передплата Українською | In English

№20, жовтень 2009

Формування особистості в умовах національно-культурного розвитку на сучасному етапі

Поділитися:

На сучасному етапі становлення й зміцнення України як незалежної держави відбулися істотні зміни насамперед у формах власності, політичній організації та соціокультурній структурі суспільства, стосунках між особистістю й суспільством, в ідеології та суспільній психології, соціокультурних орієнтаціях людей, особливо молоді. Ці зміни не завжди вписуються в усталені ціннісні схеми, нерідко суперечать традиційним уявленням і звичному способу життя. Їхнє беззастережне, активне й творче сприйняття прогресивною частиною українського суспільства межує з певною розгубленістю тих, хто звик жити за усталеними нормами та життєвими стереотипами. У «ножиці» цієї суперечності потрапляє молодь. І хоча більшість її віддає перевагу прогресивним перетворенням, частка тих, хто ставиться до них із сумнівом, залишається досить помітною.

Нігілістичне ставлення до культурної спадщини яскраво виявилося також у широкому політичному й ідеологічному русі західноєвропейської та північноамериканської молоді, що на початку 60-х років XX сторіччя дістав назву контркультури. Цей рух досяг кульмінації в дні «травневої революції» 1968 року в Парижі. Його основним змістом були гостра нищівна критика міщанського способу життя, правлячої верхівки, утилітаризму, стандартизованої масової культури та романтичне оспівування індивідуальної свободи, любовно-дружніх стосунків, спілкування з природою, спрощення в побуті та одязі. Прагнучи знищення сучасної культури як цілого, ідеологи руху стверджували, що саме в культурній спадщині коріниться організоване насильство, що вона вбиває в людях творчі поривання, життєву енергію. Натомість вони ставили завдання підірвати культуру зсередини, здійснити ідейну й психологічну переорієнтацію особистості, революцію свідомості, результатом чого мало стати розкріпачення несвідомих, емоційних сфер психіки, сексуальних потягів, чуттєвості за допомогою музики, наркотичного сп'яніння, танців і тілесних контактів. Найефективнішим методом боротьби прихильники контркультури вважали дію, спрямовану на порушення норм усталеної в суспільстві пристойності. На початку 70-х років цей рух зайшов у глухий кут і розпався на окремі бунтівні групи.

Отже, зі складної структури цінностей і ціннісних орієнтацій у сфері духовної культури в систему формування особистості включені певні групи, а саме:

– перша: духовні цінності й ціннісні орієнтації загального характеру, пов'язані з усвідомленням індивідом значущості духовної культури в житті особистості й суспільства; спрямованість видів діяльності молоді у сферу духовної культури;

– друга: мовні орієнтації сучасної особистості, адже мова – це один із найістотніших компонентів духовної культури людини; проблема мовних ціннісних орієнтацій, крім іншого, має ще й політичний аспект;

– третя: художньо-творчі цінності; орієнтація молоді на художньо-творчі види діяльності, її вибір у галузі літератури, кіномистецтва тощо.

Породженням масової культури став і так званий кіч – найнижча за художнім рівнем продукція цієї культури, орієнтована на елементарні емоції споживача, нерозвинені естетичні смаки й примітивні запити. Кіч пов'язаний переважно з культом речей, гонитвою за «модними» цінностями, хоча й у вигляді підробок, сурогату. Відверта бездумна розважальність кічу витісняє пізнавальний бік мистецтва, естетичне переживання. Усе це підмінюється пасивним спогляданням пригод вигаданих героїв у ілюзорному світі. Від творів мистецтва кіч відрізняється орієнтованістю не на торжество певного ідеалу, розуміння прекрасного, добра, а на вигоду, успіх, задоволення, примітивну вульгарну насолоду.

Як комплекс примітивних духовних цінностей і псевдокультурних потреб, масова культура орієнтована на дух комерції та наживи, на смаки невибагливої аудиторії й характеризується масовим стандартизованим виробництвом художньої продукції, що надзвичайно швидко поширюється завдяки бурхливому розвитку засобів масової комунікації. У системі масової культури навіть найоригінальніший витвір, шедевр стає стандартизованим товарним продуктом, орієнтованим на спрощені запити споживача. На зміну пізнавальності, естетичному переживанню приходять банальна розважальність і суто споживацьке сприймання культури у вигляді готових товарних об'єктів. Саме тому продукти масової культури швидко морально застарівають, і митці шукають дедалі гостріших подразників – зображення страхітливих форм насильства тощо. Лише страхітливі події на Манхеттені 11 вересня 2001 року, що розвивалися ледь не за голлівудським сценарієм, змусили багатьох митців замислитися над наслідками їхнього потурання примітивним смакам.

Творам масового мистецтва якраз і притаманні знеособленість свідомості, брак моральної відповідальності художника за об'єктивні наслідки своєї творчості: спалахи агресивності й насильства, розпусти, особливо серед підлітків. Нові технічні засоби поширення інформації підсилюють нігілістичне ставлення до шедеврів світової культури, використовуються не для виховання в людей високого естетичного смаку, а для закріплення й свідомої експлуатації примітивних запитів маси та відвернення уваги від найболючіших політичних, економічних, соціальних та культуротворчих проблем.

Лише тепер у культурознавчих дослідженнях з'явилося усвідомлення самоцінності культури будь-якого історичного періоду, розуміння того, що й за доби Середньовіччя створювалися передумови для появи національних культур із особливостями національних мов, із органічним злиттям у них мови простого люду й мови національної еліти – у творчості основоположників і класиків національних культур: Боккаччо й Сервантеса, Шекспіра й Рабле, Шевченка й Пушкіна. Саме в «темному» Середньовіччі губляться витоки культурних цінностей сучасного світу, що переконливо засвідчує безсумнівну спадкоємність культурних традицій із усіма видимими контрастами й метаморфозами.

Проте було б надто наївним убачати в культурах далеких від нас епох лише «дитинство» або «юність» сучасної культури. Усі вони разом і кожна зокрема мають свою цінність. Незалежно від того, чи знайшли виражені в них тенденції продовження в культурному багатстві наступних поколінь, чи, навпаки, були відкинуті у процесі культурної еволюції. Для культурних шарів минулого (до того ж для кожного зокрема) характерна своя гармонія культуротворчих елементів і складових, яка вже ніколи в повному обсязі не відтвориться й не повториться.

Кожна епоха мала свої найвищі істини, руйнування яких було справді мученицьким і катастрофічним. За Первісної доби це був культ магії і тотемізму, за Античності – культ істини, добра й краси, за Середньовіччя – культи фундаментальних світових релігій, за Відродження – культ природи та людського духу в їхній гармонії, за Нового часу – культ людського розуму й освіти тощо. Свої найвищі цінності має, звісно, й сучасна епоха, хоча вони й варіюються в межах великих і малих регіонів, національних культур. Навколо найвищої істини за всіх часів групувалися всі відомі культурні цінності, регулятиви моральної поведінки, інтегративні принципи всієї картини світу тієї чи тієї доби.

Отже, зрозуміти культуру минулого можна лише за умови послідовного історичного підходу й максимального підпорядкування дослідника рухові культурного пласта епохи. Єдиного масштабу, під який можна було б підігнати всі цивілізації й епохи, не існує, адже немає людини, яка була б рівною самій собі в усі ці часи. Проте надто живучим є прагнення ставити сучасну людину на місце людини іншої доби та культури. Але ж наше нинішнє ставлення до світу є геть іншим, ніж світовідчуття людей давноминулих епох. Тоді й час сприймався зовсім по-іншому: спливав значно «повільніше», ніж нині. До того ж характерне для нас сприйняття лінійності часу практично було невідоме, він сприймався циклічно й уявлявся не прямою лінією від минулого через теперішнє в майбутнє, а символічним колесом, коловоротом – на зразок видимого сонячного річного циклічного руху.

Людина не народжується особистістю, а стає нею на основі загальних психічних ознак homo sapіens і шляхом поетапного оволодіння дитиною в епігенезі якісно зростаючими формами соціокультурної рефлексії, створеними в процесі попереднього історичного розвитку людства. Головними рушійними силами цього процесу є навчання й виховання, як спеціальні способи каталізації культурно-психічного прогресу дітей.

Інтрокультурна рефлексія – вихідна передумова становлення особистості, усвідомлення своєї культури і навіть, можливо, спочатку якоїсь певної субкультури; інтеркультурна рефлексія спирається на принцип компаративності в усвідомленні власної та чужих культур і, за своєї самостійності, водночас найактивніше вбирає в себе «сусідні» рефлексії, делегуючи їм свої складові; загальнокультурна рефлексія являє собою здатність критично співпереживати й осмислювати культуру та історію з точки зору загальнолюдських цінностей.

Культури різних етнонаціональних і соціальних спільнот містять у формі соціокультурного фенотипу особливий набір культургенів, що програмує специфічні схеми прийнятних способів задоволення загальнородових потреб homo sapіens. Тому кожна спільність людей передає ще в ранньому віці своїм членам усталений перелік цінностей і способів їх опанування та використання, моделі поведінки для чоловіків і жінок, молодих і старих, для чиновників і підприємців, інтелігентів і робітників і т. ін. В одній національній культурі високо цінується духовність, у другій – прагматизм, а в третій – здатність вчасно поєднати в собі, здавалося б, непоєднуване.

Сучасна цивілізація практично не залишила недоторканих, законсервованих етнічних культур. Сьогодні в кожній із них, в усіх її сферах (праця, побут, література й мистецтво), досить чітко проявляються загальноцивілізаційні й етнічні витоки. А в їхній взаємодії, як на рівні соціокультурних параметрів особистості, так і на рівні етносу й усього суспільства, останнім часом простежуються принаймні три закономірності.

Перша дістала назву закономірності місця й обставин. Згідно з нею, закритим, авторитарним чи тоталітарним суспільствам притаманні примусове культивування й навіть абсолютизація не лише релігійних, класових, а й етнічних витоків культури особистості, прагнення відмежувати її від останніх досягнень світової цивілізації. Відкриті ж демократичні країни наголошують на загальноцивілізаційних, загальнолюдських цінностях за поваги до своєї історичної етнокультурної спадщини. У разі зміни означених соціальних практик етнічна культура втрачає набагато більше, ніж у процесі еволюційного розвитку серед інших культур.

Друга – закономірність часу – засвідчує: якщо порівняно недавно, під впливом інтенсивного розвитку індустріального суспільства, відбувалося певне розчинення етнічних культур у культурі світовій (поглинання часткового загальним) і формування в індивідуума універсальної культурної свідомості, то нині прийшло розуміння необхідності дбайливого збереження матеріальної та духовної спадщини, принаймні в її структуроутворювальних етнокультурних парадигмах (адже без особливого немає загального).

Нарешті, третя закономірність – якості – підсумовує взаємодію загальноцивілізаційних і етнічних вимірів культури у становленні нових культурно-історичних спільностей через поступову асиміляцію сусідніх етносів, схожих за долею, способом господарювання, духовним і релігійним життям, а також якщо вони мають досвід тривалого співробітництва й тісних економічних і політичних зв'язків. А на індивідуальному рівні відбуваються міжособистісна етнокультурна конвергенція й вирівнювання соціальних параметрів представників споріднених етносів. Показовим прикладом у цьому сенсі є країни Шенгенської угоди.

В умовах державної незалежності 90-х років програма ментальної самореалізації народу починає функціонувати в нових соціальних координатах – осмислення специфіки власного буття та нашої ментальності універсальною мовою – мовою міфу, адже всяке відродження завжди починається з міфу, бо він є тією сферою людського досвіду, яка нейтралізує різні суперечності й формує жаданий ідеал.

Отже, слід зазначити: найзначущішим є аспект наступності, культурної ідентичності, зануреності у сферу національного буття й національних цінностей.

Джерела

1. Ларцев В. Культурно-психологічна повторюваність як головний елемент соціокультурного відтворення особистості в суспільстві // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 15. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – С. 151–166.

2. Ларцев В. Социальные и культурные детерминанты формирования личности: Моногр. – К.: Принт-Экспресс, 2002. – 429 с.

3. Ларцев В. Социокультурный генезис личности (социально-философский анализ): Моногр. – К.: ООО «Информационно-издательская фирма «Принт-Экспресс», 2002. – 360 с.

4. Панченко Л. Цінність як філософська інтенція буття людини // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. – К., 2002. – № 4 (6). – С. 33–37.

5. Яцук Н. Є. Онтологічний аспект категорії «ментальність» // Мультиверсум: Філософський альманах. – Вип. 27. – К., 2002. – С. 181–188.

Автор: Ірина АНДРЕЙКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: "Газова драма" на Донеччині, в ГТС розповіли про сценарії, якщо російський газ піде в обхід України Вчора, 07 березня

“Газова драма”. Як відключали та відновлювали теплопостачання на Донеччині та чому влада та облгаз звинувачують один одного: хронологія та позиція сторін Вчора, 07 березня

Аварія українського автобуса в Польщі: 26 громадян залишаються у лікарнях Вчора, 07 березня

У Польщі уточнили кількість загиблих в аварії автобуса українців 06 березня

Марченко про співпрацю з МВФ: Ми не розглядаємо варіантів, коли цього не буде 06 березня

Вітренко: Вугілля з держшахт на "Центренерго" буде поставлятись за прямими договорами 05 березня

Прем'єр вважає прийнятним держборг у 90 мільярдів доларів 05 березня

Кулеба анонсував відкриття нових посольств і консульств України 05 березня

Зеленський підписав закон про електронні трудові книжки 05 березня

Прем'єр про ріст цін на паливо на АЗС: Шукаємо причини 04 березня