передплата Українською | In English

№19, жовтень 2009

Про взаємини у владі та користь лобізмуПро взаємини у владі та користь лобізму

Поділитися:

Зазвичай представники місцевих органів влади нарікають: Київ висмоктує з регіонів усі ресурси, а потім з барського плеча роздає субвенції. Чи можна відносини між центральним і місцевими бюджетами побудувати на якійсь об’єктивній основі, коли розподіл коштів не залежатиме від сваволі?
Про це розмова нашого кореспондента Валентина Бушанського з головою Одеської обласної ради Миколою Скориком, котрий очолює її три роки.
Як казав персонаж фільму «Место встречи изменить нельзя», «у молодого сотрудника глаз не замылен».

На запитання про бюджетне фінансування він відповів: «Ситуацію можна описати кількома словами: нам нічого не дають. І не багато, і не мало. А просто – нічого».

– Бо ви «не того кольору»?

– Ні. Кабмін так веде роботу нині з усіма областями. Дії Кабміну деструктивні. Вони згубні для країни. Відносини треба змінити. Але змінювати їх потрібно комплексно. Країну потрібно будувати, звертаючи увагу насамперед на регіони. Вони мають отримати більше самостійності. Можливо, навіть в окремих політичних питаннях, звісно, зберігаючи єдину вертикаль влади. І це може бути об’єднувальна ідея, котру так заповзято й уже багато років шукає вся країна.

Я активно виступаю проти змін до Бюджетного кодексу, які Кабмін нині так активно «продавлює». Не все в запропонованих змінах погано. Є й позитивні речі. Я розумію мерів великих і малих міст, коли вони підтримують передачу певних ресурсів у їхнє розпорядження. Але неврегульованим залишається питання, як бути сільським і селищним радам, для котрих ця передача ресурсів є суто формальною. Адже обсяг коштів, якими вони розпоряджатимуться, аж ніяк не збільшиться.

Наприклад, сільським і селищним радам передається сто відсотків транспортних зборів од зареєстрованих на території населених пунктів автомобілів. Для Одеси чи навіть Котовська – це додаток до бюджету. А для дрібної сільської ради – це ніщо. Така сама ситуація і з екологічним фондом: він розпорошується. В області цей ресурс відбирають, а повноваження й обов’язки залишаються. Аналогічно і з прибутковим податком. Сільські й селищні ради набувають права зараховувати до бюджету розвитку п’ятнадцять відсотків од цього податку. Але їм не дають додаткових повноважень. Сільські й селищні ради є дотаційними за своєю суттю. А це означає, що може виникнути протиправне явище: вилучення коштів із місцевих бюджетів. Адже ради місцевих громад не матимуть змоги ці кошти витратити. Отже, без уточнення повноважень рад районного й обласного рівнів бюджетна реформа в запропонованому варіанті не принесе позитивних результатів. Згідно з реформою створиться дванадцять тисяч бюджетів. Як може представник громади потрапити в Міністерство фінансів і захистити свій бюджет? Нонсенс. Приміром, у цьогорічному бюджеті є помилка: одному району виділили коштів на мільйон гривень менше, а другому – на мільйон більше. І помилки ніхто не виправляв. Громади так і живуть за помилковим законом про держбюджет.

Самостійність – корисна для Одеси, Іллічівська та Южного. Бюджети цих міст більші, аніж у багатьох областей. Але депресивних територій вона не врятує. Навпаки, лише погіршить їхнє становище. Їм потрібен особливий режим оподаткування для залучення бізнесу.

Регіони мають отримувати віддачу від наявного в них певного економічного потенціалу (що, можливо, склався з якихось історичних причин). Мусить бути справедливість. За рівнем промислового виробництва Одеська область лідирує. Загалом в Україні за ступенем розвитку вона посідає шосте місце. Але за рівнем розвитку соціальної сфери (охорона здоров’я, освіта тощо) – на двадцять якомусь там. А в західних областях (не уточнюватиму, в яких саме) ситуація протилежна. Справедливість полягає в тім, щоб регіон, який працює краще, краще й жив.

Бродіння ж коштів із регіону в центр і навпаки, звісно, спричиняє корупцію. Але є й інша проблема: голови місцевих адміністрацій, котрі іноді бувають дуже далекі від інтересів регіонів, бачать головний сенс своєї діяльності в тому, щоб усидіти в кріслі. Бо вони залежні від центральних органів влади, передусім – від Президента, а не місцевих жителів. Регіональний керівник має бути підзвітним виборцям регіону. Добре працюєш – за тебе проголосували. Погано – не проголосували. Мають бути механізми відкликання регіональних керівників. І головну роль у цьому процесі повинні відігравати жителі регіонів, а не дядя, котрий має величне звання.

– Миколо Леонідовичу, ви, по суті, заговорили про конституційну реформу.

– У нормативно-правових актах, котрі регулюють ці відносини, стільки суперечностей, що на перший план виходить їх суб’єктивне прочитання. Усе залежить від того, як їх тлумачити. А на практиці все залежить од того, як складуться особисті стосунки між головами облдержадміністрації й облради. Але це неправильно. Відносини у сфері управління не повинні залежати від  особистих взаємин. Це стосується й сфери державного управління. Ситуація в державі не повинна залежати від того, хто кому подобається чи не подобається. Мені особисто не подобається чимало людей. Але я мушу з ними спілкуватися.

Від того, що в нашого Президента погані взаємини з Прем’єр-міністром, не повинна страждати вся країна.

– Президент вважає, що голова облдержадміністрації – це його людина, а Прем’єр-міністр – що його. То хто з них має рацію?

– Упевнений, нещодавня ситуація, коли секретаріат Президента забороняв головам облдержадміністрацій їздити на засідання Кабміну – це цілковитий нонсенс. А причина в наявності колізії. Держава має дві вертикалі виконавчої влади, повноваження яких перетинаються. Та якщо правильно побудувати роботу, можна уникнути суперечностей і працювати конструктивно. Але для цього треба вгамувати особисті амбіції. Мені здається, що парламентсько-президентська республіка є для України найоптимальнішою державно-політичною системою: до сфери повноважень Президента мають належати питання державної безпеки, а Кабінету Міністрів, сформованого більшістю у Верховній Раді, – питання економіки. На місцевому рівні має діяти відповідна система: ради формують виконкоми. Можливо, але це дискусійне питання, керівників виконкомів належало б обирати шляхом прямих виборів.

Я також не згоден з активною критикою пропорційної системи виборів. І не тільки тому, що мене обрано за пропорційною системою. Свого часу я працював помічником народного депутата, обраного за мажоритарною системою. Пам’ятаю, що вирішити якісь питання для округу було практично неможливо без лобі в парламенті. Аби існувало лобі – потрібна фракція. Аби була фракція – потрібне об’єднання народних депутатів на ідеологічній основі, а не тому, що хтось комусь сподобався.

Але пропорційна виборча система має бути доповнена механізмом виборів за відкритими партійними списками. Партія висуває кандидата. Його обирають фактично як мажоритарника. А політична партія несе за нього відповідальність. Політична сила, як і виборці, мусить мати можливість його відкликати. Але найголовніше: ця людина не повинна мати можливість стрибати із фракції у фракцію, бо в одному місці їй стало солодко, а в іншому – страшно. Коли за народним депутатом є фракція, він отримує свободу політичної діяльності. До нього не можна застосувати адмінресурс. У нього не відбереш бізнесу. Чиновника, за яким є партія, свавільно не звільниш із посади. Повернення до мажоритарної виборчої системи зумовить відновлення управлінської практики, що існувала до 2005 року, коли панувало всевладдя адміністрації Президента. Повернеться система, проти якої й боролись особи, що нині очолюють державу.

– Цьогорічний обласний бюджет Одещини і проект кошторису на наступний рік мають соціальну спрямованість. Як виконуєте бюджетні зобов’язання?

– Обласний бюджет дуже складний. Ми постаралися знайти баланс між, по-перше, необхідністю забезпечити соціальні статті витрат, і, по-друге, потребою стимулювати розвиток бізнесу (в межах наших повноважень). Є програми розвитку малого та середнього бізнесу. Бо це дасть поштовх наповненню бюджету. Є й відповідні програми з розвитку охорони здоров’я й інших соціальних сфер. Керівництво Контрольно-ревізійного управління критикувало нас за те, що ми фактично перші в Україні почали працювати над пенсійною реформою. Всі розуміють, що солідарна пенсійна система за наявної вікової структури населення є неефективною. Це всі розуміють, але ніхто нічого не хоче робити. Пенсійний фонд, і це варто визнати, напряму фінансується з держбюджету. І якщо не перейдемо до накопичувальної пенсійної системи, цієї проблеми не розв’яжемо. Ми підтримуємо наших співробітників через недержавний пенсійний фонд. Це унікальний практичний досвід розв’язання надзвичайно складної проблеми.

Ми довели до ладу обласну клінічну лікарню, вона найкраща на півдні України. Облрада спільно з облдержадміністрацією активно опікуються обласною дитячою клінічною лікарнею. Оновлюються районні лікарні. Провадиться капітальний ремонт шкіл. Приділяється значна увага водопостачанню. А це традиційно складна проблема для Одещини. Можна в актив записати й реконструкцію Одеського оперного театру. Область живе й розвивається.

– Нещодавно було багато розмов про приватизацію Одеського припортового заводу. Як ви до цього ставитеся?

– Негативно. У законі записано: усі форми власності є рівноправними. Одеський припортовий завод показав, що він здатен працювати ефективно. І не має значення, хто цією власністю управляє. Головне, щоб це управління було ефективним. Є й інший аспект: бізнес схильний до оптимізації витрат. Якщо звернути увагу на те, які надходження до бюджету дає це державне підприємство, й те, скільки коштів буде отримано від приватизації (звісно, така вже традиція, без чіткого плану витрат цих коштів), то продаж цього заводу – злочин. Я не проти приватизації як такої. Я – «за», бо є прихильником ринкової економіки. Однак потрібно думати й про те, що станеться із заводом і містом Южним після приватизації.

Треба пам’ятати: в держбюджеті в графі надходження дивідендів від держвласності вісімдесят відсотків коштів забезпечує це підприємство. Що буде в цій графі наступними роками, якщо приватизувати завод? А що станеться з бюджетом міста? Беручи до уваги зростання вартості газу, який є для Припортового сировиною, для приватизації обрано не найкращий час. Зважаючи на відсутність стратегії приватизації, продати завод, аби звітувати про успішність виконання соціальних статей у держбюджеті, – неприпустимо. Я брав участь у роботі всіх комісій, котрі готували проект приватизаційних вимог. Та коли побачив його остаточний варіант, був приголомшений. Визначено основну вимогу: право на приватизацію має будь-яка компанія, що три роки працювала прибутково. Але це може бути прибуток у десять гривень. Сьогодні така компанія завод купить (а вона може бути спеціально створена для цієї мети). А завтра його тричі перепродадуть. А в підсумку не буде кому висувати претензії. З погляду ж екології – це дуже небезпечне підприємство. Тож плани приватизації Припортового в мене викликають дуже велике занепокоєння.

– Про сільське господарство в Україні говорять, як про нафту в Перській затоці чи про газ у Росії, – це основний ресурс розвитку. Як ви ставитеся до приватизації земель сільськогосподарського призначення?

– Я не бачу проблеми в тому, що землі сільського господарського призначення переходитимуть у приватну власність. Бо нині процес розпаювання і приватизації сільськогосподарських земель, цільове призначення яких згодом змінять, уже завершився, але – «у тіні». Є безліч схем, аби змінити цільове призначення землі. І ці схеми реалізовували через місцеві держадміністрації. Найголовніше: не працює механізм обмеження. Має бути порушене питання, як ці землі використовуватимуть у майбутньому. Приклад: у передмістях Одеси вісімдесят відсотків земель приватизовано і змінено їх цільове призначення під забудову. Вдарила криза: ніхто нічого не будує. Нині землю використовують безконтрольно. А довкола земельного кадастру тривають кримінальні «розбірки». Прикро.

– Дякую, Миколо Леонідовичу, за цікаву розмову.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

ЄС висунув ультиматум Джонсону: у вас 12 днів, покажіть Brexit-план або це кінець Вчора, 18 вересня

ВР ратифікувала зміни до угоди з Туреччиною про стягнення податків Вчора, 18 вересня

Зеленський не планує візит на саміт НАТО у грудні – не передбачено форматом Вчора, 18 вересня

Міністр Пристайко вже дав згоду на формулу Штайнмаєра на зустрічі 2 вересня Вчора, 18 вересня

Фаріон: «Слуги» будуть валити все, що пов'язане з ростом українського духу Вчора, 18 вересня

ЄС профінансував ремонт дитсадків і лікарень у Маріуполі, Мелітополі та Приморську 17 вересня

Новини 17 вересня: касові апарати, арешт нерухомості "Кузні на Рибальському", ринок землі 17 вересня

Став відомий склад нової делегації України в ПАРЄ 17 вересня

Лагард стане головою Європейського центробанку 17 вересня

ЄС очікує невідкладного розслідування серії нападів на Гонтареву 17 вересня