передплата Українською | In English

№9, травень 2009

Педагогіка Макаренка + міжнародний досвід

Поділитися:

Про міжнародні норми та вітчизняну практику соціальної реабілітації дітей з девіантною та деліквентною поведінкою йшлося на 8-му засіданні Консультативної ради з питань ювенальної юстиції, організованому Інститутом законодавства Верховної Ради спільно з Міністерством освіти і науки та Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

 

Для виконання покарання у вигляді позбавлення волі стосовно неповнолітніх в Україні функціонують 10 спеціальних виховних установ (далі – виховна колонія), із яких одна – для утримання засуджених дівчат.

Станом на 1 січня 2009 року у виховних колоніях відбували покарання 1607 тис. засуджених, серед них 104 дівчини.

Складність особистості засуджених неповнолітніх, які потрапляють до місць позбавлення волі, зумовлена передусім їх соціально-педагогічною занедбаністю. Підтвердженням цього є такі дані: 34% із них до засудження ніде не працювали і не вчилися, 52% – не мали повноцінної опіки й виховання, оскільки проживали в неповних сім’ях, як правило, з низьким матеріальним статком, у тому числі 12% – сироти. До засудження 9% неповнолітніх виховувалися в спеціальних виховних закладах системи освіти, 59% – притягувалися до кримінальної відповідальності, не пов’язаної з позбавленням волі, а 3% – були повторно засуджені до позбавлення волі в неповнолітньому віці.

43% підлітків були засуджені за крадіжку, майже кожен третій – за розбій або пограбування, 12% – за навмисне вбивство або завдавання тяжких тілесних ушкоджень. Згідно з віковою характеристикою серед засуджених підлітків 5% віком 14–15 років, 62% – 16–17, 33% – 18 років і старше.

78% засуджених неповнолітніх відбувають покарання строком до 5 років позбавлення волі і 22% – терміном понад 5 років.

У підпорядкуванні Міністерства освіти і науки для неповнолітніх правопорушників віком від 11 до 14 років функціонують 11 загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації. Для неповнолітніх віком від 14 до 18 років, котрі скоїли злочин, працюють 3 професійні училища соціальної реабілітації (2 – для хлопчиків, 1 – для дівчаток). Зазначена мережа закладів соціальної реабілітації затверджена Постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання» № 859 від 13.10.1993 року (із змінами та доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року).

Заклади соціальної реабілітації підпорядковані Міністерству освіти і науки та мають статус державних.

У заході  під головуванням директора Інституту законодавства Верховної Ради, члена-кореспондента НАН України, доктора юридичних наук, професора Олександра Копиленка взяли  участь представники Академії педагогічних наук, Генеральної прокуратури, Державного департаменту з питань виконання покарань, наукових та освітніх установ, громадських і міжнародних організацій.

Завідувачка сектору правових проблем європейської інтеграції Інституту законодавства Алла СанЧенко зауважила, що «педагоги, соціальні працівники та психологи у процесі роботи з неповнолітніми правопорушниками виконують значно важливіше завдання, ніж тюремні наглядачі. Адже вони займаються попередженням ювенальної злочинності шляхом підвищення рівня загальної освіти, обізнаності та навичок соціальної адаптації дітей, зважаючи на їхні потреби, інтереси, медико-психологічні та соціальні характеристики, які відрізняються від тих, які мають дорослі, і є дуже індивідуалізованими. Й саме їх потрібно брати до уваги, обираючи підхід та метод надання допомоги дітям у конфлікті із законом. У цьому контексті роль шкіл та училищ із соціальної реабілітації, що працюють у державі на виконання Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» № 20/95-ВР від 24 січня 1995 року, є переконливо значною».

Важливим аргументом на користь якнайшвидшого реформування  застарілої системи є також зобов’язання України перед міжнародними організаціями – Радою Європи, ООН. Їхня увага до забезпечення належного ставлення до дітей цієї категорії підтверджена програмною діяльністю, а також цілою низкою нормативно-правових актів, у більшості з яких наголошено, що весь персонал, який працює з неповнолітніми, надає важливу державну послугу. Пані Санченко зазначила, що «норми, зафіксовані у цих документах як рекомендації для держав, є нормами щоденного життя у певних європейських країнах, наприклад, Великій Британії. У них при всіх закладах, включаючи тюрми, існує незалежна комісія з моніторингу. Це громадська організація, яка співпрацює з Міністерством юстиції і має своїх представників у кожній установі, де вони розмістили свої офіси і спеціальні кольорові скриньки, куди діти можуть кидати записки із запитаннями, що їх хвилюють. Такі скриньки доступні лише для працівників неурядової організації, які щотижня після опрацювання записок спілкуються з цими дітьми та  адміністрацією установи, після чого пропонують залучити адвоката, психолога чи священика з огляду на потреби дитини.

Проте варта уваги й вітчизняна практика, багата на позитивні приклади й винаходи. Прийняття на державному рівні концептуальних засад розвитку системи ювенальної юстиції, вдосконалення законодавчої бази з урахуванням норм міжнародного та європейського права, а також найкращих  зразків зарубіжної та вітчизняної практики, належне матеріально-фінансове й кадрове забезпечення заходів з упровадження системи ювенальної юстиції в Україні допоможуть розірвати коло повторного потрапляння у конфлікт із законом, забезпечать дітям можливість не бути винуватими без провини перед собою,  батьками і суспільством, які ними недостатньо опікуються».

Однією з істотних складових системи профілактики є загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації як спеціальні навчально-виховні заклади для дітей та підлітків, котрі потребують особливих умов виховання. Ірина ДанильЧенко, старший прокурор відділу захисту прав і свобод неповнолітніх Генеральної прокуратури, розповіла: «Наповнюваність таких закладів не є самоціллю, тому не можна допустити скорочення їхньої мережі та фінансування, що нині і відбувається. Значна частина дітей, які перебувають у закладах соціальної реабілітації, – це діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування. Визначення названого правового статусу дитини тягне за собою відповідне її соціальне забезпечення (пенсію, аліменти тощо). Згідно з чинним законодавством  функції опікуна чи піклувальника такої дитини, якщо вона перебуває у державному закладі, виконує його адміністрація в особі керівника. Тому необхідно опікуватися  забезпеченням такої дитини житлом, майном чи спадщиною померлих батьків. Усі відповідні документи повинні бути витребувані з місця проживання і перебувати  в особовій справі дитини. Під час перевірок працівниками органів прокуратури на місцях протягом минулого року виявлено близько 30 дітей–вихованців закладів реабілітації, права яких було порушено, правового статусу  не визначено. У зв’язку з цим вони були позбавлені належних їм соціальних виплат. Заходами прокурорського реагування їм відшкодовано понад 11 тисяч гривень таких виплат».

У полі зору Державної кримінально-виконавчої служби України сьогодні три категорії неповнолітніх: неповнолітні, котрі вчинили злочини, і судом їм визначено такий  запобіжний захід, як утримання під вартою; неповнолітні, до яких застосовано покарання, не пов’язані з позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції); і найскладніша категорія – неповнолітні, засуджені до позбавлення волі.

Олег ЯнЧук, заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи Державного департаменту з питань виконання покарань, зазначив: «Враховуючи, що основними причинами, через які підлітки вчиняють злочини, є проблеми їх соціальної й педагогічної занедбаності (що часто плутають із розумовою відсталістю), процес виконання кримінального покарання повинен передбачати заходи з корекції особистісних і соціальних проблем, що сприятимуть поверненню у суспільство, допоможуть виконувати вимоги законів та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення». У кримінально-виконавче законодавство внесено низку нових положень щодо порядку виконання покарань неповнолітніх, які виокремлено в самостійну главу. Вони стали логічним наслідком гуманізації державної політики виконання покарань. Ці положення побудовані з урахуванням міжнародних стандартів та зорієнтовані більше на захист прав дітей,  повернення їх у суспільство, ніж на покарання за вчинений злочин. «Зокрема, для засуджених неповнолітніх передбачено значно ширший спектр заохочень і контактів із зовнішнім світом. Вони мають можливість відвідування культурно-масових заходів, проведення побачень із батьками та рідними за межами установи, влаштовуватися на роботу за межами установи перед звільненням», – наголосив О. Янчук.

У діяльності виховних колоній запроваджено новий вид структурних дільниць – соціальної адаптації, куди засуджених переводять за шість місяців до звільнення й вони проходять спеціальний курс підготовки до звільнення, спеціально розроблений та впроваджений у цих установах. Також упроваджено нові індивідуальні програми виконання покарання, які складають разом із засудженим, і фактично вони є програмою ресоціалізації на період відбування покарання, що побудована на принципах педагогіки співробітництва, передбачає участь у цьому процесі всього персоналу установ, регулярну оцінку та корекцію заходів.

Євгенія Павлова, голова Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей», сказала, що створення такої спеціалізованої системи реагування на злочинність неповнолітніх, як ювенальна юстиція, є життєво необхідним в Україні. В багатьох країнах світу це різні системи, різні погляди, їх намагаються постійно вдосконалювати вже понад 100 років і серед них немає жодної ідеальної – всюди є свої проблеми, які потребують розв’язання. Водночас найчастіше ювенальна юстиція асоціюється у світі з кримінальною. Українська робоча група зі створення концепції названої юстиції у 2003–2005 роках дійшла висновку, що вітчизняна система ювенального правосуддя повинна зачіпати не лише кримінальне право. Це має бути така правова площина, включаючи адміністративну і цивільну, на якій поновлюються й захищаються всі права та інтереси дитини, що виступає стороною у кримінальній справі. Експерти з Нідерландів тоді нам протистояли, стверджуючи, що ювенальна юстиція – це винятково кримінальне правосуддя. Але два роки тому в цій країні поділили цю систему вже на цивільну й кримінальну».

На зібранні не раз лунала думка про можливе повернення до системи виховання Антона Макаренка, визнаного ЮНЕСКО одним із чотирьох найіменитіших педагогів світу. За Антоном Семеновичем, просто «потрібно більше вимогливості й багато любові». Макаренко не терпів стереотипів у вихованні. У кожному учневі бачив особистість. Не забув водночас про могутню роль суспільства взагалі й трудового колективу зокрема. Система виховання (а не тільки так званого перевиховання малолітніх злочинців), створена А. С. Макаренком, насправді виходила за рамки радянської  комуністичної педагогіки. По суті, у своїх комунах Макаренко почав створювати альтернативну суспільну структуру, яку мусив прикривати словесною мішурою комуністичного виховання. Насправді це була не соціалістична в тодішньому «зрівняльному» розумінні суспільна система, а, навпаки, комерціалізована. Мешканці комун виробляли електроустаткування й фототехніку за австрійською та німецькою технологіями, отримуючи за свою працю непогані доходи, якими ділилися з державою. Можливо, ці виплати за результатами дитячої праці Макаренко міг розглядати як свого роду «відкупні», необхідні для того, щоб йому не заважали вибудовувати власну систему виховання.

Учасники засідання одностайно погодилися з тим, що не можна залишати систему правосуддя стосовно дітей і підлітків у такому вигляді, в якому вона існує сьогодні. Використовуючи нинішню базу закладів соціальної реабілітації, доцільніше не лише вивчити досвід інших держав у сфері ювенальної юстиції, а й звернутися до вітчизняного, незаслужено забутого, і зупинити свій вибір на щонайефективніших методах запобігання дитячій злочинності. Можливо, тоді відбудуться довгоочікувані зміни на краще.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд перепризначив голову Держаудитслужби на новий 5-річний термін Сьогодні, 19 квітня

Глава МЗС Латвії за те, щоб знову заявити про перспективу членства в НАТО для України Сьогодні, 19 квітня

Від завтра, 19 квітня, розпочнеться прийом заявок на отримання "карантинних" 8 тисяч Вчора, 18 квітня

Посол закликав Німеччину допомогти Україні якнайшвидше вступити в НАТО Вчора, 18 квітня

"Укрнафта" за минулий рік отримала чистий прибуток у 4,3 мільярда 17 квітня

Росія пригрозила депортувати 150 тисяч нелегальних мігрантів з України 16 квітня

Новини 16 квітня: продаж Приватбанку, акції Tesla та Facebook на українській біржі 16 квітня

Зеленський розповів про підсумки переговорів із Макроном та Меркель 16 квітня

ЄС аналізує ситуацію з обмеженням Росією свободи судноплавства біля Криму 16 квітня

Прокуратура і фіскали проводять 85 обшуків в учасників конвертцентрів 16 квітня