передплата Українською | In English

№1, січень 2010

Віталій КОРЖ: «Що шанують громадяни: слова чи вчинки?»

Поділитися:

Радісні дні різдвяно-новорічних свят ознаменувалися для мене ще однією приємною подією: вийшла друком моя книжка «Не по словах, по справах пізнаєте їх» із промовистим підзаголовком «Спостереження досвідченого парламентарія».

По суті, це третя частина хронікально-документальної (якщо не сказати: сучасної літописної) трилогії про трьохлітній постпомаранчевий відрізок 2006–2009 років нинішнього суперечливого етапу новітньої історії України.

Перша частина трилогії вийшла влітку 2007-го під назвою «Мій головний привілей», із характерним підзаголовком, що визначає її жанрову орієнтацію, – «Міркування незалежного Українця в діалозі з читачами».

Цей діалог я вів не лише з моїми земляками-виборцями на Чернігівщині, а й із численними дописувачами зі всієї України.

Відбувалося це в умовах підготовки до чергових парламентських виборів 2007 року, коли нашою державою законодавчо й господарчо керувала біло-блакитно-червона коаліція – Партія регіонів, соціалісти та комуністи – з Олександром Морозом на чолі Верховної Ради і Віктором Януковичем на чолі Кабінету Міністрів України.

Комуністи з ортодоксальними соціалістами завжди використовували «попутний вітер» незалежно від того, куди він дме. Тоді, 2007 року, вони прекрасно уживалися з великим олігархічним капіталом, награбованим за рахунок збіднення народу, про благо котрого вони так гаряче дбають на словах.

Як влучно висловилася тоді Юлія Тимошенко, «вони поміняли теоретичний «Капітал» Маркса на реальний капітал донецьких». Вони й досі сидять поряд із регіоналами і «співають» в одній компанії з олігархами, яких вони ще донедавна «клєймілі позором».

Неперевершені у мистецтві демагогії, вони брешуть так натхненно й так переконливо, що навіть той, хто достеменно знає, що це – цілковита маячня, часом починає сумніватися: а, може, ця брехня і є правдою?

Три роки тому, коли Україною керувала урядова команда Януковича–Азарова, на її адресу ми чули лише схвальні відгуки Президента В. Ющенка, тоді, як ці «проффесіонали» тишком-нишком дерибанили нашу країну.

Чого варта бодай їхня афера з передаванням величезної прикерченської ділянки українського чорноморського шельфу (16 тисяч квадратних кілометрів!) трьом студенткам у приватну власність(!).

Український народ дізнався про цей обурливий факт лише в січні 2008 року, після того, як Кабінет Міністрів очолила Юлія Тимошенко, котра вивела злодіїв на чисту воду та скасувала цю кримінальну оборудку.

Друга книга трилогії вийшла в березні 2008-го під назвою «Крізь призму фактів» із підзаголовком «Суб’єктивна хроніка підліткового віку незалежної України».

Ця хроніка охопила події, які відбувалися в Україні впродовж одного року – од червня 2007-го до червня 2008-го. Події, що створювали інформаційне тло, на котрому автор будує свої міркування, дає оцінки і пропозиції, у тому числі спираючись на документальні матеріали й особисту участь у подіях.

Тому книга «Не по словах, по справах пізнаєте їх»  продовжує хронікально-документальну розповідь дієвого учасника подій, що й зумовило її підзаголовок – «Спостереження досвідченого парламентарія».

Спостереження викладені у восьми розділах книги із вступом та епілогом, охоплюючи головні аспекти теми, зазначеної в заголовку твору.

Чи не найголовнішим підсумком цих моїх спостережень є сумний для мене висновок: причиною як мінімум половини наших негараздів є наївна віра більшості громадян у правдивість слів високих посадових осіб в українському політикумі.

