передплата Українською | In English

№8, квітень 2009

Особливості опосередкованого ставлення до часу посадових осіб місцевого самоврядування

Поділитися:

У дослідженні використано «Опитувальник опосередкованого ставлення індивіда до часу», розроблений А. Молдавановою і Б. Цукановим [1], в основу якого покладено чотири параметри: 1) часова перспектива суб’єкта (ЧП); 2) оцінка суб’єктивної швидкості плину часу (ОПЧ); 3) розуміння й оцінка суб’єктом часу як цінності (ЦЧ); 4) практичне ставлення до часу та його використання суб’єктом (ПСЧ). Опитування містить 57 тверджень. Наголосимо, що важливість і значущість ставлення індивіда до часу визначається тим, що часовий чинник є детермінантою становлення й розвитку особистості, однією зі складових регуляційних можливостей людини, одним із найважливіших компонентів, що визначає психічну рівновагу людини, її успішну соціалізацію, залучення до діяльності, професійне становлення й побудову стратегій життя [2].

До дослідження залучено 175 посадових осіб. Серед них виокремлено 5 вікових підгруп: 20–30 років, 31–40, 41–50, 51–60 та старші 61 року. До групи посадових осіб віком від 20 до 30 років (1 категорія) увійшло 48 осіб (n1=48), серед них чоловіків – 20, жінок – 28, керівників – 6, підлеглих – 42; віком від 31 до 40 років (2 кат.) – 29 осіб (n2=29), серед них чоловіків – 16, жінок – 13, керівників – 10, підлеглих – 19; віком від 41 до 50 років (3 кат.) – 35 осіб (n3=35), серед них чоловіків – 17, жінок – 18, керівників – 15, підлеглих – 20; віком від 51 до 60 років (4 кат.) – 45 осіб (n4=45), серед них чоловіків – 36, жінок – 9, керівників – 30, підлеглих – 15 і віком старше 61 року (5 кат.) – 18 осіб (n5=18), серед них чоловіків – 17, жінок – 1, керівників – 13, підлеглих – 5.

Результати дослідження та їх узагальнення

Стосовно першого параметра – часової перспективи суб’єкта (ЧП) – з’ясовано, що для більшості посадових осіб (64%) теперішнє, порівняно з минулим і майбутнім, є важливим. Так вважають 64,3% чоловіків, 35,7% жінок, 55,4% підлеглих, 44,6% керівників. Щодо вікової категорії досліджуваних, то посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) і віком від 51 до 60 років (4 кат.) показали майже рівнозначні результати (відповідно 25% і 24,4%), 2 кат. – 16, 1%, 3 кат. – 17, 5%, 5 кат. – 11,6%.

Значна частина посадових осіб (56,6%) віддає перевагу майбутньому часу, прагне до нього, живе ним, бажає прискорити його. Чоловіки (63,6%) спрямовані у майбутнє більше, ніж жінки (36,4%), підлеглі (54,5%) – більше, ніж керівники (45,5%), посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат. – 30,3%) – більше, ніж інші категорії (2 кат. – 15,2%, 3 кат. – 22, 2%, 4 кат. – 19,2%, 5 кат. – 13,1%).

Водночас слід зазначити, що 18,9% посадових осіб майбутнє лякає. Для порівняння: таких чоловіків – 69,7%, жінок – 30,3%, керівників – 42,4%, підлеглих – 57,6%. Найбільше наближення майбутнього лякає посадових осіб віком від 51 до 60 років (39,6%). Ця категорія, на наш погляд, найуразливіша, бо охоплює і жінок, і чоловіків передпенсійного віку. Страх пов’язаний насамперед із нестабільністю у соціально-економічній і політичній сферах країни. За іншими віковими категоріями відсотки розподілились однаково (1 кат. – 15,1%, 2 кат. – 15,1%, 3 кат. – 15,1%, 5 кат. – 15,1%) .

Незначна частина посадових осіб (19,4%) любить своє минуле, воно для них вагоме і вони почуваються там зручно. Це насамперед чоловіки – 67,6%, а також жінки – 32,4%, підлеглі – 55,9%, керівники – 44,1%. Досліджувані усіх вікових категорій (1 кат. – 20,5%, 3 кат. – 20, 5%, 4 кат. – 20,5%, 5 кат. – 20,9%), окрім 2-ї (17,6%), показали майже однакові результати.

