передплата Українською | In English

№15, серпень 2009

Пам'ятники та революції

Поділитися:

Історія України простувала Майданом. Чимало її персонажів скам’яніли та побронзовіли серед нього, наче вгледіли Медузу Горгону – мешканку царства мертвих. Але не все так страшно, як гадав Гомер. Бо ж Медуза – це одне з утілень богині мудрості Афіни. Тож, споглядаючи кам’яні конвульсії сьогочасних монументів (і пригадуючи вже перетворені на пил), до снаги осягнути всю химерність нашої історії. Не певен, що це додасть мудрості. Можливо, лише розрадить, засвідчивши, що навіть дурисвітство минуще.

Кляті Лядські ворота

Майдан Незалежності вважається центром столиці. Але так було не завжди. І поготів. Київ стоїть понад тисячу років. Із них лише останні півтора століття Майдан і Хрещатик загалом вважається центральною частиною міста. А до того це був занедбаний закуток, званий Перевісищем.

У князівський період Київ закінчувався біля сучасної вулиці Софійської. Коло підніжжя Киявицького пагорба, якраз на теперішньому Майдані височіли Лядські ворота. Ними князі їздили до заміських резиденцій – у село Берестове. Нині це територія Києво-Печерської лаври, де й здіймається храм Спаса на Берестові. Там і помер Володимир Хреститель. Там кияни вбили володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого: бо нема чого пхати руки в київські справи. Лядські ворота стояли в улоговині. Оборонні вали зі складених з колод стін тяглися сучасними вулицями Костьольною та Грінченка. Чи можна знайти невдаліше місце для фортифікаційної споруди, аніж низину на теперішньому Майдані? Звісно, ні. Хан Батий міркував так само. Й у грудні 1240 року монголи вдерлися в Київ саме Лядськими воротами. Так столичне місто перетворилося на руїни. І закінчилася найвеличніша сторінка нашої історії. Одначе, панове, в книзі історії України є ще чимало чистих сторінок.

Кози і «Глобус»

Від Батиєвого погрому понад півтисячоліття на майдані пасли кіз. Тому й місце називалося Козиним болотом. А у ХVIII столітті на місці Лядських спорудили нові кам’яні Печерські ворота, шлях бо ними лежав до Лаври. Вони простояли до 1833 року. Ще не так давно в підземному переході з площі на Костьольну, точнісінько навпроти громадського туалету, був музей, в якому можна було поколупати вапняну кладку Печерських воріт. На сучасному Майдані височіє їхня реконструкція. Саме такими вони й були у ХVIII столітті, однак, звісно, без скульптури архангела Михаїла.

Київ зростав. Випас кіз замінив вигідніший промисел – торгівля. На пустищі виник базар. (Який, до речі, є й дотепер. Тільки іменується респектабельніше, не Козине торжище, а «Глобус».) Виступали мандрівні циркачі. (Що, до речі, відбувається й нині. Тільки називається по-іншому. І фокуси показують складніші.) Край усьому цьому гармидеру 1876 року поклав головний архітектор міста Олександр Шілле, спорудивши Міську думу. Так на Майдан прийшла мітингова стихія. Кожна революція вихлюпувала на Майдан тисячні натовпи, котрі завжди вимагали одного й того самого – хліба та свободи.

Перше явлення імперії на Майдані

1 вересня 1911 року в Києві стався приголомшливий терористичний акт: син одного з найзаможніших київських комерсантів і водночас соціаліст-революціонер, і водночас агент жандармерії Дмитро Богров, випустивши дві кулі, смертельно поранив у оперному театрі прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна. Присутній в театрі цар Микола ІІ засмутився, театральна трупа з переляку заспівала державний гімн. Столипін помер за чотири дні. Цікаво, що до Києва імператор і Столипін прибули на відкриття пам’ятника Олександру ІІ, що відбулося 31 серпня на Європейській площі, котра до спорудження на ній готелю «Європейський» називалася Кінська (майже в унісон з Козиним торжищем).

Минуло два роки й 6 вересня 1913 року, за квартал від монумента, біля якого виголошував промову прем’єр-міністр, йому спорудили пам’ятник. Проект безкоштовно виконав відомий італійський скульптор Етторе Ксіменес. Бронзовий Столипін постав на гранітному постаменті біля Міської думи. Приблизно там, де нині обертається на мармуровій колоні іграшковий глобус. На фронтоні постаменту автор викарбував: «Петру Аркадьевичу Столыпину – русскie люди». По один бік постаменту скульптор зобразив заплакану жінку, що уособлювала Росію, по другий – засмученого витязя. Над алегорією Росії були виведені слова Столипіна: «Твердо верю, что затеплившiйся на западе Россiи светъ русской нацiональной идеи не погаснетъ и вскоре озаритъ всю Россiю». Над витязем інші: «Вамъ нужны великiя потрясенiя, – намъ нужна великая Россiя». На звороті зазначалося: «Родился 2-го апреля 1862 года въ Москве. Жизнь посвятилъ служенiю родине. Палъ от руки убiйцы 1–5-го сентября 1911 г. въ Кiеве”. На спорудження пам’ятника громадськість зібрала 200 тисяч рублів. На виконання робіт пішло – 120 тисяч. Залишок грошей роздали вдовам і сиротам.

