передплата Українською | In English

№5, березень 2009

Конституційне регулювання інституту безоплатної правової допомоги в країнах СНД і Балтії (порівняльний аналіз)

Поділитися:

У більшості країн СНД і Балтії право людини на отримання правової допомоги закріплено в Конституції, а його зміст і порядок реалізації визначено у відповідних законах. Водночас законодавство кожної країни у сфері правової допомоги має й певні особливості, в тому числі стосовно умов і порядку надання безоплатної правової допомоги. Остання є однією з гарантій держави щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів громадян і полягає в наданні правової допомоги визначеним у законодавстві категоріям населення в порядку і на підставах, передбачених законом, за рахунок бюджетних коштів. Спосіб організації надання безоплатної правової допомоги за рахунок держбюджету визначається місцевими умовами, серед яких – правові традиції, культура та доступний бюджет.

Досліджуючи відповідне законодавство, можна виокремити дві групи країн залежно від того, чи передбачені в їхніх конституціях право особи на безоплатну правову допомогу або участь держави в наданні безкоштовно такої допомоги.

До групи країн, Основний Закон яких передбачає право особи на правову допомогу безоплатно або коштом держави, належать Республіка Азербайджан, Республіка Казахстан, Російська Федерація, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, а також Україна.

При цьому відповідні положення конституцій формулюються в різний спосіб, тому є сенс розглянути всі варіанти. Так, у статті 61 Конституції Азербайджану записано: кожен має право на отримання кваліфікованої правової допомоги. У передбачених законом випадках правова допомога надається безоплатно, за рахунок держави [1]. Аналогічна формула міститься у статті 13 Конституції Казахстану: кожен має право на отримання кваліфікованої правової допомоги. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно [1].

У статті 20 Конституції Вірменії це положення сформульовано так: кожен має право на отримання юридичної допомоги. У передбачених законом випадках правова допомога надається за рахунок державних коштів. Кожен має право на захисника за власним вибором з моменту затримання, вибору запобіжного заходу чи висунення обвинувачення [1].

Дещо по-іншому викладено положення про правову допомогу в статті 48 Конституції Російської Федерації: кожному гарантується право на отримання кваліфікованої правової допомоги. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно. Кожний затриманий, узятий під варту, обвинувачений у вчиненні злочину має право користуватися допомогою адвоката (захисника) з моменту, відповідно, затримання, взяття під варту чи висунення обвинувачення [1].

Також розгорнуто сформульовано припис про правову допомогу в статті 62 Конституції Республіки Білорусь: кожен має право на правову допомогу для здійснення та захисту прав і свобод, в тому числі й право користуватись у будь-який момент допомогою адвокатів та інших своїх представників у суді, інших державних органах, органах місцевого управління, на підприємствах, в установах, організаціях, громадських об’єднаннях та у стосунках із посадовими особами й громадянами. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається за рахунок державних коштів. Протидія наданню правової допомоги в Республіці Білорусь забороняється [1].

Так само розгорнуто сформульовано статтю 59 Конституції України, в якій записано: кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура [1].

Дослідження цих формулювань свідчить про певні відмінності. В одних випадках конституції передбачають, що кожен має «право на правову допомогу» або ж має «право на кваліфіковану правову допомогу», а в інших – передбачено «право на отримання правової допомоги» або «право на отримання кваліфікованої правової допомоги». У Конституції Російської Федерації замість положення «кожен має право на кваліфіковану правову допомогу» міститься формулювання «кожному гарантується право на кваліфіковану правову допомогу». В усіх згаданих конституціях установлено, що законом мають бути передбачені випадки, коли правова допомога надається «безоплатно», «безкоштовно», «за рахунок держави», «за рахунок державних коштів».

Отже, у приписах конституцій використовуються різні терміни, які стосуються одного й того самого права на правову допомогу. Тож слід уточнити зміст таких понять, як «право на правову допомогу» й «право на отримання правової допомоги»; поняття «правова допомога» та «кваліфікована правова допомога»; зміст понять «кожен має право на правову допомогу» й «кожному гарантується право на правову допомогу».

