передплата Українською | In English

№5, березень 2009

«Усе життя робив одне й те саме – читав та писав»«Усе життя робив одне й те саме – читав та писав»

Поділитися:

Минуло сорок днів, як немає з нами Героя України, видатного письменника Павла Загребельного

Як і колись, протягом довгих років, відчиняю легеньку дротяну хвірточку й ступаю на прометену доріжку, що веде до скромного будиночка родини Загребельних у Кончі-Озерній, що під Києвом. Раніше гостей завжди зустрічала нерозлучна пара – знаменитий романіст Павло Архипович і його чарівна дружина Елла Михайлівна. Нині між деревами, в глибині подвір’я, видніється лише самотня жіноча постать.

«Коли поруч поселився Андрій Малишко, часу на романи поменшало»

Патріарх сучасної  літератури  любив найбільше не кавуни та яблука, як про це дехто подейкує й сьогодні, а груші (надто ж соковиту беру) та… дичину. Звичайно, якщо хтось пригощав нею, бо рушниці  ніколи не брав  до рук. Рибу ж ловив не раз і не двічі. Щоправда, в  цій  священній таїні, риболовлі, відомий романіст ніколи не рівнявся  на  колег по перу – затятих вудкарів – драматурга Олексу Коломійця чи прозаїка Юрія Мушкетика. Але окунців та пічкурів, як мовиться,  стьобав. І не сам,  а зі славетним поетом Андрієм Малишком.

Якось я запитав  Павла Архиповича: «Ви багато риби наловили за своє життя?». Він сонячно, широко, по-степовому засміявся: «Хіба то риба?  Працював роками й десятиліттями – писав романи. Усе те, як  зазначав Гоголь, – «невидимые миру слезы». Ні на які епопеї я не рівнявся. Просто читав їх. Тепер уже здається: все життя робив одне й те саме – читав та писав». Павло Архипович зняв незмінні простенькі окуляри й заходився  розповідати.

…Діялося те ще за життя славетного поета Андрія Малишка, під Києвом,  біля однієї з дніпрових заток, де розкинулися  на той час  добротні дачі письменників (нині це хатки порівняно з теперішніми замками та  котеджами). Ще молодий прозаїк з ранку до вечора  друкував на машинці сторінка за сторінкою. Твори, хіба що за винятком перших оповідань, писав осяжні, а тому цінував кожну хвилину. І все велося добре. «Та коли поруч поселився Андрій Малишко, – скрушно зітхав Павло Архипович, – часу на романи поменшало».

«Живий класик» вставав рано,  нотував, осяяний натхненням,  воістину  блискучий  вірш і… вважав себе вільним. Видатний (і вдатний!) поет аж ніяк не належав до майстровитих графоманів, які за день могли скласти десяток  заримованих мініатюр, а тому, виконавши Богом визначену норму (кілька фактично геніальних рядків), ішов до заповзятливого романіста.  Той працював не розгинаючись: треба було не вірш, навіяний самим  Господом, увічнити на аркушику паперу, а «видати на-гора» десять чи й двадцять сторінок машинопису. Прозаїка підганяли молодість, яка спливала на очах,  спрага слави,  безгрошів’я… Він писав, писав… І враз – стук-стук у вікно. «Хто там?» – роздратовано запитував майбутній класик і, здогадуючись, що то знову прийшов знаний поет,  підводився й простував йому назустріч.

«Роман почекає, а соми – ні», – зронював увінчаний лаврами  лірик, і вони, взявши вудочки, йшли до затоки. А коли пильно-препильно  пантрували поплавці, плесом, щоб похизуватися, правував моторним човном на той час обцілований радянською владою  драматург Олександр Корнійчук. «Не полохайте наших сомів», – розгнівано кричав Андрій Самійлович, а Павло Загребельний мовчки  ловив  окунці  й несамохіть думав про ті чи ті сюжетні ходи  в романах…

На схилі минулого століття вони з’являлися один за одним, а нещодавно побачили світ в одній серії. До читачів, зокрема, пішли найзначущіші історичні твори автора «Диво», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Первоміст», «Роксолана» та «Я, Богдан»…

Після напівжартівливої оповіді Павла Загребельного про  давню, але незабутню риболовлю я  чомусь розпочав формулювати запитання  наздогад буряків, щоб дали капусти: «Хотілося б  повести мову не про літературу,  а  про…». Господар оселі рвучко підвівся зі старенького крісла й несхвально запитав: «... Про політику?».

– Не вгадали. Про життя, молодість і любов...

