передплата Українською | In English

№3, лютий 2009

Особливості процесу формування парламентських коаліцій

Поділитися:

Термін «коаліція» латинського походження (coalitio означає об’єднання, союз). Один із найпопулярніших англійських словників «Webster’s New World College Dictionary» визначає коаліцію як союз фракцій, націй та ін., створений з певною метою, подібно до того, як об’єднуються політичні партії за часів національної небезпеки [7]. Хоча політичні словники тлумачать термін «коаліція» у декількох сенсах: по-перше, як політичний і військовий союз двох або більше держав проти спільного супротивника; по-друге, як угоду, укладену партіями або громадськими діячами для координації зусиль [3]. Соціологи використовують загальніше визначення коаліції як сукупності двох або більше індивідів, соціальних груп чи організацій, що об’єдналися для досягнення спільної мети.

Існує також визначення, яке використовував А. Раппопорт: «Коаліція – це угода двох або більше акторів, що ухвалили рішення кооперуватися між собою з метою максимізації власного прибутку» [5, с. 52].

Під коаліцією розуміють двох або більше акторів, які домовилися координувати свої дії. Ці дії передбачають створення коаліції, її функціонування або підтримку. Отже, завдяки об’єднанню зусиль вони дістають можливість мати більший виграш, аніж якби діяли поодинці. Інакше кажучи, до процесу створення коаліції її учасники підходять із суто раціональних міркувань. Власне, якщо говорити про соціологічне значення цього постулату, то процес створення коаліції можна  розглянути  в термінах концепції раціональної дії.

Отже, можна говорити, що коаліція – це така соціальна група, яка свідомо створюється  на якийсь період для досягнення певної мети. Як будь-яка соціальна група, коаліція у своєму розвитку проходить три основні стадії:

– «народження». Охоплює коаліційні перемовини й закінчується укладанням коаліційної угоди або пакту;

– «існування». Починається з підписання коаліційної угоди;

– «розпад». Настає, коли мети, заради якої об’єднувалися, досягнуто або подальше існування коаліції стає безглуздим.

У межах цієї статті під стабільною політичною коаліцією розуміють таку  парламентську коаліцію, яка проіснувала відведений для неї учасниками термін та досягла поставленої мети.

Привертає увагу праця Ньюмана й Моргенштейна «Теорія ігрової та економічної поведінки», присвячена процесу створення коаліції. Автори виходили з того, що політичні партії керуються суто прагматичними мотивами. Вони стверджують, що головна мета політичної боротьби – виграш у вигляді ключових міністерських постів у сформованому уряді. Та водночас зазначають, що, маючи справу зі стратегічними взаємодіями учасників, варто чекати на формування мінімальних виграшних коаліцій. Найменша виграшна коаліція – це та, яка втрачає свій «виграшний статус», якщо її покидає бодай один учасник.

Надалі цю теорію розвинув у  своїх дослідженнях
У. Райкер. У книжці «Теорія політичних коаліцій» він стверджує, що мінімальні виграшні коаліції створюються з прагнення отримати якомога більше в загальному виграші. Райкер вважає, що політичні партії й індивіди намагаються створювати коаліції найменшої загальної ваги. Проте він визнавав, що не завжди є можливість для формування мінімальних виграшних коаліцій. Так, дослідник зазначає, що є принаймні 4 основні передумови для створення будь-якої коаліції [6, с. 16 ]:

1. Наявність щонайменше двох учасників або груп учасників.

2. «Гра з нульовою сумою». Всі коаліційні ігри – це ігри з нульовою сумою, тобто такі, де сума виграшів та програшів учасників дорівнює нулю. Отже, можна говорити, що учасники гри взагалі вважають за краще діяти самостійно, проте ризик програшу й бажання виграти примушують їх формувати коаліцію.

3. Інформативність. Означає, що у гравців має бути уявлення про дії інших гравців. 

4. Раціональність. Може бути виражена постулатом: «Суб’єкт ніколи не вибере альтернативи Х, якщо водночас є альтернатива У, яка, на його погляд, привабливіша, аніж Х» [4, с. 10].

Якщо всі ці умови виконані, то можна казати про початок коаліційних переговорів. Проте виконання умов ще не гарантує результату у вигляді стабільної політичної коаліції. Але є низка чинників, що впливають на цей процес.

Об’єднаємо їх у 3 основні групи:

1) чинники соціально-політичного середовища (контексту) – невизначеність трансформаційного процесу; електоральний розкол; система соціального капіталу та довіри; чинна нормативна база;

2) чинники коаліції, що характеризують учасників – розмір учасників коаліції; розмір майбутньої коаліції; система довіри між учасниками коаліції; наявність партії медіатора; характеристика попередніх взаємовідносин між учасниками; ідеологічна близькість учасників;

3) чинники коаліційного переговорного процесу – тривалість переговорів; хід переговорного процесу; характеристики коаліційної угоди.

