№23, грудень 2009

Мета одна – добробут краянМета одна – добробут краян

4 грудня далекого вже 1939 року на карті України з’явилося нове територіально-адміністративне утворення – Тернопільська область. Наш співрозмовник – голова Тернопільської обласної ради Олексій КАЙДА:

– Щодо відзначення 70-річного ювілею нашої області маю власну думку: навряд чи це святкова дата. Адже 1939 рік, коли Західну Україну окупував Радянський Союз, позначився неабияким розгулом політичних репресій. «Благословив» їх сумновідомий пакт Молотова–Ріббентропа, за яким нацистська Німеччина і сталінський тоталітарний режим СРСР поділили між собою країни Європи. Є ще живі свідки цього й на Тернопільщині, котрі відчули ті «братні» обійми. Загалом від «золотого» вересня 1939 року до середини 1941-го, коли розпочалася війна між Німеччиною і СРСР, із Західної України було вивезено в концтабори, розстріляно, закатовано в тюрмах понад мільйон людей – 10 відсотків тодішнього населення.

Отож, хоча своє літочислення область веде з 1939-го, навряд чи варто це святкувати на державному рівні. Я переконаний, що треба згадати минуле, збагнути його. Але не святкувати, бо це аморально. Достатньо, наприклад, у Тернополі піти на Микулинецький цвинтар і вклонитися похованим там жертвам більшовицького режиму, яких було замордовано лише за те, що понад усе вони прагнули української України. І за неї віддали життя.

Минали роки. Тернопільщина, як й інші області, розвивалася, нарощувала економічний потенціал. Здобуття Україною незалежності мало б продовжити цей процес на якісно вищому рівні. Однак на початку 1990-х не було зроблено головного – гілки влади не очистили від колишніх компартійних і комсомольських функціонерів. До речі, вони там залишаються й донині. А от країни Балтії, Польща, Чехія, ставши на демократичний шлях, будівництво нового життя розпочали саме з процедури люстрації. І тому їхні успіхи очевидні.

– Але згадаймо, Олексію Петровичу, що в тих державах не точилося такого запеклого суперництва, як у нас, між представниками, по суті, однорідних національно-демократичних сил за пост президента. Наприклад, на світанку нашої державності на найвищу посаду претендували В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський. А хто скористався нагодою? Колишній високопоставлений компартфункціонер Леонід Кравчук! І перед нинішніми президентськими виборами схоже спостерігаємо – ніяк не можуть об’єднатися націонал-демократи.

– Я пам’ятаю, коли В’ячеслава Чорновола обрали головою Львівської облради, то однодумці порадили йому замінити людей, які тоді працювали у владних структурах. А він запитав: «Із ким же я тоді залишуся, хто виконуватиме ту роботу?» Треба  було сміливо робити ставку на освічену ініціативну молодь, у якої свіже мислення.

А ще тодішні демократи казали: «Такі зміни поки що не на часі». Трохи згодом бідкалися: «Уже пізно…» На жаль, багато з них думали не так про об’єднання, як про те, щоб відсунути комуністів убік і швиденько зайняти їхні крісла. А прикривалися національною ідеєю, мовляв, безпосередньо хочуть розбудовувати Українську державу.

– Тернопільців не потрібно вчити патріотизму, однак їм чомусь повсякчас на тому наголошують. Тим часом життя не поліпшується –  в області найменша в Україні зарплата і найвищий рівень безробіття. І це повчання вже викликає зворотну реакцію: «Не про таку Україну ми мріяли». Тим паче що дотаційній Тернопільській області дехто з інших регіонів нерідко закидає: «Ми вас годуємо!».

– Ті закиди я категорично відхиляю, як і штучний поділ населення України на сорти (була така спроба). А от стосовно проблем, які накопичилися в області, то ми визначилися зі стратегічною метою: піднести добробут краян. Пріоритетними напрямами вважаємо розвиток економіки, медицини, освіти. Зокрема, це підтримка аграрного сектору, який є базовим для області, освоєння «цілини» в царині туризму, реорганізація медичної галузі, підтримка освітянських закладів. Саме на ці програми спрямовуємо кошти, а не розпорошуємо їх «скрізь і потроху».

Реалізація наміченого дається непросто – буває, що наштовхуємося на «рифи». Наприклад, свого часу область хвалили за високі темпи розпаювання сільгоспугідь, чиновники за ці «досягнення» отримували нагороди, вищі посади. А тепер з’ясувалося, що місто Тернопіль не має перспективи подальшої розбудови – довкола розпайована земля.

«Прославилася» Тернопільщина на всю Україну і… сміттям: ніяк не вирішить, куди його подіти. Мовляв, куди не звернуться представники влади із пропозицією про будівництво сміттєпереробного заводу, скрізь дістають відмову місцевих громад. А причина в тому, що не роз’яснили людям, що нема загрози їхньому здоров’ю, довкіллю. Тепер, коли вже пішли гуляти селами чутки-страшилки, переконати тамтешніх мешканців у протилежному дуже важко. Хоча, думаю, спільну мову все таки знайдемо. Тим паче що інвесторів із різних країн, які зацікавлені збудувати завод, не бракує. От лише б бюрократична тяганина, властива нашим чиновникам, не відбила в них бажання братися до роботи. 

Понад 20 років стоїть пусткою в центрі Тернополя майбутня обласна наукова бібліотека, до завершення будівництва якої залишилося зовсім небагато. Але раніше забракло коштів чи сили  волі завершити ту споруду, а надалі вартість будматеріалів рік у рік зростала… Тепер обласна рада зробила перший крок – виділила 400 тисяч гривень на уточнення проектно-кошторисної документації. Звісно, потрібна набагато більша сума, щоб той довгобуд нарешті став храмом книги. Але прикро, що ректори тернопільських вишів, для студентів яких переважно і зводиться бібліотека, відмовилися долучитися до фінансування завершального етапу її будівництва.

Удалося нам зрушити з місця й  питання відновлення аеропорту, який є комунальною власністю територіальної громади області. Як то кажуть, зі скрипом, але казначейство все-таки розпочало перераховувати кошти для виконання необхідних робіт, хоча рішення про це сесія новообраної облради прийняла ще навесні цього року. Авіаперевізники вже напоготові, тож невдовзі розпочнуть здійснювати перші рейси. Розраховуємо, що завдяки вигідному географічному розташуванню Тернопільський аеропорт окрім пасажирських перевезень зможе забезпечувати й вантажні. Можливо, він стане резервним під час чемпіонату Євро-2012, адже відповідатиме європейському рівню інфраструктури.

Власне, досвід країн Євросоюзу використовуємо для розв’язання проблем області, а отже, кожної конкретної людини, громади.


Вів розмову Зенон МИХЛИК.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня