Паровозний гудок нагадав, як ся мала Колочава

Народний депутат Станіслав АржевІтІн, який народився і виріс у закарпатському селі Колочава, щороку готує землякам сюрпризи. Вони мають, так би мовити, цільове призначення: перетворити рідне село на міжнародний центр туризму. До Колочави самих лише чехів щоліта наїжджає понад 5 тисяч. Їх цікавлять насамперед місця, які яскраво описав класик чеської літератури Іван Ольбрахт у романі «Микола Шугай – розбійник». Повертаються сюди знову і знову, ще й рідню та друзів привозять із собою.

Даєш музеї!

Нині в Колочаві діють шість(!) музеїв. На території одного з них – сканзену «Старе село» – у шістнадцяти будівлях зберігаються понад 7 тисяч експонатів. Кожен будинок – окрема експозиція: хижки бідняка, ткача, боднаря, кушніра, жандармська управа, церковно-приходська школа, кузня, хатини лісоруба, вівчаря, чоботаря. Невдовзі відновлять і водяний млин, дерев’яну церкву, «мочили» (місце на річці для вимочування льону).

Наступного року відкриється сьомий музей – «Лінія Арпада». Робіт із облаштування в Колочаві першокласного музею Станіслав Аржевітін не припиняє. А нині скликав друзів і соратників з нагоди відкриття нових експозицій «Старого села». Прийшли депутати всіх рівнів, члени земляцтва закарпатців у столиці та громадського об’єднання «Молоді закарпатці в Києві». Зі столиці приїхали земляки-підприємці, які переймаються минувшиною рідного краю. Прийшли й однокласники Станіслава Михайловича, що живуть у Колочаві.

Завітали до нового просторого приміщення для туристів – колиби. Такі споруди зводять у багатьох місцях і на різний смак, вони відтворюють оселі вівчарів минулого. Стіни оздоблені майстерно виконаними чучелами карпатських звірів – оленя, вовка, ведмедя, рисі, зайця, лисиці, різних птахів. Саме від цієї споруди розпочинатимуться екскурсії музеями Колочави: тут діятиме «штаб» новоствореної турагенції «Ажіо-тур», яка формуватиме та реалізовуватиме туристично-рекреаційний продукт для гостей із України та зарубіжжя. У колибі справлятимуть сільські весілля, дні народження та інші колективні свята. Органічно звучать у дерев’яній споруді закарпатські пісні, коломийкові наспіви.

Історія на колесах

«Колочавська вузькоколійка» – це потяг із десятьма вагонами та діючим паровозом, який розташувався на території музейного комплексу-сканзену «Старе село». Встановлений на вузькій колії, він нічим не відрізняється від того паротягового трудівника, який тягнув за собою вагони з деревиною ще на початку минулого століття, курсуючи уздовж швидкоплинної Тереблі на відрізку Синевира–Колочава. Вузькоколійка діяла тут аж до початку 1970-х років, поки її не витіснили лісовози.

До уваги гостей – справжня парова машина, що курсувала в минулому столітті на території сусіднього Тячівського району, аж допоки катастрофічний паводок 1998-го не зруйнував залізничного полотна. Рух припинився. Вагонів, як і паровозів для вузькоколійки, давно вже ніхто не виробляє, вони стали раритетними. Адже їх майже всі порізали на метал. Той паровоз, який у Колочаві, уцілів під наступом різака цілком випадково: належав туристичній фірмі, що катала ним відпочивальників. Саме цього «могіканина», виготовленого в Німеччині в 1951 році, вдалося викупити організатору музею Станіславу Аржевітіну. Паровоз зберігався в одному з тупикових заїздів станції Хмільник на Іршавщині.

– Вагони були так пошкоджені паводком, що колісні пари доводилося витягати покривленими просто з води. Потім я це залізяччя збирав рік і два місяці, – розповідає машиніст-пенсіонер Іван Тимканич, якого покликали на допомогу в Колочаву. – Возив частини автомобілем у рідне Виноградове, де реставрував. Не вірилося мені також, що 25-тонний паровоз удасться доставити до високогірного села, а тут таки всадовити на колію…

Але сталося саме так. Тож тепер машиніст-реставратор, народний депутат Аржевітін, художник Василь Шиндра (оформляв музейну експозицію у вагонах) приймають привітання.

Паровоз запрацював, видаючи величезні «порції» диму, дав вітальний гудок. Туристи захоплено вигукували, бачачи відновлене технічне диво. Поки що потяг не курсуватиме, а туристів-екскурсантів за їхнім бажанням возитиме дрезина довкіл музею 800-метровою колією.

Просто у вагонах унікальні документальні матеріали повідають історію вузькоколійок Закарпаття. А ще розкажуть про інструменти, якими користувалися залізничники. Про безліч інших матеріальних свідчень епохи, яка назавжди відійшла в минуле.

Калейдоскоп кольорових вражень

 Гості свята завітали і до старої бужні – дому молитви євреїв, що являє собою дерев’яну хату з сіньми та двома кімнатами. Одна слугувала для моління, інша – для відпочинку. Варто зауважити, що в цій місцевості за часів Австро-Угорщини була численна – понад 300 осіб – єврейська громада. Під час Другої світової війни майже всіх їх фашисти вивезли звідси до катівень, концентраційних таборів. У бужні все автентичне, зокрема й семисвічник-мінора розміром з людський зріст, футляр для зберігання Тори. Відвідувачі можуть побачити медаль праведника, давні молитовники, дерев’яні стільці з зіркою Давида, знімки тих часів.

Святкові події супроводжували артисти Заслуженого академічного Закарпатського народного хору. Хористи й танцівники в барвистому одязі добре вписувалися в місцевий пейзаж. Художній керівник колективу Наталія Петій-Потапчук зауважила, що такої насиченої поїздки хор не мав давно.

Півтора десятка дівчат із Колочави, наряджених у яскраві автентичні костюми з бабусиних скринь, додавали колориту. Аж тут ще й виникла нагода побачити, як вівчар готує бринзу. Перед тим, щоправда, Іван Мацола загудів на трембіті, видобувши з неї дивні звуки. Багато хто після нього пробував: ні в кого не виходило. А тим часом музика уже в колибі сир готував. Показав, скільки чого треба вкинути, щоб з молока за якихось півгодини свіжий продукт отримати. Він робить це не вперше: дванадцятий рік поспіль господарює на полонині Стримба, де випасає 320 своїх та чужих овець. Показати, що вміє, – для Івана справжнє задоволення.

…Дощ, який прозорим мокрим плетивом оповив гори, не завадив продовженню свята.

До пізнього вечора, до вибухів феєрверку колочавці слухали живу музику. Більшість гостей роз’їхалися аж наступного дня, перед тим здійснивши мандрівку в гори.

Автор: Василь Бедзір