Політичні загадки без відповідей

Мрії таки збуваються. Одначе тільки тоді, коли до їхнього «збуття» вже всім байдуже. Понад два роки значна частина українців мріяла, аби Віктор Балога покинув секретаріат Президента. І це сталося. Але втішився цій події, либонь, лише сам Віктор Балога. Коментатори завважили, що він пішов, гучно грюкнувши дверима. Спостерігачі пригадували, що руки його обривались од валіз із компроматом. А сам відставник настирно (та все ж непереконливо) вдавав «одвергнутого»: я покинув посаду, запевняв він, бо для мене неприйнятним є намір Віктора Ющенка взяти участь у президентських виборах.

Що не кажіть, а позиція принципова та моралістична. От тільки тхне від неї зрадливістю найницішого штибу. Де ти досі був, принциповий ти наш моралісте? Де-де… в секретаріате. Є відомий вислів: із корабля, що йде на дно, перші втікають щурі. Цей вислів характеризує маневр Балоги лише частково. Бо, перш ніж утекти, той повиносив із корабля все цінне. Під носом у свого шефа створив партію «Єдиний центр». Змайстрував їй фракцію у Верховній Раді. Посприяв її проходженню в Тернопільську облраду. Випестував русинський рух у Закарпатті. Балога – руйнівник, Балога – інтриган, ремствували його ненависники. А виявляється, не лише. Понад два роки цеглина до цеглини він складав фундамент власної політичної позиції. І йому це вдалося. А де ж ці два з половиною роки був Віктор Ющенко? Цеглини ж то були з «нашоукраїнської» будівлі? А втім, запитання неточне. Цікаво не те, де ці два з половиною роки був пан Президент, а де він був усі чотири роки свого керманства? Однак відповіді ніхто не знає. Не знає, напевно, й сам Віктор Ющенко. Мине ще десь років зо два, й політологи почнуть міркувати про роль третього Президента у становленні нової політичної системи та демократії. Просторікуватимуть про принципи та цінності, котрих політикум і громадськість вчасно не розпізнали. Можливо, якийсь борзописець «зваяє» і книгу з патетичною назвою «Віктор Ющенко: уроки демократії». Але все це буде мудрість заднім числом. Усе це буде ілюстрація до іронічної тези Геґеля про хитрість історії. Усе це буде курям на сміх.

Віктор Балога пішов, збираючись повернутися. Невдовзі, в 2010 році під час дострокових парламентських виборів. І намір цей удасться лише за умови, якщо вибори до Верховної Ради відбудуться 17 січня разом із президентськими. Тоді, ймовірно, спрацює так званий адміністративний ресурс. Адже недарма, очолюючи секретаріат, пан Балога контролював призначення до обласних і районних держадміністрацій. Добродії та добродійки, котрі обіймають посади в цих установах, чудово пам’ятають, чиїми вустами їм усміхалася доля. Якщо ж парламентські вибори ініціюватиме новий Президент, а відтак і відбудуться вони влітку або восени, то шанси «Єдиного центру» потрапити в парламент нульові. Ця партія неминуче сповзе до вульгарного сепаратизму, а сам Балога перетвориться на «неня» всіх русинів. Із будь-якого погляду, це буде корисна метаморфоза. Мертвецьке русинство, поєднавшись із аферизмом «Єдиного центру», проявиться в усій красі естетики потворного. Коментатори, звісно, завважують, що Віктор Балога може опинитись у лавах Партії регіонів. Ті ж бо можуть спокуситися впливом Балоги в Закарпатті. Але тоді про партію «Єдиний центр» можна забути.

Віктор Балога збагнув, що ловити йому в секретаріаті вже нічого. Відчув себе самостійним політиком. Вирішив, що годі йому сидіти під килимом. Час пройтися ним гордою ходою. Як надумав, так і зробив, скликавши прес-конференцію. Викиду компромату не сталося: «Я не хотів би у стосунках із Президентом опускатися нижче пояса», – сказав пан Балога. (Як шляхетно й майже цнотливо!) Проте компромат не знадобився. Зустріч із новинарями виявилася цікавою пасажами-відповідями на цілком безневинні запитання. Процитую перли, оприлюднені «Українською правдою».

Перший. «Чому у вас не склалися відносини з дружиною Президента Катериною Ющенко та секретарем РНБО Раїсою Богатирьовою?». «Причина одна: в мене є моя жінка, молода, красива», – гордо заявив політик. (Яка дотепна відповідь! Прикрість лише в тім, що її автор перебував не в курилці, розважаючи друзів, а перед журналістами, які не оцінили суто чоловічого гумору.)

Другий. «Судячи з вашої декларації, ви не маєте ні авто, ні будинку, була лише зарплата голови секретаріату Президента. Зараз у вас зарплати немає. За чий рахунок житимете?». «За рахунок красивої дружини». (Чудово! У нашій політичній когорті бракує лише альфонсів.)

І цей жартівник сподівається на успіх у публічній політиці!

Задля об’єктивності варто згадати, що Віктор Ющенко таки завдячує Балозі збереженням статусу. Бо в 2006 році, коли юридичне управління Кабінету Міністрів Віктора Януковича очолював Олександр Лавринович, Президент міг похизуватися лише званням головнокомандувача.

Одна з особистісних вад Віктора Ющенка – невміння прощатися з людьми, які йому, мов царевичу, стали в пригоді. Він жодного разу (принаймні публічно) не зустрівся з Леонідом Кучмою, хоч саме йому завдячує входженням у велику політику. Скандалом закінчилася співпраця з Олександром Зінченком, Олександром Третьяковим, Давидом Жванією, Анатолієм Кінахом, Анатолієм Гриценком. Абсолютний мінус – у взаєминах із Борисом Тарасюком. За Юлію Тимошенко й згадувати не варто. Нині – розрив із Віктором Балогою.

