Ганна Друль

у співтворчості зі стихіями – головне, щоб Дух був понад усе

Хто бував у Львові, не раз чув звертання «пане майстер». Саме в такий спосіб тут закарбувалося шанобливе ставлення до майстрів своєї справи. Так здавна зверталися у Львові до людей ремісничих професій. Адже вони творили це місто, навіки обдарували його неповторною красою. І нині Львів особливо причаровує тих, хто відчуває в собі високий дух творчості. Так сталося і з Ганною Друль – знаною нині львівською художницею-керамістом.

– Усі діти полюбляють малювати, і я не була винятком, але змалку вміла спостерігати, – пригадує Ганна. – Залюбки ходила Львовом і оглядала будинки, бо кожний – неповторний у своїй красі. Після такої мандрівки мені теж хотілося зробити щось гарне, аби всі дивилися й тішилися. І я почала малювати. Львів – дивовижне місто, яке вплинуло на мій вибір. Я пішла вчитися до Академії мистецтв.

Ганна обрала кераміку. Цей вид образотворчого мистецтва поєднує в собі  і графіку, і живопис, і скульптуру. А для тендітної жінки то тяжка фізична праця – руки завжди у воді, глині, обличчя пашить від розжареної печі. Коли споглядаєш таку картину, справді думаєш: як мало в цьому трудомісткому процесі мистецтва. Усе  більше схоже на тяжку працю чорнороба. Та не для Ганни. Бо вона тут митець, який щодня біля печі на паритетних умовах вступає в процес співтворчості з трьома божественними стихіями – Землею, Водою й Вогнем.  Саме їхня таємничість, непередбачуваність додають наснаги художниці, підносять Дух творчості, який злітає й застигає у неповторному творінні, якого й не сподіваєшся.

– Коли тримаєш у руках готовий виріб, сама з цікавістю його розглядаєш і не перестаєш дивуватися, як щедро посприяв тобі Бог у твоїх задумах, – каже Ганна Друль. – Я щодня дякую Богові за все.

– І що, ніколи не обурюєтеся, не бунтуєте?

– Ще й як сварюся! Коли даішники зупиняють моє авто на дорозі, – сміється Ганна. – Але заспокоює робота. Заспокоює глина. У процесі ліплення є особливі чари – впливати на організм людини. Сьогодні цю методику успішно використовують у медицині і називають таке лікування арттерапією. Отож я  маю особливі переваги для підтримки здоров’я й краси, тому й косметичних салонів не відвідую, – жартує Ганна і дивиться на свої руки, яким манікюр протипоказаний.

У майстерні Ганни Друль живуть вишукані творчі роботи, які експонувалися на багатьох вітчизняних та  міжнародних виставках, і знайти покупців цих творінь дедалі важче. Бо в пошані більше ужиткове мистецтво: декоративні керамічні пласти, тарелі, гуцульські кахлі, розмаїта сувенірна продукція. Саме це й дає можливість художникові заробляти на життя. Та Ганна, як досвідчений митець, знає, що важливо не порушити пропорції творця й ремісника. Пірнути в підприємництво – велика спокуса (у Ганни троє дітей), але такий конвеєр, даючи копійчину, поступово поборює те, що завжди цінується найвище – світлий Дух творчості. Важливо тонко відчувати і не перейти тієї межі, коли втрачається рівновага краси й користі. Бо на справжнього митця завжди, як рої мух, чатують спокуси. Вони лестять і лицемірять, роздмухують полум’я гордині, слави, а коли досягають своєї мети, то в цьому вогні згорає  даний  Богом талант. На щастя, у Ганни є чоловік Орест Друль – її друг і порадник, особистість творча, інтелігентна, з яким вона, жінка, що за мужем, почувається захищеною, впевненою і самодостатньою. А тому Ганна встигає всюди, куди кличе її Душа. Вона – постійний учасник виставок, пленерів, не пропускає симпозіумів керамістів у Європі. Як стипендіатка премії «Гауде Полонія» (нагорода Міністерства культури Польщі) їздить до Варшави на зустріч із зарубіжними  колегами. А минулого літа біля ратуші на площі Ринок у Львові брала участь у конкурсі-забаві, хто найкраще розмалює львівського лева. І хоча Львів – місто художників, левів розмальовували і любителі, і маститі митці, зокрема і Ганна Друль. Вона свого лева «одягла» в камуфляж, а на паспорті написала: «Камуфляж можна сірий мати не тільки як захист, а як злиття із середовищем, інтеграцією в нього. Ми обираємо середовище, яке відповідає нашим мріям і прагненням, нашим культурним потребам, й інтегруємо! Головне, щоб Дух був понад усе! Лева впізнають по пазурах!»

Автор: Лариса Марчук