Судовий контроль за виборчим процесом

Що ближче до п’ятої річниці Майдану й нових президентських виборів, то чіткіше постає в пам’яті історичний судовий процес у Верховному Суді, рішення якого привело нас утретє на виборчі дільниці. Воно дало можливість урегулювати гострий соціальний конфлікт і уникнути серйозних сутичок між прихильниками двох кандидатів.

Мабуть, тому такою жвавою і професійною була дискусія про роль судового контролю за майбутнім виборчим процесом, організована редакцією газети «Голос України». За «круглим столом» проблему обговорювали доктор юридичних наук, професор, постійний представник Верховної Ради в Конституційному Суді Анатолій Селіванов, народний депутат України Юрій Мірошниченко, заступник голови  Київського апеляційного адміністративного суду суддя Ірина СаприкІна та суддя Апеляційного суду міста Києва Олена Євтушенко, а також журналісти: власне, господарі – головний редактор газети «Голос України» Анатолій Горлов, завідувач парламентського відділу Володимир Королюк та «вічани» – головний редактор журналу Світлана Писаренко й оглядач Світлана Філоненко.

Як відомо, донедавна спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом, розглядались у порядку цивільного судочинства.  Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) процедура оскарження рішень, дій чи бездіяльності учасників виборчого процесу зазнала істотних змін з урахуванням характеру виборчих спорів, необхідності їх оперативного розв’язання та впливу цього чинника на стабілізацію політичної ситуації в державі. Відповідно до КАСУ правосуддя у справах, пов’язаних із виборчим процесом, здійснюється Вищим адміністративним судом України (далі – ВАСУ), апеляційними адміністративними, окружними адміністративними та, в окремих випадках, місцевими судами загальної юрисдикції як адміністративними судами.

***

Про колізії та «негативних законодавців»

Анатолій Селіванов звернув увагу присутніх на порядок забезпечення судами законності процедур, пов’язаних із виборчим процесом, у котрому як його суб’єкти беруть участь і кандидати в президенти, їхні представники та уповноважені особи, політичні партії та їхні блоки, виборчі комісії і самі виборці. Усі вони є суб’єктами, за діяльністю яких здійснюється судовий контроль.

У Законі «Про вибори Президента України» поряд із матеріальними є багато норм суто процесуальних, відповідно до яких суди разом із виборчими комісіями покликані здійснювати таке право. На відміну від виборчих комісій особливістю судового контролю є пов’язаність його зі скаргами та позовними заявами. При цьому він здійснюється не в загальні терміни, передбачені адміністративним судочинством, а в скорочені – 5 днів і 2 дні. Це означає, що суд не може самостійно ставити питання про порушення виборчого права громадян, навіть якщо йому стало відомо про це за певних обставин. «Особливість публічно-правових спорів полягає в тому, що суд не може виступати активним учасником процесу, зате він є арбітром соціально-правового напряму. Суд в інтересах суспільства (соціальний аспект) і в інтересах суб’єкта виборчого процесу (правовий аспект) забезпечує розв’язання спорів, конфліктів, що виникають під час виборчого процесу», – констатував професор.

Істотним недоліком чинної нормативної бази є наявність у матеріальному виборчому законодавстві низки норм процесуального характеру, які стосуються здійснення адміністративного судочинства. При цьому положення деяких нормативних актів суперечать процесуальним нормам КАСУ. Наслідком такої неузгодженості стало подання позивачами позовних заяв до судів різних інстанцій із порушенням правил предметної і територіальної підсудності. Тому що в одному документі йдеться про адміністративну юстицію, в іншому – про місцевий суд, який виконує її функції. Тож виникає колізія праворозуміння такої підсудності. Вищим адміністративним судом уже винесено два рішення не на користь громадян. Вони,  як виявилося, не до того суду звернулися. Про яке здійснення судового контролю може йтися, якщо більшість громадян не є фаховими юристами і їм деколи непросто визначити, до якого саме суду слід звертатися згідно із Законом «Про вибори Президента України» та КАСУ.

В останньому рішенні Конституційного Суду від 19.10.2009 року є багато суперечностей. Наприклад, визнана неконституційною норма  про обов’язковість консульського обліку для українських громадян за кордоном. Виходить, невідомо, скільки осіб прийде на виборчу дільницю в день виборів. Тобто яку кількість бюлетенів повинна надіслати ЦВК на закордонні дільниці? Професор А. Селіванов пригадав слова одного поважного судді, який назвав КСУ «інструментом конституційних реформ». «Отже, КСУ справді є цікавим і важливим інструментом політики на практиці. При цьому відіграє роль так званого негативного законодавця», – зауважив А. Селіванов.

Головний редактор «Голосу України» Анатолій Горлов констатував складність обговорюваної теми й попросив присутніх суддів висловити свої думки щодо того, наскільки все це може реалізуватися й чи готові вони до такої непростої роботи.

Переможець суддю не згадає, а переможений не забуде 

Оскільки виборчий процес уже розпочався й усю увагу прикуто до Київського апеляційного адміністративного суду (далі – КААС), Ірина Саприкіна, заступник голови й суддя цього суду, розповіла, що «законотворці свого часу змішали в одному суді те, що, як здавалося, змішати неможливо, – першу та другу інстанції. Відтепер під час виборів наш суд є першою (з певної категорії справ) і другою інстанціями, а також апеляційною щодо справ, підвідомчих окружним адміністративним судам першої інстанції та місцевим судам як адміністративним з певної категорії справ».

