Українці з-за кордону - не іноземці

Нині, за даними офіційних переписів населення та підрахунками міграційних служб, налічується від 16 до 20 мільйонів іноземних громадян українського походження, які постійно проживають за межами України. Це живий організм, який зазнає впливу та змін, зумовлених економічними, політичними й культурними чинниками. Для нього властиві внутрішні суперечності різних еміграційних хвиль, трансформаційні та асиміляційні процеси, на які зобов’язана реагувати держава.

Закордонні українці мешкають майже у ста країнах світу, більш ніж у 60 державах діють їхні громадські об’єднання. Найбільше громадян української національності у Російській Федерації: перепис 2002 року виявив там 2,9 мільйона осіб. Другою у світі країною за чисельністю громадян українського походження є США, де, за підсумками перепису населення також 2002 року, їх налічувалося близько 1 мільйона 79 тисяч. Водночас американські демографи вважають, що реальна кількість представників українського етносу сягає 2 мільйонів осіб. Понад 1 мільйон 171 тисяча закордонних українців проживає у Канаді.

Нині Україна є стороною Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів, Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, 13 двосторонніх договорів про працевлаштування та соціальний захист, 70 двосторонніх угод про соціальне забезпечення та 21 міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

І от уперше в історії парламенту незалежної України 14 жовтня 2009 року було проведено слухання на тему: «Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці». Як зауважив заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко, ми нарешті повинні навчитися сприймати українську націю як єдину та неподільну територіально й політично.

Присутні на слуханнях представники відповідних державних відомств, Української всесвітньої координаційної ради, Світового конгресу українців, Товариства «Україна–Світ», інших громадських організацій, а також духовенства обговорювали механізми розв’язання проблем у сфері задоволення національно-культурних та мовних потреб закордонних українців, забезпечення їх статусу і прав, шляхи залучення до суспільного життя України. Під час дискусії проаналізовано досвід інших країн, співпрацю нашої країни з діаспорою, а також позиції різних органів виконавчої влади щодо проблем налагодження зв’язків та розвитку співробітництва між Україною й українцями за кордоном, створення механізму міжнародно-правового захисту інтересів зарубіжних українців, розв’язання низки проблем їхнього соціального й культурно-освітнього життя.

Основними механізмами реалізації державної політики співпраці з ними на урядовому рівні є Міжвідомча координаційна рада з питань забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями та Національна комісія з питань закордонного українства, робота якої регламентується нормами Закону «Про правовий статус закордонних українців» від 3 квітня 2004 року. Комісія вирішує питання про надання статусу «закордонний українець» особам українського походження з інших держав. Це дає їм можливість отримувати безкоштовно багаторазову візу терміном на п’ять років на в’їзд до України, а також дозвіл на постійне проживання поза межами квот на імміграцію в Україну. Динаміка кількості поданих заяв свідчить про незгасаючий інтерес осіб українського походження до набуття  відповідного статусу. Важливим елементом такої роботи є культурно-інформаційні центри у складі закордонних дипломатичних установ України. Станом на вересень 2009 року їх відкрито у 15 країнах. Водночас обсяг прав і свобод закордонних українців практично не різниться від правового статусу будь-якого іноземця чи особи без громадянства стосовно законних підстав перебування в країні. Преференція для безкоштовного оформлення багаторазової візи теж торкається не всіх.

Завдяки співпраці нашої держави зі Світовим конгресом українців (СКУ) досягнуто значного просування у визнанні багатьма країнами світу Голодомору 1932–33 років геноцидом  українського народу. Упродовж 2008 року символічна поминальна свічка до 75-ї роковини геноциду передавалася як естафета з країни в країну, де закордонні дипломатичні установи України спільно з місцевими українськими громадами проводили богослужіння, скорботні ходи, вечори-реквієми тощо.

СКУ, як найбільше міжнародне координаційне утворення української діаспори, визнано неурядовою організацією в ООН, що вже 42 роки репрезентує інтереси діаспори. Євген ЧолІй, президент СКУ, закликав Верховну Раду «щорічно 10 грудня у рамках відзначення Міжнародного дня прав людини проводити парламентські слухання про дотримання людських та національних прав українських меншин, а особливо в сусідніх з Україною державах».

На слуханнях переважна більшість представників центральних органів влади зауважили, що Закон «Про правовий статус закордонних українців» від 2004 року і Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року вже виконали свою місію і на часі внесення змін до закону й створення концепції нової державної програми.

Окремо йшлося про проблеми українських громадян, які тимчасово проживають і працюють за межами України. За різними оцінками, щорічно 5–7 мільйонів українців (з урахуванням сезонних працівників) перебувають на заробітках за кордоном, переважно в Росії, Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії, Польщі, Ізраїлі, Португалії, Греції, Канаді та США.

