№18, вересень 2009

Застороги до конституційної реформи

Однією з обов’язкових умов інтеграції України до європейських і євроатлантичних структур є приведення національного законодавства у відповідність до цінностей і норм європейської правової традиції. Безперечно, насамперед ідеться про Конституцію як Основний Закон країни. Нині вкрай важливими є питання, що стосуються перебігу конституційного процесу в Україні та його загальноєвропейського контексту. У цьому зв’язку хотів би продовжити тему й висловити низку принципових міркувань.

Незважаючи на конкретні практичні застосування принципів конституціоналізму, його засадничі положення у формі регулятивного ідеалу залишаються незмінними. А саме – законодавчо обґрунтоване поєднання ідеї політичної свободи та ідеї порядку. Нині всі країни–члени Організації Об’єднаних Націй, за винятком Великої Британії, Нової Зеландії й Ізраїлю, мають конституції у вигляді спеціального документа. Проте це аж ніяк не означає, що згадані державні утворення  не є демократіями з розвинутим конституційним законодавством. Довговічність конституцій здебільшого пов’язана не з юридичною досконалістю текстів, а з політичною культурою країни, її соціоісторичною традицією, базовими цінностями та національною ідентичністю. У цьому сенсі  Конституція США, наприклад,  є політико-юридичним маніфестом американської самоідентифікації. Американський конституційний процес ніколи не був обтяжений, як у європейських та азійських країнах, спадщиною монархічного урядування. Від самого початку уособленням єдності нації та її суверенітету виступала  особа, обрана на загальних виборах. Проте «порядок речей» в американському суспільстві, інституційні практики виразно дисонували з конституційними засадами. Інститут рабства в  Америці на момент  створення Конституції в 1787 році існував уже протягом  168 років, але став економічно невигідним після того, як у 1793 році було створено машину для збирання бавовни. Дозвіл на продовження існування рабства за умов створеної Конституції стимулював  конфлікт між Північчю та Півднем, адже південні штати відмовлялися приєднуватися до Сполучених Штатів у разі скасування рабства. По суті, у Конституції санкціонувалося рабство, але  слова «раб» і «рабство» жодного разу не було вжито в документі. Натомість використовувався евфемізм «усі інші люди». У Біллі про права 1791 року немає жодного слова  про рабство. А так звана п’ята  поправка надає  гарантії людині, що не може бути «позбавлена життя, свободи або власності без відповідної процедури за законом». Тим часом раби підпадали під дефініцію приватної  власності, отже, цей закон був не для них. Томас Джефферсон, Джордж Вашингтон і Джордж Мейсон вважали рабство огидним явищем і злом, проте самі були рабовласниками. Увесь пафос Конституції та Декларації про незалежність щодо свобод і рівності не стосувався рабів, вони не вважалися членами суспільства, отож були позбавлені громадянських прав.

 Однак саме американська Конституція стала універсальним зразком для наслідування. Уже з кінця ХVІІІ століття розпочинається її тріумфальна хода країнами світу, а авторитет передусім пов’язаний із новою політичною філософією, яка вийшла на виднокола історії завдяки прагматичній вірі в ідеали батьків-засновників. Першими учнями й наслідувачами американського теоретичного та практичного конституційного досвіду стали  французи.  Примітно,  що існує начерк французької Декларації прав людини і громадянина з рукописною правкою Томаса Джефферсона на полях.

Так само, як американська Конституція сором’язливо заховала рабство у евфемізмах і замовчуваннях, її наслідувачі не змогли подолати «родимих плям»  національної традиції, знешкодити всі негативні риси національної  ідентичності. Чимало латиноамериканських країн охоче запозичували норми Основного Закону у свого північного сусіда. В основу конституцій Аргентини, Чилі та  Венесуели покладено  філадельфійську модель, яка також вплинула на розвиток усього латиноамериканського федералізму, зокрема Мексики та Бразилії, що, втім, не завадило диктатурам і військовим заколотам перетворитися на політичну традицію, своєрідну візитівку південної частини континенту. Річ у тім, що економічний і символічний статус армій і військових насамперед у таких країнах, як Чилі та Аргентина, тривалий час був вищий за статус економічних дієвців. Ситуація істотно змінилася після того, як з ініціативи Піночета група теоретиків-монетаристів із так званої Чиказької школи економіки експортувала в Чилі новації ліберальної ідеології, а військова хунта Аргентини зазнала нищівної поразки у війні з Великою Британією за Фолклендські острови. Так само, говорячи про європейські типи конституцій і політичних режимів, слід враховувати їхню генезу в новітній історії. Більшість із них є продуктом геополітичних змін, які відбулися за результатами Другої світової війни. Це передусім стосується конституційних моделей Німеччини, Фінляндії, Італії.

Але є ще один важливий аспект впровадження конституційних норм, передбачених основним документом демократичних процедур. Сама по собі демократична процедура поза фундаментальними цінностями, що пов’язуються з демократією (реальними свободою вибору, свободою слова й свободою зібрань), – не більш як легітимаційний ритуал,  знаряддя ідеологічного примусу.

 Осоружний досвід подвійних стандартів радянського минулого істотно вплинув і на конституційний процес у сучасній Україні. Від самого початку незалежності він рясніє стереотипами homo sovieticus. З одного боку, потреба позбутися правничих пут УРСР наштовхувалася на мрію частини Верховної Ради про лівий реванш. Із другого боку, ціною прощання з імперією могла стати жорстка авторитарна модель, що її нав’язував Леонід Кучма. Урешті-решт компромісу було досягнуто  завдяки  корпоративній солідарності депутатського корпусу. Проте компроміс став лише історичною паузою в боротьбі новонароджуваної олігархії під проводом другого Президента України і строкатою спільнотою репрезентативної демократії. Привертає увагу обставина, що при цьому дедалі більше втрачають свій вплив ідеологи українського світу, свідомі захисники суверенітету.

