Розвиток інформаційного суспільства у Скандинавських країнах

Інформаційно-комунікаційні технології у другій половині ХХ – початку ХХІ століть стали фундаментальним чинником формування сучасного суспільства. Інформаційні технології є стимулом розвитку глобальної економіки, й уможливлюють ефективне розв’язання різних економічних і соціальних проблем, їхній вплив проявляється в різних сферах життя. Особливо це твердження слушне щодо економічно високорозвинених країн. Але навіть найбідніші держави за декілька років можуть досягти рівня розвинених за умови впровадження наявних технологій та інтенсивної розробки нових.

Основною метою  дослідження є визначення особливостей становлення інформаційного суспільства в Скандинавських країнах. Стоїть завдання проаналізувати еволюцію «інформаційного суспільства», впровадження програм і стратегій розвитку, створення раціональної «інформаційної політики» держави на прикладі Скандинавських країн.

Актуальність теми зумовлюється становленням інформаційного суспільства у світовому масштабі та підтримкою цього процесу політичним керівництвом держав (прикладом є прийняття лідерами країн Великої вісімки 22 липня 2000 року «Окінавської Хартії глобального інформаційного суспільства») [7].

Проблематику інформаційного суспільства не залишають поза увагою і вітчизняні, і зарубіжні вчені.

Аналіз праць свідчить: інформаційне суспільство характеризується системними змінами в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі. Масштабність і глибина здійснення перетворень залежать від активного сприяння цій справі з боку органів державного управління [10, с. 166].

У цьому сенсі значний інтерес становить досвід формування інформаційного суспільства в таких Скандинавських країнах, як Швеція, Норвегія, Данія й Фінляндія. Набутки цих країн мають теоретичне й практичне значення, особливо для розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Фундаментом становлення інформаційного суспільства, з одного боку, є інформація та знання, а також інформаційні технології, із другого – цілеспрямована інформаційна політика країни (уряду). Це чинники, без яких розвиток держави в умовах сучасної глобалізації світу взагалі неможливий. Зі зростанням ролі інформації з’явилася ціла низка нових понять: інформаційне суспільство, інформатизація, інформаційна індустрія, інформаційні продукти та послуги, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) тощо. Деякі з них відтворюють соціальні аспекти та проблеми, інші  пов’язані безпосередньо з технічними питаннями.

Скандинавські країни цікаві передусім тим, що, не належачи до економічно високорозвинених великих держав, змогли завдяки використанню досягнень ІКТ значно посилити свої позиції у світовому господарстві. Нині Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія є світовими лідерами в галузі розбудови інформаційного суспільства. За індексами К-суспільства (суспільства, заснованого на знаннях), а також інтелектуальних активів ці країни впевнено входять до п’ятірки світових лідерів [4].

Зокрема, Швеція є лідером з інформаційних технологій. Про це свідчить найбільша кількість у цій країні телефонних ліній, комп’ютерів та осіб, що користуються Інтернетом. Крім того, за разовим накладом щоденних газет Швеція посідає одне з провідних місць у світі. У ній налічується близько 100 газет, які виходять 4–7 разів на тиждень, і близько 75 – із періодичністю 1–3 рази на тиждень. Серед найпоширеніших щоденних газет – «Експрессен» (наклад 500 тис. прим.), «Дагенс нюхетер» (400 тис. прим.), «Афтонбладет» (300 тис. прим.), «Свенска дагбладет» (250 тис. прим.). Шведське інформаційне агентство «ТТ» (акціонерне товариство, власниками якого є редакції шведських газет) – основне джерело поточної інформації про події у країні та за її межами. Основу радіо й телебачення становлять чотири загальнонаціональні компанії [9, с. 462].

Не відстає від Швеції й Норвегія. Варто зазначити, що серед найбільших газет Норвегії виокремлюють щоденні «Верденс Ганг» (накладом 357 тис. прим.), «Афтенпостен» (284 тис. прим.), «Дагбладет» (206 тис. прим.) тощо [9, с. 312]. У Норвегії розуміють невідворотність становлення інформаційного суспільства, що закріплено в державній доктрині: «Інформаційна технологія дедалі більше впливатиме на всі сектори суспільства» [11]. «Норвезька модель» – так називають тісне співробітництво між державними органами, дослідними установами та неурядовими гуманітарними організаціями.

У Данії державі вдалося вдало поєднати ефективне комерційне управління телекомунікаціями зі збереженням державного контролю за власністю й інформаційними потоками. В цій країні 1993 року було навіть створено окреме міністерство досліджень і комп’ютерної техніки, на яке покладено відповідальність за розробку концептуальних основ і стратегії переходу країни до інформаційного суспільства [1].

У Фінляндії також поєднали зусилля приватного капіталу та держави й попри засади ліберальної економічної моделі досягли видатних успіхів, які  здобули широке визнання під назвою «фінське диво» [1]. Приватний бізнес нині покриває 71% коштів, що виділяються на фінансування НДДКР, натомість держава фінансує значну частину інновацій, орієнтованих на бізнес [5, с. 396].

