Брудні гроші

Фінансово-правові санкції за порушення небанківськими фінансовими установами законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

Із прийняттям Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» № 249-IV від 28.11.2002 (надалі — Закон № 249-IV ) регулювання суспільних відносин у сфері запобігання легалізації «брудних грошей» зазнало докорінних змін.
По-перше, Законом № 249-IV запроваджено інститут фінансового моніторингу, за допомогою якого ідентифікуються та відслідковуються фінансові операції. По-друге, фінансових посередників (банківські й небанківські фінансові установи) віднесено до суб’єктів первинного фінансового моніторингу. По-третє, окрім кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, що встановлена чинним Кримінальним кодексом України, Законом № 249-IV також передбачена адміністративна і цивільно-правова відповідальність для осіб, винних у порушенні норм Закону № 249-IV [2].

Проте, на наш погляд, аналіз Закону № 249-IV дозволяє казати, що він містить низку положень, які дають підстави стверджувати, що в законодавстві України існують фінансово-правові санкції за порушення в сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Отже, спробуємо довести це.

Статтею 17 Закону № 249-IV передбачено: особи, винні в порушенні його вимог, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність. Додатково ч. 2 ст. 17 Закону № 249-IV визначено: у разі невиконання суб’єктом первинного фінансового моніторингу (фінансовою установою) вимог закону, до нього застосовується штраф у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У свою чергу, притягнення винних осіб до відповідальності й застосування до них штрафу спеціально уповноваженими органами державної влади (суб’єкти державного фінансового моніторингу – Держфінмоніторинг, Держфінпослуг та ін.) здійснюється за результатами перевірки на предмет дотримання суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог Закону № 249-IV. Наприклад, непроведення реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, є правопорушенням.

 Так, у разі виявлення суб’єктом державного фінансового моніторингу фактів невиконання юридичною особою вимог Закону № 249-IV, суб’єкт державного фінансового моніторингу зобов’язаний зафіксувати виявлені порушення (скласти акт перевірки) й застосувати до порушника передбачені законом штрафні санкції.

Однак, як свідчить судова практика, часто суб’єкт державного фінансового моніторингу з різних причин несвоєчасно виявляє факти порушення суб’єктом первинного фінансового моніторингу вимог Закону № 249-IV. Приміром, з моменту здійснення фінансової операції переказу коштів на суму, що перевищує 80 000 гривень, минуло понад один рік. Відтак виникає питання стосовно правомірності застосування до суб’єкта первинного фінансового моніторингу штрафу (надалі – штраф/ штрафні санкції) за порушення правових приписів Закону № 249-IV.

Із одного боку, статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушень, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Водночас викладені норми є суперечливими у разі порушення суб’єктами господарювання вимог Закону № 249-IV з огляду на таке.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що предметом правового регулювання цього кодексу є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання [1]. З цього приводу професор В. Щербина зауважує: особливістю  застосування адміністративно-господарських санкцій є порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності [9, с. 58].

Однак не можна погодитися з тим, що Закон № 249-IV встановлює правила здійснення саме господарської діяльності, оскільки він не регулює жодних правил її здійснення і господарська діяльність не виступає як безпосередній об’єкт правового регулювання нормами цього закону. Натомість, Законом № 249-IV для суб’єктів первинного фінансового моніторингу встановлено спеціальні завдання й обов’язки щодо виконання вимог закону.

Отже, між сторонами виникають інші правовідносини, що не є предметом регулювання Господарським кодексом України. Відтак, виникає необхідність з’ясувати правову природу штрафних санкцій, застосовуваних суб’єктами державного фінансового моніторингу до суб’єктів первинного фінансового моніторингу за порушення ними вимог Закону № 249-IV. Для цього необхідно звернутися до видів відповідальності, передбачених Законом № 249-IV.

Так, кримінальна відповідальність – це вид відповідальності, за якої особа, котра вчинила злочин державного осуду, вимушено зазнає передбачених Кримінальним кодексом обмежень особистого майнового або іншого характеру, що призначаються обвинувальним вироком суду та покладаються на винного спеціальним державним органом [5, c. 54.]

Кримінальна відповідальність за порушення вимог Закону № 249-IV чітко визначена та встановлена ст. 209 та ст. 209-1 Кримінального кодексу України (надалі – КК України) і детально досліджувалась у багатьох наукових працях, зокрема, Л. Чуніхіна, А. Беніцького та ін.

Статтями 209 та 209-1 КК України передбачено можливість застосування штрафів  до винних у вчиненні злочину фізичних осіб [6]. Однак, тут треба мати на увазі: штраф може бути застосований виключно до винних у скоєнні злочину осіб і виключно на підставі вироку суду. Істотно й те, що відповідно до ч. 3 ст. 51 КК України штраф розглядається як додатковий вид покарання. Відтак, штраф, передбачений ч. 3 ст. 17 Закону № 249-IV, не може бути віднесений до заходів кримінальної відповідальності.