Від самого початку реалізація принципу розподілу влад в Україні пов’язана з геополітичним контекстом. Річ у тім, що обрання форми правління мало враховувати небезпеку імперського реваншу з боку Росії, заскоченої поразкою в холодній війні. Але двобій між парламентом і Президентом, що тривав майже 10 років, і, отже, реалізація принципу розподілу влад – це переважно продукт конфлікту інтересів, а не змагання політичних рухів, і тим більше не теоретично обґрунтована потреба.

Залежно від того, яка форма правління мала в Україні  перспективи домінування, вносилися корективи й у стратегію Росії. На президентських виборах-2004 усі пропагандистські, розвідувальні й фінансові ресурси було сконцентровано на підтримці прокремлівського  кандидата. Альтернативою поразці стала так звана конституційна реформа, в якій національні інтереси України відійшли на другий план. Реформа відкрила велике поле для розосередження ресурсів.

І президентська вертикаль, і парламентська машина голосування однаково небезпечні для України. У випадку, коли  домінує президентська вертикаль, цивілізаційний вибір країни значною мірою залежить від системи цінностей, що її сповідує глава держави. Усі ми, громадяни, стаємо при цьому заручниками його особистих уявлень про світ. Наприклад, поміркований етатистський (формально-державницький патріотизм Л. Кучми) ледь не призвів до цілковитої втрати енергетичної незалежності через спробу  створення українсько-російсько-німецького газотранспортного консорціуму. Але за наявності так званої парламентської республіки місце «президентської примхи» може посісти диктатура більшості, яка спирається на кругозір  ідеологів конституційної реформи. Наприклад, створення осередків  регіональної представницької демократії під наглядом керованої спікером бюрократичної верхівки Верховної Ради.

 Великі гроші та виборчі технології, імітуючи репрезентативну демократію й національну ідентичність, так само  роблять за нас «цивілізаційний вибір». В обох випадках Україна не убезпечена від доленосних рішень, які є найбільшою загрозою її суверенітету й можуть покласти край незалежності. Брак консолідованих національних політичних  еліт, здатних захищати суверенітет держави, робить таку загрозу цілком реальною. Чи можна передбачити в самому тексті Конституції надійні механізми нейтралізації ризиків? Конституція США, наприклад, має низку запобіжників, що блокують як імовірну президентську сваволю, так і диктатуру більшості. Свого часу батьки-засновники вважали за необхідне для цього запровадити другу палату Конгресу – Сенат. Більше того, за Конституцією віце-президент одночасно є головою Сенату з правом вирішального голосу. Але чи може стати друга палата запобіжником узурпації влади в Україні, чи зможе убезпечити законодавчу гілку влади від інституційного «паралічу»? Перерозподіл власності, якому не видно краю, глибоке проникнення російського капіталу в Україну  (українська палата «перів», а точніше, олігархів із політичною культурою нігілістичного, денаціоналізованого бізнесу часто-густо кримінального походження) можуть призвести до так званої федералізації, тобто неофеодального розчленування країни, а згодом – її цілковитої і остаточної соціальної та економічної деградації. Зміна Конституції може послужити виходом із соціально-політичної кризи, як це сталось у Франції часів переходу до 5-ї республіки. Звісно, процес створення Конституції 5-ї республіки не був позбавлений політичних ризиків. Це добре усвідомлювали і теоретики нового основного документа (такі, як Мішель Дебре), і локомотив  реформи  –  генерал Шарль де Голль.

У принципах ревізії конституційних положень у Франції закладено загальнонаціональний консенсус. Перегляд розподілено між виконавчою та законодавчою владами. Ініціатива  належить водночас президентові, який подає проект за пропозицією прем’єр-міністра, і членам Національних Зборів. Ані президент республіки, ані прем’єр-міністр не можуть одноосібно розпочати процедуру перегляду,  реалізація ініціативи через подання її на розгляд парламенту потребує їхньої обопільної  згоди. Проте запровадження такої норми було б неможливим без попередньої згоди політичних гравців. Важливою частиною політичної філософії Конституції 5-ї республіки є ситуаційно обґрунтовані ліміти оновлень. Сумний досвід створення уряду маршала Петена та квазідержави з адміністративним центром у Віші (після поразки у Другій світовій війні) спонукали де Голля та його прихильників у 1958 році закласти положення, згідно з яким заборонено розпочинати процедуру ревізії, коли вона зачіпає питання «територіальної цілісності». Як відомо, режим «Віші» проголосив себе спадкоємцем
3-ї республіки, обравши офіційне самонайменування  Французька Держава на противагу попередній дефініції – Французька Республіка. 10 липня 1940 року Національна Асамблея (парламент) проголосувала за надання маршалу Філіппу Петену, останньому прем’єр-міністрові 3-ї республіки, надзвичайних повноважень.  Згодом Петен отримав титул глави Французької Держави. І саме за урядування Петена Франція позбулася половини своєї території й самої столиці – Парижа. Аби уникнути ситуативних  зловживань владою задля ревізії Конституції тимчасово виконуючим обов’язки президента, заборонено перегляд конституційних положень у період, коли президент перебуває у відпустці.

Отже, перш ніж вносити радикальні зміни до Конституції України, слід добре проаналізувати ризики їх впровадження насамперед для суверенітету країни. Без такого аналізу черговий текст  може перетворитися на документ хиткого компромісу замість того, щоб стати документом загальнонаціонального консенсусу.

Автор: Олег БІЛИЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня