Президент іде. З проектом нової Конституції

Референдум щодо нової Конституції буде оголошено так само указом, як і обговорення її проекту? Тільки, звісно, наслідки такого державотворчого експерименту – різні, до чого він призведе – велике запитання.

Почнімо з того, що, загалом ґрунтуючись на чинній Конституції України, ющенківський проект закону «Про внесення змін до Конституції України» з перших же рядків указує на те, що прийматимуть його референдумом. Преамбула не містить слів «Верховна Рада України від імені Українського народу ... приймає цю Конституцію – Основний Закон України». Сказано, що приймає її Український народ. Не аналізуватимемо серйозності намірів і способу, у який  глава держави  реалізуватиме референдумне прийняття нового Основного Закону поза парламентом, щоб не вдатися  до порушення чинної Конституції. Нема такого способу!

 У ній, нагадаю, записано, що законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум», розділу ХIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ст. 156). А перед тим зміни за чинною Конституцією має розглянути парламент за наявності висновку Конституційного Суду. Загалом процедура розгляду й ухвалення конституційних змін має тривати протягом двох чергових сесій. Очевидно, що часу на дотримання всіх цих вимог до виборів Президента України обмаль. Тим паче що консолідації в Раді, до того ж на основі президентського конституційного законопроекту, переданого до парламенту, годі сподіватися.

Хіба що запровадження надзвичайного стану? Та, погодьмося, надто це мутна перспектива для державотворчого процесу й легітимності змін.

То на що сподівається Віктор Ющенко й навіщо подав на суд громадськості свій проект нової редакції Конституції, зобов’язав його обговорювати? Просто з любові до мистецтва конституційного творення? Чи це така передвиборна фішка: піти на президентські вибори з новою Конституцією й виграти їх?

Без совісті та незалежності

Як уже йшлося, нова редакція проекту Конституції ґрунтується на чинному Основному Законі. Тож, не вдаючись до аналізування  нових положень (скажімо, про Національні Збори – двопалатний парламент чи Конституційний Суд, зокрема доповнення його повноважень функцією розгляду конституційної скарги особи, загалом новел про судову систему, роль прокуратури,  а також самоврядування та територіальну організацію влади), що потребує окремих досліджень і дискусій, зупинімося на вилученнях. Хоча б частково. Бо саме вони, можливо, говорять більше за наміри автора, ніж запропоновані ним нові положення.

Чи зверне увагу народ на таку «деталь», як вилучення з Преамбули Конституції такого поняття, як совість? А чи згодні ми, приймаючи Основний Закон, уже не керуватися, як сказано в чинному, «Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням»?

У Преамбулі нинішньої Конституції записано: «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями...».  Натомість у президентському проекті ми вже «сповнені відповідальності перед Богом» і всіма переліченими  поколіннями. Тільки от «совість» чому загубилася? 

Уявляю, як учений люд доводив Президентові, що слово це може вживатися лише в такому  юридично визначеному понятті, як «свобода совісті» у значенні «свобода віросповідання». А просто «совість» юридичного визначення не має. Тому, мовляв, геть її з Преамбули. Заважає вона авторам проекту? А нам, кому на референдум іти? Добре, що хоч на «Бога» не зазіхнули.  Утім, Він також юридично не визначений...

Виходячи з президентського проекту нової редакції Конституції, можна вже й забути про Акт проголошення незалежності України. Про документ цей, ухвалений парламентом і підтриманий, до речі, всенародним референдумом, згадки тут нема. Застарів, неактуальний на теперішній час наш голос чи знову-таки не дано визначення юридичному поняттю «незалежність держави»? Які аргументи на користь такого вилучення?

Справді, всюди в юридичній літературі йдеться про державний суверенітет, під яким розуміється й незалежність як така. А що таке незалежна держава, державна незалежність – дідько його знає! Нема грамотних, щоб визначити й захистити дисертацію?!

Навіщо ж тоді, панове, республіка, маючи Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та, як суб’єкт міжнародного права, членство в ООН, зусиллями  українського  парламенту 24 серпня 1991 року приймала Акт проголошення державної незалежності України, а народ підтримував його на всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року? Виявляється, Декларації  про державний суверенітет тоді було замало?  Україна як держава була визнана світом лише після схвалення Акта проголошення її незалежності народним волевиявленням.

Не думаю, що марення Європейським Союзом настільки могло затьмарити пам’ять автора проекту, що він, додаючи у Преамбулі речення «усвідомлюючи себе невід’ємною частиною європейської спільноти», годен забути про незалежність України.

Отже, навіть якщо посутньо, з наукової точки зору, суверенітет і незалежність обтяженим ступенями та званнями видаються тавтологією, навіщо так методично «вимарувати» це вагоме й до болю зрозуміле для громадян України поняття? «Незалежність» поряд із «суверенітетом» у контексті Конституції має таке само смислове навантаження, як і «Бог». 

