передплата Українською | In English

№4, лютий 2009

Ні, він не змінив своєї палітри! І сила – що гірський потікНі, він не змінив своєї палітри! І сила – що гірський потік

Поділитися:

– Глядіть-но, не робіть із нього ікони, – казала на прощання Людмила Іванівна, дружина 90-річного художника Василя Забашти. Завданнячко, я вам скажу, не з легких. Щойно вона сама розповідала, що понад піввіковий шлюб для них означає бути не поруч, а разом, душа в душу.  Що чоловік для неї – і друг, і вчитель, і натхненник («прилучив мене, вчительку, до творчості, духовного самовдосконалювання»). І «… ми з ним не розлюбилися досі», – її схвильовані слова. Двоє дітей – син Ростислав і донька Галина виплекані в любові й гармонії, коли слово Мистецтво вимовляється з великої літери, стали відомими творцями, поповнивши когорту блискучих українських інтелігентів. А тепер до рівня старшого покоління Забаштів починає підтягуватися й наступне – внуки, правнук… Для тисяч вихованців творчих студій, які свого часу невтомно вів у київських робітничих колективах, а також для випускників Художньої академії («… як зайшов туди 1947 року, так і не вийшов досі», – каже пані Людмила) – для цих щасливчиків і для молодших колег-художників Василь Іванович – людина-легенда, людина-епоха. І їх можна зрозуміти.

Дві війни

Фронтовик, лишень уявіть собі, фінської кампанії 1939 року, де був смертельно прострелений («… і вже лежав у морзі», – пані Людмила), та Бог послав лікаря, що випадково відчув пульс, який ледь бився… Півтора року шпиталів, і, як пише він у талановитих мемуарах (ще один бік яскравої обдарованості художника – бездоганне володіння пером оповідача), тут його й застала Друга світова війна. До речі, за плечима в нього був уже курс Харківського художнього училища, де навчався під керівництвом К. Грипича, А. Головашева, В. Касіяна. Для одинадцятої дитини в сім’ї з хутора поблизу Ізюма на Харківщині омріяний шлях до мистецтва був щасливо відкритий. Але як вчиняє юнак Василь Забашта, життя якого нещодавно висіло на волосинці? Далі цитую за оригіналом, щоб глибше зрозуміти дух нездоланності цього прометеївського покоління українців: «Недолікувавшись, попросився на фронт. Знову – шпиталь – на Уралі. Знову – доброволець. Уральський танковий корпус, розвідбатальйон. Солдат-розвідник. Пройшов усі пекла Другої світової. Наш танк неодноразово горів, друзі гинули, а я, як не дивно, лишався живим…».

Кавалер орденів Слави ІІ та ІІІ ступенів, численних бойових нагород з війни повернувся теж незвичайно. Одержавши 10-денну відпустку вже наприкінці воєнних дій за героїчне виконання останньої бойової розвідки, Василь Іванович устиг і з рідними побачитися, й скласти іспити до Харківського художнього інституту. А що зарахували на другий курс до майстерні професора С. Бєсєдіна, дізнався з повідомлення, яке застало його у військовій частині. Отак і був відпущений для реалізації своєї заповітної мрії…

Пізніше Василь Іванович перевівся до Київського художнього інституту, де, як він зазначає, видатний український художник професор Карпо Трохименко «… був для мене вимогливим учителем і добрим, турботливим батьком».

До однієї з частин мемуарів, де розповідає про колег, друзів, учителів, він узяв епіграфом слова Сомерсета Моема: «Найцікавіше в мистецтві – особистість художника». Своїми життям і творчістю Василь Іванович підтверджує цю думку. До речі, нашу невеличку команду з журналу «Віче» він зустрів не деінде, а, звісно ж, у майстерні, на своєму улюбленому робочому місці – перед полотнами, над якими працює вже декілька років: «Заповіт Тараса Шевченка» та «Маруся Чурай». Пояснює, що новий час потребує й нових підходів у творчості. Тож щоразу вдосконалює концептуальне рішення творів, поглиблює філософське осмислення образів, наближаючи композиційне та кольористичне бачення картин до тих інтелектуальних висот, на які заслуговують ці велети нашої культури. Роботи ще, так би мовити, в процесі, але з певністю можна сказати, що й тут на всю потугу виявляється дивовижна індивідуальність майстра: поєднання класичних прийомів української живописної школи з постімпресіоністичним досвідом. Вочевидь, тому його почерк такий енергійний, молодий і водночас заворожливо утаємничений.

Як «Помсту» зняли з виставки

Логічно, що перші творчі здобутки в яскравій біографії митця пов’язані з військовою тематикою. Серед них і такі, що ввійшли до золотого фонду  української образотворчості. До слова, деякі з полотен не допускали до виставок, грубо ігнорували їхню художню й духовну цінність. Зокрема, тодішньому партійному начальству від культури здавалося, що перемога в образі сліпого солдата не має права на любов поціновувачів мистецтва – картина «Салют Перемоги» (1974 р.). Образ сліпого переможця став символом цієї системи… А «Помсту» (друга назва «Розстріляна Україна». 1971 р.) ці ж партійні боси взагалі зняли з виставки.

«З походу не вертаються сини» (1984 р.) – своєрідний апофеоз військової тематики у творчій біографії митця. Хоч образ матері, яка безнадійно чекає загиблого сина, навіяний трагічними подіями в Афганістані, тематично картина є універсальною. Вона звучить, мов реквієм на честь усіх осиротілих матерів та їхніх синів, що ніколи не повернуться…

Василь Іванович – напрочуд товариська, приязна людина. Як каже пані Людмила, він любить усі свої образи, усіх людей, котрі торкнулися його душі. «І в мене закохався, бо схожа, як йому здалося, на Лялю Убийвовк». Саме тоді він працював над своєю відомою картиною «У роки окупації» – про героїчний подвиг молодих підпільників на чолі з Лялею Убийвовк. А щодо тих, із ким звела його щаслива доля, то це вражаючі імена. Він віддає їм належне і в одухотворених полотнах, і в літературно вишуканих, документально точних мемуарах. До цього ряду можна віднести, наприклад, «Портрет бандуриста Г. Ткаченка» (1977 р.), «Портрет С. Таранушенка» (1979 р.), а також роботи, присвячені вченому-біологу Миколі Шарлеманю, бібліографу Григорію Коляді та іншим.

Автор: Людмила БАРАНЕВИЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Зеленський заявив, що тиску на НБУ не було та він не бачить ризиків девальвації гривні Сьогодні, 04 липня

Від сьогоднішнього дня банки не будуть штрафувати за прострочений платіж Сьогодні, 04 липня

Шмигаль: у 20-х числах липня можемо отримати наступний транш від ЄС у розмірі 1,2 мільярда євро Сьогодні, 04 липня

РФ взяла паузу для відповіді на спільну позицію України, Франції та Німеччини - ОП Сьогодні, 04 липня

Шмигаль заявив, що кандидатуру голови НБУ назвуть за декілька днів Сьогодні, 04 липня

Київ - Єврокомісії: незалежність НБУ залишається "безумовним пріоритетом"  Вчора, 03 липня

МЗС Туреччини: Туреччина ніколи не визнає незаконну анексію Криму Вчора, 03 липня

Новини 3 липня: звільнення голів НБУ та АМКУ, штрафи за фури Вчора, 03 липня

Зеленський поговорив з прем'єром Італії про Марківа і відновлення польотів Вчора, 03 липня

Смолій - депутатам: Моя відставка це протест і червона лінія Вчора, 03 липня