– Для мене  життя  й література нероздільні, – заспокоївся романіст, який ще в дев’яності роки минулого століття враз і назавжди, для багатьох несподівано,  відсторонився від політичної колотнечі. – Як любов і молодість. Усе було, все… А якщо серйозно... Що я робив у своєму житті? Працював і працював – від світання до смеркання… Роки минали за робочим столом. Ні, ще  читав  і втрачав друзів.  Не прийдуть до мене найближчі – Василь Земляк, Микола Зарудний, Ростислав Самбук...

«Мої молитви – це мої книжки»

На жаль, таких зустрічей і розмов було не так багато, як хотілося б. Усі вони, яскраві, неповторні, запам’яталися назавжди. Якось після виходу 2000 року подарункового видання роману «Роксолана» я, привітавши автора з цією воістину урочистою подією для кожного письменника, передав йому, за попередньою згодою, цілу низку запитань, на які сподівався почути відповіді в подальшій розмові. Павло Архипович мовчки засунув аркушики до кишені святкового, модного тоді піджака. «Там вони й залишаться», – сумно подумалося. На щастя, я помилився. Через тиждень ми зустрілися, й романіст… віддав власноруч написані відповіді на всі запитання. А  було їх аж сорок вісім… Ось лише деякі уривки з тієї своєрідної, мовби заочної, розмови.

– Павле Архиповичу! Коли ви вперше помолилися Богу,  попросили в нього допомоги чи просто перехрестилися?

– Малим водила мене мати до церкви. Там я хрестився разом з усіма, а молився за нас сільський піп Самосвят.  Мабуть, тоді я підсвідомо збагнув, що молитва – це професія. Сказано ж бо: молися й трудися.  Мої молитви – це мої книжки.

– Перед ким або чим ви схиляєте свою горду голову й непокірну душу?

– Перед вічністю.

– У романі «Тисячолітній Миколай» ви сягаєте уявою мало не часів, коли жила наша родоначальниця Лель. Як ставитеся до твердження деяких учених,  що Ісус Христос був  сином галілеянського роду, від якого й пішли в світи праукраїнці?

– Історію не можна вибудовувати на лінгвістичних збігах. Бо тоді італійський борець за свободу Гарібальді стане запорозьким козаком  Загрібальді, тобто Загребельним, який, до речі, народився 1924 року.

– Що для вас слово взагалі й українське зокрема?

– Моя природна сутність.

– Які книжки ви клали під подушку в дитинстві? Які твори нині  читаєте на сон грядущий?

– У цьому відношенні я – типовий українець. Народився й ріс у глухому полтавському селі, де книжка була рідкістю. Тому читав тоді все, що міг «дістати». Закінчую життя  в  «суперцивілізованій» державі,  яка має навіть Інтернет, але якось «забула» про книжки. І тепер, щоб читати щось нове, мені знову, як у дитинстві, доводиться їх «діставати».

– Знаю, ви ніколи не прислужували сильним світу цього. Але ж руку подавали…

– Письменник владі руки не подає. Це вона йому подає, коли має розум. Мій вік, усе моє життя, моє страждання дають мені право дистанціюватися і від влади, і від усього сущого.

– Ви давно були на риболовлі?

– Останнім часом я маю єдину розкіш – читання.

– Як ви, Павле Архиповичу, переборюєте нинішні труднощі?

– Мовчки. За письмовим столом. Або в колі молоді.

– Який свій роман найбільше любите?

– Я люблю не свої романи, а дружину Еллу. Вона для мене – все.

…Вечоріє. Я зачиняю за собою легеньку дротяну хвірточку без хитромудрих замків, які чорніють на брамах сусідніх палаців, і простую туди, де уславлений Андрій Малишко й ще молодий романіст ловили  пічкурів та окунців. На чистій, уже весняній доріжці ще довго видніється самотня постать жінки, яку все життя любив незабутній Павло Загребельний.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 29 жовтня: "євробляхи" штрафуватимуть на місці зупинки, з COVID-фонду фінансуватимуть виробництво серіалів Вчора, 29 жовтня

Білорусь закрила в'їзд для більшості мандрівників з України і ще 3 країн Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу перша місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

Стефанішина запевняє, що уряд врятує безвіз та євроінтеграцію, попри рішення КС Вчора, 29 жовтня

Уряд дозволив штрафувати "євроблях" на місці зупинки – нардеп Вчора, 29 жовтня

Кулеба: рішення КСУ - серйозний удар, але ще не руйнує взаємодію із Заходом Вчора, 29 жовтня

У Мінфіні очікують результатів від нового керівника Митниці у найкоротші терміни Вчора, 29 жовтня

Рада може розглянути бюджет-2021 у першому читанні 5 листопада – нардеп Вчора, 29 жовтня

Шмигаль заявив про "швидке зближення позицій" з МВФ 28 жовтня