Довгий-довгий зріз по вертикалі

Діапазон мистецьких генерацій, між якими навів мости Третій «Великий скульптурний салон», надзвичайно широкий. До того ж виставка вертикальніша в часі, ніж попередні.
Організатори, Український дім та журнал ART-Ukraine, цього разу відштовхнулися від дитинства людської цивілізації – IV тисячоліття до н. е., а увінчали показ роботами сучасників.

Галерея кам’яних свідків

Дивує, з якою послідовністю та впертістю ініціатори мистецьких салонів здійснюють задумане. Ще давно повідомили: салон – у березні, так воно й сталося. Навіть економічна лихоманка не бар’єр. За словами керівника проекту, директора Українського дому Наталії Заболотної, масштаб попередніх «салонів» зберегли. Це що, бенкет під час чуми? – закидали скептики. Ні, парирувала пані Наталія: це світло в кінці тунелю.

Несподіваною приманкою для шанувальників пластичного мистецтва стала експозиція монументальної прадавньої кам’яної скульптури. Тих самих важелезних глиб, які в степах віками шліфувалися вітрами. Видовище вражаюче: одразу сорок завмерлих свідків часу в одній компанії. Статуї, різні за типами, віком та походженням, прибули з Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького, Національного музею історії України та Інституту археології НАНУ. Як зрушили з місця, перемістили в просторі та вишикували в залі півторатонні експонати, уяві не піддається.

Від буржуйського кітчу до самоіронії

Деякі з представлених майстрів сучасної пластики, ніби включившись у затіяну гру в прадавнину, крізь століття простягнули руки колегам – далеким пращурам. Олександр Сухоліт у рубриці «Спецпроекти» виступив із добіркою творінь на тему «Моя архаїка», які мовчки перегукувались із залом археологічних трофеїв. Запам’яталися нетривіальністю й гіпсові азійські голови в серії «Нацпром» Миколи Масенка та Олега Тістола (живописець цього разу причастився до скульптури). Мереживні золотаві диски Джанфранко Меджато, наче добряче відполіровані клаптиком оксамиту, волали про готовність оселитися в ідилічному помешканні якогось естета-інтроверта. З-поміж експонатів, об’єднаних галереєю «Арт Де Люкс» у спецпроект, певне, за принципом бешкетництва, – керамічна строката «Бабця класична» (в натуральну величину) Ганни Кисельової та власна версія фонтану-дівчинки, яка пісяє, – від цієї ж художниці.

У 40-персонній експозиції української скульптури, відверто кажучи, чимало одноманітності та буржуйського кітчу, яким нувориші років 15 тому прикрашали апартаменти. Серед митців, які опонували цьому шарові (то лише кілька суб’єктивно обраних імен), – Михайло Вертуозов (прославляє гармонію диспропорції), Тетяна Зайцева (шукає нову динаміку бронзи), Тарас Пліщ (відданий механоцентричним фантазіям), Леонід Козлов (мінімаліст із мінімалістів)… Продовжував вправи з самоіронії Олег Пінчук. Він «відео-артствував» на власну честь: із монітора лунали оди собі, коханому. А ще протиставив могутній «Зимовій жабі» з бронзи дротовий каркас цієї тваринки, в пузо якого вмістив валізу з «баксами».

Таланти та їхні шанувальники заздалегідь нетерпляче чекали на приїзд грузинсько-московського гуру Зураба Церетелі. Ні, під час київського візиту метр не мав ділитися досвідом, як за допомогою пластичної монументалістики відкоригувати образ нашої столиці на прикладі своїх старань у Білокам’яній. (Подейкують, скульптор збирається подарувати Україні велетенську композицію до 300-річчя Полтавської битви: 8 фігур по 28 метрів заввишки.) Митець повинен був репрезентувати в межах «Салону» власну виставку.

Однак не приїхав. Господиня Українського дому розповіла, що чотири рази літала до Церетелі в Москву – на перемовини. Та зрештою останньої миті він захворів. До слова, у 75 років він сам відкриває свої експозиції. Й, цілком імовірно, ще зробить це в Києві, як обіцяв, у травні. Очікується, що постане перед публікою і як автор емалей та живопису.

Одне слово, шедеврально!

Ігор Воронов – постать, без якої вже важко уявити антикварні та скульптурні проекти Українського дому. Незадовго до березневої події колекціонер та меценат спонсорував поїздку вітчизняної команди на конкурс льодової скульптури. І – наші повернулися з перемогою!

Під час «Салону» коломистецький люд ознайомився з новими та деякими вже баченими раритетами з колекції Воронова. Нинішній акцент – на шедеврах світового авангарду. Серед свіжих об’єктів споглядання твори надзвичайно популярних на світових аукціонах швейцарців – братів Джакометті, англійця Генрі Мура та француза Жана (Ганса) Арпа. Усі без винятку відвідувачі подовгу застрягали біля вишуканого кабінету Дієго Джакометті (бронза, скло), виявляючи по-дитячому щиру цікавість до деталей, створених на межі тендітності та простоти, дива й побутової функціональності.

Пан Воронов зізнався журналістам, що саме в теперішній економічній нестабільності є певні плюси для серйозних колекціонерів. По-перше, в тому, що деякі власники художніх цінностей, латаючи фінансові дірки, змушені прощатися з тими шедеврами, які за інших часів ніколи не продали б. Тож є можливість придбати дещо навіть дешевше й «оптом». По-друге, якщо раніше доводилося самотужки відстежувати поточні пропозиції торгів, то нині аукціонні доми самі надсилають листи з повідомленнями про твори, які підуть з молотка.

Найістотнішою перепоною, резюмувала Наталія Заболотна розповідь Ігоря Воронова, залишається залізна завіса законодавства. Драконівські збори при ввезенні предметів мистецтва в Україну («Віче» не раз порушувало це питання) аж ніяк не сприяють розвитку колекційної справи та антикварного ринку. Через що колекціонери змушені тримати придбані цінності в закордонних помешканнях.

Автори: Ольга КЛЕЙМЕНОВА, фото Миколи БІЛОКОПИТОВА