Окрім того, потрібно з’ясувати, чи є взагалі та в чому полягає відмінність між такими схожими поняттями, як надання правової допомоги «безоплатно», «безкоштовно», «за рахунок держави» й «за рахунок державних коштів».

Порівнюючи поняття «право на правову допомогу» та «право на отримання правової допомоги», важко знайти якусь відмінність. Адже коли йдеться про право кожного на правову допомогу, то, вочевидь, мається на увазі, що така допомога повинна не лише бути задекларованою можливістю для суб’єкта цього права, а й фактично отримана ним. На мою думку, точнішим є формулювання, що кожен має право саме на «отримання правової допомоги», адже термін «правова допомога» може означати не тільки суб’єктивне право, а й увесь інститут правової допомоги. А «отримання правової допомоги» сприймається не так двозначно й цілком певно вказує на право окремої людини, яка отримує правову допомогу.

Варто також з’ясувати, що має на увазі законодавець, коли передбачає в Конституції не просто право на «правову допомогу», а на «кваліфіковану правову допомогу». Чи означає це, що в цьому випадку йдеться про якісну оцінку правової допомоги чи про особливий вид правової допомоги, котра надається певними суб’єктами (наприклад, адвокатами), які відповідають певним кваліфікаційним вимогам? Приміром, якщо звернутися до статті 62 Конституції Республіки Білорусь, то в ній не передбачено права на «кваліфіковану» правову допомогу, а суб’єктами, які надають правову допомогу, названо не лише адвокатів, а також «інших представників» особи, що потребує такої допомоги.

Так само й у статті 59 Конституції України не йдеться про право на «кваліфіковану правову допомогу». При цьому встановлено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, а діяльність адвокатури пов’язується з певними категоріями справ, що не можна визнати юридично бездоганним. Якщо буквально розуміти частину другу згаданої статті, то адвокатура не може надавати правової допомоги громадянам при вирішенні справ у недержавних органах влади (наприклад, місцевого самоврядування) або справ громадян з іншими громадянами, підприємствами, установами, об’єднаннями громадян тощо. У цьому сенсі стаття 62 Конституції Республіки Білорусь дає повніше уявлення про межі та обсяги правової допомоги громадянам.

Тобто від того, якою буде відповідь на запитання, що означає «право на кваліфіковану правову допомогу», залежить зміст законодавчого регулювання інституту правової допомоги.

Постає ще одне запитання: чи можна вважати, що зміст понять «кожен має право на правову допомогу» й «кожному гарантується право на правову допомогу» однаковий? На наш погляд, ні. Для розуміння цих понять варто звернутися до частини другої статті 22 Конституції України, в якій записано: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані». Тобто є підстави вважати: «гарантування» прав людини є окремою умовою їх існування, що створюється державою; а запис у Конституції «кожному гарантується право на отримання правової допомоги», на нашу думку, передбачає, що законодавство держави має не тільки проголосити це право, а й передбачити умови його існування, які забезпечать його гарантовану реалізацію.

Та якщо є загальна норма частини другої статті 22, то, мабуть, зайве повторювати стосовно кожного права людини, зокрема на правову допомогу, про його «гарантування».

Як уже зазначалося, в конституціях згаданих держав установлено вимогу передбачити в законі випадки, коли правова допомога надається «безоплатно», «безкоштовно», «за рахунок держави», «за рахунок державних коштів». Краще було б зупинитися на якомусь одному з цих формулювань, обравши для цього універсальний підхід. Адже коли йдеться про надання правової допомоги «безоплатно» чи «безкоштовно», потрібно звернути увагу, що ці терміни не є однозначними. Якщо особа отримує правову допомогу без плати за неї з власних коштів, або безкоштовно, то це не означає, що той, хто її надає, не отримує за свої послуги відповідної плати. Тобто така правова допомога є безоплатною з боку її отримувача, безкоштовною для нього, а не безоплатною чи безкоштовною взагалі, бо, як і будь-яка послуга, має певну вартість. Адвокату чи іншій особі за надання правової допомоги хтось має платити, й ці витрати бере на себе держава. Тому точнішим є формулювання, що правова допомога надається «за рахунок держави». Або навіть іще точніше: «за рахунок державних коштів».

На це важливо зважати, бо деякі конституції країн СНД і всі конституції країн Балтії не передбачають безпосередньо права особи на правову допомогу за рахунок державних коштів (Молдова, Грузія, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменистан, Латвія, Литва, Естонія).

Так, специфічне формулювання щодо правової допомоги міститься в статті 106 Конституції Туркменистану: право на професійну правову допомогу визнається на будь-якій стадії судочинства. Правову допомогу громадянам і організаціям надають адвокати та інші особи [1].

Водночас у більшості згаданих конституцій узагалі не використовується термін «право на правову допомогу», а в окремих випадках – навіть словосполучення «правова допомога». Наприклад, у статті 92 Конституції Республіки Таджикистан зазначено: правова допомога гарантується на всіх стадіях слідства і суду. Організація і порядок діяльності адвокатури та інші форми надання правової допомоги визначаються законом [1]. Стаття 116 Конституції Республіки Узбекистан встановлює, що для надання правової допомоги громадянам, підприємствам, установам та організаціям діє адвокатура [1].

У конституціях країн Балтії теж узагалі не використовується поняття «право на правову допомогу». У пункті 92 Конституції Латвійської Республіки передбачено для кожного «право на допомогу адвоката» [4]. Так само у статті 31 Конституції Литовської Республіки «право мати адвоката» гарантується «особі, підозрюваній у вчиненні злочину, та обвинуваченій особі з моменту їх затримання чи першого допиту» [4]. А в статті 21 Конституції Естонської Республіки передбачено лише для «підозрюваного у вчиненні злочину» негайне «надання можливості вибрати захисника та зустрітися з ним» [4]. Тобто у двох останніх випадках не йдеться про «право на правову допомогу» для кожної людини, а лише про процесуальну гарантію на захист особам, яких підозрюють або звинувачують у вчиненні злочину.

Аналогічно в статті 15 Конституції Киргизької Республіки передбачено надання громадянину можливості з моменту затримання захищати себе самому та користуватися правовою допомогою адвоката [1]. Так само в статті 18 Конституції Грузії встановлено, що з моменту затримання чи арешту особа може вимагати допомоги захисника, і ця вимога повинна бути задоволена. Право на захист гарантується [1].

Нарешті, у статті 26 Конституції Республіки Молдова записано: право на захист гарантується. Кожна людина має право самостійно реагувати законними способами на порушення своїх прав і свобод. Упродовж усього процесу сторони мають право користуватися допомогою адвоката, вибраного чи призначеного [9].

У зв’язку з таким різноманітним визначенням у конституціях одного й того самого інституту правової допомоги варто дещо зауважити. Правова допомога може знадобитися людині в багатьох життєвих ситуаціях, найчастіше аж ніяк не пов’язаних із судовим розглядом справи, а тим паче – кримінальним процесом. Тому право на правову допомогу потрібно розглядати в ширшому розумінні, ніж право на допомогу адвоката в кримінальному процесі й навіть ніж правову допомогу в судовому процесі.

Наступне. Суб’єктами, що надають правову допомогу, у згаданих конституціях визначено або тільки адвокатів, або також інших осіб. У деяких випадках «право на правову допомогу» ототожнюють із «правом мати адвоката». Або адвокатура визначається як одна з форм надання правової допомоги, як це записано в Конституції Республіки Таджикистан. Тому постає запитання, які є ще, крім адвокатури, організаційні форми надання правової допомоги?

На мою думку, адвокатуру не можна вважати формою надання правової допомоги. Це особливий суспільний інститут, функція якого – надання професійної правової допомоги. А до форм надання правової допомоги варто було б, напевно, віднести професійну форму допомоги, котру надають адвокати, та непрофесійну (або ексклюзивну), що надається не професійними суб’єктами, зобов’язаними надавати правову допомогу іншим суб’єктам, а іншими особами, наприклад, параюристами, як це визначено в Законі Республіки Молдова «Про юридичну допомогу, гарантовану державою» [10].

З огляду на те, що в конституціях країн СНД і Балтії по-різному формулюються норми, що стосуються правової допомоги, неоднаковим є й зміст законодавства, яким вона регулюється. Для характеристики особливостей законодавства кожної країни потрібна значно більша за обсягом публікація, тому обмежимося лише деякими зауваженнями щодо визначення законом умов надання правової допомоги за рахунок коштів держави, або ж безоплатної правової допомоги.

Передовсім треба зазначити: в разі, коли конституція країни передбачає можливість надання безоплатної правової допомоги й містить вимогу встановити в законі випадки надання такої допомоги (Азербайджан, Казахстан, Росія, Вірменія, Білорусь, Україна), можна припускати, що йдеться про наявність окремого закону про правову допомогу (про безоплатну правову допомогу). Проте в жодній зі згаданих країн досі такого закону не прийнято. Умови, форми та порядок надання безоплатно правової допомоги там певною мірою визначаються законами про адвокатуру, бо саме на адвокатів у більшості країн покладається обов’язок надавати правову допомогу, зокрема й безоплатну.

Наприклад, у Республіці Азербайджан надання такої допомоги за рахунок держави регламентовано статтею 20 Закону «Про адвокатів і адвокатську діяльність» від 28 грудня 1999 року: «Надання адвокатами правової допомоги затриманим у кримінальних справах та малозабезпеченим особам, які потребують правової допомоги в суді, здійснюється без обмежень за рахунок держави відповідно до законодавства Республіки Азербайджан. Сума й порядок оплати правової допомоги, що надається за рахунок держави, встановлюються відповідним органом виконавчої влади» [5].

Надання правової допомоги за рахунок держави в Республіці Казахстан регламентовано Законом «Про адвокатську діяльність» від 5 грудня 1997 року. Зокрема, стаття 4 визначає, що кожна особа є вільною у виборі адвоката, за винятком випадків, коли адвокат призначається для надання безоплатної правової допомоги, а також як захисник у кримінальних справах, якщо підзахисний не обрав чи не зміг обрати собі адвоката [1].

Відповідно до вимог статті 6 Закону Республіки Вірменія «Про адвокатську діяльність» від 18 липня 1998 року в установлених законом випадках безоплатна юридична допомога забезпечується державою через Спілку адвокатів. Безоплатні адвокатські послуги фінансуються з державного бюджету [14].

Згідно зі статтею 4 Закону Республіки Білорусь «Про адвокатуру» від 15 червня 1993 року держава гарантує юридичну допомогу всім, хто її потребує, без будь-яких обмежень. А стаття 6 визначає, що юридична допомога надається безоплатно колегіями адвокатів за рахунок своїх коштів позивачам у судах першої інстанції під час провадження визначених категорій справ [2].

Федеральний закон «Про адвокатську діяльність та адвокатуру в Російській Федерації» від 31 травня 2002 року у статті 26 визначає випадки надання громадянам безоплатної юридичної допомоги, а також покладає на суб’єкти Російської Федерації обов’язок визначити перелік і порядок надання документів для отримання безоплатної юридичної допомоги [7].

Федеральний закон «Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) та виконавчих органів державної влади суб’єктів РФ» від 6 жовтня 1999 року [6] до повноважень органів державної влади суб’єктів РФ, що здійснюються ними самостійно за рахунок коштів бюджету суб’єкта РФ, відносить вирішення питань матеріально-технічного та фінансового забезпечення надання адвокатської допомоги у важкодоступних та малонаселених місцевостях, визначення порядку компенсацій витрат на адвокатуру в разі надання безоплатної юридичної допомоги громадянам РФ у порядку, визначеному Законом «Про адвокатську діяльність та адвокатуру в Російській Федерації». На виконання вимог згаданих законів у суб’єктах Російської Федерації ухвалено відповідні закони, наприклад, Закон Волгоградської області від 9 січня 2007 року «Про внесення змін до Закону Волгоградської області від 17 березня 1998 року «Про гарантії юридичної допомоги та про поширення правових знань серед населення Волгоградської області» [12], Закон Красноярського краю від 26 листопада 2004 року «Про надання безоплатної юридичної допомоги громадянам РФ на території Красноярського краю» [16], Закон Амурської області «Про надання юридичної допомоги громадянам РФ на території Амурської області безоплатно» [11].

В Україні поки що відсутній закон про безоплатну правову допомогу, а Закон «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року у статті 12 передбачає, що в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів [3].

У конституціях деяких країн СНД і Балтії не передбачено визначення законом випадків надання безоплатної правової допомоги (Молдова, Грузія, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменистан, Латвія, Литва, Естонія). Проте в Молдові та у країнах Балтії відповідні закони ухвалено.

Так, у Республіці Молдова діє Закон «Про юридичну допомогу, гарантовану державою» від 26 липня 2007 року [10], у Литовській Республіці – Закон «Про зміну Закону Литовської Республіки «Про гарантовану державою правову допомогу» від 20 січня 2005 року [13], у Латвійській Республіці – Закон «Про державну правову допомогу» від 17 березня 2005 року [8], в Естонській Республіці – Закон «Про державну юридичну допомогу» від 28 червня 2004 року [15].

Тож можна дійти висновку, що всі країни СНД і Балтії так чи інакше врегульовують порядок і умови надання безоплатної правової допомоги з урахуванням власних правових традицій і гарантують право особи на правову допомогу адвоката у кримінальному процесі.

У країнах СНД триває становлення державної правової політики у сфері правової допомоги, яка спрямована на вдосконалення цього інституту. Але їй, на мою думку, бракує системності, стабільності, наукової обґрунтованості. Тому важливим є аналіз згаданих законів і досвіду країн, де вже діє ефективна система правової допомоги. Це потребує окремої публікації і, безперечно, важливо для України, як держави, що перебуває на шляху до створення такої системи.

Джерела

1. База данных «Законодательство стран СНГ». – http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=2950

2. Ведамасці Вярхоўнага Савета Рэспублікі Беларусь. – 1993. – № 20. – ст. 242.

3. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 62.

4. Конституции государств Центральной и Восточной Европы / Отв. ред. Н. В. Варламова. – М.: МОНФ, 1997.

5. Сборник законодательных актов Республики Азербайджан. – 2000. – № 1. – ст. 19.

6. Собрание законодательства Российской Федерации. – 1999. – № 42. – 18 октября. – ст. 5005.

7. Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 23. – 10 июня. – ст. 2102.

8. Latvijas Vе–stnesis. – 2005. – № 52. – 1 апреля.

9. Monitorul Oficial. – 1994. – № 1. – 12 августа. – ст. 324.

10. Monitorul Oficial. – 2007. – № 157–160. – 5 октября. – ст. 614.

11. http://bestpravo.ru/amurs/ data01/tex10081.htm

12. http://www.garant.ru/hotlaw/ mon/92118.htm

13. http://www.justiceinitiative.org/ db/resource2?res_id=102904

14. http://www.parliament.am/ legislation.php?sel=show&ID= 1483&lang=rus

15. https://www.riigiteataja.ee/ert/ act.jsp?id=778930

16. http://www.sobranie.info/ lawsinfo. php?UID=1454

Автор: Юлія ШРАМКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем'єр про ріст цін на паливо на АЗС: Шукаємо причини Сьогодні, 04 березня

Рада ЄС офіційно продовжила санкції проти оточення Януковича Сьогодні, 04 березня

Зеленський підписав закон про відновлення конкурсного відбору на держслужбу Сьогодні, 04 березня

Україна чекає на офіційне вибачення прем’єра Словаччини через жарт про Закарпаття Вчора, 03 березня

Ексміністру вручили підозру у викраденні керівника "Нафтогазвидобування" – джерело Вчора, 03 березня

"Немає Європи без України": в Мішеля помітили продовження політики Туска Вчора, 03 березня

Зеленський: будівництво газопроводу в обхід України - питання безпеки всієї Європи Вчора, 03 березня

Посли ЄС продовжили санкції проти оточення Януковича, Арбузов і Табачник виключені зі списку Вчора, 03 березня

Новини 2 березня: запаси вугілля повертаються в норму, інвесторам дали податкові пільги  Вчора, 03 березня

Перегляд програми МВФ для України можуть перенести на 3-4 квартал – прогноз Bank of America 02 березня