передплата Українською | In English

№15, серпень 2009

Незалежність та її незворушні привидиНезалежність та її незворушні привиди

Поділитися:

Упродовж 18 років вільна Україна спостерігала, як на вітчизняних просторах пам’ятники множилися в арифметичній прогресії. Інша річ, що монументів власне Її Величності Незалежності з’явилося зовсім не багато. І це можна мотивувати.

Архітектурні та художні ради свого часу достатньо натерпілися з конкурсними проектами головного київського монумента – символу оновленої держави. Скульптори зі своїм шаленим креативом нерідко змушували арбітрів захлинатися валеріаною.

Тоді чимало розробок видалися експертам та звичайним киянам прісними, кумедними, позбавленими фантазії. А інколи – взагалі потворними. Спектр задумів вражав широтою. Мимоволі вони оформилися у кілька груп: а) мадонни з дитям (одним, двома, трьома); б) тризуби або незрозумілі фалічні стовпи – різного розміру, в чудернацьких комбінаціях; в) крилаті красені (красуні); г) красуні з калиною, вербою, папороттю, коноплею тощо; г) красуні без лікарських та інших рослин, але з принадами тіла, утрируваними автором залежно від власного смаку. За якими критеріями журі судило цей парад пострадянського кітчу – невідомо. Проте впевнилося: ще й ще повторювати аналогічні екзекуції над собою (хай в інших куточках країни, хай з меншим галасом) – мазохізм.

Нагадаємо, центральний монумент Незалежності таки встановили. Сталося це на 10-річний її ювілей на однойменному майдані столиці. Відтоді споглядаємо 9-метрову бронзову панянку, яка, ігноруючи «нічогеньку» вагу у 20 тонн, ніби летить над містом. Озброєна гілочкою, а отже, невразлива для комах і птахів, дівчина стоїть на 42-метровій колоні (метал, облицювальні гранітні плити).

...Зрештою, незалежність – це наче Боженька, якого кожен уявляє по-своєму. Це – та сама крихка абстракція, що розсиплеться на скалки, коли вчасно не обросте м’ясом конкретики; коли українці, ковтаючи майже два десятки років гіркий скепсис, і далі повторюватимуть: «А що нам від цього?». Утопія, яка  революційно реалізувалася, проте не виросла з коротких штанців, – доволі незграбна модель для монумента.

Кинувши оком на області Батьківщини, ми визначили пам’ятники, які так чи так дотичні до тендітного поняття незалежності. Суб’єктивний погляд вибірково зупинявся на об’єктах, до яких 24 серпня можуть приносити квіти. Або вже приносять.

Здивувала нетривіальністю Вінниччина. Чотири роки тому, саме на серпневе свято, на майдані Незалежності в облцентрі встановили пам’ятник українській пісні («Пісня»). Цікаво, що на початку його замислювали як відзнаку на честь Помаранчевої революції. Але твір ще в зародку перепозиціонували.

Волиняни традиційно розпочинають свято біля луцьких пам’ятників: борцям за волю і незалежність та першому президентові Михайлу Грушевському. Узагалі, за браком скульптур незримої Незалежності чимало співвітчизників убачають вихід у поклонінні видатним постатям. Найпопулярнішим для ритуалу залишається Тарас Шевченко. Хоча в деяких регіонах йому не поступаються Франко, Чорновіл, Мазепа, Бандера, згаданий Грушевський або місцеві видатні особистості.

Вертаючись до Шевченка, констатуємо: у День незалежності його фігура залишається центральною повсюди. Приміром, у Луганській, Херсонській областях. Та й Дніпропетровщина, незмінна кузня високопосадовців, у питанні пам’ятника Незалежності крокує шляхом найменшого опору. А саме на час букетів-промов люд дислокується в облцентрі біля тутешнього Кобзаря. Так роблять і донеччани, котрі, до слова, дуже пишаються скульптурою поета. Її створили ще 1955 року. Окрім того, що цей витвір визнано якісним взірцем соцмонументалізму, вона має функцію містоформування. Широтна вісь Донецька – бульвар Шевченка – бере початок саме від бронзового Кобзаря.