За прикладами не треба далеко ходити. Візьміть хоча б виступи В. Ющенка. Навдивовижу правильні слова він говорить про нашу історію, мову, єдину Церкву, українську культуру, необхідність жити по правді, боротися з корупцією тощо.

Але… Але говорить так, неначе він – громадянин В. Ющенко – вчора з Марса прилетів і оцінює події з позицій марсіанина. Неначе не він керував цією країною впродовж п’яти років.

Неначе не за його участі створено сумнозвісне «РосУкрЕнерго», неначе не з його відома прокручено аферу з корупційним продажем 16 тисяч квадратних кілометрів (половина площі моєї рідної Чернігівщини) українського нафтогазового шельфу в районі Керчі.

Неначе не за його вказівкою у ніч на 4 січня 2006 року підписано сумнозвісну газову угоду (про неї Юлія Тимошенко цілком резонно зауважила: «Мабуть, цю ганебну для України угоду було підписано з великого перепою!»), неначе не за його участі відбувся шалений обвал гривні у грудні 2008-го.

Неначе не він практично щодня шпетив, публічно звинувачував у всіх можливих і неможливих гріхах уряд, котрий майже сам на сам боровся за збереження стабільності української економіки в складних умовах кризи.

Урешті Президент України В. Ющенко навіть не посоромився звинуватити Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко в державній зраді(!).

І водночас В. Ющенко фактично приховував і активно захищав «діяння» В. Януковича, який відпанахав собі не лише добрячий «шматочок» Нікітського ботанічного саду в Ялті, а й прихопив 140 гектарів заповідного урочища Міжгір’я на півночі Київщини. Звісно, за допомогою керівництва області.

Чи, бува, не за цей «подвиг» колишньої голови Київської облдержадміністрації В. Ульянченко Президент В. Ющенко поставив її на чолі свого секретаріату?

А що ж зробив він сам, пан В. Ющенко? А пообіцяв він зробити десять кроків назустріч людям, проте впродовж п’яти років не зробив жодного. Але нині знову промовляє з пафосом правильні слова, знову обіцяє, водночас, не зраджуючи свого стилю, звинувачує уряд і «переводить стрілки» на Ю. Тимошенко.

На жаль, як бачимо, значна частина наших громадян продовжує вірити словам, а не ділам людей, котрі хочуть керувати Україною.

А тому другий важливий підсумок, який пов’язаний із першим і випливає з фактів, наведених у книзі «Не по словах, по справах пізнаєте їх», полягає в тому, що значна частина наших громадян має коротку пам’ять.

Саме через цю коротку пам’ять громадян політикам і вдається їх обманювати. Виявляється, можна впродовж кількох років злодіювати на вершинах районної, обласної чи загальнодержавної влади, а потім упродовж якихось кількох тижнів поусміхатися з бігбордів, з екрана телевізора й перед мікрофоном, щоб успішно навішати локшину на вуха довірливих виборців.

Причому система «навішування локшини» успішно діє впродовж вже скоро двадцяти років. За цей період народилося покоління нових громадян, але належних висновків досі не зроблено.

Можновладці продовжують натхненно брехати, руйнуючи Україну та продовжуючи збагачуватися за рахунок збіднення абсолютної більшості громадян.

Кардинальний абсурд нинішньої ситуації полягає в тому, що саме ця абсолютна більшість бідних громадян із маніакальною впертістю продовжує схвальними оплесками зустрічати «проФФесорів» і «академіків», котрі надалі вдосконалюють свою майстерність у галузі «навішування локшини» на вуха наївних, із короткою пам’яттю, довірливих, легковірних, а тому й безвідповідальних громадян.

Отож, намагаючись допомогти цим наївним, довірливим і легковірним, я на конкретних фактах розповідаю в цій книзі про те, звідки ростуть корені корупції, в яких «дрібницях» ховається лукавий, як Україну вели до кризи давно, послідовно й неухильно (це лише деякі заголовки глав у розділі «Право і ліво «державотворців»).