 І йдеться не тільки про Преамбулу ющенківського проекту Конституції, а й про статтю 1 Розділу I «Загальні засади конституційного ладу» (у чинній – «Загальні засади»). Нині, слава Богу, вона звучить так: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Добре було б, аби  Президент України Віктор Ющенко публічно пояснив, чому він пропонує вилучити слова «і незалежна» з наведеної статті. Зазначмо, що в іншому вона  зазнала змін лише в пунктуації: замість «є»  – тире, а також у цьому реченні прибрано коми.

Та у статті 2 виправлено  дещо важливіше за пунктуацію.

Області можуть ліквідувати, а селища стануть містечками

Нині в ній записано: «Україна є унітарною державою». Віктор Ющенко пропонує забути про поняття «унітарність»: «Україна є республікою» (ст. 2 проекту). Чи передбачає це децентралізацію влади до такої межі, коли вже не йтиметься про унітарність, єдність, неподільність, єдине ціле держави? Тим паче що цим же проектом, зокрема його Розділом ХII «Перехідні положення»,  нині існуючим областям відводиться лише п’ять років до настання можливості їхньої ліквідації. Константою залишаються Київ та АРК.

А яку логіку державного владного управління пропонує редагована стаття 132 чинної Конституції, що стала пунктом 3 статті 2 проекту Ющенка? Нагадаємо чинну редакцію: «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій». Із цієї статті Президент України Віктор Ющенко після слів «на засадах» прибрав «поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади», а постулат щодо єдності та цілісності пропонує викласти в пункті 2 цієї ж статті в такому вигляді: «Територія України в межах існуючого кордону є єдиною, цілісною і недоторканною». Це те саме положення, що міститься в статті 2 чинної Конституції, доповнене словом «єдиною».

Систему адміністративно-територіального устрою, сказано в проекті, становлять: громади – міста, містечка (це нинішні селища. – Прим. авт.), села або об’єднання кількох населених пунктів, райони, області, Автономна Республіка Крим, які є невід’ємними складовими частинами України. Міста з визначеною законом кількістю жителів можуть прирівнюватися за статусом до області або району. Отже, чи прагнемо ми  великого «переселення» народу і зміни адрес, щоб підтримати це на референдумі?

Фаворитам - дубинку!

У контексті проблематики централізації та децентралізації у здійсненні державної влади заслуговує на особливу увагу те, що за проектом Конституції Ющенка не прописано подання Прем’єр-міністром кандидатур на призначення на посаду голів державних адміністрацій, а також на їхнє звільнення. Ані в переліку повноважень Президента, ані в переліку повноважень прем’єра про таких – жодної згадки. Про них Ющенко заговорив тільки в Розділі ІХ «Місцеве самоврядування та територіальна організація влади», статті 161, 166. Можливо, автор проекту  кваліфікує їх  як допоміжні органи, що  утворюються для здійснення повноважень глави держави. Однак повноваження самих цих владців – президентських одноосібних призначенців і, звісно, фаворитів – зупиняти дію актів органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України, законам із одночасним зверненням до суду видаються більше прокурорськими.

Загалом у цих багатостраждальних відносинах місцевих рад і державних адміністрацій усе в президентському проекті перевернуто з ніг на голову. Ради позбавлені  впливу на голів адміністрацій.  За чинною Конституцією «голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня» (ст. 118). У ній же регламентується їхня підзвітність і підконтрольність відповідним радам у частині делегованих ними повноважень. «Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації». Усі ці важелі для приборкання свавілля держадміністрацій як  виконавчої влади (втім, у проекті вони, на відміну від чинної Конституції, такими не значаться) в областях і районах, містах Києві та Севастополі Президент Ющенко вилучив. Наче й не існує ратифікованої Україною Хартії місцевого самоврядування. Держадміністрації перетворюються на дубинку для виховання чи упокорення рад та їхніх голів. А батогом обуха не перебити.

До того ж і органи прокуратури вже не повинні, на думку глави держави, здійснювати «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Такими повноваженнями було наділено прокуратуру однією зі змін, внесених до Конституції України 8 грудня 2004 року. При тому, що тоді наведена стаття 118, яку Президент пропонує вилучити, не зазнала жодних коригувань.

Відколи 1996 року було ухвалено Конституцію України, ради або сам глава держави, а згодом – прокурор, хтось та міг поставити на місце чиновника-самодура. Та, на переконання пана Ющенка, це зайве. Достатньо сказати в Конституції, що місцеве самоврядування гарантується, що держава забезпечує додержання Конституції України та законів при здійсненні повноважень місцевого самоврядування і що його права захищаються судом, і справедливість торжествуватиме, війни місцевого масштабу припиняться. А головне – влада, принаймні виконавча, здійснюватиметься. А механізм? Його Віктор Андрійович прагне зламати. Усерйоз і надовго.

Посібник з творення руїни

Віктор Ющенко, не позиціонуючи Президента як главу виконавчої влади, водночас скасовує у своєму проекті й повноваження уряду, залишаючи його виконавчою владою. І до конституційних змін 2004 року, і після них у Основному Законі було прописано 10 пунктів повноважень Кабінету Міністрів. У проекті Ющенка – 4.