Вибори визначені законодавцем як швидкоплинний процес. Тому суддя запевнила, що навіть у дводенний строк суд вкладається. Для цього справи визначаються кожному судді по черзі в міру надходження і, незважаючи на те, які ще справи він розглядає, «виборчим» надається перевага. Судом розглянуто вже понад 60 справ, частина з яких оскаржена у ВАСУ, де судді відзначають, що в КААС правильно застосовується виборче законодавство й рішення приймаються правильні. При цьому виникла  нова правова колізія: в разі передачі на розгляд Київського апеляційного адміністративного суду оскарження дій чи бездіяльності ЦВК так і не визначено законодавчо, в якому порядку такі справи мають розглядатися. Стаття 24 КАСУ говорить, що ці судові спори належить розглядати колегіально у складі трьох суддів, однак ідеться лише про Окружний адміністративний суд міста Києва. «Законодавець для нас винятку не зробив, а суддівський корпус недоукомплектований – із 73 суддів є лише 33. Тож було вирішено розглядати одноособово, враховуючи навантаження по інших справах і апеляціях, а їх понад 100 тисяч. Ситуацію зможе врятувати тільки парламент, який і вирішить питання», – наголосила суддя І. Саприкіна.

Загальноправові засади проголошують, що саме по захист свого порушеного права позивач звертається до будь-якого суду. І «виборчі» справи не є винятком. Суддя розповіла, що в КААС уже склалося певне й майже незмінне коло виборців, які, зловживаючи правом, часто звертаються до суду, заявляючи про порушення свого права й не формулюючи, в чому воно полягає. Але суддя не зобов’язаний вигадувати, яке саме право того чи іншого виборця порушене.

Судова влада лише контролює процес, однак у жодному разі не може перешкоджати йому чи створювати підстави для порушення питання  щодо легітимності новообраного Президента. Саме в цьому полягає завдання суду як ефективного інструменту контролю за законністю.

Чи готуватися до «судової війни»-2010?

Про небезпечні та проблемні позиції виборчого законодавства, які можуть призвести до лавини судових позовів –  аж до можливого скасування результатів виборів, розповів народний депутат України Юрій Мірошниченко: «Справді існує ряд колізій і неузгодженостей. І завдання парламенту, що ухвалив у першому читанні Закон «Про внесення змін до Закону «Про вибори Президента України», – врахувати проблемні питання під час підготовки документа до другого читання. За умов цієї виборчої кампанії роль судів знову є провідною. Тому обов’язково потрібно і методичну літературу створювати, і семінари для суддів, які розглядатимуть спори, пов’язані з виборчим процесом, проводити. Адже питання їхньої кваліфікації теж є вирішальним. А питання легітимності обраного Президента розглядатиметься і українським суспільством, і міжнародними спостерігачами, і політичними силами крізь призму об’єктивності й справедливості рішень, які ухвалюватимуть суди. При цьому суд захищатиме право. У цьому й полягає зміст судочинства».

Наш принцип – рівність сторін

Розгорілася жвава дискусія, в ході якої Олена Євтушенко, суддя Апеляційного суду міста Києва, не погодилася з визначенням, що суд виступає захисником прав громадян: «Суд не захисник, і нікого він не захищає. Погоджуюся з терміном пана професора, що суд – це арбітр, він вирішує спори й виносить рішення відповідно до чинного законодавства. Інакше буде порушено принцип рівності сторін у процесі». Суддя також зупинилася на проблемі підсудності: «Законодавство чітко говорить: якщо особа звернулася до суду з порушенням правил підсудності, їй повертають заяву, щоб подала її до належного суду. Хоча в такий спосіб обмежили право громадянина захистити свої права. Адже раніше суддя був так само на рівні закону зобов’язаний направити заяву до компетентного суду».

На запитання головного редактора журналу «Віче» Світлани Писаренко про можливе повторення досвіду 2004 року й про здатність парламенту убезпечити від цього країну шляхом внесення до законодавства відповідних змін відповів А. Селіванов: «Суб’єкти виборчого процесу,  особливо так звані технічні кандидати, можуть скористатися своїм правом на оскарження на будь-якій стадії виборчого процесу. Є ймовірність «судових воєн», і в цьому криється найбільша небезпека, коли країну буде втягнуто в нескінченні судові спори. У такому разі судовий контроль матиме вигляд квазіконтролю. Тому парламентарії нині й намагаються «полагодити» законодавство про виборчий процес, але не забувайте, що КСУ також має сказати своє слово.

Ю. Мірошниченко додав, що справді є люди, які свідомо й цілеспрямовано готуються до зловживань на виборах. І можливість реалізації такого підступного сценарію якраз і буде перевіркою на зрілість української демократії. «На мою думку, скасування виборів шляхом зловживання правом на оскарження в країні не відбудеться», – наголосив депутат.

Учасники «круглого столу» одностайно погодилися з важливістю судового контролю у виборчому процесі, бо всі можливі зловживання й баталії можуть зробити заручниками не лише суддів, а й країну загалом. Усе це свідчить про нагальну потребу реформування не тільки адміністративної юстиції, а й усієї судової системи.

Підготувала
Світлана Філоненко.
Фото Анастасії СІРОТКІНОЇ.