж Хиллері нарахував 94 суперечливі соціологічні визначення цього терміна. Ще проблематичнішим є його використання з приставкою «кібер» або прикметником «віртуальне» [5]. Навіть Оксфордський соціологічний словник вказує, що двозначність терміна «співтовариство» робить неможливим його емпіричне дослідження [7]. Зауважмо також, що, з погляду соціальної філософії, людське співтовариство, власне, ще не сформоване. Історично виникали лише його прообрази у формах «релігійної громади», «колективу».

Умовами виникнення кіберспільнот є можливості, що надаються тим або іншим кібернетичним ресурсом (вузлом, порталом тощо).

По-перше, це можливість якоїсь форми ідентифікації індивіда або групи, причому ступінь її може варіюватися від псевдоніма до повних даних з адресою та місцем роботи.

По-друге, наявність того або іншого механізму контролю: від морально-психологічного до економічного і юридичного, в перспективі ж – і політичного.

По-третє, наявність тієї або іншої форми історії – чинника ідентифікації індивіда на надіндивідуальному ґрунті, в рамках спільної діяльності. На перших етапах формування інтернет-співтовариств їхньою історією була історія майбутнього.

По-четверте, можливість впливу членів кіберсоціуму на формування правил комунікації. Проте з ускладненням комунікації та збільшенням кількості її агентів така можливість буде дедалі меншою.

По-п’яте, єдність цілей і взаємна довіра, що досягається на цій основі. Учасники кіберспільнот на ранньому етапі їхнього розвитку – у цьому сенсі «секта обраних», що рухаються в Майбутнє, на тлі якого всі індивідуальні відмінності мисляться неістотними.

Вважається, що для позначення якісного характеру простору формування нових співтовариств продуктивним є використання терміна «темпоральний кіберкомунікативний континуум». Термін «континуум» передбачає наявність певного якісного вмісту, який може мати різні граничні позначення й форми структурованості. «Темпоральність» передбачає тимчасову характеристику як істотну складову співіснування індивідів, включених у континуум: немає індивіда «взагалі» (що має якісь явні безвідносні якості), він є «тут-і-нині», як певний прояв можливих соціальних взаємодій, як ініціатор конкретної взаємодії. «Темпоральність» буття індивіда не фіксувалася в соціальному процесі доінформаційного рівня, вона визначала результат діяльності лише опосередковано, через його продукт (у найрозвиненішій формі – через товарну його форму). У темпоральному комунікативному кіберконтинуумі «тут-і-нині» прояв індивіда не лише фіксується, а й є значущим для організації структур спілкування в рамках соціального цілого.

Термін «інформаційне суспільство» дещо вужчий і вказує на те, що підставою соціальної поведінки індивіда виступає певна стійка конфігурація стосунків між соціальними спільностями. Кіберкомунікація охоплює більший спектр феноменів, включаючи індивідуалізоване середовище взаємодії в глобальному масштабі. Так, можна спілкуватися з роботом-симулятором певної культової фігури. Це спілкування не належить до масової комунікації, не визначає «обличчя суспільства» [4, c. 41].

У 90-х роках ХХ сторіччя сформовано уявлення про можливий просторовий образ структурованості мережі Інтернет, згідно з яким вона буде тривимірним містом із вулицями, кожен із кварталів якого визначатиметься тематикою інформаційних ресурсів, матиме населення – реальних і віртуальних суб’єктів взаємодії в інформаційному потоці. Водночас її структуру визначатиме також соціально-політична система сучасної побудови світу.

Останніми роками дослідники звернули увагу на вивчення процесів виникнення кіберспільнот (континууму), їхні топографічні та хронологічні виміри (кіберпростір і кіберчас). Постало питання про методи вивчення нового комунікативного середовища, формування й функціонування в ньому нових теоретичних конструктів, проблеми ідентифікації й самоідентифікації суб’єкта взаємодії, міфологізацію, етичні парадигми та правила, які виробляються в процесі їх існування.

Слід розрізняти терміни «віртуальна реальність» і «кіберспільнота». Існує два основні сенси поняття «віртуальне». З погляду традиційного природознавства, термін «віртуальне» розкривається через зіставлення ефемерності нескінченно малих переміщень об’єктів або нескінченно малих періодів існування часток і стабільної у своїх просторово-часових характеристиках реальності. Другий сенс породжений практикою створення й використання комп’ютерних симуляцій і розкривається через зіставлення ілюзорності об’єктів, що створюються засобами комп’ютерної графіки, та реальності матеріальних об’єктів. У понятті «віртуальна реальність» два сенси парадоксально поєднуються. Поведінка зображуваного об’єкта відтворює просторово-часову характеристику поведінки матеріального об’єкта.

Як універсальні властивості віртуальної реальності виокремлюються такі характеристики:

– нематеріальність дії (ідеальне виробляє ефекти, характерні для матеріального);

– умовність параметрів (об’єкти штучні та змінні);

– ефемерність (свобода входу/виходу забезпечує можливість переривання й відновлення існування).

Про віртуалізацію стосовно суспільства можна говорити лише з огляду на те, що воно стає схожим на віртуальну реальність, тобто може описуватися за допомогою тих самих характеристик. Віртуалізація в такому разі – це будь-яке заміщення реальності симуляцією образом. Необов’язково за допомогою комп’ютерної техніки, але обов’язково із застосуванням логіки віртуальної реальності.

