передплата Українською | In English

№3, лютий 2009

Міжнародні механізми утвердження гендерної рівності у виборних органах влади: висновки для України

Поділитися:

У проблемі забезпечення гендерного балансу у виборних органах влади велику роль відіграє політична культура населення загалом і гендерна культура зокрема. Вона має свої ментальні й історичні традиції, але жодні цінності та норми не залишаються незмінними. Світ змінюється, а отже змінюються і його норми. Процес поділу влади відбувається неоднозначно, адже ХХ століття стало своєрідним гендерним проривом у сфері розвитку політичного лідерства.

Кожна країна сама розробляє власний національний механізм запровадження гендерної рівності. У сучасному світі є декілька принципових підходів  державних, політичних і громадських об’єднань до досягнення гендерного паритету в політиці.

Серед найпоширеніших:

1. Законодавче регулювання.

2. Запровадження інституту омбудсмана.

3. Формування парламентських структур.

4. Діяльність інших об’єднань.

5. Активізація діяльності громадських об’єднань.

Розгляньмо їх детальніше.

1. Спеціалізовані закони з рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Це – найпоширеніший спосіб забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Таким шляхом пішло багато країн. Але запровадження гендерної рівності – процес системний, оскільки ефективні зрушення відбуваються тоді, коли запроваджується ціла низка заходів, механізмів, інститутів у виконавчій, законодавчій владі й у органах місцевого самоврядування. Швеція, Данія, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Канада, Литва, Японія, ФРН, Киргизія, а з 2005 року й Україна, пішли шляхом ухвалення спеціалізованого закону з утвердження гендерної рівності.

У деяких конституціях враховано загальноєвропейську тенденцію до забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. Наприклад, у Конституції Словенії є положення: закон має встановлювати гарантії рівних можливостей жінок і чоловіків у висуванні кандидатур на виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування. Конституційну норму про представництво жінок і чоловіків у всіх органах влади має Бельгія.

У таблиці 1 Скандинавські країни подано окремо. Успішне утвердження тут гендерної рівності зумовлене ставленням усього суспільства до цієї проблеми як до пріоритетної. Поєднання динамічної ринкової економіки й державного регулювання соціальної сфери дозволило створити добру матеріальну базу для поліпшення соціально-економічного становища жінок і чоловіків.

Таблиця 1
Представництво жінок у парламентах країн Європи, 2006 р. [3]

Через крапку з комою:
Представництво жінок в однопалатних парламентах (нижніх палатах двопалатних парламентів), % ;
Представництво жінок у верхніх палатах двопалатних парламентів,  %;
Представництво в обох палатах, %


Скандинавські країни:
40; – ; 40
Країни ОБСЄ (включно із Скандинавськими країнами):
19; 16,3; 18,4
Країни ОБСЄ без Скандинавських країн:
16,9; 16,3; 16,8

Країни Скандинавії – країни з високим рівнем людського потенціалу. Рейтинг ІРЛП (індекс розвитку людського потенціалу) включає в себе критерій політичної участі жінок. Згідно з доповіддю ООН про розвиток людини за 2006 рік Норвегія в згаданому рейтингу посідає 1 місце, Швеція – 5-те, Фінляндія – 11-те.

2. Омбудсман з рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Досвід інших країн засвідчує доцільність запровадження посади омбудсмана з рівних прав і можливостей. За експертною оцінкою вітчизняного дослідника Т. Мельник, посада омбудсмана з рівності статей запроваджується в тих країнах, де приймають цільові закони з гендерної рівності. У такий спосіб порушується не лише проблема гендерного правотворення, а й забезпечення гарантій гендерного законодавства [5]. У країнах, де збереглося патріархальне бачення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, на часі забезпечення правового захисту та контролю за виконанням положень закону через посаду омбудсмана з рівних прав і можливостей.

Таблиця 2
Країни, де запроваджено посаду омбудсмана з рівних прав і можливостей

Назва країни - Рік

Норвегія -1978
Швеція -1980
Фінляндія - 1987
Республіка Литва - 1999
Німеччина - 2001
Словенія - 2002
Боснія і Герцеговина - 2002
Киргизька Республіка - 2003

У Швеції посаду омбудсмана юстиції вперше запроваджено ще 1809 року. І до кінця ХХ століття в країні з’явилися посади 5 омбудсманів: з рівності статей, етнічної рівноправності, прав споживачів, прав дітей, прав неповносправних. Посаду уповноваженого Риксдагу з рівності статей запроваджено з 1980 року. Його обирають раз на 4 роки. Омбудсман щороку звітує перед парламентом про стан юридичної забезпеченості рівних прав і можливостей в країні, про свою роботу з захисту прав жінок і чоловіків. У Норвегії є омбудсман із питань рівності жінок і чоловіків та Апеляційна комісія з рівноправності, які сприяють виконанню вимог відповідного закону, розглядають скарги з питань дискримінації за статтю тощо.

Країни з давніми демократичними традиціями розуміють, що зрушення в сфері гендерних перетворень швидше відбуваються, а норми закону краще працюють за умови існування окремої інституції, а саме апарату омбудсмана з гендерної рівноправності.

Показовим для нас є досвід Литви. З 1 березня 1999 року тут набув чинності закон про рівні можливості жінок і чоловіків, покликаний забезпечити реалізацію закріплених у Конституції гендерних можливостей для всіх. У статті 3 згаданого документа зазначено, що інституції влади й управління відповідно до компетенції зобов’язані:

– забезпечувати закріплення в усіх розроблюваних і прийнятих правових актах рівні права жінок і чоловіків;

– розробляти та здійснювати програми й заходи, спрямовані на зміну суспільної натанови щодо переваги однієї статі над іншою;

– у встановленому законом порядку надавати підтримку програмам громадських організацій, публічних установ, асоціацій і благодійних фондів, котрі сприяють здійсненню рівних можливостей жінок і чоловіків.

Для ефективного виконання цього закону з 20 квітня 1999 року запроваджено службу контролера з рівних можливостей жінок і чоловіків, затверджено положення про цю службу та її регламент. Діяльність служби ґрунтується на принципах законності, неупередженості та справедливості. Кожна фізична й юридична особа має право подати контролеру скаргу про порушення рівних прав. Цей інститут захищає порушені права в судовому порядку або з допомогою адміністративних заходів.

Отже, Литва пішла шляхом створення спеціалізованого інституційного органу з рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, який, по суті, виконує такі само завдання, що й відповідний омбудсман. Цим досвідом могла б скористатися й України. Можливо, тоді врешті-решт запрацював би вітчизняний закон про рівні права та можливості, котрий набрав сили ще 1 січня 2006 року, але досі так і не продемонстрував своєї ефективності. Громадські організації роблять чимало для успішного розв’язання гендерних проблем у нашій державі, але діяльність ця не системна, не завжди кваліфікована. До того ж, не забуваймо, що вони не мають важелів упливу на контроль за виконанням згаданого закону. Створення служби контролера чи омбудсмана з рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні здатне забезпечити поступ в утвердженні гендерної рівності на вітчизняних теренах.

Стаття 9 «Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення рівних прав та можливостей  жінок і чоловіків» Закону «Про рівні права та можливості жінок та чоловіків України» визначає функції вітчизняного омбудсмана, який контролює дотримання прав і свобод людини та громадянина, а також рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; розглядає скарги про дискримінацію за ознаками статі; у щорічній доповіді парламенту висвітлює питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

15 квітня 2008 року ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Зокрема, статтю 13 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [2] доповнено пунктом 13 такого змісту: здійснювати контроль за забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Запровадження інституції омбудсмана з рівних прав і можливостей має змінити на краще ситуацію з захисту громадян та правого контролю. Однак, скажімо, громадська ініціатива щодо створення інституту омбудсмана із захисту прав дітей наразі ні до чого не привела, хоча громадськість і лобіювала це питання. Сьогодні Омбудсман (у його апараті 100 осіб) не здатний упоратися з тією кількістю звернень, які до нього надходять. За результатами офіційного звіту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на кожного працівника апарату цього державного інституту припадає по 6 заяв на день. Це – величезне навантаження. Тому, вважаємо, запровадження в Україні інституції спеціалізованого омбудсмана на часі.

3. Парламентські структури з рівних прав і можливостей. Парламентарії різних країн світу створюють відповідні органи із забезпечення гендерної рівності – комітети, комісії, групи тощо, спрямовані на вироблення законодавства щодо реалізації принципу рівності між жінками й чоловіками в парламенті, в усій системі державних органів і в суспільстві загалом. Депутати, котрі виявляють бажання займатися цією проблемою або за представництвом від фракцій, залучають до роботи у відповідних органах незалежних експертів, громадських лідерів.

Варто навести як приклади парламентських органів із забезпечення гендерної рівності такі:

· Скажімо, в Албанії група жінок-парламентаріїв, створена 1994-го [5, с. 90], визначила своїм завданням захист і забезпечення прав жінок. Після Пекінської конференції 1995 року групу було перетворено на Підкомісію з питань молоді та жінок парламенту Албанії.

· У Бельгії у верхній палаті Федерального парламенту Консультативний комітет з питань рівних можливостей розв’язує завдання забезпечення нагляду й оцінки законодавчих ініціатив і урядової діяльності з погляду рівних можливостей, розробляє заходи щодо включення питань рівності в усі напрями законодавчої й урядової діяльності.

· В Естонії з 1998 року Асоціація жінок-депутаток, до якої увійшли представниці різних політичних партій, виступає спостерігачем за роботою парламенту та сприяє розробці й ухваленню законів.

· В Іспанії працює змішана комісія двох палат парламенту (конгресу й сенату), до якої входять представники різних парламентських груп. Комісія координує питання забезпечення й захисту прав жінок, а також проведення дослідницьких робіт тощо.

· Жіноча група парламенту Литви, що діє з 1997 року, має на меті виявлення законодавчих ініціатив з питань становища жінок, рівних прав і можливостей.

· 1990 року при Національній асамблеї Словенії створено Комісію з проведення політики в інтересах жінок. Після виборів 1996-го на рівні комітету Національної асамблеї розпочала свою діяльність Комісія з питань політики рівних можливостей.

· У Франції парламентські делегації з питань прав жінок і рівних можливостей жінок та чоловіків засновані законом № 99-585 від 12 липня 1999 року в кожній з двох палат парламенту. Вони інформують палати парламенту про результати урядової політики щодо прав жінок і рівних можливостей жінок та чоловіків, а також відстежують застосування законів і складають річний звіт про виконану роботу, який містить практичні рекомендації.

Утворення парламентських структур, котрі опікуються гендерними проблемами, має позитиви. Оскільки і зарубіжний, і вітчизняний досвід свідчить, що незалежно від партійної належності ці утворення лобіюють розв’язання гендерних проблем у парламенті. Навіть неформальне об’єднання, запевняють депутатки місцевих рад, дає хороші результати, коли всі голосують спільно за вирішення проблем охорони здоров’я, освіти, соціального захисту попри партійну належність. 

Досягнення гендерної рівності дає позитивні результати, коли є політична воля політичних лідерів і громадський тиск знизу. Зокрема, австрійський досвід впровадження гендерної рівності засвідчує ретельну й комплексну роботу всіх структур. На урядовому рівні працюють дві міжміністерські робочі групи – з гендерної рівності та гендерного інтегрування. Перша надає пропозиції й поради уряду з усіх питань рівноправного ставлення та просування жінок на державній службі (їхній рівень представництва не задовольняє суспільство). А друга розробляє стратегії та методи для реалізації концепції гендерної рівності в рамках міністерств і на політичному рівні.

У кожному міністерстві щонайменше одна особа призначається як комісар з рівного ставлення. Їхнє завдання – надавати консультації державним службовцям і моніторити всі види гендерної дискримінації, які до них надходять. Саме комісари подають скарги щодо сексуальних домагань та гендерної дискримінації на розгляд до відповідних інституцій і судів. Комісари з рівного ставлення є членами міністерських однойменних комітетів, заснованих з метою моніторингу й подальшого просування жінок на державній службі.

Мартіна Бертольд зауважує, що багато чого досягнуто, але роботи ще досить: адже середній дохід жінок на 30% менший за той, що мають чоловіки, важко знайти жінок в управлінні та на вищих партійних посадах [1].

4. Комітети політичних дій та інші об’єднання із забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у політичній сфері.

Досягненням паритетного представництва в органах влади опікуються комітети політичних дій та кампанії з підтримки жіночого лідерства. Усі гендерні перетворення відбувалися під громадським тиском, спрямованим на обстоювання політичних і виборчих прав жінок. Про задавненість цієї проблеми та складнощі її розв’язання свідчить історія країн світу [4].

Найдавнішим в сучасній історії об’єднань на політичну підтримку жінок є Фонд жіночих кампаній, створений 1974 року у Вашингтоні (округ Колумбія, США). Він допомагав усім жінкам, незалежно від їхньої партійної належності, потрапити до всіх рівнів законодавчої та виконавчої влади [7]. Фонд надавав фінансову підтримку жінкам на найбільш ранніх стадіях виборчої кампанії. Мета згаданого об’єднання – створити національну мережу з прихильників ідеї розвитку жіночого лідерства в країні. За 20 років свого існування Фонд надав фінансову й технічну підтримку понад 1300 жінкам-кандидатам. Іще одна відома організація з фіксованим членством – Список Емілі (EMILI’s LIST), заснована 1985 року в США, направляла фінанси безпосередньо кандидатці, котра зобов’язувалася в разі обрання вирішувати соціальні питання захисту жінок, сім’ї, дітей і всіляко сприяти розвитку жіночого політичного лідерства. Це – ефективний засіб підтримки жінок-кандидаток, які розпочинають політичну кар’єру.

Для України важливий досвід Польщі через територіальну близькість та історичні реалії. Комуністична ідеологія «рівності» сприяла лише високому рівню зайнятості на ринку праці жіночої частини населення. Інші норми й цінності гендерних прав і можливостей не розвивалися. Зміни політичної системи сприяли розвитку гендерної рівності. Польські аналітики Урсула Новаковська та Войцех Станкєвіч стверджують: вивчення проблем, які постали внаслідок економічних і суспільних реформ, змусили владу окреслити стратегію щодо різних соціальних груп, у тому числі і щодо статусу жінок у Польщі [6].

Великий уплив на гендерні зміни Польщі мала гендерна політика Європейського Союзу. Вона передбачає відсутність дискримінації та сприяє  рівним можливостям жінок і чоловіків. Основними принципами законодавчих актів Європейського Союзу є: заборона дискримінації за статевою ознакою; особливі заходи, що сприяють фактичному досягненню рівності між жінками й чоловіками та спрямовані на заборону прямої й опосередкованої дискримінації; призначення компенсації та санкцій за порушені права; запровадження відповідних інституційних механізмів захисту – омбудсмана й колегіальних органів установлених прав, уповноважених здійснювати контроль над виконанням установлених вимог і розглядати справи про порушені права.

Основні принципи гендерної рівності закладені в Конституції Республіки Польща 2003 року. Стаття 32 проголошує рівні права жінок і чоловіків та недопущення дискримінації в політичній, суспільній або економічній сферах. Стаття 33 стверджує, що жінка й чоловік у Республіці Польща має рівні права в житті сімейному, політичному, суспільному та господарському. А першим кроком на шляху запровадження гендерної рівності в країні став проект закону про рівний статус жінок і чоловіків від 19 липня 2002 року, поданий на розгляд Сейму. Він передбачав:

· Розподіл обов’язків, пов’язаних із наданням обом статям права участі в політичному житті, між політичними владами різних рівнів.

· Принципи, яких не знало раніше польське законодавство, передусім, паритетної демократії щодо майнових прав жінки та чоловіка як подружжя.

· Право рівного доступу до навчання, а також верифікації підручників і шкільних посібників на їхню відповідність критеріям рівності статей.

· Засади рівного доступу до професійної праці, що полягають у рівності шансів під час прийняття на роботу, однаковій винагороді за однакову працю, однакових умовах праці, рівних шансах при підвищенні кваліфікації та недопущенні дискримінації.

· Рівність прав і обов’язків батьківства [6].

У Польщі дедалі частіше на політичних посадах з’являються жінки. На виборах мера (президента) Варшави перемогу в листопаді 2006 року здобула Ханна Гронкевич-Вальц, кандидат від партії «Платформа обивательська». Вона стала першою жінкою, котра посіла таку високу посаду в Польщі [8]. Розвиток гендерної рівності у Польщі посилюватиметься внаслідок того, що гендерна політика в Європейському Союзі є пріоритетною. Що демократичнішою стає країна, то краще розвивається гендерна рівність. І навпаки: що ліпше долаються гендерні проблеми, то демократичнішою стає країна.

5. Громадські об’єднання як суб’єкти гендерних перетворень.

У розвитку громадського гендерного руху України спостерігаємо дві тенденції. З одного боку, громадські об’єднання впливають на розвиток гендерної рівності в кожній країні. З другого, якщо держава намагається долати гендерні проблеми, то громадські структури підключаються до цього процесу, показують хороші результати та створюють цілу низку механізмів з реалізації політики рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Утвердження гендерної рівності в суспільстві наштовхується на безліч стереотипів: «Вірна берегиня домашнього вогнища – це і є ідеальна жінка», «Призначення жінки – сім’я, діти, дім», «Призначення чоловіка – кар’єра». Ці тези можна почути досить часто. Подолання стереотипів і просвітницька робота й надалі залишаються важливими складовими гендерних перетворень у сучасному суспільстві.

У розвитку гендерної рівності необхідно чітко розуміти, що всі перетворення та програми містять гендерний аспект. Якщо ми змінюємо статус і роль однієї соціальної групи, змінюється роль і статус іншої. Вивільнення жінок від домашньої роботи, розподіл сімейних обов’язків, усвідомлення того, що політика – це сфера, яка стосується кожного, змінить статус жінок у суспільстві. З іншого боку, розвиток батьківської відповідальності у вихованні дітей, сприйняття жінки як рівного партнера в усіх видах діяльності змінять самих чоловіків. Просвітницька робота, надання практичної допомоги, проведення інформаційних кампаній – одні з основних видів діяльності громадських об’єднань.

Таким чином, міжнародний досвід дає такі позитивні практики утвердження гендерної рівності:

1) Прийняття спеціалізованих  законів з утвердження гендерної рівності.

2) Внесення змін із запровадження рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до вже існуючих конституції та законів.

3) Запровадження спеціалізованої інституції омбудсмана з рівних прав і можливостей.

4) Створення парламентських структур (груп, комітетів, комісій) з рівних прав і можливостей. Важливою є інформативна політика парламенту з популяризації гендерної рівності в суспільстві.

5) Запровадження фондів, організацій та їхніх мереж, діяльність котрих спрямована на досягнення гендерного паритету в політиці.

 

Джерела

1. Бертольд М. Гендерна політика і гендерна рівність в Австрії // Матеріали круглого столу «Австрія–Україна: гендерна рівність», 17 березня 2007 року. – Київ: Австрійський культурний форум. – 6 с.

2. Вибори у Європейському Союзі. – К, 2007. – Розділ 4. – С. 3.

3. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – ст. 99.

4. Добржанська І. Гендерні стратегії в політиці: витоки європейської специфіки // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Вип. 325–326. –Чернівці: Рута, 2007. – С. 48–53.

5. Мельник Т. Міжнародний досвід гендерних перетворень. – К: Логос, 2004. – 320 с. – С. 117.

6. Станкєвіч В. Правовий статус жінок у Польщі у світлі Європейського Союзу // Центральноєвропейські політичні студії . – 2006. – № 1. – С. 117–118.

7. Чикалова И. Партии и власть в США и Великобритании: Гендерная политика в 1970–1990 гг. – Минск: Тесей, 2000. – 288 с.

8. www.ForUm, Lenta.ru/27/11/2006

Автор: Оксана ЯРОШ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Уруський: Штат Мінстратегпрому укомплектований більш ніж на 30% Вчора, 26 лютого

Байден до 7-ї річниці окупації Криму: США разом з Україною протистоятимуть агресії РФ Вчора, 26 лютого

Україна очікує на гроші МВФ до літа – Милованов Вчора, 26 лютого

Новини 25 лютого: підозра Рудьковському, падіння капітальних інвестицій, держборг Вчора, 26 лютого

Зеленський призначив ексміністра фінансів Маркарову послом України у США 25 лютого

ЄС на рік продовжив санкції проти Білорусі 25 лютого

Вітренко про Міненерго: З точки зору здорового глузду все ж повинен бути повноцінний міністр 25 лютого

Рудьковський, коли був нардепом від ПР, організував викрадення бізнес-партнера 25 лютого

Посли ЄС затвердили санкції за Навального проти керівників чоитрьох силових відомств РФ 24 лютого

Словаччина юридично зобов'язалася підтримувати вступ України в НАТО 24 лютого