передплата Українською | In English

№20, жовтень 2009

Енергетична безпека сучасної Європи

Поділитися:

Співпраця України та Європейського Союзу у сфері енергетики помітно активізувалася протягом останніх років. Це зумовлено зростанням потреби ЄС в енергетичних ресурсах, пошуком нових джерел постачання нафти та газу на європейські ринки.

1. Спільні інтереси України та ЄС у сфері енергетичної безпеки

· Стабільне та довгострокове постачання енергоресурсів.

Україна, територією якої проходить близько 80% російського експорту газу на європейські ринки, важлива для ЄС у контексті гарантування безпеки, прозорості та надійності транзиту енергетичних ресурсів.

Згідно з прогнозами, імпорт енергоресурсів до ЄС зросте до 2030 року з нинішніх 50% до 70% [2]. За даними дослідження Аналітично-дорадчого центру «Блакитної стрічки» Програми розвитку ООН, до 2030-го резерви Північного моря виснажуватимуться, тому імпорт природного газу до країн ЄС перевищить 440 млрд. куб. м на рік. Їхні економіки критично залежатимуть від стабільного постачання енергоресурсів з Росії та Центральної Азії. А це, своєю чергою, залежатиме також від того, наскільки прозорою та комфортною для користувачів стане транзитна енергетична інфраструктура нашої держави.

· Диверсифікація джерел постачання енергоресурсів.

ЄС, як і Україна, продовжує залишатися надзвичайно залежним від поставок російської нафти та газу. Протягом 1995–2005 років імпорт газу до ЄС зріс з 161 млрд. куб. м до 298 млрд. куб. м. На 15% збільшився імпорт з Росії, а з Норвегії й Алжиру подвоївся [6]. Нині Російська Федерація експортує до країн Євросоюзу майже 25% від загального споживання ним нафти, 42% – газу, 12% – вугілля та 35% – збагаченого урану.

Натомість Росія як основний постачальник енергетичних ресурсів для європейських держав, не поспішає грати з ними «за єдиними правилами». Російська Федерація не погоджується ратифікувати Енергетичну хартію, працює над створенням конкурентної інфраструктури, зорієнтованої на альтернативні ринки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Залежність від одного джерела постачання енергетичних ресурсів посилюють найбільші європейські енергетичні концерни, котрі налагодили діалог із «Газпромом» і не зацікавлені змінювати ситуацію, оскільки це може призвести до нових ризиків у стабільності їхньої роботи та втрати частини прибутків.

Україна та Європейський Союз зацікавлені шукати альтернативні джерела постачань енергетичних ресурсів, особливо з огляду на те, що частка імпортованих до ЄС російських вуглеводнів поступово знижується [5]. У цьому контексті спільним інтересом може бути співпраця з країнами Середньої Азії, зокрема Туркменистаном, Казахстаном та Азербайджаном з метою використання потужностей української трубопровідної інфраструктури в рамках нових проектів.

· Диверсифікація шляхів постачання енергоресурсів.

Одним із пріоритетних напрямів роботи Європейського Союзу є пошук нових шляхів постачання нафти та газу. Зокрема, планується надходження енергетичних ресурсів з Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет, Нігерія), Каспійського регіону (Туркменистан, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан), скрапленого газу та нафти з Близького Сходу [3].

Висока увага приділяється також будівництву газопроводу «Набукко» для постачання газу на європейські ринки територією Туреччини. У перспективі ЄС планує об'єднати проекти Транскаспійського газопроводу (Баку–Тбілісі–Ерзурум) і «Набукко» в єдиний коридор постачання газу до Транс'європейської енергетичної мережі [4].

Росія, у свою чергу, також пропонує Євросоюзу декілька проектів нових джерел постачання енергетичних ресурсів зі своїх заполярних і шельфових родовищ. Уже будується Північноєвропейський газопровід на Балтиці. Планується прокладання «Південного потоку» дном Чорного моря.