Цивільно-правову відповідальність, на нашу думку, варто охарактеризувати як відносини, виражені у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру для боржника, які забезпечуються державним примусом. Саме такі підходи поширені у вітчизняній цивілістиці. Так, на думку професора Я. Шевченка, негативними наслідками цивільно-правової відповідальності для особи, зокрема, є відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація [9, c. 85]. Штраф, зазначений у Законі № 249-IV, не відповідає за своєю правовою природою та механізмом застосування наведеним вище заходам цивільно-правової відповідальності.

Адміністративну відповідальність за порушення вимог Закону № 249-IV  чітко окреслено ст. 1669 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КпАП  України), де закріплено таке: порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів первинного фінансового моніторингу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [4].

До того ж чинне законодавство України містить спеціальний нормативно-правовий документ, що визначає порядок оформлення адміністративного правопорушення, здійсненого посадовими особами суб’єктів первинного фінансового моніторингу, – Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджену наказом Державного комітету фінансового моніторингу України від 30.11.2005 № 230, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.12.2005 за № 1507/11787.

Водночас застосування штрафних санкцій згідно з положеннями ч. 3 ст. 17 Закону № 249-IV не можна прирівняти до заходів адміністративно-правової відповідальності. Навіть попри те, що визначення штрафу в ст. 24 КпАП України найбільше відповідає положенням ст. 17 Закону № 249-IV, а саме: штраф – грошове стягнення, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених кодексом.

Додаткові аргументи, котрі унеможливлюють віднесення штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону
№ 249-IV, до сфери адміністративної відповідальності:

· до адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті винятково посадові особи суб’єкта первинного фінансового моніторингу (небанківської фінансової установи), а не сам суб’єкт;

· штрафні санкції за порушення вимог Закону № 249-IV застосовуються  до загальних доходів суб’єкта первинного фінансового моніторингу, а не до фізичної особи – посадової особи суб’єкта первинного фінансового моніторингу;

· різним є обсяг грошових сум, які стягуються під час застосування штрафу:  за порушення вимог ст. 1669 КпАП  України він становить не більше 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за порушення вимог Закону № 249-IV – до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи викладене, робимо висновок, що штрафні санкції, передбачені ч. 3 ст. 17 Закону № 249-IV, не відносяться до жодного виду заходів юридичної відповідальності,  визначеної згаданим законом. Відтак, доцільно розглянути можливість віднесення їх до категорії фінансово-правових санкцій.

На думку О. Стуса, фінансово-правовим санкціям притаманні такі ознаки:

· санкції мають майновий (грошовий) характер;

· підставою їхнього застосування є скоєння фінансового правопорушення;

· санкції застосовуються як до фізичних осіб, так і до організації;

· вилучені кошти зараховуються до відповідного бюджету або іншого централізованого фонду [10].

Вважаємо, є всі підстави погодитися з доводами О. Юстуса. Лише підкреслимо, що штрафні санкції, передбачені Законом № 249-IV, цілковито відповідають наведеним ознакам фінансово-правових санкцій з огляду на таке.

Штрафи, застосовувані до фінансової установи на підставі ч. 3 Закону № 249-IV, мають чітко виражений грошовий характер, а саме: штраф сплачується фінансовою  установою на підставі Закону № 249-IV у грошовій формі в розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На нашу думку, фінансове правопорушення може існувати тоді, коли існують фінансово-правові відносини, у разі порушення яких (посягання на встановлений порядок) настає відповідальність. За таких умов необхідно встановити, чи існують в законодавстві, котре регулює питання запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, учасниками яких є небанківські фінансові установи, фінансові правовідносини.

На наш погляд, позитивна відповідь на це запитання міститься в законодавстві, що визнає правовий статус та основи діяльності небанківських фінансових установ. Загалом до фінансових посередників прийнято відносити, зокрема, небанківські фінансові установи, які через надання фінансових послуг здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Частиною 1 п. 1. ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-III (надалі – Закон № 2664-III) визначено: фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яку внесено до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом [3].

Стаття 4 Закону № 2664-III фінансовими, зокрема, вважає послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення, залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо подальшого їх повернення, переказ грошей та інші операції, які відповідають критеріям фінансових послуг. Додатково положенням Закону № 2664-III визначено, що фінансові послуги надаються суб’єктами підприємницької діяльності на підставі договору (договору про надання фінансових послуг).

