передплата Українською | In English

№1, січень 2010

«Лисичанськ таки стане містом, у якому буде затишно всім, ним пишатимуться, зокрема й мої діти!»«Лисичанськ таки стане містом, у якому буде затишно всім, ним пишатимуться, зокрема й мої діти!»

Поділитися:

Такої думки Сергій Дунаєв, який на позачергових виборах міського голови Лисичанська, що на Луганщині, здобув торішнього вересня переконливу перемогу. Щоправда, прийняте ним рішення балотуватися на посаду міського очільника неабияк здивувало навіть тих, хто давно і добре знає Сергія Володимировича. Бо людина, котра свого часу реалізувала себе у великому спорті, стала успішним бізнесменом і могла б, як то кажуть, спокійно спочивати на лаврах, насолоджуватися життям, несподівано для всіх вирішила змінити свої життєві пріоритети – очолити громаду міста, яке до того ж вважається депресивним.

Запитання: «Для чого це було потрібно?». Відповідь: «Усе дуже просто. Дух патріотизму, який ще в дитинстві прищепили батьки, для мене не пустий звук, я завжди відчував і відчуваю себе патріотом Лисичанська, справжнім українцем, хоч би де був і що робив. Усі мої думки, прагнення, скільки себе пам’ятаю, були пов’язані з рідним містом: тут народився, тут мої рідні, друзі, сім’я. У цьому місті я вдома. Упевнений, маю досить енергії, зрештою, можливостей різного рівня, щоб допомогти Лисичанську піднятися з колін, стати містом, у якому буде затишно людям, яким пишатимуться, зокрема й мої діти. Хіба це не достатня мотивація для вибору, який я зробив?».

Нові пріоритети міської влади

Перше, із чого розпочав Сергій Дунаєв, посівши крісло міського голови, відвідав усі школи міста. Враження від цієї поїздки склалося дещо гнітюче. Звичайно, як депутат міськради, котрий свого часу очолював постійну комісію з питань соціальної політики, справ молоді, фізичної культури та спорту, Сергій Володимирович поінформований про брак фінансування навчальних закладів. Але в реальних масштабах цього недофінансування він переконався під час відвідування шкіл. Побачене шокувало: діти натискали на кнопки клавіатури,.. намальованої на папері, у такий спосіб вивчаючи комп’ютер.

– Бачили б ви ці очі, сповнені суму, – каже керівник міста. – Тому після того, як я об’їхав школи, відразу розпорядився: усі до одного навчальні заклади мають бути комп’ютеризовані. Мені закидали, що таке рішення влетить у копійчину, адже є купа не менш важливих питань, котрі потребують негайного вирішення. Але я переконав своїх опонентів: діти – це найдорожче, що в нас є. Адже, чого гріха таїти, в Лисичанську серед молоді ті ж суспільні недуги, що й скрізь. Є соціальне сирітство, пияцтво, наркоманія. Хочемо дати дітям альтернативу, забрати їх з вулиці? Почнімо з комп’ютеризації шкіл. За місяць здолали перший етап: у чотирьох школах запрацювали комп’ютерні класи. Найближчим часом, упевнений, вони будуть і в інших навчальних закладах міста.

Звичайно, очільник лисичанської громади розуміє: щоб виховати повноцінного громадянина суспільства, цього замало. Необхідно розвивати спорт, виховувати своїх чемпіонів, котрі в майбутньому прославлятимуть місто, країну. Тож незабаром тут відкриють новий спортивний комплекс, доступний кожному. І дорослі, і підлітки зможуть займатись улюбленим видом спорту.

– Усе буде на європейському рівні, – стверджує Сергій Володимирович. – Починаючи із сучасного освітлення майданчика зі штучним покриттям до спортивних залів, в яких можна буде займатися фітнесом, боротьбою, боксом, просто тренуватися.

