Особливості опосередкованого ставлення до часу посадових осіб місцевого самоврядування

У дослідженні використано «Опитувальник опосередкованого ставлення індивіда до часу», розроблений А. Молдавановою і Б. Цукановим [1], в основу якого покладено чотири параметри: 1) часова перспектива суб’єкта (ЧП); 2) оцінка суб’єктивної швидкості плину часу (ОПЧ); 3) розуміння й оцінка суб’єктом часу як цінності (ЦЧ); 4) практичне ставлення до часу та його використання суб’єктом (ПСЧ). Опитування містить 57 тверджень. Наголосимо, що важливість і значущість ставлення індивіда до часу визначається тим, що часовий чинник є детермінантою становлення й розвитку особистості, однією зі складових регуляційних можливостей людини, одним із найважливіших компонентів, що визначає психічну рівновагу людини, її успішну соціалізацію, залучення до діяльності, професійне становлення й побудову стратегій життя [2].

До дослідження залучено 175 посадових осіб. Серед них виокремлено 5 вікових підгруп: 20–30 років, 31–40, 41–50, 51–60 та старші 61 року. До групи посадових осіб віком від 20 до 30 років (1 категорія) увійшло 48 осіб (n1=48), серед них чоловіків – 20, жінок – 28, керівників – 6, підлеглих – 42; віком від 31 до 40 років (2 кат.) – 29 осіб (n2=29), серед них чоловіків – 16, жінок – 13, керівників – 10, підлеглих – 19; віком від 41 до 50 років (3 кат.) – 35 осіб (n3=35), серед них чоловіків – 17, жінок – 18, керівників – 15, підлеглих – 20; віком від 51 до 60 років (4 кат.) – 45 осіб (n4=45), серед них чоловіків – 36, жінок – 9, керівників – 30, підлеглих – 15 і віком старше 61 року (5 кат.) – 18 осіб (n5=18), серед них чоловіків – 17, жінок – 1, керівників – 13, підлеглих – 5.

Результати дослідження та їх узагальнення

Стосовно першого параметра – часової перспективи суб’єкта (ЧП) – з’ясовано, що для більшості посадових осіб (64%) теперішнє, порівняно з минулим і майбутнім, є важливим. Так вважають 64,3% чоловіків, 35,7% жінок, 55,4% підлеглих, 44,6% керівників. Щодо вікової категорії досліджуваних, то посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) і віком від 51 до 60 років (4 кат.) показали майже рівнозначні результати (відповідно 25% і 24,4%), 2 кат. – 16, 1%, 3 кат. – 17, 5%, 5 кат. – 11,6%.

Значна частина посадових осіб (56,6%) віддає перевагу майбутньому часу, прагне до нього, живе ним, бажає прискорити його. Чоловіки (63,6%) спрямовані у майбутнє більше, ніж жінки (36,4%), підлеглі (54,5%) – більше, ніж керівники (45,5%), посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат. – 30,3%) – більше, ніж інші категорії (2 кат. – 15,2%, 3 кат. – 22, 2%, 4 кат. – 19,2%, 5 кат. – 13,1%).

Водночас слід зазначити, що 18,9% посадових осіб майбутнє лякає. Для порівняння: таких чоловіків – 69,7%, жінок – 30,3%, керівників – 42,4%, підлеглих – 57,6%. Найбільше наближення майбутнього лякає посадових осіб віком від 51 до 60 років (39,6%). Ця категорія, на наш погляд, найуразливіша, бо охоплює і жінок, і чоловіків передпенсійного віку. Страх пов’язаний насамперед із нестабільністю у соціально-економічній і політичній сферах країни. За іншими віковими категоріями відсотки розподілились однаково (1 кат. – 15,1%, 2 кат. – 15,1%, 3 кат. – 15,1%, 5 кат. – 15,1%) .

Незначна частина посадових осіб (19,4%) любить своє минуле, воно для них вагоме і вони почуваються там зручно. Це насамперед чоловіки – 67,6%, а також жінки – 32,4%, підлеглі – 55,9%, керівники – 44,1%. Досліджувані усіх вікових категорій (1 кат. – 20,5%, 3 кат. – 20, 5%, 4 кат. – 20,5%, 5 кат. – 20,9%), окрім 2-ї (17,6%), показали майже однакові результати.