Більшість із них працевлаштовуються самотужки, тому це призводить до тінізації трудової міграції. І лише незначна частина заробітчан користуються послугами суб’єктів господарювання, які мають відповідні ліцензії на працевлаштування за кордоном за трудовими договорами, що укладаються на території України. У такому разі наші громадяни мають змогу отримати  легальну роботу за межами країни та певний соціальний захист з боку іноземного роботодавця.

Нині такі угоди укладено з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, В’єтнамом, Лівією, Латвією, Литвою, Молдовою, Польщею, Португалією, Іспанією, Чехією, Росією тощо. Крім того, тривають переговори щодо укладення міжнародних договорів з Аргентиною, Грецією, Грузією, Естонією, Ізраїлем, Німеччиною у сфері  соціального забезпечення українських громадян, положеннями яких урегульовується питання взаємного переказу та виплати пенсій і деяких видів пенсійного забезпечення.

Серед останніх позитивних результатів спільної роботи МЗС і Міністерства праці та соціальної політики – підписання нинішнього року угоди з Іспанією про врегулювання трудових міграційних потоків між двома державами.

Щодо пенсійного забезпечення, то, за словами заступника міністра закордонних справ Олександра КупЧишина, «представникам трудової міграції Україною запропоновано таке рішення: будь-яка особа, яка тимчасово працює за кордоном, може зателефонувати до Пенсійного фонду України, назвати своє прізвище і повідомити про бажання сплачувати внески до фонду. В такий спосіб вона автоматично буде зареєстрована і матиме право на пенсійний захист. Підписати договір про відкриття пенсійного рахунку можна вже буде після приїзду на батьківщину».

Призначення і виплата пенсій українським трудовим мігрантам здійснюється згідно з пенсійним законодавством України: за Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншими законами та нормативно-правовими актами й міжнародними договорами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Якщо трудові мігранти не охоплені загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням (ЗДПС), то відповідно до ст. 12 згаданого закону вони мають право на добровільну участь у системі ЗДПС. Це дає змогу їм набути відповідного страхового стажу за період роботи за межами України. До того ж  у разі неможливості регулярно сплачувати внески особа має право одноразово сплатити відповідні суми внесків за попередні роки.

Омбудсман Ніна КарпаЧова наголосила на неврегульованості питання врахування страхового стажу та порядку призначення пенсій. Крім того, держава обмежила конституційне право навіть на вже зароблену пенсію громадян, які з різних обставин виїжджають за межі України. Ще на початку 2005 року у поданні Голові Верховної Ради Омбудсман  порушувала питання про внесення змін до законодавства України з метою забезпечення права на соціальний захист її громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Зрештою, 8 жовтня 2009 року Конституційний Суд визнав неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов’язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою.

Уповноважений з прав людини звернулася до народних депутатів та уряду з проханням у стислі терміни забезпечити реалізацію зазначеного рішення Конституційного Суду, наголосивши, що водночас принципово важливим є забезпечення рівності прав усіх категорій пенсіонерів під час виїзду за кордон. «У той же час держава повинна створювати умови для повернення наших співвітчизників додому, возз’єднання родин, подолання соціального сирітства дітей, які залишилися без батьківського піклування в Україні при живих батьках за кордоном», – зауважила Н. Карпачова.

Представники МЗС, Держкомнацрелігій та інші висловилися за те, щоб у проекті державного бюджету на 2010 рік передбачити цільове виділення коштів відповідним центральним і місцевим органам виконавчої влади, а також провідним громадським організаціям для забезпечення підтримки закордонного українства.

Олег ЗарубІнський, голова парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, констатував:

– Нам не потрібно винаходити свій велосипед, варто лише скористатися досвідом інших країни, де розроблено й реалізовано спеціальні програми співпраці з діаспорою. Взявши за приклад саме таку політику співпраці зі своїми співвітчизниками, мусимо, врешті, виробити власну – не бутафорську, а змістовну, чітко організовану й достатньо фінансовану політику у цьому напрямі. Співпраця має стати частиною державної ідеології. Це не той напрям, на якому можна заощаджувати.

Отже, якою має бути подальша політика держави у цій сфері і за рахунок яких механізмів забезпечуватиметься її реалізація? Пролунали пропозиції про створення окремого центрального органу виконавчої влади, відповідального за співпрацю із закордонним українством, однак висловлювали й побоювання, що надмірна централізація може призвести до бюрократизації.

Безперечно, до реалізації нової державної програми мають бути залучені на правах рівноправних партнерів великі громадські організації наших закордонних співвітчизників, які давно готові ефективно співпрацювати з українською владою. Потрібно також брати до уваги консолідуючу місію українського духовенства, що всіляко підтримує українців, які опинилися за межами своєї країни.

Учасники парламентських слухань рекомендували Верховній Раді та Кабінету Міністрів удосконалити законодавство щодо розширення пільг особам, які мають статус закордонного українця, поширення на них спрощеного порядку набуття громадянства України, створення сприятливих умов для здобуття вищої освіти в наших навчальних закладах, забезпечити належне фінансування видатків на співпрацю із закордонними українцями тощо.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО