Ювілейні лейтмотиви

Кінець року. Хазяйки підраховують ікринки на бутербродах, а лісники – ялинкові пеньки. Своя «бухгалтерія» є й у зовнішньополітичному відомстві. Дипломати сортують угоди та конвенції: підписані – ліворуч, не підписані – праворуч, а всілякі патетичні декларації – в урну (всім свято, а прибиральницям клопіт).

Під завісу року вийшов друком вартий уваги фоліант «Україна дипломатична». Це – десятий ювілейний випуск. Його презентацію вшанували присутністю Святійший Патріарх Філарет, перший заступник секретаря РНБО Володимир Огризко, народний депутат України Геннадій Удовенко, посли іноземних держав й українські дипломати. Редакційна колегія, очолювана міністром закордонних справ Петром Порошенком, видавець Павло Кривонос і головний редактор Анатолій Денисенко запропонували гідний продукт. Щорічник цікавий уже як довідник. У нім подано інформацію про всіх надзвичайних і повноважних послів України в іноземних державах, а також довідки про надзвичайних і повноважних послів і почесних консулів в Україні.

Видання привертає увагу й блоком наукових студій. Автура поважна: Петро Порошенко, Анатолій Зленко, Борис Тарасюк, Володимир Хандогій, Олег Білорус, Валерій Солдатенко, Віктор Черномирдін, Леонід Шкляр, Віктор Андрущенко, Андрій Кудряченко та багато інших цікавих авторів. Одне слово, 1118 сторінок не змарновано.

Одна лише сторінка в цій книзі зайва: п’ята – вітальне слово Президента Віктора Ющенка. Звернімо увагу на лейтмотиви, в яких одностайні автори щорічника. Петро Порошенко зазначає: «Зовнішня сфера не має бути ареною зведення внутрішньополітичних рахунків. (…) Зовнішня політика лише тоді має бажаний ефект, коли спирається на широку громадську підтримку, консенсус державно-політичних еліт» (стор. 9). Борис Тарасюк: «Кількість прихильників вступу України до НАТО сьогодні не перевищує 30%. Це зумовлено перш за все браком об’єктивної інформації та антинатовською істерією представників п’ятої колони» (стор. 63). Леонід Шкляр: «Сьогодні ні для кого не секрет, що Україна втратила свій шанс прискореної інтеграції в європейські структури, шанс, що виник одразу після помаранчевої революції» (стор. 728).

Запитання: хто винен? Відповідь див. на 5-й стор.