Стосовно другого параметра оцінки суб’єктивної швидкості плину часу (ОПЧ) установлено, що для 69,7% посадових осіб час «летить» стрімко. Для чоловіків це актуальніше (так вважають 61,5% опитуваних). Інші категорії досліджуваних засвідчили такі результати: жінки – 38,5%, керівники – 50,8%, підлеглі – 49,2%, посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) – 30,3%. Інші вікові категорії: 1-ша – 22,1%, 2-га – 15,6%, 3-тя – 9,7%, 5-та – 12,3%.

25,7% посадових осіб відзначають, що для них час минає плинно і рівномірно (чоловіки – 64,4%, жінки – 35,6%, підлеглі – 62,2%, керівники – 37,8%). Посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) показали найбільший відсоток – 33,3%. Інші вікові категорії: 2-га – 15,6%, 3-тя – 17,8%, 4-та – 17,7%, 5-та – 15,6%.

І тільки для 4,6% посадових осіб час не рухається. Так вважають 87,5% опитуваних чоловіків, 12,5% жінок, 62,7% підлеглих, 37,5% керівників. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 3 кат. – 42,5%, 1 кат. – 24,5%, 4 кат. і 5 кат. – по 16,5%, 2 кат. – 0%.

Щодо третього параметра – розуміння та оцінка суб’єктом часу як цінності (ЦЧ), то значна кількість посадових осіб (67,4%) відчувають дефіцит часу і вказують на перешкоди, що призводять до його втрати. Чоловіки (66,1%) майже удвічі більше за жінок (33,9%) відчувають дефіцит часу. Це пов’язано із зайвим відволіканням від основної роботи, невмінням розподіляти власний і робочий час, вродженим відчуттям дефіциту часу й індивідуальними особливостями. Аналізуючи отримані результати дослідження, доходимо висновку, що керівникам (51,7%) більше, ніж підлеглим (48,3%), бракує часу у зв’язку з нераціональною організацією трудової діяльності, невмінням делегувати частину повноважень підлеглим. Стосовно розподілу за віковими категоріями, то посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) і віком від 41 до 50 років (3 кат.) найбільше відчувають дефіцит часу (відповідно 27,1% і 21,2%) порівняно з 1 кат. – 18,6%, 2 кат. – 16,2%, 5 кат. – 16,9%.

22,5% посадових осіб зазначають, що їм завжди вистачає часу. Вибірка розподілилася так: за статтю – 62,8% чоловіків, 37,2% жінок; за обійманою посадою: 27,9% керівників; 72,1% підлеглих; за віковими категоріями: 1 кат. – 25,6%, 2 кат. – 20,9%, 3 кат. – 18,6%, 4 кат. – 30,2%, 5 кат. – 4,7%.

10,1% посадових осіб відчувають надлишок часу. Вибірка розподілилася так: за статтю – 52,2% чоловіків, 47,2%  жінок; за обійманою посадою:  56,5%  керівників, 43,5% підлеглих; за віковими категоріями: 1 кат. – 13,0%, 2 кат. – 17,4%, 3 кат. – 21,7%, 4 кат. – 43,5%, 5 кат. – 4,3%.

На наш погляд, відчуття посадовими особами надлишку часу пов’язано зі здатністю миттєво приймати нестандартні рішення, швидко й оперативно реагувати на події. Для цієї категорій осіб немає сенсу планувати час, бо вони вважають, що можуть устигнути все.

61,1% посадових осіб цінують час, прагнуть берегти його та вигравати. Чоловіки вважають час цінністю більше (64,5%), ніж жінки (35,5%),  а підлеглі (55,1%) – більше, ніж керівники (44,9%). За віковими категоріями: посадові особи 51–60 років (27,1%) та 20–30 років (24,3%) демонструють більшу здатність до збереження, цінування й вигравання часу порівняно з іншими категоріями (2-га – 14%, 3-тя – 22,4%, 5-та – 12,0%).

