№15, серпень 2009

Візит «розумної сили»Візит «розумної сили»

Аналізуючи результати візиту віце-президента Сполучених Штатів Джо Байдена в Україну, варто зупинитися на кількох питаннях: чи відповідала риторика зустрічі новій зовнішньополітичній стратегії США, якою бачить ситуацію в нашому регіоні адміністрація Обами та чого вона очікує від керівництва України.

Дві війни, конфлікт на Близькому Сході, постійна небезпека розповсюдження ядерної зброї, боротьба з тероризмом, глобальна рецесія – в спадок від Джорджа Буша-молодшого демократи отримали статус Америки як світового лідера та чималенький порядок денний на додачу. Оцінюючи перші шість місяців роботи команди Барака Обами, критики його міжнародних «месиджів» говорять про бажання радше умиротворювати та заспокоювати деспотичні режими, ніж відкрито протистояти їм. Як наслідок, це серйозно підриває зусилля опозиційних сил і незалежних громадських організацій, що розраховують на рішучі санкції та ізоляцію недемократичного керівництва країни від міжнародного співтовариства.

Складається враження, що, взявши курс на відновлення репутації та довіри до своєї країни після правління Буша, зокрема в очах мусульманського світу, Обама свідомо відмовляється від ідеології супердержави, яка реально оцінює зовнішні виклики та бере на себе відповідальність за непрості рішення в разі ескалації конфліктів. Ідеться також і про відсутність серйозної оцінки та практичних рекомендацій щодо «Плану «Б» для Ірану та Північної Кореї, котрі прагнуть домінувати в регіоні за допомогою ядерної зброї.

Ще один чинник слабкої зовнішньополітичної стратегії – нечітка вертикаль американської дипломатії. За півроку колишня суперниця Барака Обами держсекретар Хілларі Клінтон так і не змогла стати центральною фігурою на міжнародній арені, як це свого часу вдалося її попередникам – Коліну Пауеллу та Кондолізі Райс.

Під час проведення діалогу з Ізраїлем та Іраком Клінтон опинилася в тіні віце-президента Джо Байдена, який курирує ці питання. А мирний процес на Близькому Сході, в Афганістані та Пакистані  здійснюють призначені в Білому домі посли з особливих доручень.

Для зміцнення власних позицій у Вашингтоні нещодавно мадам держсекретар виступила в Раді з міжнародних відносин (впливовий недержавний аналітичний центр) із своєрідним маніфестом про нову стратегію зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки. Йдеться передусім про модель «smart power» – «розумної сили», що передбачає конкретні кроки в п’яти напрямах.

Це, по-перше, відновлення та створення нових механізмів для кооперації з партнерами США. Ключовими союзниками названо Японію, Південну Корею, Австралію, Таїланд та Філіппіни. Водночас міжнародні експерти відразу звернули увагу на відсутність у списку давнього стратегічного побратима – Великої Британії. Як рівноправних партнерів у виконанні глобальних завдань Сполучені Штати хочуть активно залучати Китай, Індію, Росію, Бразилію, а також Туреччину, Індонезію й Південну Африку. Для Європи цей підхід означатиме «покращення двосторонніх стосунків» та оновлення концепції НАТО, яка, за словами Клінтон, уже не є ефективною.

Другий елемент – дискусійне прагнення до дипломатичного діалогу з тими, хто не поділяє поглядів Америки. «Нам часто кажуть, що така настанова є ознакою наївності чи мовчазної згоди з репресіями в цих країнах стосовно власних громадян. А ми вважаємо, що нерозумно відмовлятися від діалогу, який сприятиме просуванню наших інтересів або дасть загальне уявлення про плани режиму», – пояснює Хілларі Клінтон відсутність реакції на порушення прав людини в Китайській Народній Республіці чи Росії.

Незважаючи на жорстокі вбивства та репресії, застосовані до іранської опозиції діючим режимом, адміністрація Обами вкотре пропонує «другий шанс» і перспективу співпраці Ісламській Республіці у разі, якщо та готова стати відповідальним членом міжнародної спільноти. Цікаво, скільки разів потрібно бути свідками брутального придушення акцій протесту та намагання отримати ядерну зброю, щоб США разом зі світовою спільнотою облишили заявляти про можливість Ірану стати конструктивною силою в регіоні, якщо він припинить погрожувати своїм сусідам та підтримувати тероризм? 

Ще один елемент моделі – цивільні та військові зусилля мають бути скоординованими та взаємодоповнювати одне одного. Такою є основна стратегія американської присутності в Афганістані та Іраку.

І, нарешті, останній принцип – це опора на ключові джерела американської могутності, включаючи економічну міць та силу прикладу. Для цього, за словами Хілларі Клінтон, вже прийнято рішення подвоїти обсяг допомоги, яку надають іноземним країнам, наступними роками. Крім того, планується значне збільшення чисельності дипломатів та спеціалістів Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

То що означає стратегія «розумної сили» для України? Наразі – лише загальні слова про те, що Сполученим Штатам Америки потрібні економічно сильні партнери з демократичними інституціями, активним громадянським суспільством і сучасною армією, яка готова до зустрічі з глобальними викликами. «І Україна, і Грузія були надійними компаньйонами на Балканах, в Іраку та Афганістані, а отже, в наших власних інтересах підтримувати їх на шляху реформ», – відповів радник віце-президента з питань національної безпеки Тоні Блінкен на пряме запитання під час прес-конференції напередодні візиту американської делегації до Києва.