Варто відзначити: до 1917 року всі київські пам’ятники (графу Олексію Бобринському, княгині Ользі, Миколі І, Олександру ІІ, Іванові Котляревському, Богдану Хмельницькому й нарешті Петрові Столипіну) споруджувалися коштом громадськості. Чого не скажеш про наступні монументи. Держава не виділяла жодної копійки. Логіка проста: прагнете вшанувати видатного діяча – жертвуйте. Не здатні жертвувати – значить не годні шанувати.

Повішення в ім’я Свободи

Однак пам’ятник Столипіну простояв недовго. 16 березня 1917 року, в переддень Дня Свободи (19 березня), бронзового політика… повісили. «Україножера» не любили в Києві. Спорудили чималу шибеницю. «Обвинувач» і «адвокат» виголосили промови. І революційний суд зачитав вирок: стратити. Пам’ятнику накинули зашморг і дужі хлопці, крутонувши лебідки, відірвали його від постаменту. Штурхонули тичками, бідака зачеберяв ноженятами й упав на брук. Він ще довго лежав серед брухту на подвір’ї «Арсеналу». Доки в тридцятих роках його спеціальною постановою не переплавили на артилерійські гільзи. Скульптури ж «заплаканої Росії» та «витязя» відправили до Лаврського музею. Там з ними сталося те, що зазвичай трапляється в Україні, – вони зникли.

Шибениця, до речі, знову з’явилася на Майдані 1946 року: на неї публічно відправили дванадцятьох нацистів.

То хто ж злодій?

Майдан не пустував. Уже 1919 року місце Столипіна зайняв гіпсовий Карл Маркс. Цій скульптурі зраділи хіба що денікінці, котрі того ж року її розтрощили. Однак Маркс повернувся 1922-го, цього разу бронзовий. Скульптор Йосип Чайков мислив революційно. Газета «Правда» писала: «Це – єдиний у Києві, а швидше за все, в усій республіці зразок монумента, виконаного у формах, перехідних від кубізму до конструктивізму, але з натуралістичним трактуванням Марксової фігури, ідеї й учення». Про це «реалістичне трактування» відгукнувсь у щоденнику Михайло Булгаков: «Слов для описания черного бюста Карла Маркса, поставленного перед Думой в обрамлении белой арки, у меня нет. Я не знаю, какой художник сотворил его, но это недопустимо. Необходимо отказаться от мысли, что изображение германского ученого может вылепить всякий, кому не лень». Із кубічного трактування вчення випиналася реалістична правиця, котра конструктивістськи ховалася за лацкан літника. Саме тоді Хрещатик перейменували на вулицю Воровського. У киян було два пояснення мізансцени: Маркс або ховає свій капітал від «воров», або й сам – злодій, відтак і вулиця названа на його честь. Уночі 1932 року цей твір монументального мистецтва зник.

Друге явлення імперії на Майдані

1977 року художній ентузіазм переметнувся на протилежний бік Майдану. На честь шістдесятиріччя Жовтневої революції на гігантському гранітному постаменті постав монумент: Ленін, що майже вдвічі був вищий від революційного люду – солдата, матроса, робітниці й селянина. Цей твір політичного мистецтва, як і всі його попередники, не пережив нової революції – 1991 року. Бронзові фігури демонтували. Гранітні блоки передали для повторного використання.

Від скромності до апофеозу... несмаку

Нова епоха спершу скромно заявила про себе в мистецтві. 1996 року рішенням мера Леоніда Косаківського на Майдані біля Головпоштамту з’явилася сором’язлива постать архангела Михаїла. Архангел радше нагадував хлопчика, що на новорічну ялинку вбрався янголятком. Тримав у руці паперовий меч, тремтів тендітними крильцями. Хіба це символ столиці найбільшої європейської держави? Бронзове тільце зняли й подарували Донецьку. Донецьк натомість доправив у Київ копію пальми Марцелова. Вона красувалася на першому поверсі «Глобусу». А потім… зникла.

2001-го року Майдан набув сьогочасного виду. На псевдобарочному постаменті зметнулася сорокадвометрова колона, що підносить у височінь «Молоду Україну з калиновою віттю». Я декілька років намагався оминати Майдан, щоб не бачити цього страхіття: цієї позолоченої, мов турецька біжутерія, капітелі в коринфському стилі, цієї немічної, зеленої, наче мавка, дівчини, що криво балансує на Земній кулі. Це достеменний образ сьогочасної України – «девочка на/шару». Праворуч цієї варіації на тему творчості Пабло Пікассо засумував бронзовий козак Мамай. Однак сумніваюся, що він вчасно вийде з нірвани й устигне підхопити акробатку, на що, безперечно, здатен атлет із гіпертрофованим плечем на згаданій картині Пікассо. Козак сидить по-турецьки, бринькає на кобзі й думу гадає. Йому періодично відламують списа. Діти гарцюють його конем. Але дума його тяжка: думи мої, думи мої, лихо мені з вами. Ліворуч постав ще один монумент засновникам міста: Кию, Щеку, Хориву та Либіді. Повтор, звісно, прикметна риса постмодерну. Але також і свідчення кризи фантазії.

Отакий він Майдан. Ним прийшов занепад нашої імперії, возвеличення імперій Російської та Радянської, і нарешті – жалюгідні спроби державного самоствердження.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня

Прем’єр Угорщини вважає, що ЄС повинен переглянути політику санкцій проти РФ 25 вересня