№15, серпень 2009

«Я ж знаю про вашу країну! Чого ж ви про мою не знаєте?»

Європейці про Україну. За лаштунками

«Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», – йдеться в статті 1 Конституції від 28 червня 1996 року. У преамбулі Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року зазначено, що «процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному складному, різноманітному
і суперечливому світі».

Фактично свою нішу в такому мінливому й неоднорідному глобальному співтоваристві наша держава розшукує вже 18-й рік поспіль. Ніхто не заперечуватиме, що цей шлях досить непростий. Але ніхто й не сумнівається, що Україна, йдучи ним як незалежна держава, все-таки досягла певних успіхів. Звичайно, вона стала відома світові з різних сторін: тут можна згадати й неабиякі спортивні досягнення, і чималі культурні тріумфи, але можна говорити й про поразки чи провали у зовнішньополітичній активності (на думку відразу спадають справа з «Кольчугами» чи нещодавня газова криза). За такими гучними подіями будь-який іноземець складатиме власне враження про Україну, формуватиме остаточну думку. І, на жаль, дуже рідко буває, щоб хтось за кордоном послуговувався певною додатковою інформацією. Тут не варто говорити про політиків чи представників, наприклад, наукової інтелігенції – саме вони, звісно, й мають уявлення про життя в державах колишнього СРСР. Але прості громадяни чи не в усіх країнах світу знають про Україну вкрай мало. І особливо це стосується молоді.

Нещодавно в Міжнародній мовній школі в Британії мені випала нагода поспілкуватися з іноземними студентами різних національностей та переконань: було досить цікаво. Наприклад, те, що вони розглядають Україну як частину Росії, – ще півбіди, цього можна було очікувати. Однак думка болгарських студентів про  те,  що між Польщею й Росією проходить прямий кордон, – це жахливо. Один із них запитав мене, де ж знаходиться Україна? Трохи шокована, я почала пояснювати, що Україна також має вихід до Чорного моря і є сусідкою Болгарії. Потім (слава Богу, мала із собою нотатник із картою України на обкладинці) показала йому, що Українська держава вдвічі більша за Польщу й розташована зовсім недалеко від Болгарії. Його вираз обличчя говорив сам за себе: «Де ж узялася ця Україна?» І тут він надумав запитати, хто є її президентом. Відповідаю: «Віктор Ющенко». Він: «А-а-а!!! Віктор Ющенко! Так це ви крали в Росії газ, відмовлялися платити за нього й ми всю зиму просиділи без палива!» Було досить складно пояснювати, що ми самі не мали газу взимку й змушені були вирішувати конфлікт із Росією, адже на противагу моїм аргументам він твердив, що ми маємо підземні сховища, вщерть наповнені блакитним паливом. На щастя, знайшлася людина, котра внесла ясність: француженка Жулі втрутилася й також почала доводити хлопцеві, що Україна володіє лише газотранспортною системою, а подачею газу до Європи, як і до України, керує РФ.

Наступного дня дискусія розпочалася вже стосовно української мови. Я довго пояснювала, що вона – не відгалуження російської. Та, в принципі, це потрібно було доводити чи не кожному. Перше, що казала: українська мова на другому місці після італійської за своєю мелодійністю й випереджає навіть французьку, котра посідає «почесне» третє місце. На закиди «Але ж ви розумієте російську і говорите нею!» пояснювала, що під час існування СРСР усі мали спілкуватися російською, бо вона була державною мовою, тому й знаємо її, але користуємось українською – це наша рідна державна мова. І на завершення додавала: «От візьмімо хоча б переклад однієї фрази трьома мовами: англійською – «I love you»; російською – «я тебя люблю»; українською – «я тебе кохаю». Правда ж, українською це звучить найгарніше, й, до речі, зовсім відмінно від російської?» Лунало ніби переконливо. Проте не для самих росіян. Одні казали, що для них «досить смішно» слухати, коли хтось розмовляє українською. Інші дивувалися, що вдома я говорю українською й що вона для мене рідніша за російську. Дехто взагалі намагався мене зігнорувати, почувши, що я з України. Хай там як, проте була одна дівчина з Казахстану, яка увесь час прагнула щось вивчити українською, запитувала про музику, культуру. Але найбільше мене вразило інше: якось вона почала наспівувати українську народну пісню «Ти ж мене підманула». Тієї миті я й сама не згадала б усіх слів, і одразу запитала, звідки вона їх знає. Вона відповіла: «Одна моя бабуся родом з України. Вони з батьком частенько співають українські пісні, а торік батьки їздили в Україну й привезли горілку з перцем, сало й гарненькі вишиті серветки. А ще я дуже хочу собі вишиванку». Щиро кажучи, було дуже приємно почути таке від незнайомої людини.

Здавалося, добре й те, що всі хоча б щось чули про Андрія Шевченка й Помаранчеву революцію. Хтось чув слово «Київ». І все… Я гадала, що ніхто й не знатиме більше, однак якось молода італійка з Генуї (де, як відомо, чудова архітектура) сказала: «О, у Києві є Софійський собор. Він такий гарний!» На щастя, вирушаючи на туманний Альбіон, я прихопила як сувеніри листівки з панорамою Києва й різними архітектурними пам’ятками: серед них був і Софійський собор. Скільки щастя було в очах цієї дівчини, коли перед її від’їздом я подарувала їй таку листівочку. До речі, вона попросила надіслати їй електронною поштою фотографії українських пам’яток – обов’язково це зроблю, адже наша архітектура аж ніяк не гірша за італійську.

І знову про Італію. Не скажу точно, чи це вплив на італійське населення нашої діаспори, чи таки свідоме ставлення до України, однак італійці, з’ясовується, підтримують зовнішню політику нашої держави і не пов’язують її з відповідним курсом РФ. Якось під час занять усіх студентів нашого класу розподілили парами: оскільки наш викладач завжди намагався досягти більшого рівня спілкування між людьми з різних країн, «напарники» були з географічно віддалених регіонів. Мені випало працювати з італійцем Лукою, котрий у перервах між комп’ютерними іграми обговорював політичні події. Він довго розповідав мені про Берлусконі, про те, що населення в країні не підтримує його політичного курсу, а потім (не знаю, чому) порівняв його з Путіним. Таке порівняння здалося мені досить кумедним. Однак ще більше вразило запитання: «Ти ж не любиш політики Росії?» Відповідаю: «Ні». Лука посміхається й пошепки промовляє: «Я також». От такий собі різновид «транснаціонального однодумства». До речі, перед нашою командою стояло завдання визначити, які стереотипи є в англійському суспільстві щодо жителів із Ліверпуля (їх англійці називають «scousers»), тобто, які, на думку широкого загалу, ті читають газети, куди їздять на відпочинок, за кого віддають голоси на виборах. Таке «соціологічне дослідження» ми мали провести в парку Гринвіцького університету (Лондон, Велика Британія), ставлячи запитання винятково корінним англійцям. Ми впоралися із завданням першими: було досить легко, адже всі люди посміхалися,  охоче відповідали на наші запитання, а по тому цікавилися, хто ми, звідки, що робимо в Лондоні. Один чоловік, почувши, що я з України, сказав: «Учора я був в одному парку, що на станції метро «Holland Park», і там побачив частинку вашої історії – величний монумент. Чи знаєте ви про його існування?» Я відповіла, що це пам’ятник Святому князю Володимиру. Він сказав: «Точно. Сходіть туди». Тож за два дні відправилася до пам’ятника. З’ясувалося, що його встановила місцева українська громада з нагоди 1000-ліття хрещення Русі 29 травня 1988 року та спільно освятили першоієрархи традиційних українських церков – Патріарх Мстислав і Кардинал Мирослав-Іван. Автор монумента – видатний канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Григорович Молодожанин), котрий свого часу створив пам’ятники Т. Г. Шевченку у Вашингтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 р.). Скульптура розташована неподалік від Українського клубу й Посольства України у Великій Британії.

От так, виявляється, буває. Маленька частинка України в самому серці Лондона, та ще й яка частинка – її історія. Сучасність проявляється в дещо іншому ракурсі. Довідалася якось, що Одеса є містом-побратимом величезного англійського порту Ліверпуль. Проте всі цікавляться, що ж це за місто – Одеса – і де воно знаходиться. А воно ж в Україні! Про це мені розповів наш викладач. Він також казав, що ми дуже добре живемо, маючи інтернет-оголошення про роботу в Києві із середньою заробітною платою близько 3 тисяч євро на місяць. Я розсміялася й почала переконувати його, що це неправда, така зарплатня в Україні – рідкість. Однак чутки про дешеві сигарети – зовсім не вигадка. Після мого повідомлення про те, що сигарети в Україні коштують менш як 1 фунт стерлінгів (»13 гривень), усі іноземні курці забажали в нас побувати (в Британії найнижча ціна пачки сигарет становить  4,5 фунта!).

Точно не скажу, чи привабили іноземців мої розповіді й чи зацікавилися вони Україною. Не досить приємно було й пояснювати такі, здавалося б, прості речі. Інколи навіть дратувало, що вони не знають елементарного. Хотілося сказати: «Адже я знаю щось про вашу країну. Чому ж ви нічого не знаєте про мою?!» Але потім це якось забувалося й на думку спадало інше: «Добре, що нині вже хоч щось про Україну знають, і не всі ототожнюють її з Росією. Мабуть, вона просто занадто молода. Через декілька років про неї знатимуть більше й, можливо, порівнюватимуть Київ із такою європейською столицею, як Париж». Бо коли в Києві вже були дерев’яні мостові, Париж ще тонув у багнюці. Даруйте...

Автор: Юлія ЦИРФА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня

"Радіо Свобода": Угорщина знову скаржиться державам ЄС на "утиски угорців" в Україні 16 березня