Стосовно другого параметра оцінки суб’єктивної швидкості плину часу (ОПЧ) установлено, що для 69,7% посадових осіб час «летить» стрімко. Для чоловіків це актуальніше (так вважають 61,5% опитуваних). Інші категорії досліджуваних засвідчили такі результати: жінки – 38,5%, керівники – 50,8%, підлеглі – 49,2%, посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) – 30,3%. Інші вікові категорії: 1-ша – 22,1%, 2-га – 15,6%, 3-тя – 9,7%, 5-та – 12,3%.

25,7% посадових осіб відзначають, що для них час минає плинно і рівномірно (чоловіки – 64,4%, жінки – 35,6%, підлеглі – 62,2%, керівники – 37,8%). Посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) показали найбільший відсоток – 33,3%. Інші вікові категорії: 2-га – 15,6%, 3-тя – 17,8%, 4-та – 17,7%, 5-та – 15,6%.

І тільки для 4,6% посадових осіб час не рухається. Так вважають 87,5% опитуваних чоловіків, 12,5% жінок, 62,7% підлеглих, 37,5% керівників. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 3 кат. – 42,5%, 1 кат. – 24,5%, 4 кат. і 5 кат. – по 16,5%, 2 кат. – 0%.

Щодо третього параметра – розуміння та оцінка суб’єктом часу як цінності (ЦЧ), то значна кількість посадових осіб (67,4%) відчувають дефіцит часу і вказують на перешкоди, що призводять до його втрати. Чоловіки (66,1%) майже удвічі більше за жінок (33,9%) відчувають дефіцит часу. Це пов’язано із зайвим відволіканням від основної роботи, невмінням розподіляти власний і робочий час, вродженим відчуттям дефіциту часу й індивідуальними особливостями. Аналізуючи отримані результати дослідження, доходимо висновку, що керівникам (51,7%) більше, ніж підлеглим (48,3%), бракує часу у зв’язку з нераціональною організацією трудової діяльності, невмінням делегувати частину повноважень підлеглим. Стосовно розподілу за віковими категоріями, то посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) і віком від 41 до 50 років (3 кат.) найбільше відчувають дефіцит часу (відповідно 27,1% і 21,2%) порівняно з 1 кат. – 18,6%, 2 кат. – 16,2%, 5 кат. – 16,9%.

22,5% посадових осіб зазначають, що їм завжди вистачає часу. Вибірка розподілилася так: за статтю – 62,8% чоловіків, 37,2% жінок; за обійманою посадою: 27,9% керівників; 72,1% підлеглих; за віковими категоріями: 1 кат. – 25,6%, 2 кат. – 20,9%, 3 кат. – 18,6%, 4 кат. – 30,2%, 5 кат. – 4,7%.

10,1% посадових осіб відчувають надлишок часу. Вибірка розподілилася так: за статтю – 52,2% чоловіків, 47,2%  жінок; за обійманою посадою:  56,5%  керівників, 43,5% підлеглих; за віковими категоріями: 1 кат. – 13,0%, 2 кат. – 17,4%, 3 кат. – 21,7%, 4 кат. – 43,5%, 5 кат. – 4,3%.

На наш погляд, відчуття посадовими особами надлишку часу пов’язано зі здатністю миттєво приймати нестандартні рішення, швидко й оперативно реагувати на події. Для цієї категорій осіб немає сенсу планувати час, бо вони вважають, що можуть устигнути все.

61,1% посадових осіб цінують час, прагнуть берегти його та вигравати. Чоловіки вважають час цінністю більше (64,5%), ніж жінки (35,5%),  а підлеглі (55,1%) – більше, ніж керівники (44,9%). За віковими категоріями: посадові особи 51–60 років (27,1%) та 20–30 років (24,3%) демонструють більшу здатність до збереження, цінування й вигравання часу порівняно з іншими категоріями (2-га – 14%, 3-тя – 22,4%, 5-та – 12,0%).

