№15, серпень 2009

Річниця «нової зовнішньої політики» РФ: чи втілюються в життя задуми Медведєва?Річниця «нової зовнішньої політики» РФ: чи втілюються в життя задуми Медведєва?

Сьогодні у світі абсолютно по-новому складається статус-кво, адже він кардинально відрізняється від того, котрий існував ще на початку ХХІ століття. Причинами цього можна вважати світову фінансово-економічну кризу, певну зміну структури відносин між державами, а особливо те, що Сполучені Штати Америки поступово втрачають свій вплив у світі.

«Зав’язнувши» в Іраку, майже нічого не досягши в Афганістані, США вже беззастережно не сприймають як єдиний світовий гегемон. Більше того, їхні не надто слабкі союзники по НАТО (як-от Франція чи Німеччина) втомилися від постійних «попихань» свого старшого партнера: їхнє керівництво розуміє, що здатне й самотужки впливати на розвиток міжнародних відносин, хай не у світовому масштабі, однак на теренах Європи – це точно. Адже наразі бачимо, що стара ялтинсько-потсдамська «схема» взаємодії й розподілу сил між ключовими учасниками світових подій уже досить застаріла: правила біполярності можна забути назавжди (або хоча б на деякий час). Фактично світ розпрощався з епохою холодної війни, не сприйняв ідеї однополюсності міжнародної ієрархії й перейшов у фазу «турбулентності» свого розвитку – певної невизначеності міжнародного порядку, за якої кожна більш-менш впливова країна намагається знайти в ньому власну нішу. І якщо Сполучені Штати не можуть змиритися з такою ситуацією, то Росія (ще донедавна аналогічний США центр сили), навпаки, усіляко намагається утвердитися як один із полюсів нового світоустрою й узаконити його багатополярну структуру.

Уперше офіційно така позиція РФ пролунала в «Концепції зовнішньої політики Російської Федерації», затвердженій 28 червня 2000 року Володимиром Путіним. Серед основних цілей російської зовнішньої політики зазначалося «формування багатополярної системи міжнародних відносин, котра реально відбивала б багатоликість сучасного світу з усією різноманітністю його інтересів». Задля цього Росія мала перетворитися на один із вагомих центрів такого світу і впливати на загальнопланетарні процеси з метою формування стабільного, справедливого й демократичного світоустрою. У рамках цього завдання виокремлювалися перспективи створення «поясу добросусідства» по периметру російських кордонів, сприяння усуненню вогнищ напруженості та конфліктів у прилеглих до РФ регіонах, усебічний захист прав та інтересів російських громадян і співвітчизників поза межами російської території. Так, наголошувалося на необхідності зміцнення співпраці з країнами–учасницями СНД задля адекватного захисту інтересів російських громадян на їхніх територіях. Ці позиції, однак у більш деталізованій формі, закріпив інший документ – «Концепція зовнішньої політики Російської Федерації» від 12 липня 2008 року, підписаний уже новим президентом РФ Дмитром Медведєвим. Хоча за його основу й узято основні постулати «Концепції ВВП», однак наголошено було вже на існуванні багатополярного світу, вирішенні конфліктів на терені СНД, захисті прав та інтересів російських громадян за кордоном і забезпечення їх можливістю «збереження етнокультурної самобутності російської діаспори й зв’язку з її історичною батьківщиною».

Тут варто згадати приклад російсько-грузинської війни 2008 року: забезпечуючи зв’язок населення Абхазії й Південної Осетії з їхньою «історичною батьківщиною», Росія фактично використала право захисту своїх громадян, розпочавши воєнні дії проти Грузії. Оперуючи фактом, що на території Південної Осетії проживає до 90% російських громадян, спікер Держдуми РФ Борис Гризлов одразу після початку військової кампанії зазначив, що «Росія не відмовиться від повномасштабних дій у цьому регіоні, якщо вони будуть потрібні  для захисту російських громадян і збереження безпеки на її південних рубежах». Якісь аж занадто підозрілі асоціації викликає така аргументація російського політика. Те саме навесні 2008-го під час проведення саміту НАТО в Бухаресті сказав Володимир Путін, однак стосовно України: «Україна в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, була створена за радянських часів… Крим просто отриманий Україною рішенням політбюро ЦК КПРС. 90% населення там – росіяни. Хто нам може сказати, що ми там не маємо жодних інтересів? Південь, південь України повністю, там лише росіяни». До речі, ці «росіяни» – військовослужбовці Чорноморського флоту РФ за 5 років служби в Севастополі отримують житло в Криму, громадянство України та українську пенсію, тобто фактично переходять у статус біпатридів (осіб, які мають подвійне громадянство), що заборонено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року. Адже в ст. 2 цього документа наголошено на необхідності існування єдиного громадянства на території України. Цікаво, що не за горами вже й 2017 рік: постане питання (гостро постане) про виведення ЧФ РФ з території України. У Криму ж де-факто залишиться сила-силенна російських громадян, прав котрих  місцева влада «не завжди дотримується», навіть рецепти на ліки не перекладають для них російською мовою. Тож постане питання про захист їхніх інтересів. Чи вирішуватиметься воно переговорно-договірним шляхом – невідомо. Однак добре відомо, що Севастополь російські моряки залишати не збираються: «Морська доктрина Російської Федерації на період до 2020 року» (затверджена 27 липня 2001 року В. Путіним) проголошує «збереження міста Севастополь у якості головної військово-морської бази Чорноморського флоту Російської Федерації». По суті, те, що після 2017 року «Перехідні положення» Конституції України припинять діяти, а перебування ЧФ РФ на території нашої держави суперечитиме статті 17 її Основного Закону, яка забороняє дислокацію іноземних військових формувань на території України, нікого не турбує.

Утім, мабуть, ні. Адже невдовзі  після підписання своєї «Концепції» й розгортання воєнних дій у Грузії президент РФ Дмитро Медведєв в інтерв’ю російським телеканалам від 31 серпня 2008 року конкретизував її основні положення у п’яти пунктах:

1. Росія визнає першочерговість основоположних принципів міжнародного права, які визначають відносини між цивілізованими народами. І в рамках цих принципів, цієї концепції міжнародного права ми й розвиватимемо наші відносини з іншими державами (фактично РФ долучає до правового механізму й ООН, через яку прагне впливати на побудову нового міжнародно-правового порядку. – Авт.).

2. Світ має бути багатополярним. Однополярність – неприйнятна. Домінування – неприпустиме. Ми не можемо прийняти такий світоустрій, в якому всі рішення приймаються однією країною, навіть такою серйозною й авторитетною, як Сполучені Штати Америки. Такий світ – нестійкий і загрожує багатьма конфліктами.

3. Росія не хоче конфронтації з жодною країною. Росія не збирається ізолюватися. Ми розвиватимемо настільки, наскільки це буде можливим, наші дружні відносини і з Європою, і зі Сполученими Штатами Америки, і з іншими країнами світу (а якою мірою це буде можливо, вирішить уже сама Росія. – Авт.).

4. Безперечним пріоритетом для нас є захист життя і гідності наших громадян, хоч би де вони перебували. З огляду на це здійснюватимемо свою зовнішню політику. Ми також захищатимемо інтереси нашої підприємницької спільноти за кордоном. І всім має бути зрозуміло, що якщо хтось здійснюватиме агресивні вилазки, то отримуватиме рішучу відповідь.

5. У Росії, як і в інших країнах світу, є регіони, де вона має свої пріоритетні інтереси. У цих регіонах розташовані країни, з якими нас пов’язують традиційно дружні відносини, добросердечні, історично особливі відносини. Ми дуже уважно працюватимемо в цих регіонах. І розвиватимемо такі дружні стосунки з цими державами, з нашими близькими сусідами.

«Ось на це я спиратимуся під час здійснення нашої зовнішньої політики», – підсумував президент РФ Дмитро Медведєв після виголошення цієї Доктрини.

Усе викладене – заявка на принципову зміну зовнішньополітичного статусу Росії. Однак її інтереси стосуватимуться вже не тільки пострадянського простору, а й усієї Євразії, адже регіональні інтереси Росії поширюються на всю територію континенту. «Пріоритетні регіони Росії – це, звичайно, її прикордонні території. Але не тільки», – зауважив Медведєв того таки 31 серпня 2008 року в своєму інтерв’ю. Виходить, що Російська Федерація поступово повертається до концептуальних засад євразійства, притаманних її політичній науці ще в ХІХ столітті. Їхня основна ідея – реставрація великоросійської державності, що наразі має відбуватися двома шляхами:

1) реставрація російської державності на пострадянському просторі, але не шляхом «реінтеграційної моделі», котру пропонував свого часу Путін, зовсім ні. Скоріше, шляхом прямого тиску на уряди колишніх країн–членів СРСР, а це передусім можна зробити через підкорення їхніх економік (що вже не перший рік спостерігаємо в Україні, що пережила свого часу Грузія й сьогодні відчуває на собі Білорусь) чи підпорядкування високопосадовців (утримаємося від коментарів);

2) перехід до геополітичного наступу на Європу, який започатковано «Газовою війною – 2009». 

Такий порядок дій підтверджують і заяви російських експертів, котрі вважають, що на розширення НАТО, будівництво американської ПРО в Європі тощо Росія не могла не відповісти на рівні документів та нормативно-правових актів. Ще Путін свого часу вніс до переліку зовнішніх загроз, які стоять перед Росією й констатовані у «Воєнній доктрині Російської Федерації» від 21 квітня 2000 року, «розширення військових блоків та союзів на шкоду військовій безпеці Російської Федерації». Тому в цьому контексті принципово новою буде стратегія Медведєва щодо «американської експансії» на пострадянському просторі, котра у своїх далекосяжних планах передбачає перекроювання всієї міжнародної інфраструктури в сфері безпеки й фінансів на російських умовах. Один зі способів досягти цих цілей, вважає Медведєв, такий: замінити – принаймні частково – американський вплив у Європі російським, поєднавши військові загрози з використанням велетенських газових запасів країни як важелі впливу. Для початку він прагне покласти край втручанню США та Європи у справи російського «близького зарубіжжя» і передбачає реструктуризувати міжнародну дипломатичну систему, перетворивши Шанхайську організацію співробітництва (ШОС) – досить гливке об’єднання азійських держав, до якого входять Росія й Китай, – на блок за зразок НАТО. Серед інших завдань – перетворення Москви на один зі світових фінансових центрів і створення газового картелю за прикладом ОПЕК, в якому Росія, що посідає перше місце у світі з видобутку газу, стала б одним із провідних учасників. «Колишній однополярний світ доживає останні дні, – сказав голова Комітету з міжнародних справ верхньої палати російського парламенту Михайло Маргелов. – Виникають нові центри впливу, крім США: ми бачимо, як зростає могутність Бразилії, Китаю, Індії, ЄС і, звичайно, Росії».

Але й не без того, що надзвичайно амбітні цілі Медведєва ґрунтуються на давніх планах Путіна з відродження величі Росії – всередині країни і за кордоном. У цьому немає нічого дивного, адже Путін, як і раніше, керує Росією «з заднього сидіння» – поста прем’єр-міністра, багато хто очікує, що, «дотримавшись пристойності», він за якийсь час повернеться у президентське крісло. Втім, між його поглядами й Медведєва вочевидь є розбіжності. Путін використовує ліберально-демократичну риторику, коли йому це вигідно. Так, він проводив моральні паралелі між діями США в Косові та Іраку і російською політикою щодо Грузії. А Медведєв виступає за лібералізацію економіки, демократію на місцях і свободу слова – не тому, що ці ідеї популярні, а тому, що, на його думку, для нормального функціонування Росії потрібен твердий політичний контроль згори у поєднанні з чимось на зразок відкритого суспільства внизу, підзвітністю чиновників і більшою свободою для бізнесу. Проте у зовнішній політиці Медведєв ретельно дбає про те, щоб не здаватися «слабшим» за Путіна. Саме він дав зрозуміти світові, що міжнародне право для Росії – «як дишло»: після введення танків у Південну Осетію та Абхазію Кремль непрямо затвердив імперське право Росії створювати і «поглинати» держави, визнавши дещо неправоздатні грузинські республіки. Після війни Медведєв зробив наступний крок, заявивши про необхідність змінити основоположні норми міжнародної дипломатії і визнати «пріоритетні інтереси» Росії у країнах, де втручання НАТО Москва аж ніяк не вітає. «Необхідно враховувати «історично особливі» відносини Росії з низкою країн у прикордонних регіонах, однак не тільки», – зауважив він, вочевидь підтверджуючи колишню радянську тезу про наявність у Москви своєї сфери впливу. «Ми не намагаємося відновити Радянський Союз, – пояснює прокремлівськи налаштований депутат Держдуми Сергій Марков. – Але Росія, як велика імперія, повинна бути оточена друзями».

Хіба що друзі прагнуть уточнити всі смисли цього поняття як політичного. Адже основні положення російської «Концепції» стосуються насамперед нашої держави: і не лише її території, вони стосуються українського народу, адже саме від нього Росія прагне захистити своїх громадян за кордоном. Та усвідомлення ролі Київської Русі як колиски своєї державності зачіпає за живе. Це, саме це й бентежить російську владу, а ще більше те, що Україна відступає (а вона впевнено відступає) від проросійського курсу, розвертаючи свої зовнішньополітичні вектори на Захід. Можливо, такий її шлях аж занадто тернистий, однак перші кроки вже зроблено, підвалини відносин закладено, тож єдине, що залишається, – не зламатися під час напруженої зовнішньополітичної боротьби. Це небезпечно.

Автор: Юлія Цирфа

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Як доглядати за татуюванням Сьогодні, 19 березня

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня