передплата Українською | In English

№19, жовтень 2009

«Козак – душа правдива, справедлива і незрадлива»«Козак – душа правдива, справедлива і незрадлива»

Поділитися:

Саме це старовинне українське прислів’я нині дедалі більше вживають у розмовах та бесідах наші співвітчизники. І в місті, і в селі значна частина людей, аналізуючи своє коріння, доходить висновку, що вони козацького роду. Такої думки, зокрема, й гість редакції Гетьман Українського козацтва Микола Пантелюк:

– Велична і трагічна історія Українського народу невід’ємно пов’язана з історією Українського козацтва. Це ж у яких треба було жити жахливих умовах, щоб покривджений різними пригноблювачами народ висунув зі своїх глибин безкорисливих патріотів, котрі, самоорганізувавшись, створили таку потужну й неповторну силу, як Українське козацтво.

Щоб зрозумілішим був факт його народження, треба нагадати бодай деякі епізоди з його шляхетного літопису. Уперше про наших предків-козаків згадується 520 років тому в офіційних документах Османської імперії і Великого князівства Литовського.

Саме в ті далекі досить складні часи славетний лицар Дмитро Байда-Вишневецький став ініціатором захисту українських земель від ординців, які, за даними історичних джерел, щороку забирали в полон і продавали в рабство від 10 до 50 тисяч чоловіків, дівчат і молодих жінок.

Вишневецький не тільки облаштував неприступну козацьку твердиню Хортицю, а й організував стратегічну систему попередження та захисту земель – від Запорожжя до гирла Дону. До речі, у Старочеркаську Ростовської області (РФ) про нашого славетного Байду й сьогодні нагадує старовинний Козацький Храм, наріжний камінь якого заклав саме він.

Про велику стратегічну мудрість Вишневецького можна судити ще й з того, що він особисто запропонував московському царю Івану Грозному спільний план будівництва укріплень уздовж кордону тогочасного християнського та мусульманського світів. На жаль, московський цар, зовнішня політика якого була постійно спрямована проти Європи, відмовився від тієї пропозиції, і Байда змушений був полишити Москву.

Попри всі негаразди, протягом ХVІ–ХVII століть козацтво набувало дедалі більшої сили та розвою, а в період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького виплекало ідею Української державної незалежності. У гетьманській столиці Чигирині було 16 іноземних посольств. Це означає, що Українську козацьку державу офіційно визнавали на той час 16 країн Європи.

Цілком зрозуміло, що деспотичний московський царат не міг змиритися з демократизмом України, основою якого була Запорозька Січ. Тільки знищивши ядро вольниці, можна було загнати Україну в рабство, що підступно й зробили в 1775 році.

На території козацьких вольностей переселили десятки тисяч німців, греків, сербів, москалів, болгар та інших іноземців. Так здійснювалася політика «растворения малороссийской народности», що її напрацювала адміністрація Катерини II. На теренах сучасної України козацтво було заборонено.

Його відродження стало можливим лише після повалення царату і створення Української держави в 1918 році.

Гетьманом козацтва і України став нащадок славного козацького роду Павло Скоропадський, котрий, незважаючи на нетривалість свого гетьманування, встиг здійснити чимало соціально-економічних перетворень, серед яких і створення Академії наук України на чолі з академіком Володимиром Вернадським.

– Миколо Миколайовичу, наприкінці ХХ століття, коли Україна здобула незалежність, на обрії знову засвітилась, як той ангел-охоронець, постать українського козака.

– Саме так. За роки незалежності до лав козацтва записалося понад мільйон осіб як чоловічої, так і жіночої статі. На козацькому прапорі – священні слова: «Бог і Україна». Першим Гетьманом козацтва відродженої неньки-України було обрано багатолітнього політичного в’язня В’ячеслава Чорновола, котрий народився на предковічній козацькій землі – Черкащині, де ніколи не вмирали надії про народну волю і правду.

У цей період спостерігаємо масове навернення українства всього світу до козацької ідеї. На славетній Хортиці вперше після 1775 року збираються нащадки козаків і приймають історичну ухвалу про скасування указу цариці Катерини II щодо знищення козацького стану, а також про нелегітимність анафеми Російської православної церкви щодо Гетьмана Івана Мазепи.

Згодом, під час гетьманування народного депутата України, генерала Володимира Муляви, розробляється й затверджується остаточна редакція Статуту Українського козацтва як міжнародної національно-патріотичної і оборонно-спортивної громадської організації козацтва України та української діаспори.

Наступним Гетьманом козаки обрали теж народного депутата, генерала Івана Біласа, котрого науковці знають як автора ґрунтовних робіт про національно-визвольний рух 1940–1950 років на Західній Україні та про підступні методи боротьби беріївських «воїнів», які перевдягалися в однострої УПА й чинили криваві злочини, видаючи їх за справу рук «бандерівців»...