73,1% посадових осіб на важливу зустріч завжди приходять раніше. Серед опитуваних чоловіків 69,5%, жінок 30,5%, що засвідчує: чоловіки організованіші у часі (це пов’язано з їхніми вродженими особливостями сприйняття часу), відповідальніші, дисциплінованіші. Керівники становлять 48,4%, підлеглі – 51,6%. Аналізуючи отримані дані, доходимо висновку, що підлеглі є відповідальнішими. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 1 кат. – 22,7%, 2 кат. – 15,6%, 3 кат. – 19,5%, 4 кат. – 29,7%, 5 кат. – 12,7%. За отриманими результатами можна стверджувати, що вікові категорії від 51 до 60 років (4-та) і від 20 до 30 років (1-ша)  є найбільш пунктуальними та зосередженими.

20% посадових осіб визначають, що на важливу зустріч вони частіше спізнюються, ніж приходять вчасно. Серед них чоловіків – 42,9%, жінок – 57,1%. Це вказує на те, що у жінок відсутнє достатнє робоче напруження, вони менш організовані, більше зайняті вирішенням соціально-побутових питань. Аналізуючи отримані дані щодо керівників (28,6%) і підлеглих (71,4%), доходимо висновку, що підлеглі є безвідповідальними, не дорожать робочим місцем, обійманою посадою. За віковими категоріями вибірка розподілилася так: 1 кат. – 42,9%, 2 кат. – 22,9%, 3 кат. – 17,1%, 4 кат. – 11,4%, 5 кат. – 5,7%. Зазначимо, що посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) частіше за інших спізнюються, що вказує на особливості індивідуальних вікових характеристик  та  меншу їх відповідальність.

8,6% посадових осіб зазначають, що завжди спізнюються, але не в змозі пояснити, чому саме, що, на наш погляд, пов’язано з вродженими індивідуальними особливостями сприйняття й переживання часу.

Стосовно четвертого параметра – практичне ставлення до часу та його використання суб’єктом (ПСЧ) – виявлено, що 81,7% посадових осіб уміють розподіляти час. Чоловіки (58,3%) є прагматичнішими, практичніше підходять до розподілу часу порівняно з жінками (41,7%). Щодо посад, то підлеглі (56,2%) раціональніше підходять до розподілу часу, тому що менше залежать від обставин, впливу чинника часу. Керівники (43,8%), навпаки, не мають можливості розпоряджатися власним і робочим часом (графік роботи ущільнений до краю, майже постійна участь у проведенні нарад, засіданнях, семінарах, сесіях, форумах тощо). У посадових осіб віком 41–50 років (3 кат. – 25%) та 51–60 років (4 кат. – 27,1%) більше сформовані основні навички управління часом порівняно з іншими віковими категоріями (1 кат. – 21,5%, 2 кат – 16,7%, 5 кат. – 9,7%).

Лише 26,3% досліджуваних ведуть облік часу. Чоловіки (71,7%) в 2,5 разу активніше, ніж жінки (28,3%), ведуть облік часу за допомогою щоденників, тижневиків, кишенькових персональних комп’ютерів тощо, це дає їм змогу раціональніше й ефективніше використовувати час. Підлеглі (58,7%) порівняно з керівниками (43,3%) відповідальніше ставляться до обліку часу, що пов’язано з життєвими чинниками (адміністративно-матеріальне покарання, страх втратити роботу, пониження на посаді, потрапляння під скорочення тощо). Посадові особи віком від 41 до 50 років (3 кат. – 30,4%) і від 51 до 60 років (4 кат. – 21,7%) активніше ведуть облік часу порівняно з іншими категоріями (1-ша – 17,4%,
2-га – 17,4%, 5-та – 13,1%). Вони досвідченіші, самоорганізованіші, дисциплінованіші.

Тільки 24,0% посадових осіб розписують час поденно й потижнево. Характерним є те, що чоловіки (85,7%) більш ніж у 5 разів за жінок (14,3%) розписують свій час поденно й потижнево, і схильніші до планування часу. Слід зазначити, що керівники (54,8%) порівняно з підлеглими (45,2%) більше надають значення розписуванню часу поденно й потижнево, попри свою зайнятість та з огляду на заходи обласної, міських, районних, сільських і селищних рад. Посадові особи віком від 41 до 50 років (3 кат. – 28,5%) та  від 51 до 60 років (4 кат. – 26,2%) відповідальніше ставляться до розпису часу поденно й потижнево порівняно з 1 кат. – 16,7%, 2 кат. – 11,9%, 5 кат. – 16,7%.