У восьми главах розділу «Зло чинять конкретні злочинці» наведено не лише факти, а й конкретні прізвища людей, котрі ці злочинні факти вчинили. Зрештою, у книзі подано великий список із 198 осіб, про багатьох з яких мають знати наші громадяни-виборці.

Книга не лише нагадує про факти нашої спільної новітньої історії. У ній передовсім ідеться про «Новації, що їх потребує Україна» (так називається передостанній розділ).

Серед цих новацій: про єдину Церкву, єдиний календар, державну товарно-інформаційну біржу, функціональний підхід до стратегії розвитку України тощо.

І, звичайно, про вибори. Бо знову відбувається ажіотаж навколо групи осіб, котрі, мов піна, давно плавають на поверхні політичного пива, яке самі й варять. Відповідно вони самі й ажіотаж «розкручують» навколо власних персон, аби й ми їх полюбили саме так, як вони вже давно люблять себе.

Вони намагаються й нас, «пересічних», втягнути у вир їхньої ажіотажної  «розкрутки». А допомагають їм у цьому різноманітні фахівці з такого втягування: політологи, політтехнологи, кадрові й кризові менеджери, політфранчайзери та політмаркетологи, речники і прес-службісти, дизайнери, рекламісти, спічрайтери, іміджмейкери, агенти впливу й інші «фахівці» з «надурювання та оболванювання».

Усі вони діють динамічно й наступально, швидко змінюючи гасла й вирази облич на своїх бігбордах. «Зателефонуй, тебе буде почуто!», «Твій голос почуто. Проблему буде вирішено!», «Україна для людей»…

Для яких людей? Тих, що в мерседесах? Чи тих, кому «мерседесівці» затримують виплату зарплатні на своїх приватних підприємствах і при цьому виганяють їх галасувати під Кабмін із абсурдними вимогами до уряду?

Нині маємо 18 кандидатів на одне президентське крісло. Причому всім відомо (а цим кандидатам – передусім!), що лише дві кандидатури можуть реально претендувати на цю найвищу посаду в Україні. Тоді, як всі інші технічні кандидати лише пнуться в ефір і на телеекрани, щоб засвідчити своє перебування у верхніх прошарках піни.

Чому ж тоді стільки відомих в Україні осіб, здавалося б, ризикуючи своїм авторитетом і достеменно знаючи, що їм не світить бути обраними, так гаряче хочуть переконати нас у своїй перемозі й кожен із них закликає голосувати за нього одного?

А тому, що вони об’єдналися в одному спільному й гарячому прагненні – за будь-яку ціну не допустити Юлії Тимошенко до посади президента!!!

Бо знають, що тоді закінчиться їхнє мафіозно-корумповане життя.

А от чи закінчиться насправді – залежить лише від свідомого вибору громадян. Якщо, звісно, громадяни оцінюватимуть кандидатів не по словах, а по їхніх справах.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рада може зібратись на позачергову сесію для голосування за міністра енергетики Сьогодні, 23 квітня

Силовики викрили голову правління банку у фальсифікації звітів для НБУ Вчора, 22 квітня

ПАРЄ підтримала резолюцію із закликом негайно звільнити Навального Вчора, 22 квітня

Нацкомісія з цінних паперів знайшла заміну Данилюку у наглядовій раді Нацдепозитарію Вчора, 22 квітня

Зеленський ввів в дію нові санкції РНБО: список Вчора, 22 квітня

Комітет Сенату США підтримав законопроект щодо збільшення військової допомоги Україні Вчора, 22 квітня

Поліція Чехії підтвердила затримання 5 осіб, які могли воювати проти України на Донбасі 21 квітня

Чорногорія скасовує всі обмеження для туристів з України 20 квітня

МЗС Чехії викликало посла РФ і просить ЄС і НАТО про солідарність 20 квітня

Гончаренка хочуть "жорстко покарати" у ПАРЄ за демонстрацію прапора України 20 квітня