Кабмін, по-ющенківськи, вже не:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання; («...і забезпечує виконання...» – зміна 2004 р. – Прим. авт.)

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Усі ці положення президентський проект вичищає з чинної Конституції. А фактично залишає, хоч як парадоксально, «недолугі зміни до Конституції», внесені 2004 року, проти яких нібито виступає Віктор Ющенко. Вони такі:

«91) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; (за проектом Ющенка цей пункт значиться як 1). – Прим. авт.)

92) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр- міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України; п. 2)

скасовує акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; цей пункт 3 – принципова новизна повноважень Кабміну за проектом Ющенка, бо ні в чинній Конституції, ні в попередньому варіанті не прописано такої функції Кабміну!

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та законами. Змінено стилістику речення: в чинній редакції записано                   «Конституцією та законами України», а в попередній, до змін-2004, значилося ще й «актами Президента України».

Утім, вилучивши положення про скріплення актів Президента підписами Прем’єр-міністра та міністра, відповідального за акт та його виконання (до речі, процедура контрасигнування містилася в Конституції й до внесення змін до неї, щоправда, стосувалася актів більшої кількості повноважень), Ющенко розв’язує руки майбутньому Президентові до ступеня можновладця-небожителя.

Та, вочевидь, саме в такий спосіб він і визначив міру взаємодії найвищих владних інституцій. А вилучивши з назви Розділу «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» не тільки слова «інші органи виконавчої влади», а й уже наведені статті 118–120, що стосуються діяльності вертикалі виконавчої влади – державних адміністрацій, Президент Ющенко не двозначно дав зрозуміти, що вони є вотчиною глави держави.

І Прем’єр-міністр не матиме права викликати голів облдержадміністрацій на наради до Кабміну. Ура!? І селекторними нарадами не турбуватиме. Двічі ура!

Але у проекті так і не вдалося відшукати, на яку ж владну інституцію покладаються оті всі відібрані в Кабміну повноваження. Жодну з них, і Президента в тому числі,  Ющенко ними не наділяє. Якась біла пляма! Отже, механізм реалізації виконавчої влади в державі просто скасовується?

І за цієї Руїни Віктор Ющенко кидає майбутнього главу держави на амбразуру: залишає положення про те, що Президент України є гарантом забезпечення «суверенітету, територіальної цілісності», доповнює словами «і безпеки держави», а далі за текстом статті 102 чинного Основного Закону: «додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». І, наче знущання, додає: «Президент України сприяє взаємодії державних органів, органів місцевого самоврядування».

Щодо безпеки держави, то «координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України», який у чинній Конституції називається Радою національної безпеки і оборони, не містить у своїй назві за ющенківським проектом останнього слова «оборони» й не є «при Президентові». За проектом гаранта ця структура має координувати ще й зовнішньополітичну діяльність. Отже, глава держави доповнив статтю 107 чинної Конституції. І в його проекті вона (ст. 120) записана так: «Рада національної безпеки України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави».

Однак орган виконавчої влади визначений у ющенківській Конституції один – Кабінет Міністрів, а ще за етимологією слова таким можна, мабуть, вважати виконком ради. Але, позбавивши Кабінет Міністрів відповідних повноважень, кого контролюватиме й що координуватиме Раднацбез? Хто виконуватиме відповідні укази самого гаранта, не маючи на те конституційних підстав?

Звісно, осягнути в одній публікації масштаб намічених руйнувань тканини чинної Конституції неможливо. Проте й з проаналізованого видно, що «нитки» з неї повитягували, стала вона, наче побита...

Піти з нею на вибори й перемогти? Можна! Бо хто її, чинну, читає й знає, хто президентську редакцію з нею порівнюватиме? Ось у чому фішка. І референдуму, і виграшу! Ідеться ж бо про такі популістські речі, як скорочення кількості депутатів-нероб, позбавлення їх недоторканності, скасування недолугих змін-2004, інший такого ж ґатунку бальзам на душу зневіреному у владі люду. 

Невже таки пройде?

***

Віктор ЮЩЕНКО:  «Якщо говорити просто, я виграю вибори»

«У мене немає великого сумніву по цьому», – зізнався Президент України під час прес-конференції. «Якщо я цього не зроблю, повірте, в мене ніколи не буде трагедії. Але я маю до кінця діяти як громадянин, що любить свою державу, і сказати: «Шановна громада, у вас є два варіанти: або йти назад з іншими кандидатами, або йти вперед із кандидатом Ющенком». Глава держави вважає, що низький рейтинг – це не його питання, тому він спить спокійно. «Я не буду опікуватись тим, як той рейтинг піднімати. Це ви піклуйтесь, це не моя тема, я можу лише ваші інтереси представити та захистити, або ви їх можете погубити з іншими кандидатами... думайте самі, вирішуйте самі», – сказав він.

(Із прес-конференції Президента України Віктора Ющенка на галявині перед секретаріатом в Києві 30 вересня 2009 року).

Автор: Світлана Писаренко