Житомиряни також не опираються безперечному лідерству Великого Тараса. Після його мовчазного благословення, промов та співів на честь незалежності колона зазвичай рушає до пам’ятників Франку та Чорноволу.

Запорізька область нещодавно відзначилася, встановивши 16 липня на острові Хортиця скульптурне зображення козака Мамая. Саме 16 липня 1990 року Верховна Рада затвердила Декларацію про державний суверенітет, свого роду – пролог Акту проголошення незалежності України.

Є нове місце для серпневих урочистостей і в Закарпатті. На Верецькому перевалі відкрили пам’ятник героям, які загинули за незалежність України. Десь тут поблизу 70 років тому знищили захисників Карпатської України. Оригінальний монумент нагадує каплицю. На відкритті, до речі, побував потомок знаменитого угорського роду – граф Сечені.

На Івано-Франківщині, зокрема в обласному центрі, для церемоніальних поклонінь створено Меморіальний комплекс борцям за незалежність та скульптуру Степана Бандери.

У нашому переліку більш-менш оригінальною здається Кіровоградщина. П’ять років тому в облцентрі на площі Незалежності звели високу стелу. На ній – Ангел-охоронець України. Монумент, власне, так і називається.

За терени Криму звітує Севастополь. У 12-ту річницю Незалежності тут відкрили пам’ятник Кобзареві. Скульптуру львівських майстрів Одрехівських презентував севастопольцям благодійний шевченківський фонд із Торонто. Такий собі подарунок від Заходу – Півдню.

Львівський регіон має хист до колекціонування найрізноманітніших пам’ятників. Чого дивуватися: хіба не у Львові є неповторна скульптура Ісуса, що сидить, замислившись, та власна Статуя Свободи, яка теж сидить?.. Та передусім тут не жаліють сил на увічнення національних героїв. Як має бути, на свято всією чесною громадою вклоняються Тарасу Григоровичу. Відвідують пам’ятники відомим борцям. А ще, демонструючи волелюбність, імпровізують. Винаходять свіжі сюжети для фіксування в камені або металі. Заворожує граційний Захер Мазох, точніше, його скульптурне зображення. А не так давно львів’яни обзавелися пам’ятником Пікассо – босого, в шортах, із голим торсом та цигаркою, що світиться червоним вогником. Хіба Пікассо – не уособлення Свободи?..

Миколаївщина відкрила для себе нову сторінку у святкуванні незалежності, встановивши два роки тому в самому центрі головного обласного міста пам’ятник В’ячеславу Чорноволу.

Одещину охоплюють жагучі пристрасті, щойно йдеться про новий монумент. Є в Одесі, як годиться, свій Шевченко. Однак південне місто обтяжене такою багатющою історією, до того ж ідеологічно різновекторною, що його важко уявити без нескінченних суперечок (чит. – мордобоїв). Ще не так давно в місті лунали вигуки «Геть німецьку курву з Одеси!». Ішлося про Катерину II, точніше про встановлення пам’ятника їй як засновниці міста. Умовляння поводитися толерантно – марні. Нас багато. І в кожній голові – свої таргани.

До речі, у Полтаві, коли до одного з минулих святкувань незалежності звели пам’ятник Мазепі, теж аж ніяк не всі підстрибували від радощів.

На Рівненщині деякий час вирували пристрасті іншого порядку. Зокрема, у Рівному, ясна річ, є власна скульптура Кобзаря. Місцева влада довго боролася з молоддю, яка окуповує постамент. Мовляв, сидить вона на ньому або навіть спить. Зрозуміло, якщо смітять – це погано. Але коли дрімають біля великого поета, може, снять геніальними рядками?.. Бо ж як тоді бути з усіма цими пишномовними словами про звільнення від комплексів та близькість Європи, панове?

