Усе найгірше - дітям?!

Рівень життя визначається не лише розміром зарплати чи соціальними стандартами, а й доступністю до якісних товарів. Хоча прилавки вітчизняних магазинів ломляться від найрізноманітнішої продукції, вибагливому покупцеві часто-густо нічого купити, бо весь той крам низької якості. Чому?

Відповідь на це запитання губиться в кон’юнктурних лабіринтах ринкової економіки та шухлядах столоначальників, які «опікуються» розвитком товаровиробництва. Утім, зрозуміло, що однією з основних причин занедбаності вітчизняного ринку є його цілковита залежність від зарубіжних постачальників і виробників. Ідеться не лише про товарні групи, які не можуть вироблятися в Україні, а й про звичайну продукцію повсякденного вжитку, зокрема взуття та одяг. Наприклад, у Києві колись діяло шість великих взуттєвих фабрик, нині немає жодної. Така ж доля спіткала швейні й трикотажні підприємства: зазвичай вони працюють лише на папері, а насправді змушені торгувати імпортними товарами чи просто здавати в оренду приміщення.

Кореспонденти «Віча» були вкрай здивовані, коли, звернувшись до фахівців Укрметртестстандарту з проханням розповісти про дотримання стандартів якості в легкій промисловості, у відповідь почули, що в Україні такої промисловості фактично немає. Так, у галузі працюють невеликі приватні підприємства, але вони не роблять погоди на ринку.

– Хоча узагальненої статистики й не існує, але немає сумніву в тому, що абсолютна більшість продукції легкої промисловості, що продається в Україні, виробляється за її межами, – каже начальник науково-технічного центру підтвердження відповідності, стандартизації та випробувань продукції легкої промисловості та засобів індивідуального захисту Укрметртестстандарту Наталія ПОПОВА. – Найбільше товарів ввозиться з Китаю, Туреччини, Польщі, країн Індокитаю, а також Білорусі й Росії. Причому постачальники ледь не завжди замовляють найдешевшу продукцію, звісно, низької якості (виготовлену зі штучних матеріалів та з порушенням технологічних процесів).

До одягу, взуття, шкарпетко-панчішних виробів, призначених для дітей, мають бути особливі вимоги, адже саме в дитинстві закладається фундамент здоров’я людини. Однак вибору в батьків фактично немає: вони купують своїм малюкам зовні привабливі костюмчики з поліефірних тканин. За словами Н. Попової, щоденно носити такий одяг – це просто злочин. Алергії, що виникають, можуть спричинити найрізноманітніші захворювання, зокрема серцево-судинні та екзему. Під впливом хімічних матеріалів електризується повітря, а пил потрапляє у внутрішні органи дитини. Взуття із синтетичних шкірозамінників, якщо воно систематично носиться, зазвичай призводить до численних захворювань ніг. Дивина, але в Україні вироби зі штучних матеріалів часто коштують стільки ж, як і з натуральних. Зрозуміло, що собівартість товарів, виготовлених із поліефірних волокон, значно менша, аніж із вовни чи бавовни. Неякісний одяг під час першого прання може «сісти» навіть на 20(!) відсотків за норми 3.

Напередодні нового навчального року працівники Укрметртестстандарту збилися з ніг, шукаючи шкільну форму вітчизняних виробників. Таку продукцію пропонують переважно зарубіжні виробники,  й часто країна походження невідома. Подекуди відсутні товарні ярлики. Однак найстрашніше, що майже в усіх закуплених зразках матеріал виробу не відповідав зазначеному на маркуванні: замість віскози, вовни й бавовни в лабораторії виявили поліефір, поліамід і поліуретан. Здебільшого матеріал на 100 відсотків складається із синтетичних волокон! Неприпустимо, щоб дитина щодня протягом 6–8 годин перебувала в такому одязі.

У лабораторіях Укрметртестстандарту також дослідили десяток зразків учнівських ранців. Жоден із них за всіма параметрами не відповідав вимогам норм, повідомила кореспондента «Віча» Н. Попова. Так, маса деяких із них перевищувала максимально допустиму – 1 кг. Ранці виготовлені з матеріалів, барвники з яких осипаються в разі сухого чи мокрого тертя. Вироби не мають жорсткої ортопедичної стінки та міцного днища. Це потрібно, аби ранець не висів на спині, а щільно прилягав до неї, фіксуючи хребет. Зовнішній бік ранця має бути пласким і м’яким, обшитим сітчастою гігроскопічною прокладкою, що зменшує тиск умісту ранця на спину школяра. Його не можна носити на одному плечі, бо це призводить до розвитку сколіозу. Ранці обов’язково мусять мати оздоблювальні деталі, що відбивають світло. Це один із елементів безпеки дитини на дорозі. До речі, у США та Канаді дітлахи користуються ранцями з коліщатами. Тож скоро, очевидно, і в Україні буде змінено конструкцію шкільних портфелів.

Якщо стосовно шкільної форми та ранців бодай теоретично існують вимоги, то щодо зошитів – ні. 2007 року Президент України указом вніс зміни до переліку продукції, що підлягає сертифікації, вилучивши з нього шкільні та загальні зошити. Тепер їхню якість мають визначати на око самі батьки, адже зошити належать до «продукції з низьким ступенем ризику для життя й здоров’я споживачів». Тому в магазинах не рідкість зошити з неякісного сірого паперу – їх використання може призвести до погіршення зору в дітей.

Сподіваємося, що невтішні наслідки досліджень у лабораторіях Укрметртестстандарту продукції легкої промисловості, зокрема товарів для дітей, змусять батьків ретельніше добирати своїм чадам одяг, взуття, канцелярські вироби. Водночас державі слід звернути увагу на національного виробника, який нині зазнає дискримінації на внутрішньому ринку. Такий стан спричинений відсутністю будь-якої урядової підтримки галузі, фактично неконтрольованою навалою низькопробної імпортної продукції, непрозорістю ринку. За словами економічних аналітиків, нині лише божевільний ризикне вкладати гроші у вітчизняну легку промисловість.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