– Прикро про це казати, але факт залишається фактом. Козацтво в незалежній Україні не встигло зіп’ятися на ноги, як  в окремих козацьких очільників стали брати гору особисті амбіції, гонор засліпив деяких представників козацької старшини…

– На жаль, це справді так. Особливого розмаху розкол між  козацтвом, а точніше, між окремими лідерами набув 2004 року. Змагання за булаву, до якого подекуди долучилися й владні та фінансові структури, загалом дуже зашкодило авторитету козацтва. Колись єдиний козацький рух почав розпадатися на окремі козацькі «армії». Кожна  з них має довгий список полковників, генералів, а подекуди й маршалів. Між собою ті козацтва не чубляться, але в них прохолодні стосунки.

Державні структури, посилаючись на громадський статус козацтва, не втручаються в таку козацьку «отаманщину», хоча повинні були розуміти, що це громадське об’єднання не «товариство захисту тварин», а важлива справа сотень тисяч людей, котрі взяли на себе почесний обов’язок козака-патріота. Така відсторонена позиція геть неприйнятна ще й тому, бо, як я вже наголошував, національно свідома Україна завжди вважала себе козацькою державою...

– Пане Гетьмане, до Вашої честі те, і хай про це знають наші читачі, що нинішньої осені за Вашої ініціативи зроблено перший крок, аби покласти край козацькому розбрату. Маємо на увазі Всеукраїнську Велику Козацьку Раду, куди було запрошено всіх очільників козацьких товариств…

– Дякую за добре слово. Ми справді зробили такі кроки назустріч один одному. Дуже відрадно, що ту Раду було зібрано не в Києві, а в місті Єнакієвому Донецької області. Так уже сталося, що давно зросійщене місто металургів, шахтарів і коксохіміків традиційно вважалося абсолютно безперспективним для козацького відродження. І то була помилка. Саме в Єнакієвому сформувався потужний козацький полк, який очолив місцевий підприємець-патріот Олександр Єрохін.

Вагомі здобутки місцевого козацтва, зокрема в наведенні громадського порядку, вчасно помітили та підтримали керівники міста, їх високо оцінив міський голова Сергій Рухадзе. Він особисто чимало зробив задля того, щоб саме в Єнакієвому відбулася така знакова подія, як Всеукраїнський козацький форум.

З усіх областей України прибули сюди делегати, котрі одностайно проголосували за Всеукраїнську козацьку єдність.

Про цю важливу і для Донбасу, і для України подію докладно розповіла своїм читачам газета «Енакиевский рабочий», яка вийшла подвійним накладом та ще й українською мовою.

Рада відбувалася тоді, коли Єнакієве відзначало день міста, а також роковини визволення Донбасу від фашистської окупації. Понад двадцять тисяч мешканців вийшли на вулиці міста, щоб вшанувати козаків, котрі з іконою Матері Божої, прапорами та клейнодами півторакілометровою колоною пройшли до центральної площі.

Люди сприймали козаків як продовжувачів великої визвольної справи, вітали квітами й вигуками «Слава Україні!» та «Слава Українському козацтву!».

На центральному майдані Єнакієвого відбувся урочистий молебень, що його спільно відправили священики різних конфесій. Незабутнє враження на присутніх справило прийняття у козацтво понад двох сотень чоловіків і жінок, серед яких був і міський голова Сергій Рухадзе.

Про основні принципи козацької співпраці та єдності йшлося і на площі перед ратушею, і в Палаці культури, де приймалися основоположні документи. Понад дві години козаки ґрунтовно та принципово обговорювали стан справ у своїх організаціях, а також у суспільстві загалом. Лейтмотивом виступів були: суверенітет нашої держави, недоторканність її кордонів, єдність українського суспільства.

За результатами тих полум’яних дебатів прийнято «Звернення до українського народу».

– Щиро вітаємо з Днем Українського козацтва, яке традиційно збігається зі святом Покрови Пречистої Богородиці. Хай щастить усім козакам і втілюється в життя задумане.

– Дякую.

 

Із гостем розмовляв
Микола Лісовенко,
заслужений журналіст України.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

ЄС висунув ультиматум Джонсону: у вас 12 днів, покажіть Brexit-план або це кінець Вчора, 18 вересня

ВР ратифікувала зміни до угоди з Туреччиною про стягнення податків Вчора, 18 вересня

Зеленський не планує візит на саміт НАТО у грудні – не передбачено форматом Вчора, 18 вересня

Міністр Пристайко вже дав згоду на формулу Штайнмаєра на зустрічі 2 вересня Вчора, 18 вересня

Фаріон: «Слуги» будуть валити все, що пов'язане з ростом українського духу Вчора, 18 вересня

ЄС профінансував ремонт дитсадків і лікарень у Маріуполі, Мелітополі та Приморську 17 вересня

Новини 17 вересня: касові апарати, арешт нерухомості "Кузні на Рибальському", ринок землі 17 вересня

Став відомий склад нової делегації України в ПАРЄ 17 вересня

Лагард стане головою Європейського центробанку 17 вересня

ЄС очікує невідкладного розслідування серії нападів на Гонтареву 17 вересня