У результаті проведеного дослідження встановлено:

1. Для більшості посадових осіб (64%) теперішнє порівняно з минулим і майбутнім є важливішим. Так вважають 64,3% чоловіків; 55,4% підлеглих. Щодо вікових категорій, то найбільший відсоток таких становлять посадові особи віком від 20 до 30 років (1 кат.) і віком від 51 до 60 років (4 кат.) (відповідно 25% і 24,4%).

2. Стосовно оцінки суб’єктивної швидкості плину часу – для 69,7% посадових осіб час «летить» стрімко, або минає швидко, за ним треба встигнути. Так вважають 61,5% опитаних чоловіків; 50,8% керівників і 30,3% посадових осіб віком від 51 до 60 років.

3. Щодо розуміння й оцінки суб’єктом часу як цінності значна кількість посадових осіб (67,4%) відчувають дефіцит часу і вказують на перешкоди, які призводять до його втрати. Чоловіки (66,1%) майже вдвічі більше, ніж жінки (33,9%), відчувають дефіцит часу, а керівники (51,7%) – ніж підлеглі (48,3%). Посадові особи віком від 51 до 60 років (4 кат.) та від 41 до 50 років (3 кат.) найбільше відчувають дефіцит часу (відповідно 27,1% і 21,2%).

4. 10,1% посадових осіб відчувають надлишок часу (чоловіки – 52,2%, керівники – 56,5%, 4-та вікова категорія – 43,5%). Для зазначеної категорії осіб немає сенсу планувати час, бо вони вважають, що можуть устигнути все.

5. Цінують час, прагнуть берегти його та вигравати 61,1% посадових осіб, серед них чоловіків – 64,5%, підлеглих –55,1%, осіб 4-ї і 1-ї вікових категорій відповідно 27,1% і 24,3%. Вони організованіші у часі, у них розвинуте практичне ставлення до часу.

6. Слід зазначити, що 20% посадових осіб менш організовані у часі, вказують, що на важливу зустріч вони частіше спізнюються, ніж приходять учасно. Це насамперед чоловіки (42,9%), підлеглі (71,4%), посадові особи 1-ї вікової категорії (42,9%).

7. За параметром практичного ставлення до часу та його використання суб’єктом  – 81,7% посадових осіб стверджують, що вміють розподіляти час. Чоловіки (58,3%) є прагматичнішими, практично підходять до розподілу часу на противагу жінкам (41,7%). Щодо посад, то підлеглі (56,2%) раціональніше підходять до розподілу часу, тому що вони є менше залежними від обставин, впливу чинника часу. Керівники (43,8%), навпаки, не мають можливості розпоряджатися власним і робочим часом (стислість робочого графіку до краю, участь у проведенні нарад, засіданнях, семінарах, сесіях, форумах тощо). У посадових осіб 3-ї та 4-ї вікових категорій (відповідно 25% і 27,1%) більше сформовані основні навички управління часом порівняно з іншими віковими категоріями (1 кат. – 21,5%, 2 кат. – 16,7%, 5 кат. – 9,7%).

8. Доводиться констатувати, що лише 26,3% посадових осіб ведуть облік часу і тільки 24,0% досліджуваних розписують його поденно й потижнево.

9. Посадові особи, яким завжди бракує часу, більше потребують його планування. Щоб не відчувати дефіциту часу або його надлишку, їм необхідно вміти раціонально планувати й організовувати свою діяльність. Це є однією з умов поліпшення часового існування особистості, коли вона здатна використати зовнішні чинники для власних потреб.

10. З метою уникнення дефіциту часу, зменшення кількості спізнень, навчання посадових осіб веденню обліку й розподілу часу пропонуємо проводити для них регулярні виїзні семінари, тренінги, лекції, науково-практичні конференції з тайм-менеджменту.

Джерела

1. Молдаванова А. В. Фактор часу в «психологічному профілі керівника»: Автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.01. Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2005. – 16 с.

2. Розенова М. И. Психосемантические аспекты отношения ко времени: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01. – Москва, 1998. – 234 c.

Автори: Наталя Шаргородська, Іван Бардук