Сумська реальність мало чим відрізняється від більшості прикладів. Традиційно існує Кобзарева постать, сквер імені Шевченка. Та нещодавно в Сумах поставили пікантну композицію на честь студентства, що визволяється від пут. Трьох зрілих дівиць винахідливий художник посадив навприсядки, спиною до спини. Юнки ніби ось-ось піднімуться, скинувши з себе мотузки. А допоки не стали, на коліна їм усідаються всі, кому не ліньки.

З пам’ятників Тернопілля обираємо той, що в райцентрі Підволочиськ. Тому що фігура адресно присвячена незалежності України. До того ж цей симпатичний ангел естетично переконливіший за будь-якого київського «кам’яного гостя».

Харківський монумент уже увійшов в історію завдяки легенді про дівчинку-модель. Як свідчать інформджерела, на честь 10-ї річниці Незалежності в облцентрі створили ювілейний пам’ятник. Біля підніжжя автор поставив фігуру дівчини. Тоді офіційні мас-медіа розповіли про ровесницю Незалежності: 10-річну школярку, яка позувала скульптору. Згодом стало відомо, що в ролі моделі була зовсім інша дитина. Їй, мабуть, було прикро, адже під час канікул дівчинка у майстерні годинами завмирала з піднесеними руками, підкоряючись владі митця.

На Хмельниччині, в селі Клубівка Ізяславського району, в липні виросла статуя Георгія Кирпи. Земляки шанують пам’ять про міністра транспорту, котрий зробив багато реально корисних справ для оновленої країни…

В обласному центрі відомий анекдотами про нього монумент Богдана Хмельницького – на центральному вокзалі. Свята саме тут не відзначають. За звичкою приходять на майдан Незалежності. Років з 15 чи й більше на ньому демонтували Леніна. Відтоді спорожнілий п’єдестал пристосували для своїх викрутасів парубки на скейтбордах. Місцевим старожилам це нагадує 40-річну давнину, коли площею ширяли картингісти. Зрештою, нічого не змінюється там, де люди вільні за суттю.

За роки державної незалежності на Черкащині встановили 273 пам’ятники та 590 пам’ятних знаків на честь жертв Голодомору. Демонтували в області 92 пам’ятники діячам минулої епохи. Ось такий результативний акт колективного розкріпачення.

Чернівеччина належить до тих західних областей, де близько ста національностей завжди почувалися, як удома. Тож кожен поспішає відтворити в камені чи металі щось до болю своє. Пам’ятників там не те що багато – дуже багато! Кожен із власною історією. Як ведеться, на 10-річчя незалежності в облцентрі поставили величезного Шевченка. Він притягує люд на мітинги. А наступний персонаж притягує, тому що молодий та політично активний розумник. Ідеться про Арсенія Яценюка, пам’ятник якому – свого роду сенсація останнього часу... Буковинці інколи експортують пам’ятники. Якось відправили до Молдови (на її прохання) списаного Леніна.

Нарешті Чернігівщина. Її підхід до церемоніальних місць – простий у своїй мудрості, як і в деяких згаданих областях. Торік у Чернігові відкрили композицію «Борцям за волю і незалежність України». Вона досить лаконічна за втіленням думки. На пагорбі – брама, хрест, козак із дитиною...

Резюмуючи огляд, сподіваємося, наступного для незалежності року серед коловороту різноманітних колон та фігур не виникне збірний образ зголоднілого пенсіонера на постаменті.

Бо поки що наші митці порівняно лояльні. Відомий скульптор Олег Пінчук приготував Жабу. Ні, це не має стосунку до його франкомовної освіти. У Києві до 18-ї річниці незалежності Пінчук установлює чотириметрову шеститонну істоту: бронзове втілення національного менталітету.

...На наших майданах усіляких пам’ятників не бракує. Але найліпший монумент Незалежності в ідеалі – сита, сильна, весела країна, де не бояться народжувати, бо впевнені у майбутньому.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата