передплата Українською | In English

№13, липень 2009

Праця і капітал: їхня роль у подоланні економічної кризи в Україні в сучасних умовах глобалізації

Поділитися:

Замість вступу

Праця і капітал – категорії економічні. Вплив кожної з них на розвиток суспільства відомий давно, від часу зародження й розвитку в світі економічних устроїв. Однак наука ще не розкрила їхню роль і взаємовплив на економічний розвиток конкретного суспільства в умовах глобалізації. Щоправда, спроби зробити це були (див. статтю «Україна і криза глобального фінансового капіталізму» П. Симоненка в газетах «Київський вісник» № 126 від 13 грудня 2008 р. і «Комуніст» № 100 від 12 грудня 2008 р.),

Світ у ХХI столітті, як відомо, істотно змінився. Він став не лише глобалізованим, а й у ньому так само зазнали істотних змін економічні відносини в системі світового господарства: виникли нові суперечності й нові перспективи розвитку окремих країн; з’явилися нові форми міжнародного співробітництва, економічної інтеграції; загострилися проблеми в системі «людина–суспільство–природа», з’явилися нові погляди на сучасний економічний і політичний розвиток людини та її мислення тощо. У цих умовах, природно, змінилися функції і роль праці та її результату – капіталу. Виникли нові проблеми, які потребують невідкладних відповідей. Наприклад, відомо, що праця первинна. Саме завдяки їй створюється капітал. Тоді чому нині світом править капітал? Чому праця в деяких країнах не в пошані, низько оплачується?  У цьому зв’язку з’явилися цілі зони убогості, голоду, хвороб, скорочується тривалість життя людини праці, зростає безробіття тощо. Водночас зникають принципи соціальної справедливості. Олігархи, багаті й надбагаті люди, котрі керують суспільством, незаслужено привласнюють через капітал результати чужої праці.

Раніше, за часів Сміта та Маркса, роль праці в розвитку суспільства оцінювалася, як відомо, за формулою: П–Г–П’  (праця–гроші–праця штрих), тобто нова праця з приростом (що, виражається в грошах) прибутку. Гроші тут відіграють роль капіталу. Нині склад цієї формули доповнюється ще однією категорією – категорією «влада» і має вигляд: П–Г–В–П’, що істотно змінює джерела й умови розвитку суспільства. Головним джерелом стає капітал, хоча його роль тут не первинна. В усьому цьому треба розібратися, вивчити природу такого явища, роль і взаємовплив як праці, так і капіталу, і влади в умовах глобалізації.

Ця проблема особливо гостро постає в Україні, коли протягом багатьох років незалежності точиться запекла боротьба за владу, яка негативно впливає на економічний розвиток країни та рівень добробуту її народу.

Праця

У науці під категорією «праця» розуміють споживання робочої сили, тобто доцільну діяльність людини, спрямовану на зміну предметів і сил природи з метою задоволення потреб людини. Водночас категорія «робоча сила» – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці, що є головною умовою виробництва в будь-якому суспільстві. Для здійснення процесу виробництва робоча сила повинна приводитися в дію, тобто споживатися.

Здатність до праці й сама праця – виняткова якість людини. Праця вирізняється доцільністю, усвідомленістю дій, завжди спрямована на досягнення певного результату. У її процесі накопичуються знання, досвід, кваліфікація, змінюється сама людина. У цьому сенсі прийнято вважати, що праця створила людину і є головним чинником її розвитку й удосконалювання. Отож працівник, трудівник – головна творча продуктивна сила будь-якого суспільства.

І ще одна об’єктивна й головна властивість працівника – його двоїстий характер, здатність створювати більше матеріальних цінностей, продукту, ніж споживати особисто. Така праця має ціну. Трудівник створює більшу вартість, ніж йому платять за його працю. На цьому ґрунтується особистий і суспільний характер праці. Він є основним джерелом розширеного відтворення засобів виробництва, економічного розвитку суспільства, поліпшення життя народу.

Таким чином, за образним висловом відомого англійського економіста Вільяма Петті, труд є батьком багатства, а земля – його матір’ю. Розвиток продуктивних сил кожного суспільства означає дедалі більше оволодіння силами та явищами природи і приводить до зростання ефективності суспільної праці, збільшення багатства суспільства. Люди в наш час виробляють, як правило, життєві блага не ізольовано одне від одного, не поодинці, а об’єднуючись, спілкуючись і взаємодіючи, тобто вступаючи у виробничі стосунки. На основі таких відносин утворюються форми власності на засоби виробництва в рамках двох її головних типів: приватної і суспільної або державної.

Приватна власність, заснована на колективній праці, є привласненням засобів, а отже, і результатів виробництва окремими особами – власниками цих засобів. Вона, як правило, ґрунтується на чужій праці та виробляється під командуванням власника. Суспільна або державна власність означає спільне виробництво та привласнення його результатів державою. Особливе місце посідає приватна власність, заснована на особистій праці. Вона, як правило, має дрібніший характер і нині на її основі утворюється малий, рідше, середній (сімейний) бізнес. У реальному житті з проблемою утворення та присвоєння власності все складніше. Відбуваються відомі негативні процеси й боротьба за її перерозподіл шляхом рейдерства, триває запекла боротьба за первісне нагромадження капіталу.

Що ж таке капітал і яка його роль у наш час і в нашому суспільстві?

Капітал

Капітал – прямий результат праці, але такої, що приносить у процесі  виробництва продукту не лише його вартість, а й його додаткову вартість. Для з’ясування сутності капіталу велике значення має поділ його на постійну та перемінну частини. Саме такий поділ дозволяє відповісти на запитання: звідки береться додаткова вартість. Нагадаємо, та частина капіталу, яку витрачено на засоби виробництва (машини, верстати, сировину тощо) і яка в процесі виробництва не змінює своєї величини, називається постійним капіталом, а та, яку витрачено на оплату робочої сили, завдяки властивостям котрої в процесі виробництва створюється більше вартості продукту, ніж коштує вона сама, тобто створюється додаткова вартість, називається перемінним капіталом.

У реальному житті прийнято ще поділяти капітал на основний і оборотний. Такий поділ допомагає побачити механізм виробництва: капітал, перебуваючи в сфері виробництва, переносить свою вартість на готовий продукт відразу або частинами, що затушовує корінну відмінність між засобами виробництва й робочою силою. Такий поділ приховує особливу роль живої (а не уречевленої в засобах виробництва) праці, тобто робочої сили як єдиного творця додаткової вартості.

Зробивши такий екскурс у джерела та зміст капіталу, зазначимо: нині на перше місце вийшов капітал,  хоча він і похідний від праці. Світом сьогодні править Капітал! Капітал, за Марксом, по суті, «...є командуванням над неоплаченою працею. Будь-яка додаткова вартість, хоч би в якій особливій формі вона врешті-решт кристалізувалася, чи у видгляді прибутку, відсотка, ренти тощо, за самою своєю субстанцією є матеріалізацією неоплаченого робочого часу» (К. Маркс. Капітал. – М., 1955. – Т. 1. – С. 536). Так само відомі класичні слова Маркса: «Забезпечте 10% прибутку, і капітал згодний на будь-яке застосування, за 20% він жвавішає, за 50% – однозначно готовий скрутити собі в’язи, за 100% він знехтує всіма людськими законами, за 300% немає такого злочину, на який він не ризикнув би, нехай і під страхом шибениці». Ось і в нас нині багато чого за Марксом. Капітал сьогодні є абсолютним механізмом керування світом. Якби капітал не мав таких властивостей, не було б у нас нині таких вражаючих масштабів бідності людей. Для повнішого розкриття суті проблеми, відображеної в заголовку статті, ми маємо ще показати роль влади у використанні в розвитку суспільства праці й капіталу, вплив останніх не лише на економічну, а й соціальну функцію. Це – ключовий момент.

Влада

Зазвичай владу становлять конкретні особи, наділені президентськими, урядовими, депутатськими й іншими адміністративними повноваженнями на всіх рівнях керування країною. Під владою в загальному сенсі прийнято розуміти право, здатність і можливість розпоряджатися, впливати на діяльність і поведінку людей із допомогою законів, рішень і постанов системи державних органів, політичного панування, насильства, авторитету й волі до досягнення визначених у суспільстві цілей.

Досвід становлення багатьох країн засвідчує: в період після здобуття країною незалежності влада повинна націлити суспільство на економічний розвиток. Вона має і працю людей, і створений ними капітал спрямувати на зміцнення державності, на забезпечення політичної й економічної незалежності країни, а головне, на помітне піднесення життєвого рівня народу. Водночас на цьому шляху суспільство вразило чимало труднощів – занепад у промисловості, аграрному секторі, посилилася деградація науково-технологічного рівня у виробництві, соціально-економічній сфері та багатьох інших сферах життя.

Що ж відбулося в нас насправді? Чи можливо дати цьому наукове пояснення? Вивчення проблеми показує, що головну причину обвального руйнування нашої економіки, її системної кризи, всіх інших труднощів слід шукати в політиці розшарування суспільства на багатих і бідних.

Створену багаторічною працею всього народу, всіх громадян країни суспільну власність через механізм приватизації й інші привладні механізми було віддано в приватні руки. Тобто перерозподілено. У результаті чимало цих осіб миттєво розбагатіли. Причому більшості з них багатство дісталося без щонайменшого особистого внеску в цю власність, без труда, а часто й нечесним шляхом. Не випадково народився термін «прихватизація» замість «приватизація». Утворився клас великих власників, названих у народі олігархами, котрим, за їхніх статків, неважко було «пробитися» у владні структури, стати членами всіх рівнів і структур влади й уже звідти охороняти свою власність і примножувати її. З’явився великий капітал у приватних руках, а щоб не платити до державного бюджету податків із не завжди чесно нажитої власності, утворився великий тіньовий сектор, котрий становить до 50% обсягу всієї економіки держави.

На іншому полюсі в цей період виникає клас бідних, багаторічний результат чиєї праці перейшов до багатіїв. Якщо клас багатих обчислювався лише десятками (іноді сотнями) тисяч чоловік серед на той період 52-мільйонного населення країни, то клас бідних – десятками мільйонів. Середньому класові місця забракло – він не відбувся.

Не випадково свого часу президент США Рузвельт обклав мільйонерів значними податками й вивів країну з кризи. Уже тоді помітили, що за кожним не чесно нажитим багатством стоїть злочин.

Причини та наслідки

В умовах необґрунтованого розшарування суспільства на багатих і бідних не можна було не прийти до того, до чого ми і прийшли, – до глибокої економічної кризи, руйнування виробництва, бідності й убогості більшості населення. Ми одержали вульгарний капіталізм у найгіршому його вигляді. Замість ринку – базар для більшості безробітних і тих, хто бореться за виживання. Спроби влади переконати народ в економічному зростанні впродовж останніх років цілковито суперечили реальності. Головне, на чому можновладці роблять наголос, це – економічний прогрес, який начебто розпочався в державі. Хіба може бути прогрес у суспільстві, де оплата праці більшості трудящих у десятки разів нижча від оплати праці чиновників у владних структурах? Цього й близько немає в жодній країні світу, де чітко відпрацьовано механізм оплати як кваліфікованої, так і простої, некваліфікованої праці. Різниця там становить 4–6 разів (іноді цифра піднімається до 8, але не більше). Низький рівень оплати праці в Україні стає ще нижчим через постійне зростання тарифів, цін на товари й послуги тощо.

Неймовірні зусилля влади іноді лише трішки ретушують наші труднощі, але не здатні загалом поліпшити стан справ у країні. Насправді, відповідно до індексу людського розвитку, розробленого ООН, ми рухаємося вниз, у зворотний бік від зростання. Перевірено (і, до слова, неодноразово), що згаданий індекс досить точно відображає рівень добробуту людини в різних країнах.

Зате роль у цих умовах капіталу на відміну від праці велика. Особливо велика тоді, коли владу репрезентує вузьке коло осіб, у чиїх руках зосереджене національне багатство.