У праці «Уникнути кризи в Україні» колишній посол США в нашій державі (1998–2000 рр.) Стівен Пайфер відверто каже, що динаміка співпраці на найвищому рівні між Києвом і Вашингтоном драматично знизилася саме за часів правління адміністрації Джорджа Буша. Частково це було спричинено проблемами у відносинах із Президентом Леонідом Кучмою в 2001–2004 роках.

Дипломат констатує: нині жодний високопосадовець в Америці, хіба що за винятком сенатора Річарда Лугара, не має близьких стосунків з керівництвом України, а отже, відсутня можливість донести «жорсткі» політичні месиджі, як це робив свого часу віце-президент Ал Гор.

Чи вдалося відновити ефективний «канал зв’язку» з Києвом, стане зрозуміло  після президентських виборів у січні 2010 року. Принаймні, тоді ми побачимо довготерміновий порядок денний утвореної Українсько-Американської комісії зі стратегічного партнерства. Стівен Пайфер, наприклад, вважає пріоритетними для розгляду такі питання: оцінка та допомога в мінімізації внутрішніх конфліктів; кроки для зниження рівня української незахищеності від тиску Росії; посередництво в тісній кооперації з Європою; підтримка антикорупційних зусиль; допомога в партійному будівництві для створення масових організацій, об’єднаних спільними інтересами, замість концентрації еліти навколо кількох персоналій.

Серед наявних «тактичних» результатів візиту – домовленість із Президентом Віктором Ющенком про те, що вже восени у Вашингтоні почне засідати Комісія з енергетичного співробітництва. Як розповів голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Олег Білорус, США разом із Світовим банком та МВФ братимуть участь у формуванні міжнародного пакета інвестицій для реконструкції української газотранспортної системи.

Окремою темою переговорів були непрості відносини з Росією. Інтерес до позиції Джо Байдена з цього питання підігрів відкритий лист колишніх лідерів Центральної та Східної Європи, надісланий адміністрації Обами напередодні візиту віце-президента до Києва.

Автори наголошують, що після завершення холодної війни центральноєвропейські країни більше не є центром уваги американської зовнішньої політики. Водночас колишні президенти й прем’єри висловлюють стурбованість тим, що Росія знову стає ревізіоністською державою та «втілює порядок денний ХІХ століття за допомогою тактики й методів ХХІ століття»,  використовуючи відкриті й приховані засоби економічної війни – від енергетичної блокади й політично вмотивованих інвестицій до хабарництва й маніпулювання ЗМІ.

Як і під час візиту до Москви, достатньої уваги цьому обґрунтованому занепокоєнню (принаймні в публічній площині) делегація США не приділила. Постійно цитованої у ЗМІ фрази Байдена «покращення стосунків між Вашингтоном і Москвою не відбуватиметься за рахунок України» тут вочевидь замало. Чи, може, політика «розумної сили» не передбачає швидкої відповіді? На думку колишнього прем’єра, міністра оборони та секретаря РНБО Євгена Марчука, стратегія поведінки на міжнародній арені адміністрації Обами називається «не влізти в нові проблеми, які неможливо швидко розв’язати». А отже, з точки зору американських інтересів, така позиція, в тому числі стосовно Росії, є слушною.

Водночас немає сумнівів у тому, що керівництво Сполучених Штатів чудово обізнане з особливостями «братерської» політики Російської Федерації. Наприклад, у передостанньому номері впливового міжнародного видання Foreign Affairs ситуації у регіоні присвячено матеріал, що досить точно відтворює уявлення Америки про реальний стан справ. Як  і ведеться серед журналістів, лексика в ньому далека від дипломатичної.

Порівнюючи стосунки Росії, яка більше схожа на «країну Третьої світової війни з ядерною бомбою і сировинними запасами, ніж дорослу постіндустріальну державу», й України зі стосунками Індія–Пакистан чи Ізраїль–Сирія, автори переконують Захід відкинути односторонні підходи та здійснювати збалансовану політику з урахуванням інтересів як РФ, так і України. Однак деякі члени ЄС, особливо Франція та Німеччина, вважають: Україна, Білорусь, Молдова разом із країнами Балтії лише перешкоджають  купівлі дешевого російського газу. Через це інтереси останніх не раз відкрито порушували.

До речі, у статті є кілька цікавих моментів щодо сприйняття власне України. Зокрема, зазначається, що наша держава є занадто роздробленою й слабкою для того, щоб мати сильну демократію чи диктатуру. А як професійних, ринково орієнтованих і прагматичних представників сучасної української еліти називають віце-прем’єр-міністра Григорія Немирю, відомого банкіра Сергія Тігіпка, народного депутата від Партії регіонів Ірину Акімову та голову наглядової ради Нацбанку Петра Порошенка. 

Підсумком візиту віце-президента стала його промова в Українському домі для представників політичних, бізнесових і релігійних кіл. Серед іншого він підтвердив гарантії безпеки, які США, Росія та Велика Британія дали Україні в 1994 році, підписавши Будапештський меморандум. «Америка також підтримує поглиблення зв’язків з НАТО та ЄС, але це має бути винятково ваше рішення, ваш вибір», – сказав Джо Байден та наголосив на необхідності виконання меморандуму уряду з МВФ у частині зменшення дефіциту бюджету, відновлення нормальної роботи банківської системи та поступової відмови від практики надання «енергетичних субсидій». Також він привітав рішення Кабміну про повернення в Україну американської державної Корпорації гарантування приватних інвестицій за кордоном, яка сприятиме відновленню роботи багатьох потужних компаній у нашій державі.

Залишається тільки сподіватися, що керівництво України повною мірою зможе використати отримані декларації підтримки. Хоча б після президентських виборів.

Автор: Олексій СИЩУК

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня