Удосконалення технології розробки законів – ефективний шлях підвищення їхньої якості

Сьогодні вже очевидним фактом є низька якість чинних законів, їхня невідповідність інтересам народу. Це одна з головних причин багаторічного невирішення нагальних проблем незалежної України, гальмування її розвитку. Навіть Конституція містить положення, які паралізують життєдіяльність країни. Бо деякі статті виписані так, що допускають варіантні трактування їхнього змісту залежно від егоїстичних інтересів владних органів і осіб, які повинні ними керуватися в професійній діяльності.

Однією з причин низької якості законотворення є органічна неефективність чинної технології підготовки законопроектів. Депутати мають право законодавчої ініціативи, але далеко не всі можуть готувати законопроекти на високому рівні. Цьому не зараджує ні чинний Регламент Верховної Ради України, ні наявність помічників депутата та працівників секретаріатів профільних комітетів.

Не завжди мають змогу зарадити становищу й гарантувати якість законопроектів і відомчі підрозділи парламенту – Інститут законодавства, науково-експертне та юридичне управління.

Вочевидь, назріла потреба вдосконалення технології розробки законопроектів шляхом вибору провідних найкомпетентніших виконавців, а також залучення широкого кола незалежних фахових організацій-рецензентів і фахівців-експертів. Для розробки законопроектів слід залучати й користувачів нормативного документа, засоби масової інформації, громадськість. Експертними оцінками й зауваженнями треба супроводжувати документ аж до його ухвалення. Усі думки та пропозиції мають бути враховані на кожному етапі розробки та підготовки законопроекту.

Практично це необхідно здійснювати за такою схемою:

1. Суб’єкт законодавчої ініціативи реєструє у Верховній Раді свою обґрунтовану за встановленою формою пропозицію щодо розробки законопроекту чи іншого нормативного документа.

2. Профільний комітет за встановленою процедурою розглядає подану пропозицію з урахуванням думки незалежних експертів, рецензентів, майбутніх користувачів нормативного документа, ЗМІ, громадськості.

Оцінюється актуальність проблеми, ефективність запропонованих шляхів її розв’язання, встановлюється коло можливих виконавців нормативного документа, прогнозована вартість його розробки.

3. Результати розгляду законодавчої пропозиції профільним комітетом і його рекомендації виносяться на пленарне засідання парламенту, де приймається рішення про відхилення чи подальше фінансування розробки законопроекту.

4. У разі позитивного рішення Верховної Ради щодо законодавчої пропозиції профільний комітет разом із її автором на конкурсній основі визначає виконавця, якому замовляє законопроект шляхом укладення відповідного договору.

5. Виконавець працює по стадіях:

5.1. Розробка технічного завдання (вимоги до документа, його концепція), погодження із замовником, користувачами, провідними та іншими фаховими в цій сфері організаціями й експертами, відповідними громадськими організаціями, розгляд відкоригованого згідно із зауваженнями згаданих інстанцій документа на засіданнях наукової ради виконавця та профільного комітету парламенту.

5.2. Розробка першої редакції нормативного документа, розгляд його на науковій раді розробника й надсилання на відгук згаданим у п. 5.1 інстанціям.

5.3. Збирання й опрацювання відгуків на першу редакцію, розгляд відкоригованого документа на науковій раді розробника, засіданні профільного комітету парламенту та внесення кінцевої першої редакції (перше читання) документа на розгляд пленарного засідання.

5.4. Розробка другої редакції документа, розгляд її на засіданні наукової ради розробника й розсилка на відгук згаданим у п. 5.1 інстанціям.

5.5. Збирання й опрацювання відгуків на другу редакцію документа, розробка кінцевої редакції, погодження її з автором пропозиції, розгляд її та експертних висновків на неї на засіданнях наукової ради виконавця й профільного комітету парламенту та внесення кінцевої другої редакції (друге читання) документа на розгляд пленарного засідання Верховної Ради.

Найважливіші й найскладніші законопроекти можуть розроблятися на стадії концепції (або ж повністю) декількома творчими групами на засадах змагальності. Це значно прискорює процес і поліпшує якість законопроекту. Нескладні законопроекти можуть, звісно, розроблятися за спрощеною процедурою.

Кожна розробка обов’язково має починатися з дослідження й визначення шляхів використання світових досягнень у цій сфері. Адже «винаходити власний велосипед» дорого й неефективно.

Розробка законів України за викладеною технологією, на мою думку, має підвищити їхню ефективність і різко зменшити потребу внесення подальших поправок уже після прийняття законів. Це позитивна загальносвітова практика, перевірена багаторічним вітчизняним досвідом розробки технічних нормативних документів.

На перший погляд, істотним недоліком такої технології є необхідність виділення коштів на розробку законопроектів. Однак у підсумку її запровадження сприятиме підвищенню якості законів, зменшенню кількості наступних поправок до них, поставить на початковій стадії розробки перепону валу непотрібних і неякісних законопроектів. А отже, матимемо неабияку економію і державних коштів, і часу. А головне – закони стануть ефективними, що працюватиме на авторитет Верховної Ради України, прискорить розвиток держави.

Автор: Марина Бойкова