73,1% посадових осіб на важливу зустріч завжди приходять раніше. Серед опитуваних чоловіків 69,5%, жінок 30,5%, що засвідчує: чоловіки організованіші у часі (це пов’язано з їхніми вродженими особливостями сприйняття часу), відповідальніші, дисциплінованіші. Керівники становлять 48,4%, підлеглі – 51,6%. Аналізуючи отримані дані, доходимо висновку, що підлеглі є відповідальнішими. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 1 кат. – 22,7%, 2 кат. – 15,6%, 3 кат. – 19,5%, 4 кат. – 29,7%, 5 кат. – 12,7%. За отриманими результатами можна стверджувати, що вікові категорії від 51 до 60 років (4-та) і від 20 до 30 років (1-ша)  є найбільш пунктуальними та зосередженими.

20% посадових осіб визначають, що на важливу зустріч вони частіше спізнюються, ніж приходять вчасно. Серед них чоловіків – 42,9%, жінок – 57,1%. Це вказує на те, що у жінок відсутнє достатнє робоче напруження, вони менш організовані, більше зайняті вирішенням соціально-побутових питань. Аналізуючи отримані дані щодо керівників (28,6%) і підлеглих (71,4%), доходимо висновку, що підлеглі є безвідповідальними, не дорожать робочим місцем, обійманою посадою. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 1 кат. – 42,9%, 2 кат. – 22,9%, 3 кат. – 17,1%, 4 кат. – 11,4%, 5 кат. – 5,7%. Зазначимо, що посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) частіше за інших спізнюються, що вказує на особливості індивідуальних вікових характеристик  та  меншу їх відповідальність.

8,6% посадових осіб зазначають, що завжди спізнюються, але не в змозі пояснити, чому саме, що, на наш погляд, пов’язано з вродженими індивідуальними особливостями сприйняття й переживання часу.

Стосовно четвертого параметра – практичне ставлення до часу та його використання суб’єктом (ПСЧ) – виявлено, що 81,7% посадових осіб уміють розподіляти час. Чоловіки (58,3%) є прагматичнішими, практичніше підходять до розподілу часу порівняно з жінками (41,7%). Щодо посад, то підлеглі (56,2%) раціональніше підходять до розподілу часу, тому що менше залежать від обставин, впливу чинника часу. Керівники (43,8%), навпаки, не мають можливості розпоряджатися власним і робочим часом (графік роботи ущільнений до краю, майже постійна участь у проведенні нарад, засіданнях, семінарах, сесіях, форумах тощо). У посадових осіб віком 41–50 років (3 кат. – 25%) та 51–60 років (4 кат. – 27,1%) більше сформовані основні навички управління часом порівняно з іншими віковими категоріями (1 кат. – 21,5%, 2 кат – 16,7%, 5 кат. – 9,7%).

Лише 26,3% досліджуваних ведуть облік часу. Чоловіки (71,7%) в 2,5 разу активніше, ніж жінки (28,3%), ведуть облік часу за допомогою щоденників, тижневиків, кишенькових персональних комп’ютерів тощо, це дає їм змогу раціональніше й ефективніше використовувати час. Підлеглі (58,7%) порівняно з керівниками (43,3%) відповідальніше ставляться до обліку часу, що пов’язано з життєвими чинниками (адміністративно-матеріальне покарання, страх втратити роботу, пониження на посаді, потрапляння під скорочення тощо). Посадові особи віком від 41 до 50 років (3 кат. – 30,4%) і від 51 до 60 років (4 кат. – 21,7%) активніше ведуть облік часу порівняно з іншими категоріями (1-ша – 17,4%,
2-га – 17,4%, 5-та – 13,1%). Вони досвідченіші, самоорганізованіші, дисциплінованіші.

Тільки 24,0% посадових осіб розписують час поденно й потижнево. Характерним є те, що чоловіки (85,7%) більш ніж у 5 разів за жінок (14,3%) розписують свій час поденно й потижнево, і схильніші до планування часу. Слід зазначити, що керівники (54,8%) порівняно з підлеглими (45,2%) більше надають значення розписуванню часу поденно й потижнево, попри свою зайнятість та з огляду на заходи обласної, міських, районних, сільських і селищних рад. Посадові особи віком від 41 до 50 років (3 кат. – 28,5%) та  від 51 до 60 років (4 кат. – 26,2%) відповідальніше ставляться до розпису часу поденно й потижнево порівняно з 1 кат. – 16,7%, 2 кат. – 11,9%, 5 кат. – 16,7%.

У результаті проведеного дослідження встановлено:

1. Для більшості посадових осіб (64%) теперішнє порівняно з минулим і майбутнім є важливішим. Так вважають 64,3% чоловіків; 55,4% підлеглих. Щодо вікових категорій, то найбільший відсоток таких становлять посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) і віком від 51 до 60 років (4 кат.) (відповідно 25% і 24,4%).

2. Стосовно оцінки суб’єктивної швидкості плину часу – для 69,7% посадових осіб час «летить» стрімко, або минає швидко, за ним треба встигнути. Так вважають 61,5% опитаних чоловіків; 50,8% керівників і 30,3% посадових осіб віком від 51 до 60 років.

3. Щодо розуміння й оцінки суб’єктом часу як цінності значна кількість посадових осіб (67,4%) відчувають дефіцит часу і вказують на перешкоди, які призводять до його втрати. Чоловіки (66,1%) майже вдвічі більше, ніж жінки (33,9%), відчувають дефіцит часу, а керівники (51,7%) – ніж підлеглі (48,3%). Посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) та від 41 до 50 років (3 кат.) найбільше відчувають дефіцит часу (відповідно 27,1% і 21,2%).

4. 10,1% посадових осіб відчувають надлишок часу (чоловіки – 52,2%, керівники – 56,5%, 4-та вікова категорія – 43,5%). Для зазначеної категорії осіб немає сенсу планувати час, бо вони вважають, що можуть устигнути все.

5. Цінують час, прагнуть берегти його та вигравати 61,1% посадових осіб, серед них чоловіків – 64,5%, підлеглих –55,1%, осіб 4-ї і 1-ї вікових категорій відповідно 27,1% і 24,3%. Вони організованіші у часі, у них розвинуте практичне ставлення до часу.

6. Слід зазначити, що 20% посадових осіб менш організовані у часі, вказують, що на важливу зустріч вони частіше спізнюються, ніж приходять учасно. Це насамперед чоловіки (42,9%), підлеглі (71,4%), посадові особи 1-ї вікової категорії (42,9%).

7. За параметром практичного ставлення до часу та його використання суб’єктом  – 81,7% посадових осіб стверджують, що вміють розподіляти час. Чоловіки (58,3%) є прагматичнішими, практично підходять до розподілу часу на противагу жінкам (41,7%). Щодо посад, то підлеглі (56,2%) раціональніше підходять до розподілу часу, тому що вони є менше залежними від обставин, впливу чинника часу. Керівники (43,8%), навпаки, не мають можливості розпоряджатися власним і робочим часом (стислість робочого графіку до краю, участь у проведенні нарад, засіданнях, семінарах, сесіях, форумах тощо). У посадових осіб 3-ї та 4-ї вікових категорій (відповідно 25% і 27,1%) більше сформовані основні навички управління часом порівняно з іншими віковими категоріями (1 кат. – 21,5%, 2 кат. – 16,7%, 5 кат. – 9,7%).

8. Доводиться констатувати, що лише 26,3% посадових осіб ведуть облік часу і тільки 24,0% досліджуваних розписують його поденно й потижнево.

9. Посадові особи, яким завжди бракує часу, більше потребують його планування. Щоб не відчувати дефіциту часу або його надлишку, їм необхідно вміти раціонально планувати й організовувати свою діяльність. Це є однією з умов поліпшення часового існування особистості, коли вона здатна використати зовнішні чинники для власних потреб.

10. З метою уникнення дефіциту часу, зменшення кількості спізнень, навчання посадових осіб веденню обліку й розподілу часу пропонуємо проводити для них регулярні виїзні семінари, тренінги, лекції, науково-практичні конференції з тайм-менеджменту.


Джерела

1. Молдаванова А. В. Фактор часу в «психологічному профілі керівника»: Автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.01. Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2005. – 16 с.

2. Розенова М. И. Психосемантические аспекты отношения ко времени: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01. – Москва, 1998. – 234 c.

Автори: Наталя Шаргородська, Іван Бардук

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня

Президент розповів, кому найбільше підвищать пенсії Вчора, 13 грудня

Європейська Рада продовжила санкції проти Росії Вчора, 13 грудня