Не слід придумувати новітню «колективізацію»

Проекти концепцій реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою ми розпочали детально опрацьовувати відразу після міжнародного семінару «Сприяння проведенню адміністративно-територіальної реформи в Україні та її адаптації до європейських стандартів управління територіями через призму польського досвіду», який іще торішнього вересня провела в Житомирі Асоціація агенцій регіонального розвитку України.

Зокрема, обласна рада зініціювала в 11 районах (різних зон) ознайомчі семінари. Під час нарад з сільськими, міськими головами щодо змісту проектів Концепції реформи адміністративно-територіального устрою та Концепції реформи місцевого самоврядування ми отримали чимало цікавих пропозицій.

Найголовнішим у них є те, що підтримуються концептуальні напрями реформи, які зрештою виведуть органи місцевого самоврядування на рівень як юридично-правової самостійності у своїх повноваженнях, так і матеріально-фінансової самодостатності.

Ясна річ, конституційне реформування органів самоврядування на рівні районів, областей з утворенням у них виконавчих структур уже давно назріло. Сьогоднішня система організації влади на місцях – гальмо на шляху розвитку територіальних громад. Вона не сприяє поглибленню співпраці та взаємовідповідальності громади й обраних нею місцевих органів влади в питаннях життєзабезпечення громадян.

У цілому ми підтримуємо шляхи та засоби розв’язання проблем, принципи формування нової територіальної громади, низку положень матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування, що містяться в проекті.

Водночас виникають деякі сумніви та застереження. По-перше, надто оптимістичні терміни цієї реформи – цілковите завершення за 6 років. Враховуючи економічну, політичну ситуацію, майбутні вибори, та ще й не одні, нерозвинутість соціальної інфраструктури в сільській місцевості, зокрема доріг, комунікацій тощо, а це потребує великих капітальних вкладень, терміни видаються нереальними. Сусідня Польща за значно кращого економічного становища та гарантованого фінансування здійснювала реформу 9 років.

По-друге, не до кінця опрацьовано фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування. Розрахунок лише на місцеві податки та збори, навіть якщо їх перелік буде розширено, істотно не вплине на стан справ.  У концепції слід чіткіше передбачити частковий перерозподіл на рівні громади гарантованих податків, які сьогодні заробляються у місті, селищі, селі, але стовідсотково йдуть до державного бюджету. А має бути, як у Європі, тобто 50 на 50. Крім того, слід формувати бюджет знизу вгору. Потрібно законодавчо закріпити положення про те, що всі місцеві бюджети, незалежно від того, коли затверджуватимуть державний кошторис, прийматимуться до 31 грудня.

По-третє, і це, можливо, найголовніше. Можна все опрацьовувати, погоджувати й коригувати на рівні виконавчих органів влади і місцевого самоврядування. Ми до цього готові. Була б лише політична воля всіх гілок державної влади розв’язувати згадані проблеми, а не продукувати чергові проекти, обіцянки тощо в царині реформування місцевого самоврядування, особливо перед черговими чи позачерговими виборами.

Окремо хочу висловити міркування стосовно змін в адміністративно-територіальному устрої. Маючи проект Концепції реформи місцевого самоврядування, методичні рекомендації зі збирання інформації та попереднього аналізу можливостей формування дієздатних громад у регіонах, затверджених рішенням колегії Мінрегіонбуду ще у вересні 2008 року, районні та обласна державні адміністрації вже розпочали роботу над їх утіленням. Парадоксально, але на підставі цих документів, за нашими розрахунками, виходить, що на Житомирщині має бути лише 100 громад із 630 нині існуючих. Тобто в 6,3 разу менше. Водночас по Україні зменшення громад передбачено в середньому в 7,9 разу. Одне слово, розробники не враховують 9 чорнобильських районів нашого краю з великою територією, багатьма малочисельними населеними пунктами зі щільністю населення від 9 (Народицький район) до 19 (Овруцький район) осіб на 1 кв. м та ще з украй поганими дорогами.

Вважаю, керівникам органів виконавчої влади й місцевого самоврядування спільно з компетентними працівниками Мінрегіонбуду слід дійти згоди в урахуванні специфіки багатьох територіальних громад Полісся. Тим паче, що проект концепції передбачає соціально-економічний варіант їх створення: середній розмір сільської громади – 9 тисяч осіб (але не менше 2,5 тисячі), середня кількість поселень – 16.

На жаль, уже вкотре, думкою органів місцевого самоврядування столичні чиновники традиційно не поцікавилися. Про запропоновані моделі громад чимало голів районних рад навіть не знали, що засвідчують їхні дзвінки до обласної ради. Однак це не завадило Мінрегіонбуду України направити 21 січня нинішнього року до Кабінету Міністрів листа, вказавши, що наші пропозиції стосовно центрів і складу громад у Житомирській області не відповідають концепції та вимогам методичних рекомендацій. Хоча саме міністерство і склало схему, згідно з якою в області передбачено лише 58 громад (у 10,8 разу менше, ніж сьогодні). А це не відповідає ані концепції, ані методичним рекомендаціям.

Викликає сумнів і пункт 5 методичних рекомендацій: в одній громаді не повинно бути більше одного центра економічної активності. Той само Мінрегіонбуд, наприклад, таким центром громади робить смт Биківці Романівського району. Але ж тут від колишнього склозаводу залишилися тільки стіни і труба, і невідомо, чи запрацює він колись. Зате саме сюди (а не навпаки) приєднують смт Мар’янівку Баранівського району, де місцевий завод успішно працює (250 робітників) й інтенсивно нарощує обсяги виробництва. Це селище має непогану інфраструктуру та продовжує її розвивати (за 2,5 місяця тут добудували дитячий садок на 25 місць). Саме сюди з усіх навколишніх сіл їздять на роботу, у тому числі і з Биківців.

Іще один парадокс. У проекті Концепції реформи адміністративно-територіального устрою зафіксовано: кількість поселень у сільській громаді не повинна перевищувати 16. У нас в області в 10-ти громадах з 18-ти цей показник значно вищий. Та й із 40 міських і селищних громад, де рекомендовано не перевищувати показника в 30 поселень, у 25 громадах він також значно вищий за наведену норму. Зокрема, Овруцька громада має 64 поселення, Коростенська – 63, Коростишівська – 51. Є 5–6 сільських, селищних громад, де кількість поселень від 40 до 55.

Як розуміти отакі, встановлені згори, показники? Як чергову кампанійщину чи план своєрідної «колективізації»? Наперед відомого: нічого доброго з цього не вийде – це ми вже проходили. Мета реформи – визначення раціональної просторової основи організації публічної влади для забезпечення доступності та якості надання соціальних і адміністративних послуг. Уже сьогодні до нас надходить безліч письмових звернень громадян (адже відбуваються сходи, збори за місцем проживання), голів райрад, сільських і селищних голів. Люди не розуміють, чому громада штучно формується з поселень на стику трьох-чотирьох районів, а між цими поселеннями й центром громади навіть немає доріг із твердим покриттям. Вважаю, органи місцевого самоврядування всіх рівнів не повинні вилучатися з процесу реформування громад, адже йдеться про інтереси кожного громадянина держави Україна.

Добірку підготував
Віктор КОРНІЮК.

Автор: Петро Рудницький