Водночас правовими приписами ст. 18 Закону
№ 2664-III зобов’язано фінансові установи вчиняти низку дій, спрямованих на запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Зокрема, ця стаття передбачає надання фінансовою установою відповідних фінансових послуг лише після ідентифікації особи клієнтів і вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Додатково за фінансовою установою закріплено право не укладати договору про надання фінансових послуг з клієнтом у разі ненадання ним правдивих відомостей про себе. Отже, законом в імперативному порядку закріплено вимогу при проведенні фінансової операції фінансовими установами, котрі є одночасно й суб’єктами фінансового моніторингу,  дотримуватися певних приписів, визначених нормами фінансового законодавства. У такому разі можна казати про існування фінансово-правових відносин, сторонами яких виступають державний регулятор ринку фінансових послуг і фінансова установа, що надає відповідні фінансові послуги.

Отже, надання фінансових послуг (які виступають предметом конкретних фінансово-правових відносин) без дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, не можливе.

Можемо говорити про існування фінансових правовідносин у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, за посягання на які (порушення вимог Закону № 249-IV) до небанківської установи – фінансової установи, суб’єкта первинного фінансового моніторингу – застосовується штраф.

При визначенні суб’єкта фінансового правопорушення доцільно спиратися на положення ч. 2 ст. 4 Закону
№ 249-IV, відповідно до яких суб’єктами первинного фінансового моніторингу (суб’єктами правопорушення) є банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування й інші фінансові установи – тобто ті юридичні особи, котрі, на наш погляд, через різні обставини можуть порушити законодавчі приписи, закріплені у спеціальних нормативно-правових актах, що регулюють відносини у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

При визначенні суб’єктивної сторони фінансового правопорушення, на нашу думку, доцільно взяти за основу позицію Д. Лук’янця: єдиним правильним шляхом визначення вини юридичної особи є з’ясування того, чи є така вина наслідком дії або бездіяльності фізичних осіб, котрі входять до складу юридичної особи [7].

Враховуючи специфіку відносин у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, протиправність дій юридичної особи, а, відтак, і її винуватість, може бути доведена (підтверджена) виключно дією/діями або бездіяльністю посадових осіб з умислу чи з необережності суб’єктів первинного фінансового моніторингу, до компетенції яких входить право приймати управлінські рішення.

В основу визначення об’єкту фінансового правопорушення у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, можна покласти правові положення преамбули Закону № 249-IV, які регулюють відносини фактично стосовно скоєння правопорушення у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відтак, об’єктом правопорушення є відносини, що виникають у процесі здійснення суб’єктами первинного фінансового моніторингу фінансових операцій чи надання фінансових послуг.

Отже, об’єктивну сторону правопорушення можна визначити як дію чи бездіяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу щодо порушення спеціальних нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом.

Щодо останньої ознаки фінансово-правової санкції – зарахування коштів до державного бюджету – зауважимо: штраф як санкція застосовується до суб’єкта первинного фінансового моніторингу (небанківської фінансової установи) в порядку, передбаченому чинним законодавством.

У подальшому вилучені в небанківської фінансової установи кошти (штраф) зараховуються до державного бюджету. Це засвідчує положення Додатку 1 Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.11.2003 № 120 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 за № 1087/8408. Згаданим додатком визначено: сума штрафу підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок Державного казначейства (тобто до державного бюджету, позаяк Державне казначейство здійснює всі розрахункові операції через систему Єдиного казначейського рахунку) [8].

На Держфінпослуг як суб’єкта фінансового права покладено обов’язок вимагати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу (фінансових установ) виконання завдань та обов’язків, передбачених Законом № 249-IV (абзац 1 ч. 3 ст. 4 та абзац 1 ч. 3 ст. 10). Отже, Держфінпослуг у рамках своїх повноважень застосовує до суб’єктів первинного фінансового моніторингу (небанківських фінансових установ) фінансово-правові санкції за порушення ними вимог Закону № 249-IV.

Автор, таким чином, дає визначення фінансово-правової санкції за порушення законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, як передбаченого законодавством заходу державного примусу щодо фінансової установи з настанням для неї негативних наслідків у разі порушення нею вимог законодавства у сфері запобігання протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Джерела

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України, 2003. – № 11 (28.03.2003). – Ст. 462.

2. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-IV // Офіційний вісник України, 2002. – № 50 (27.12.2002). – Ст. 2248.

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III // Офіційний вісник України, 2001. – № 32 (23.08.2001). – Ст. 1457.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X.

5. Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001.

6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III // Офіційний вісник України, 2001. – № 21 (08.06.2001). – Ст. 920.

7. Лук’янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 2001. – 220 с. – http://zakoni.com.ua/?q= node/ 330

8. Порядок застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.11.2003 р. № 120 // Офіційний вісник України, 2003. – № 49 (19.12.2003). – Ст. 2572.

9. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 656 с.

10. Юстус О. И. Финансово-правовая ответственность плательщиков организаций: Дисс. … канд. юрид. наук 12.00.14 / О. И. Юстус. – Саратов, 1997. – 179 с.

Автор: Юрій БАУМАН