Україна також зацікавлена в розширенні маршрутів постачання енергоресурсів власною територією. Передусім, це – газопровід «Білий потік», який має забезпечити постачання центральноазіатського газу до Європи Каспійським морем, Південним Кавказом, Чорним морем і Україною. Він є альтернативою російському проекту «Південний потік» і може розглядатися в ЄС як північне розгалуження газопроводу «Набукко». Реалізація цього проекту дозволить комплексно постачати газ з Каспійського і Центральноазіатського регіонів, а також уникнути можливого шантажу з боку РФ або Туреччини.

У нафтовій сфері перспективним напрямом співпраці є продовження нафтопроводу «Одеса–Броди» до польського Плоцька та використання його для транспортування енергоносіїв трубопроводом «Південна дружба» з Каспійського регіону до Центрально-Східної Європи [1]. Ця ініціатива вже обговорювалася на рівні президентів під час саміту з питань енергетичної безпеки в Кракові та Вільнюсі, коли було підписано корпоративний договір про розширення кола учасників підприємства «Сарматія».

Важливим також є енергетичне співробітництво в Чорноморському регіоні, зокрема впровадження інтегральної програми дослідження шельфу Чорного моря в його північно-західній частині, де, за попередніми оцінками, розташовані значні поклади нафти й газового конденсату. У цій сфері Україна може співпрацювати з Румунією та Болгарією – новими членами ЄС.

· Реформування енергоринку та збереження контролю над ним.

Європейська комісія у вересні минулого року поширила нові ініціативи, що передбачають остаточну ліквідацію так званої вертикальної інтеграції, відокремлюючи виробничі потужності від транспортних мереж – газопроводів і високовольтних ліній електропередач. Окрім того, в рамках цих ініціатив планується створити нове агентство з регулювання енергетики на базі Європейської групи регуляторів електроенергетики та природного газу – форум для консультацій між національними енергетичними регуляторами.

Утілення згаданих ініціатив, зокрема, дозволить зменшити вплив великих енергетичних компаній на внутрішніх енергетичних ринках членів ЄС, попередити активне входження на ці ринки російської компанії «Газпром» та її афілійованих структур. Ці ідеї підтримують пересічні жителі Євросоюзу – майже 85% європейців схвально ставляться до спроб довести до логічного завершення процес лібералізації ринку газу й електроенергії, коли є можливість вибирати постачальника енергії.

Україні також належить пройти шлях лібералізації внутрішнього ринку енергетики, враховуючи всі існуючі зовнішні ризики та досвід європейських реформ. Зміни на ринку мають розпочатися з адаптації вітчизняного законодавства до acquis communautaire і стандартів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА).

На ринку газу ключовою є фінансова та правова реструктуризація бізнесу, пов'язаного з транзитом газу, включаючи відокремлення місцевих мереж від транзитної, а також прозорість рахунків (Газова директива 2003/55). Важливим видається вивчення можливості допуску до українського ринку центральноазійських постачальників енергоносіїв, здатних сформувати конкурентне середовище.

Одним із пріоритетних проектів має стати тарифна реформа (приведення цін у відповідність до рівня покриття витрат і залучення необхідних інвестицій). Відповідні зміни до законодавства й нормативної бази дозволять інтегрувати ринки природного газу з різними ціновими політиками (для населення, «Теплокомуненерго», промисловості) та встановити єдину внутрішню ціну, яка відповідає європейській практиці. Ці зміни сприятимуть утвердженню прозорого та конкурентного ціноутворення, що підштовхне споживачів до ощадливого й ефективного використання енергії.

В електроенергетиці слід рухатися до інтеграції в європейську систему UCTE. Уже створено робочу групу за спільною заявою України та Республіки Молдова про приєднання до цієї системи.

· Модернізація енергетичної інфраструктури, включаючи основні газо- та нафтопроводи до Європи.

Україні потрібно переконати як постачальника, так і країн-споживачів у тому, що транзит енергоносіїв її територією є надійним та економічно обґрунтованим. На тлі зростання власного попиту ЄС буде зацікавлений у повній завантаженості українських потужностей, навіть якщо буде введено в дію інші проекти («Набукко», «Північний потік»).