«Хозяин, – запитував Бабелів персонаж Фроїм Грач, – кого ты бьешь?.. Ты бьешь орлов. С кем ты останешься, хозяин, со смитьем?».

Із ким залишиться Віктор Ющенко?..

Нині на чолі секретаріату стала Віра Ульянченко. Вона ж очолила й політраду «Нашої України». Зважаючи на те, що до наступних президентських виборів лічені місяці, ще одного скандального розриву не відбудеться.

Які завдання намагатиметься вирішити пані Ульянченко? Здобути для свого патрона другий термін президентства? Вона, за її ж таки самохарактеристикою, хороший бюрократ, але, звісно, не добра фея. Утілити конституційні марення Віктора Ющенка? Навіщо? І, що важливо, в який спосіб? Залишається єдина мета: вона (майстер домовленостей, як іменують її коментатори) має забезпечити Вікторові Ющенку недоторканність із приходом нового Президента – людини «Х». Хто буде ця людина? Які будуть її повноваження у владній системі? І як здобуде вона президентство? Ці запитання хвилюватимуть Віру Ульянченко.

– Чи вірите ви, що президентські вибори будуть прямі? – вдався до риторичного запитання Віктор Балога під час прес-конференції. А мав він на увазі перемовини між Партією регіонів і БЮТ. Про те, що такі перемовини тривають, повідомляв і Віктор Янукович.

Перетворення України на парламентську республіку нині вельми ймовірне. А причина доволі проста: що більше шансів на перемогу в Арсенія Яценюка, то менше їх у Віктора Януковича та Юлії Тимошенко.

Політолог Дмитро Видрін назвав Юлію Тимошенко «політиком війни». Бо її політичний стиль – постійна ескалація конфліктів. Віктор Янукович, за характеристикою Видріна, – політик-дзеркало, котрий наслідує стиль конкурента. Яценюк, згідно з тлумаченням політолога, – політик-код: він-бо уособлює нові сподівання, що накопичились у суспільстві, передусім інтереси середнього класу – освіченої верстви, соціальне становище якої істотно похитнулося в умовах економічної та політичної криз. Видрін провів аналогію між образом, котрий репрезентує Яценюк, і образом, який намагалася втілити на минулих парламентських виборах Інна Богословська. Однак Яценюк досяг у цій справі більших успіхів. Чому? – це вже інше запитання.

Політик-код. Звучить дещо загадково. Поготів у вустах політолога. Де ж бо апофеоз раціональності, яким упиваються поважні вчені? Яка раціональність?.. У наших широтах можливий лише славнозвісний «апофеоз безґрунтовності». Кодовість Яценюка – це і є безґрунтовність. Це і є несвідомі соціальні експектації. Це є міф. Це – месіанство. А-ля Ющенко. Президент помер; хай живе Президент! Код-Ющенко повертається. Щоправда, молодший на двадцять років. Але такий самий розважливий, прагматичний і толерантний. Такий самий «продвинутий» банківський клерк. Такий самий політично незайманий. Як і на зорі політичного злету Ющенка, за Яценюком немає політичної партії. А це означає, що за ним немає чітко окраяної соціальної бази, організаційних осередків у регіонах, команди адміністраторів, здатних очолити велетенську бюрократичну машину, немає й політичної програми. Яценюк запевняє, що він знає багатьох здібних і освічених управлінців, яких і запросить до державного стерна. Але таке знаття є в будь-якого чиновника високого рангу. Запевняє, що запропонує переконливу програму. Хто б сумнівався?! Уже створено й політичний рух, серед керманичів котрого, як свідчить офіційний сайт, аж сам Яценюк.

Герою-тираноборцю не потрібна програма. Месії не потрібна партія. Їх і не буде. Звісно, Яценюк зліпить якийсь ерзац. Знайдеться й безліч послідовників-попутників. Але партії формуються десятиліттями. А політичні програми ґрунтуються на традиції – тривалій політичній комунікації, що розгортається у тривіальних ствердженнях і запереченнях, за якими перебуває дискурс партії-конкурента. Але з уст Яценюка не прозвучало жодного ствердження й жодного заперечення. Він – достеменний політик-код – загадка. Але це загадка без відповідей.

Що популярнішим стає Яценюк, то зговірливішими та люб’язнішими робляться Тимошенко та Янукович. Якщо «молодий і перспективний» справді воліє стати Президентом, йому нині варто менше маячити на телеекранах. Щоб за нього забули перемовці й не перекраяли Конституції.

Чи вірите ви, що президентські вибори будуть прямі? – запитував Балога.

Яценюк, звісно, вірить. Ющенко вдає, ніби вірить. А дарма. Бо щойно їх проголосять, од «Нашої України» зостануться «рожки да ножки» – «смитье». Усі партійці, котрі бодай чогось варті, переметнуться на бік Яценюка. А втім, «Наша Україна», гіпотетично, ще здатна на вчинок: помпезний з’їзд, скандальну відмову делегувати Віктора Ющенка кандидатом на президентські вибори, урочисте й бездоганно демократичне висунення іншої кандидатури. Приміром, того ж таки Арсенія Яценюка або Анатолія Гриценка. Та чи спроможна на такий крок партія, котра всі ці роки йменувала себе партією Президента і яку цей Президент довів до цу-гундера?

Дочекаймося результатів люб’язного діалогу Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. Принаймні цікаво.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