Очевидно, що під час переходу до інформаційного суспільства та за сприятливих передумов для його побудови необхідною є адекватна, чітка, виважена інформаційна політика держави.

За останні десятиліття всі розвинені країни прийняли свої концепції та керівні документи, сформулювали стратегію й тактику щодо  інформаційного розвитку. Такі програми вже розроблені, зокрема в Сполучених Штатах – «План дій адміністрації США в галузі Національної інформаційної інфраструктури»; Європейському Союзі – «Європейський шлях до інформаційного суспільства»; ФРН – «Шлях Німеччини до інформаційного суспільства»; Данії – «Державна програма переходу до інформаційного суспільства»; Норвегії – Програма «еNorge» і Програма становлення і переходу до інформаційного суспільства «Краще використання інформаційної технології у Норвегії»;  Швеції – «Інформаційне суспільство Швеції» та Національна стратегія становлення інформаційного суспільства Швеції; Фінляндії – перша Програма «Фінський шлях до інформаційного суспільства», друга Програма розвитку інформаційного суспільства та Стратегія розвитку інформаційного суспільства до 2015 року.

У Фінляндії на сьогодні реалізацію двох перших програм уже завершено, і до основних досягнень належать упровадження моделей інформаційного менеджменту в державному управлінні, інформатизація системи охорони здоров’я, координація зусиль із реалізації інформаційного суспільства між центральними органами влади та місцевим самоврядуванням [5, с. 398].

Завданням Стратегії розвитку інформаційного суспільства до 2015 року є розвиток так званого феномену Фінляндії. У стратегії підкреслюється роль технологій для поліпшення якості життя в країні. У ній заплановано таке:

· реформування структур державного управління;

· упровадження високошвидкісних мереж передачі даних;

· стимулювання постійної освіти;

· реформування трудового законодавства;

· реформування системи інновацій;

· поширення новітніх технологій серед малого й середнього бізнесу;

· участь у міжнародних програмах [5, с. 398–399].

Фінляндія наполегливо й послідовно рухається у визначеному напрямі, й підтвердженням правильності обраного курсу є значне зростання частки інформаційних технологій у ВВП, яка сьогодні становить близько 45% [5, с. 394].

У Норвегії ідея створити всеосяжний план дій у галузі інформаційно-комунікаційних технологій виникла як відповідь на ініціативу з боку ЄС, котрий наприкінці червня 2000 року прийняв План дій «Електронна Європа». Програма «еNorge» створена в рамках «Електронної Європи», але адаптована до норвезьких умов. Адже програмою передусім  передбачена   адаптація до умов розвитку власної країни. У цьому документі («еNorge») уряд Норвегії заявив, що має намір досягнути мети інформаційного суспільства та суспільства знань за всіма трьома головними вимогами, які повинні бути гарантовані: доступ – компетенція – впевненість [12].

Норвезька програма становлення й переходу до інформаційного суспільства «Краще використання інформаційної технології у Норвегії» близька за духом до фінських.

У норвезькій програмі акцентовано на тому, що «доступ до міжнародних мереж має бути встановлений для всіх університетів та інших освітніх установ». А також зазначено: «дистанційна освіта має пристосовуватися до необхідності індивідів набувати знання й навички з використання інформаційних технологій» [6, с. 142].

Крім того, відбувається так звана інформатизація всього суспільства. Інтернет і локальні з’єднання – це лише початок, дедалі більше людей спілкуються одне з одним, використовуючи ІКТ, у реальному часі, мають можливість не лише чути, а й водночас спостерігати за діями співбесідника. Державний сектор не є винятком. Про це свідчать статистичні дані програми дій «eNorge»: «У державному секторі більшість організацій та установ створили власні сторінки. 87% державних установ створили свої власні сторінки; серед муніципалітетів та округів – 59%. Ключове завдання полягає в  розвитку того, що ми називаємо інтерактивними й операційними системами, які уможливлюють опрацювання зв’язку з громадськістю цілковито в електронному вигляді» [12].

Отже, інформація, інформаційні та комунікаційні технології стають вагомим суспільним ресурсом розвитку країни. Значну питому вагу у ВВП Норвегії становлять галузі економіки, які пов’язані з виробництвом знань, створенням і впровадженням у життя наукомістких, зокрема інформаційних технологій. Наука відіграє важливу роль у формуванні нового інформаційного суспільства, а інформаційно-комунікаційні технології є  чинником підвищення якості життя населення.

Цікавою є і шведська Національна програма становлення інформаційного суспільства «Інформаційне суспільство Швеції», основними аспектами якої є:

· конструктивний вплив інформаційно-комунікаційних технологій на суспільство;

· широке використання інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденному житті;

· поширення інформації про новітні інформаційно-комунікаційні технології з метою інформування населення.

Сформульовано й основне гасло програми: «Інформаційне суспільство для всіх», – а перед урядом було поставлено завдання – вивести країну  на провідне місце у світі за розвитком та становленням інформаційного суспільства для всіх верств населення.