Соціологія має предметом онтологізацію суб’єктів соціального життя. Вона покликана показати, як саме виникають (стають необхідними) конкретні суб’єкти, що діють на історичній арені в процесі розвитку суспільства. Історія описує ці суб’єкти в їхній проекції на просторово-часовий континуум, в тому вигляді, в якому вони стають видимими (проявленими) в наочно-матеріальному середовищі.

Віртуальні мережеві співтовариства можна типологізувати за різними критеріями. Вони формуються в різних середовищах спілкування. За ступенем інтерактивності комунікацій виокремлюють більш інтерактивні середовища спілкування (наприклад, чати) й менш інтерактивні (наприклад, e-mail). У першому разі спілкування відбувається в реальному часі, у другому – часовий проміжок між двома повідомленнями може бути скільки завгодно великим. За кількістю учасників, залучених у комунікативний процес, виокремлюють діалогову комунікацію (електронна пошта, ICQ), полілогову комунікацію (конференції, чати) й однонаправлену комунікацію (оголошення, реклама, відгуки тощо).

Розмір українських інтернет-спільнот є дуже спірним. За даними досліджень, наприкінці 2008 року в Україні налічувалося 6,7 млн. інтернет-користувачів [8]. А за технічними вимірюваннями щомісячна українська інтернет-аудиторія сягає 11,8 млн. унікальних користувачів [6]. Соціокультурні особливості української інтернет-спільноти, як і всього суспільства, зумовлені низьким рівнем комп’ютеризації й інформатизації. Невисокі темпи розвитку та впровадження інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя, диспропорції в економічному житті спільнот, поляризація за лінією «велике місто–місто–село» призводять до незначного обсягу регулярної інтернет-спільноти, а також відтворення в її структурі чітких вертикальних диференціацій за віком, статтю, матеріальним становищем, рівнем освіти, що може свідчити про її незрілість.

Основну частину інтернет-практик української аудиторії становить пошук інформації, пов’язаний переважно з освітніми цілями, підвищенням кваліфікації, ознайомленням із поточною інформацією та новинами, комунікація (електронна пошта, соціальні мережі, ICQ, пошукові системи, форуми тощо), розваги (ігри, музика, фільми).

Український дослідник С. Шкребець на прикладі інтернет-форуму «Української правди» назвав низку можливих мотивацій участі індивіда в мережевому співтоваристві: потреба в спілкуванні та прагнення уникнути самотності, бажання дізнаватись новини з коментарями від однодумців, можливість анонімно висловити те, що складно висловити в реальному спілкуванні [3, c. 228].

С. Кремльова вважає: успішне функціонування мережевого співтовариства потребує від людини чимало часу, сил та уваги. Мережеві співтовариства повинні бути беззастережно сфокусовані на потребах своїх членів, а не спонсорів і рекламодавців. Контроль над членами співтовариства не повинен бути надмірним. Водночас слід формувати загальний дух, переконання, що «немає нікого розумніших за нас» [2].

Соціальна незрілість вітчизняної інтернет-спільноти зумовлена нерозвиненістю контенту українського сегмента Інтернету, пов’язаного з більш «просунутими» цифровими технологіями (електронним урядуванням, онлайн-бізнесом, фінансовими операціями, дистанційною освітою тощо). З огляду на недостатність культурного та технічного капіталу певних груп користувачів їхня увага переважно зосереджується на розважальних і комунікативних можливостях мережі, а не на інструментальних. Ситуація, коли одні групи населення  систематично залучені до використання передових цифрових технологій і мають з цього вигоди/привілеї у вигляді різнобічної та менш заангажованої інформації, економії часу й зусиль на пошук і отримання товарів та послуг, підвищення кваліфікації, зрештою, індивідуалізації життєвого стилю, а інші – відсторонені від цих можливостей фізично або інтелектуально, актуалізує проблему аналізу соціокультурних аспектів цифрової диференціації в українському соціумі.

Актуальність подальшого вивчення соціальними науками віртуальних мережевих співтовариств зумовлена тим, що їхня чисельність в Україні й інших державах продовжує неухильно зростати й водночас вони залишаються малодослідженими. Велике значення під час вивчення віртуальних мережевих співтовариств має питання, як процеси, що відбуваються в них, можуть впливати на соціальну реальність. Отже, якими є соціальні наслідки їхнього поширення.

Джерела

1. Коноплицкий С. Сетевые сообщества как объект социологического анализа // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 3. – С. 167–178.

2. Кремлева С. Чат «Сибирские Партизаны» как сетевое сообщество. – http://flogiston.ru/articles/netpsy/ chat_sibparty

3. Шкребець С. М. Інтернет-форум «Української правди» як віртуальна мережева спільнота // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна 844’2009: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. – Вип. 23. – С. 225–229; http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/ VKhNU/Soc_dos/2009_844/

4. Щербина В. Н. Сетевые сообщества в ракурсе социологического анализа. Опыт рефлексии становления «киберкоммуникативного континуума». – Запорожье: Просвіта, Бердянский педагогический институт, 2001. – 228 с.

5. Hillery George A.  A research odyssey: developing and testing a community theory. – http://books.google.ru/ books?id=c8X7ehoiwisC&dq=George+Hillery&printsec= frontcover&source=bl&ots=RNyqLItK9W&sig=MSNbJ7O9vsRpp2n4MHLPPXGyYWY&hl=ru&ei=imnUSuDUJIb6_Abp9ojZAg&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=3&ved=0CBEQ6AEwAg#v=onepage&q=&f=false

6. http://index.bigmir.net/uanet

7. http://www.enotes.com/oxsoc-encyclopedia/community

8. http://www.internetworldstats.com/stats4.htm 

Автор: Дмитро АФАНАСЬЄВ