Наступна не менш нагальна проблема, яка постала перед міською владою – дитячі садки. Точніше їх нестача. Останні роки попередньою владою, чи за її сприяння, більшість дошкільних закладів закрито. «А деякі взагалі знищили, – обурюється міський голова. – Я ніколи не розумів, навіщо і кому це знадобилося. Невже не можна було просто законсервувати ці об’єкти, зберегти. Адже криза й демографічний спад – явища тимчасові. Вирішення саме цих першочергових завдань я й узяв за мету, йдучи на вибори, і впевнений, що впораюся. Гуртом маємо розвивати в місті духовність, культуру. Вже розпочали облаштовувати паркові зони, завдяки допомозі бізнесових кіл завершується реставрація храму, якому цьогоріч виповнюється 170 років».

І повірте, це не компанійщина, це щоденний захист керівником, так би мовити, своєрідного кандидатського мінімуму на право працювати далі…

Партнерські правила гри

Звісно, щоб комп’ютеризувати чотири школи, знадобилися гроші. До того ж чималі. У бюджеті на цю статтю видатків коштів не передбачено. В Лисичанську їх знайшли, встановивши на більшості комунальних котелень міста комерційні вузли обліку газу, які дали можливість істотно зменшити витрати на блакитне паливо.

Якщо ще кілька років тому рівень розвитку економіки Лисичанська визначали великі промислові підприємства, то нині це перебрав на себе малий та середній бізнес. Міський голова переконаний, що особливої допомоги від влади бізнес не потребує. За його словами, підприємцям потрібно одне – зрозумілі та прозорі правила гри, звичайно, в рамках закону. Це Сергій Дунаєв знає з власного досвіду. А тому стверджує, що бізнес в Україні загартований. Це стійкі ділові люди, здатні самі себе захистити. Потрібно лише не заважати їм. Щоправда, нинішня міська влада розраховує на взаємну повагу. «Моя позиція, – веде далі Сергій Володимирович, – була й залишається незмінною: бізнес має бути соціально відповідальним. Якщо ти розпочинаєш справу і прагнеш тільки власного збагачення, годі чекати якогось порозуміння з боку міської влади. Хочеш, приміром, збудувати торговельний центр, розважальний заклад, будь ласка, але за однієї умови: облаштуй навколишню територію, посади деревця, газон або збудуй дитячий майданчик. Одне слово, користуєшся землею громади, зроби щось конкретне на її користь, на благо міста. Сьогодні серед більшості підприємців ця ідея дістає підтримку. Сподіваюся, зможемо досягнути порозуміння і в питаннях надання землі в довготривале користування. Нинішню практику, коли земля береться в оренду на 49 років, необхідно переглянути. На мою думку, вирішити це питання можна так: бажає людина орендувати ділянку землі майже півстоліття – жодних заперечень. Але спершу подивімося, як вона розпорядиться цим багатством, які дивіденди з цього матиме громада. Тож почати співпрацю можна, уклавши договір, скажімо, на рік. У ньому пропишемо, що конкретно слід виконати орендодавцю та користувачу, а якщо за цей період сторони виконають зобов’язання у повному обсязі, цілком закономірно, що договір можна продовжити ще на п’ять років».

Автор: Віра ТКАЧЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: "Газова драма" на Донеччині, в ГТС розповіли про сценарії, якщо російський газ піде в обхід України Вчора, 07 березня

“Газова драма”. Як відключали та відновлювали теплопостачання на Донеччині та чому влада та облгаз звинувачують один одного: хронологія та позиція сторін Вчора, 07 березня

Аварія українського автобуса в Польщі: 26 громадян залишаються у лікарнях Вчора, 07 березня

У Польщі уточнили кількість загиблих в аварії автобуса українців 06 березня

Марченко про співпрацю з МВФ: Ми не розглядаємо варіантів, коли цього не буде 06 березня

Вітренко: Вугілля з держшахт на "Центренерго" буде поставлятись за прямими договорами 05 березня

Прем'єр вважає прийнятним держборг у 90 мільярдів доларів 05 березня

Кулеба анонсував відкриття нових посольств і консульств України 05 березня

Зеленський підписав закон про електронні трудові книжки 05 березня

Прем'єр про ріст цін на паливо на АЗС: Шукаємо причини 04 березня