У Швеції згідно з національною стратегією інформаційні технології  мають сприяти зайнятості населення, регіональному розвитку, правосуддю та демократії, підвищенню якості життя, становленню гендерної рівності, покращенню громадського управління, забезпеченню сталого розвитку суспільства, поліпшенню навчання та використанню здобутків глобалізації [13, с. 5].

За період з 1993 по 2003 рік витрати у Швеції на НДДКР становлять понад 5% ВВП, найбільша частина їх припадає на сектор транспортного обладнання, а також телекомунікацій та фармацевтичної продукції. За даними Financial Times, регіон Стокгольма з долиною Меларена посідає провідні у світі позиції з розвитку безпровідних технологій зв’язку та мобільного Інтернету. В рейтингу найвпливовіших у світі центрів високих технологій, складеному американським журналом Wired, наукоград Чиста, що розташований у Стокгольмі, посідає друге місце, поступаючись лише Силіконовій долині у США [3, с. 84].

Проте слід розуміти, що, запозичуючи шведський чи будь-який інший чужий досвід, варто бути досить обережним: адже всі країни мають свої культурні, історичні й економічні витоки розвитку, які треба брати до уваги, розробляючи адекватну політику [2, с. 101]. Так, за умов сучасної розвиненості комунікацій у світі, що прямує до глобалізації, мас-медіа з їхнім впливом на масову ментальність та архетипами масової свідомості є грізною зброєю, яку можуть використати і терористи, і антитерористичні сили, політики і державні діячі, що прагнуть до світового панування чи переділу світу [8, с. 32].

Отже, можна констатувати, що могутність будь-якої держави на початку  XXI століття визначається не тільки військовою й економічною потужністю, а й сильним інформаційним потенціалом, комплексом аналітико-обчислювальних засобів, здатних швидко й надійно отримувати та опрацьовувати величезну кількість інформації й  вчасно доставляти її у вищі ешелони влади, зацікавленим організаціям та особам.

Скандинавські країни мають давню традицію розробки інновацій. Ці країни є світовими лідерами з використання бездротового зв’язку та  Інтернету. Багато позитивних чинників сприяли цьому. Важливий серед них – наявність великих груп у суспільстві, здатних швидко прийняти зміни у виробництві технологій. Інший чинник – збільшення кількості освітніх програм для дорослих. Університети Скандинавських країн були під’єднані до Інтернету значно раніше, ніж решта Європи. Завдяки цьому так багато населення Скандинавії  має доступ до Інтернету і так активно використовує його сьогодні. Сприяло успіху й те, що в згаданих країнах є традиційно тісні зв’язки між урядом і бізнесом. Це забезпечує спільні дії у сфері знань, а також розвиток та процвітання держави. Для України корисний і цікавий досвід країн, які є лідерами у впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій і які розпочали цей шлях, прийнявши ще на початку 1990-х років власні програми становлення інформаційного суспільства. І, що найважливіше, ці країни не обмежилися деклараціями, їм удається реалізовувати свої програми.

Джерела

1. Вартанова Е. Л. Финская модель на рубеже столетий. Информационное общество и СМИ Финляндии в европейской перспективе – М.: Изд-во МГУ, 1999. – С. 129–157.

2. Волков А. Шведские ученые о шведской модели и ее российских трактовках // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 8. – С. 94–106.

3. Волков А. Швеция: инвестиционная модель в действии // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – № 3. – С. 54–63.

4. Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях // Дзеркало тижня. – 2006. – № 2(581). – 21–27 січня.

5. Кобринь Т. С. Інформаційна політика Фінляндії в умовах глобалізації // Політологічний вісник. – К., 2007. – № 30. – С. 389–400.

6. Кобринь Т. С. Норвезькі фіорди інформаційно-комунікаційних технологій // Грані. – № 4 (66). – 2009 (липень-серпень). – С. 139–144.

7. Окинавская хартия глобального информационного общества // Дипломатический вестник. – 2000. – № 8. – С. 51–56.

8. Оліфіренко М. М. Новітні інформаційні технології як інструмент міжнародного тероризму: аналітичні нотатки. – К.: МаНІ, 2004. – 75 с.

9. Страны мира: Справочник / Ред. И. С. Иванова. – М.: Республика, 1999. – 512 с.

10. Шаповал О. В. Розробка національних стратегій інформаційного розвитку – пріоритет сучасності // Нова парадигма. – К., 2004. – Вип. 38. – С. 166–172.

11. Better utilization of information technology in Norway. – http://archive.bild.net/infsocnor.htm

12. Norge. Nжrings – og handelsdepartementet (2001). Midtveisrapport for eNorge. – http://odin.dep.no/nhd/ norsk/ publ/rapporter/024101-990023/index-dok000-b-n-a.html

13. Seipel P. Copyright, Information Technology, and the Edifice of Knowledge. – Sweden, 1998. – P. 1–25.

Автори: Ярослав Чорногор, Тетяна Михайлюк