У суспільстві, наприклад, точиться чимало розмов про викорінення в країні бідності, навіть розроблявся проект державної програми боротьби з бідністю, однак віз і нині там. Прожитковий мінімум залишається низьким, хоча його кілька разів і намагалися підвищити, а от заможний мінімум, за якого людина живе в достатку, влада затвердити забула… Відомо лише, що чиновники, котрі входять у владні структури, і політична еліта, котра керує країною, давно вже перевищили умовну межу достатку. Тому вони й не бояться бідності. Вони бояться втратити багатство, яке дісталося їм нечесним шляхом, і готові, маючи владу, зробити все для його збереження.

Світогляд нашої так званої еліти простий: нажива. На відміну від закордонної еліти, де вона утворилася в багатьох країнах, як правило, чесним шляхом, чесною працею, бо наживала своє багатство в справді чесному бізнесі або підприємництві. Отож вона (еліта) чесно входила й у владні структури своїх держав.

Ми також не проти заможних людей, але людей чесних, котрі нажили своє багатство лише чесною працею. Такі люди в нас є, і їх чимало. Але наразі замало для виникнення в суспільстві середнього класу, у середовищі якого такі люди з’являються. Відомо, що середній клас у багатьох країнах є провідним шаром суспільства. Від його якості залежить доля держави, доля всього народу, високий рівень життя останнього, який здатні забезпечити лише патріотично мислячі та найкращі представники суспільства, котрі керують країною.

Замість висновку

Вивчення сутності, змісту та ролі основних категорій розвитку суспільства показало, що першорядне значення в ньому відіграє праця, особливо жива праця та її чудова особливість – виробляти продукту більше, ніж споживати. Перетворення результатів праці на капітал створює механізм, можливість розвитку суспільства на основі розширеного відтворення засобів виробництва, гідного життя народу за будь-яких умов, у тому числі й за умов глобалізації.  Потрібно лише, аби влада – особлива категорія в розвитку суспільства й гідного життя його народу – була в цьому конче зацікавлена, вміло керувала б результатами праці та її перетвореної форми – капіталом. Досвід такого керування в світі є. Наприклад, у Швейцарії, Фінляндії й багатьох інших країнах. Необхідно тільки прагнути до його пізнання та вивчення. Вивчати й ураховувати специфіку розвитку свого суспільства, менталітет свого народу, котрому притамання така чудова якість, як працьовитість. І ще одне. Необхідно під ідею створення гідного життя в суспільстві обов’язково розробити серйозну законотворчу базу: нові закони з урахуванням нових вимог і принципів досягнення зростання економіки та конкурентоспроможності країни. «Нехай світ гине, але закон торжествує», – казали ще сивої давнини. Цицерон закликав: «Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними». «Бажання полягає в тому, щоб залежати тільки від законів», – повторював після нього Вольтер.

Тоді, за таких умов, країна обов’язково, у значно коротший термін, досягне гідного життя свого народу. Глибоке усвідомлення викладеного вище є, на мою думку, обов’язковою умовою для подолання економічної кризи в Україні в сучасних умовах.

Автор: Василь ЯЦКОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Гетманцев пропонує у бюджеті-2021 передбачити ще 3 мільярди на військову техніку Сьогодні, 01 жовтня

Кіпр не збирається знімати блокування санкцій проти режиму Лукашенка – ЗМІ Сьогодні, 01 жовтня

ЄБРР погіршив прогноз падіння ВВП України до 5,5% у 2020 році Сьогодні, 01 жовтня

Новини 30 вересня: монети 25 копійок виводять з обігу, найбільшу баржу в Україні спустили на воду Вчора, 30 вересня

МАУ відкладе початок виконання рейсів із Києва до Брюсселя та Дюссельдорфа до 24 жовтня Вчора, 30 вересня

Доходи в бюджет-2021 можна збільшити на понад 20 мільярдів - Рахункова палата 29 вересня

Гетманцев розповів, як відбуватиметься податкова амністія в Україні 29 вересня

У наступному році Зеленський анонсує "Велику реставрацію" 29 вересня

Естонія послаблює обмеження на прямі авіарейси до Європи 29 вересня

Микитасю оголосили ще одну підозру – за угоду з "Енергоатомом" 29 вересня