За висновком Міжнародного енергетичного агентства, нині близько 30% української транзитної потужності для газу та приблизно 50% транзитної потужності для нафти не використовується. Окрім цього, згідно з попереднім аудитом, нинішня газотранспортна система потребує інвестицій у 2,5 мільярда євро до 2013 року.

· Подальша інтитуціоналізація енергетичної безпеки.

Політика в сфері енергетичної безпеки часто виходить за межі компетенції виключно національних урядів. Дедалі більше її перебирають на себе міжнародні організації, клуби держав, котрі об'єднуються за інтересами. Яскравий приклад – нафтодобувний картель ОПЕК.

У відповідь на об'єднання країн–виробників енергетичних ресурсів, країни-споживачі також можуть створювати спільні інститути. Свого часу в Європі активно дискутувалися ідеї організації такого собі «енергетичного НАТО» (пропозиція Польщі) або «енергетичної ОБСЄ» (пропозиція Німеччини в особі міністра зовнішніх справ Штайнмайєра). Остання ініціатива передбачає приєднання до неї, окрім країн–членів ЄС, також країн-виробників та країн-транзитерів, що сприятиме налагодженню енергетичного діалогу.

Ці дискусії внесли помітні зміни до загальноєвропейської концепції безпеки. Зокрема, положення про спільну зовнішню енергетичну політику було включено до Лісабонського договору – оновленої версії основоположних договорів ЄС. У пункті 45 Декларації Ризького саміту Північноатлантичного альянсу (2006) вперше згадуються ризики в сфері енергетичної безпеки.

· Посилення ядерної безпеки.

Атомна енергетика забезпечує третину виробництва електроенергії в Європейському Союзі. На тлі зростання залежності від імпорту енергетичних продуктів ідея розвитку атомної енергетики залишається популярною серед країн–членів ЄС. Польща, Словаччина, Чехія повідомили про наміри збудувати нові реактори.

Євросоюз надає істотну допомогу Україні в посиленні її ядерної безпеки. У 2007–2008 роках Євроатом та ЄБРР розпочали масштабне фінансування заходів з підвищення безпеки Хмельницької та Рівненської АЕС. Існує Угода між Євроатомом і Україною в галузі ядерної безпеки, а також нова Угода між Євроатомом і Кабінетом Міністрів України про співробітництво щодо мирного використання ядерної енергії.

Європейська комісія і наша держава розпочали спільний проект з оцінки безпеки атомних електростанцій України. Завершено роботи зі стабілізації об'єкту «Укриття» на Чорнобильській АЕС. Значного успіху вдалося досягнути в завершенні будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива, а також тимчасового сховища твердих відходів.

Водночас є ще великий потенціал для розширення співпраці. Після вичерпання ресурсів діючих енергоблоків українських АЕС, споруджених у 1980–2004 роках, проекти будівництва нових енергоблоків доцільно розробляти разом із європейськими фахівцями із залученням сучасних технологій безпеки реакторів нового покоління західного виробництва, адже відомо, що європейська ядерна безпека істотно випереджає вітчизняну.

Враховуючи успішний досвід кваліфікації ядерного палива корпорації Westinghouse на Южноукраїнській АЕС та з огляду на підписаний контракт на постачання палива згаданого виробника з 2010 року, перспективним є створення спільно з зарубіжними партнерами елементів замкненого паливно-ядерного циклу.

2. Останні тенденції у сфері енергетичних двосторонніх відносин

12 січня 2009 року відбулося позачергове засідання Ради Євросоюзу, на якому міністри країн-членів погодили спільні позиції щодо третього законодавчого пакету з реформи енергетичних ринків. Ним передбачено внесення змін до існуючих директив для забезпечення функціонування справедливого для всіх споживачів енергетичного ринку, а також безпечнішого, конкурентнішого та стабільнішого постачання енергоресурсів до ЄС.

На засіданні Європарламенту 3 лютого депутати схвалили пакет рекомендацій щодо майбутньої енергетичної стратегії ЄС, вироблений на основі Другого стратегічного енергетичного огляду. У доповіді зазначається: ЄС, Росія та Україна мали б укласти тристоронню угоду з забезпечення постачання газу з Росії через Україну до Євросоюзу. Крім того, депутати висловилися за включення питань енергетичної безпеки в майбутні угоди про торгівлю, асоціацію, партнерство та співробітництво з країнами-виробниками і транзитерами. Депутати вважають за необхідне будувати додаткові газопроводи, такі, як «Набукко», газопровід Туреччина–Греція–Італія та «Південний потік», а також розвивати термінали з отримання та переробки скрапленого газу. У документі міститься й заклик до лідерів країн–членів ЄС переглянути екологічні цілі до 2050 року, аби зменшити викиди парникових газів до атмосфери на 60–80%, довести частку відновлюваної енергетики до 60%, підвищити енергоефективність на 35%.

Попри позитивні сигнали з боку ЄС, енергетична співпраця ускладнюється тим, що уряди країн, ринок котрих значною мірою монополізований великими енергетичними концернами, протидіють рішенням Єврокомісії. Ідеться про географічну наближеність країн до джерел енергоресурсів, історичні енергетичні зв'язки, комерційні інтереси окремих європейських країн та їхні енергетичні стосунки з Росією [7]. Маємо на увазі тісне співробітництво провідних європейських енергетичних концернів – німецьких компаній EON і ВASF, італійської Eni, французької Gaz de France, датської DONG Energy, нідерландської Gasunie, болгарської Bulgargaz та ін. – із «Газпромом».

Україна має наполягати на підписанні перспективної розширеної угоди з Європейським Союзом, яка стане надійною основою для практичної співпраці, а також надасть можливості для більшої інтеграції до ЄС. Окрім питань політичної асоціації та створення зони вільної торгівлі, обидві сторони зацікавлені в інтенсифікації контактів у галузі енергетики. Багатообіцяючою є перспектива розширення співробітництва в рамках програми «Східне партнерство».

Джерела

1. Корсунський С. Енергетична політика України: Європейський вибір. // «Політика і час». – 2006. – № 11.

2. Шерр Дж. Європа і газова криза: хто винний і що робити? // Дзеркало тижня. – 2006. – № 3(582).

3. Gцtz, Roland. Die Debatte um Europas Energieversorgungssicherheit. // SWP-Diskussionspapier. – M?rz, 2007.

4. Gцtz, Roland. Europa und das Erdgas des Kaspischen Raums. // SWP-Diskussionspapier. – August, 2007.

5. Leonard, Mark and Popescu, Nicu. A Power Audit of EU-Russia Relations. // European Council on Foreign Relations. – November, 2007.

6. The Market for Natural Gas in NW Europe. // Essent Trading Gas Markets Overview. – June 2006.

7. Umbach, Frank. Die Energieversorgung Europas. Eine Sicherheitsproblem. // Deutsche Gesellschaft fьr Auswдrtige Politik. – Dezember, 2006.

Автори: Ярослав ЧОРНОГОР, Олексій ВРАДІЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Україна чекає на офіційне вибачення прем’єра Словаччини через жарт про Закарпаття Вчора, 03 березня

Ексміністру вручили підозру у викраденні керівника "Нафтогазвидобування" – джерело Вчора, 03 березня

"Немає Європи без України": в Мішеля помітили продовження політики Туска Вчора, 03 березня

Зеленський: будівництво газопроводу в обхід України - питання безпеки всієї Європи Вчора, 03 березня

Посли ЄС продовжили санкції проти оточення Януковича, Арбузов і Табачник виключені зі списку Вчора, 03 березня

Новини 2 березня: запаси вугілля повертаються в норму, інвесторам дали податкові пільги  Вчора, 03 березня

Перегляд програми МВФ для України можуть перенести на 3-4 квартал – прогноз Bank of America 02 березня

Україна в 2020 році стала третім найбільшим постачальником курятини в ЄС 02 березня

Уряд хоче боротися з нелегальними АЗС "на місцях" 02 березня

Радник Зеленського: Очікуємо, що отримаємо в цьому році транш МВФ 02 березня