Хто не фінансує енергоефективності, той фінансує

Газові війни між Росією й Україною, а особливо останнє жорстке протистояння, мусили б змінити ставлення суспільства, держави та промислового співтовариства до питання енергоощадності, використання альтернативних та відновлюваних джерел енергії. В іншому разі вітчизняна економіка просто не матиме перспектив, оскільки вуглеводні й надалі дорожчатимуть. А їх у нас практично немає: Україна нині забезпечена власними енергоресурсами лише на 10–12%.

Шукаємо альтернативу. Дорого

Енергоємність ВВП в Україні наразі в 2,6 разу перевищує середньозважені показники індустріально розвинених країн світу. «Проблема має загальнодержавний характер і насамперед стосується собівартості продукції, а отже, її конкурентоспроможності, призводить до гігантських обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів», – каже голова Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) Ігор Черкашин.

За його словами, розвиток альтернативної енергетики гальмується головно через нестачу коштів, адже реалізація проектів у цій галузі потребує чималих інвестицій. Так, нещодавно розроблену Державну програму з виробництва та використання біологічних видів палива погодили всі профільні міністерства, окрім Міністерства фінансів. Хоча всі витрати в майбутньому окупляться сторицею, чиновники воліють спрямовувати державні кошти насамперед на розв’язання соціальних проблем непростого сьогодення.

Згадана програма передбачає, зокрема, заміну природного газу біологічними видами палива. За підрахунками експертів НАЕР, вклавши лише 2,5 млрд. гривень, можна замістити 5 млрд. кубів природного газу – щороку економічний ефект становитиме 4,5 млрд. гривень. До речі, собівартість одиниці енергії, виробленої з біомаси, в 2–4,5 разу нижча, ніж отриманої під час спалювання газу.

Другий козир біопалива – його екологічність. Завдяки використанню природної сировини (рослинної чи тваринної) не збільшується загальний баланс викидів в атмосферу. Екологи стверджують, що внаслідок згоряння мінеральних видів палива забруднення шкідливими газами за останні 50 років у світі зросло вчетверо. А одним із механізмів запобігання небезпечній тенденції Кіотський протокол визначив якраз перехід на біопаливо.

Україна має величезний потенціал із виробництва біоетанолу (різновид біопалива, сировиною для якого є зерно злакових культур, цукрові буряки, картопля). Однак без державного стимулювання, законодавчої бази цю галузь запустити не вдасться. Зняти проблему міг би законопроект «Про розвиток виробництва і споживання біологічних видів палива», який уже узгодили в профільному комітеті Верховної Ради й до якого ось-ось мають дійти руки в народних депутатів. У разі ухвалення документ надасть право підприємствам усіх форм власності самостійно організовувати виробництво біопалива для власних потреб. Тоді на вітчизняному ринку етанолу слід очікувати справжнього буму.

Програма з виробництва дизельного біопалива, ухвалена Кабміном 2006 року, вже дала перші плоди, хоча значними їх не назвеш. Згідно з документом до 2010 року в Україні планувалося спорудити 20 заводів потужністю від 5 до 100 тис. тонн біопалива на рік. Однак справа поки що обмежилася пілотними проектами. Біодизель виготовляють із технічних рослин, що широко культивуються в Україні, – соняшнику, рапсу, сої. Так, із тонни рапсу можна отримати близько 300 кг олії, а з неї – 270 кг біодизельного пального.

«Зелений» тариф

З 2009 року впроваджено так званий зелений тариф на закупівлю у виробників електричної енергії, отриманої з альтернативних джерел. Тариф переглядатимуть щорічно й він не може більш як удвічі перевищувати середньозважену ціну на електроенергію по країні. Законодавці сподіваються, що ухвалений ними наприкінці минулого року закон сприятиме розвитку вітроенергетики, виробництву електричної енергії із сонячних і геотермальних ресурсів тощо. «Зелений» тариф також діятиме для об’єктів малої гідроенергетики.

Щоб систематизувати роботу в галузі, наразі розробляється атлас нетрадиційних видів енергії. Вже напрацьовано його першу частину, що стосується біомаси: наприклад, визначено регіональні зони (площею 50–70 тис. га) вирощування рапсу. Нинішнього року передбачено розробити розділи, присвячені вітроенергетиці, малим електростанціям, тепловим насосам та іншим нетрадиційним і відновлюваним джерелам енергії.

Нині набуває неабиякої актуальності відоме гасло радянських часів «Економіка мусить бути економною». Як відомо, Кабмін розпорядився до липня 2009 року скласти галузеві програми ощадливого використання енергоресурсів у бюджетній сфері.

Промислові підприємства мусять економити вже тепер: за цим стежить Держінспекція з енергозбереження. Вона накладає штрафи на тих, хто перевищує норми споживання енергоресурсів на одиницю випущеної продукції. Торік Держінспекція перевірила понад 200 підприємств, виписавши штрафів майже на 220 млн. гривень.

Для підприємств, що впроваджують енергоощадні технології, передбачені певні пільги. Зокрема, дозволено імпортувати без сплати мита енергоефективне обладнання, яке в Україні не виробляють: вітрогенератори, печі для варіння скла, когенераційні установки, які здатні одночасно виробляти тепло й електроенергію. Нині в списку 20 найменувань; незабаром Кабмін планує розширити спектр продукції, що ввозитиметься за правилом пільгового розмитнення.

Широке використання альтернативних та відновлюваних джерел енергії не лише сприятиме поліпшенню екологічної ситуації у країні, а й стане вагомим внеском в енергетичну безпеку.

Як економить Європа

Важливим аспектом розвитку «зеленої» енергетики є набуття українськими фахівцями зарубіжного досвіду. Саме таке завдання ставили перед собою організатори міжнародного семінару з енергоефективності, який на початку лютого відбувся в Києві. У заході взяли участь експерти з Бельгії, Німеччини, Франції, Словенії, Іспанії, Польщі, Угорщини та Греції. Йшлося переважно про напрацювання у сфері виробництва біопалива, новації в альтернативній енергетиці, а також про організацію роботи профільних державних установ, що опікуються «зеленою» політикою.

Представник Іспанії Мануель Моліна розповів про систему державних грантів, які надаються для заохочення приватних інвестицій – на Піренеях широко використовують енергію вітру та сонця. Рисова солома тут слугує джерелом енергії для електростанцій. Держава дотує фермерів, котрі вирощують апельсини, адже з них також виготовляють біопаливо, як і з відходів виноробної галузі. У Валенсії курсують 120 міських автобусів, пальним для яких є відпрацьована харчова олія. «У такий спосіб ми виконуємо одразу два важливі завдання, – каже пан Моліна. – По-перше, отримуємо дешеву сировину для виробництва біопалива, яку надають нам численні ресторани, і, по-друге, заощаджуємо на очистці стічних вод від олії».

Бельгія поставила собі за мету впродовж 2004–2010 років зменшити споживання енергії на 7,5 відсотка. Програма охоплює і промислові підприємства, і приватні домогосподарства, тому кожен будинок тут має сертифікат енергозбереження.

– Аби зацікавити компанії у раціональному використанні енергії, кожні 4 роки здійснюється моніторинг енерговитрат – якщо споживання не зменшується, інспектори накладають штраф, – каже представник департаменту енергетики Фламандського інституту інформаційних технологій Ільс Муркенс. – У такий спосіб держава змусила підприємства встановлювати високоефективні комбіновані станції одночасного виробництва тепла й електроенергії. У країні постійно зменшуються обсяги автоперевезень, однак зростає навантаження на більш екологічний річковий транспорт.

Єва МІкалена з університету Сорбонна (Франція) у своєму виступі наголосила на важливості популяризації заходів з енергозбереження, на обов’язковості консультацій з громадами. Так, повідомила вона, перш ніж побудувати парк вітроагрегатів на Корсиці, дискусія з цього питання тривала майже три роки. Пані Мікалена зауважила: в Україні велика частка ВВП спрямовується на опалення, тому модернізація систем теплопостачання має бути пріоритетом державної політики у сфері енергозбереження.

Енергопатріотизм убезпечить від залежності

На думку голови НАЕР І. Черкашина, багаторічний досвід Євросоюзу в галузі альтернативної енергетики дасть змогу Україні уникнути помилок. «Ми йтимемо перевіреною дорогою, використовуючи лише найкращі зарубіжні розробки. Водночас ми не відмовимося від напрацювань як українських, так і радянських учених, якщо вони не втратили актуальності», – зазначив голова НАЕР на міжнародному семінарі.

На програми альтернативної енергетики в 2009 році можуть бути скеровані 2 млрд. гривень (500 млн. зі спецфонду та 1,5 млрд. з бюджету Мінрегіонбуду). Уряд також розраховує на валютні надходження від продажу квот за Кіотським протоколом – наразі завершуються перемовини з американськими і японськими компаніями. Створивши енергосервісні підприємства, місцеві ради отримають доступ до кредитних ресурсів держбанків.

За словами І. Черкашина, Україна могла б на 80 відсотків замінити імпортне «блакитне» паливо на гази інших сумішей власного виробництва. Нині в країні налічується понад 72 тис. промислових котлів, із яких 74 відсотки працюють на газі, а 20 – на твердому паливі. Понад 3 тис. газових котлів слід негайно замінити з огляду на їхній технічний стан і вкрай низький коефіцієнт корисної дії. Логічно було б орієнтуватися при цьому на відновлюване паливо. Фахівці НАЕР пропонують надавати перевагу твердій біомасі – торфу, відходам деревопереробки, соломі. На Сході перспективу мають вугільні технології, котрі нині поширені на підприємствах Мінвуглепрому – вугільний пил, водовугільні суміші, «кипучий потік». Решту газових котлів було б доцільно перевести на спалювання біогазу, синтезгазу, газів шахтного метану чи бурого вугілля. А природний газ залишиться резервним. Мінрегіонбуд має намір законодавчо закріпити норму, відповідно до якої котельні в майбутньому повинні проектувати під використання одразу кількох видів палива. Кожен регіон буде націлений на конкретне джерело альтернативної енергії.

І. Черкашин вважає за нагальну необхідність переводити бюджетні установи на електроопалення. У такому разі буде затребувано нічний потенціал електростанцій. Ефективність зросте, якщо встановити теплові насоси (за рахунок вищого коефіцієнта перетворення електричної енергії на теплову), якщо будувати акумулювальні станції (повніше використовуватиметься електроенергія, вироблена вночі).

– Перехід на електроопалення залежить від потужностей місцевих мереж. Однак навіть частковий електрообігрів у масштабах країни дасть змогу значно скоротити споживання газу. Переобладнання не потребуватиме багато часу: вітчизняні монтажні підприємства протягом тижня-півтора спроможні перевести об’єкт на електроопалення, – каже голова НАЕР.

Щоб опанувати силу вітру, інвестору слід витратитися не лише на вітроагрегати, а й на акумулювальну станцію. Тому цей вид енергії наразі залишається вельми дорогим. До того ж вітрові машини вітчизняного виробництва за потужністю значно поступаються зарубіжним, які виробляють у 3–4 рази більше енергії (2 МВт проти 600 кВт). Тож щоб перейти на якісно новий рівень, потрібно купувати ліцензії за кордоном.

Ще за часів СРСР у Криму побудували геліоколекторну станцію, яка довела свою ефективність. Нині геліоколектори для підігріву води енергією сонця мають обов’язково проектуватися для новобудов південних регіонів України. Щоб упровадити іншу геліотехнологію з використанням фотоелементів, належить налагодити випуск обладнання, зокрема промислових акумуляторів великої ємності. Сьогодні у Дніпропетровську ведеться підготовка до будівництва такого заводу.

І. Черкашин пропонує за напрямами «зеленої» енергетики створити три державні концерни, які, сконцентрувавши передові технології, стали б локомотивами галузі. Так, на базі 13 заводів, що свого часу були визначені для виробництва біоетанолу, має бути створено концерн «Біопаливо України», де вироблятимуть рідке та газоподібне паливо. ДП «Укрторф» можна перепрофілювати для випуску твердої біомаси з місцевих видів палива. Концерн «Відновлювальна енергетика України» зосередить свою діяльність у таких галузях, як вітроенергетика, мала гідроенергетика, геотермальна й сонячна енергетика.

Звісно, наразі економічно недоцільно відмовлятися від експлуатації АЕС. Експерти у сфері енергетики схиляються до думки, що доля АЕС остаточно вирішуватиметься тільки тоді, коли реактори вичерпають свій ресурс. Тим паче, що в Україні є сировина для ядерного палива. Уряд поставив собі завдання – забезпечити повний цикл його виробництва, щоб надалі не залежати від Росії.

На переконання І. Черкашина, «зелена» енергетика дасть відчутний ефект тільки тоді, коли докорінно зміниться свідомість суспільства. «Так, альтернативна енергія коштує дорого, але лише енергопатріотизм убезпечить нас від залежності. Цілком очевидно: хто не фінансує енергоефективності України, той фінансує «Газпром», – підсумував голова НАЕР.

Здається, уряд уже визначився:  вирішено якомога більше грошей залишити в Україні, бо «Газпром» надто багато хоче.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