Розглядаючи дію цих чинників на процес формування коаліції, проаналізуємо особливості формування  парламентських коаліцій системніше.

Українське суспільство з 1990-х років перебуває в процесі  трансформації, тобто в ситуації майже тотальної невизначеності суспільних процесів, правил  і структур. Намагаючись вижити в цьому суспільному хаосі, політики шукають такі способи й методи використання своїх ресурсів, які допоможуть їм утримати владу. З часом найуспішніші дії проходять процес інституалізації. У такий спосіб вимальовується новий образ українського суспільства.

Слід навести декілька характерних особливостей трансформаційного процесу українського суспільства.
С. Катаєв виокремлює такі. [1, с. 57–61]:

1) мінливість стає чинником стійкості, перетворюючись на фундаментальну характеристику суспільства;

2) вважається, що джерело змін завжди ззовні, а не всередині. Ця характерна особливість української трансформації своєрідно проявляється в політичному полі. Так, в українській політиці стають актуальними питання геополітики, і всі політичні уподобання поділяються  на три основні групи, які можна умовно позначити так: «Росія», «Європа», «Америка»;

3) трансформація суспільства – це трансформація соціальних норм. Показово, що з часу ухвалення Конституції 1996 року кожна політична партія намагається переглянути низку її норм, і це зрештою було реалізовано в політичній реформі 2004 року, проте сам процес на цьому не закінчився. Багато партій і нині пропонують власні проекти  наступної конституційної реформи;

4) основою для суспільної інтеграції є суспільна криза або яке-небудь соціальне лихо. Згідно з цією особливістю джерелом національної ідеї у період трансформаційних перетворень є подолання кризи або катастрофи національного масштабу. Тому і створення коаліцій в українському парламенті здебільшого супроводжується антикризовою риторикою.

Чинник електорального розколу чітко простежується за результатами виборів починаючи з 2002 року. Власне це свідчить про те, що в нас немає партій, які електорат однаково підтримує  в усіх регіонах. Так, Партія регіонів популярна на Сході та Південному Сході, блок Юлії Тимошенко – в Центрі й на Заході України.

Ще одна особливість українського суспільства – специфічна система соціального капіталу. Її характерною рисою є органічний сплав традиційних і номенклатурних елементів. Це пояснюється тим, що більшість представників нашої політичної еліти вийшли з радянського номенклатурного середовища, залишаючись і представниками українського села. За підрахунками соціологів Центру імені Разумкова, серед осіб, яких протягом 1991–2003 років було призначено на найвпливовіші посади в системі влади (прем’єр, віце-прем’єр, секретар Ради національної безпеки і оборони, голова адміністрації Президента), вихідці з партійної, господарської, комсомольської номенклатури радянських часів становлять 73%; серед осіб, які з 1995 року обіймали посади голів обласних державних адміністрацій, – майже 80%. Також, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, 52% і 46% керівного складу місцевих і центральних органів влади України перебували на державній службі ще за радянських часів. Майже 87% їх походять із сільської місцевості або невеликих міст, що за способом життя мало відрізняються від сіл.

Державні посади обіймали й обіймають зазвичай «свої люди», тобто пов’язані між собою клієнт-патрональними відносинами. Так, більша ймовірність потрапити до групи «своїх людей» у вихідців з одного регіону, міста, села, друзів по інституту або армії, людей, пов’язаних родинними взаєминами. Учасники коаліційної взаємодії вважають за краще призначати на ключові пости так званих своїх людей, а не «фахівців». Оскільки діяльність перших передбачуваніша.

Наступним чинником, який впливає на процес формування парламентських коаліцій у Верховній Раді є чинна законодавчо-нормативна база. Переважна більшість експертів указують на «недосконалість процедур формування парламентської коаліції та принципів функціонування депутатських фракцій» [2, с. 26].  Варто також  зазначити, що самі положення Конституції щодо коаліції є фрагментарними. Згідно зі ст. 83 Конституції, «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді... вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а також... щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів». Але вже у ст. 114 чітко написано, що «... інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням Прем’єр-міністра». Відповідно  відсутність або наявність коаліції не є обов’язковими під час голосування за склад уряду. Отже, із самого початку закладається ситуація, коли за уряд може голосувати ситуаційна більшість. Зокрема, відсутність у Конституції положень про права, обов’язки й відповідальність коаліції депутатських фракцій і груп значно ускладнює реалізацію реформування країни у напрямі парламентської республіки, оскільки  уможливлює вільне тлумачення законодавчих норм. Одночасно істотною хибою є відсутність визначення підстав для припинення повноважень народного депутата у разі виходу останнього із фракції, через що деякі парламентарії ігнорують партійні позиції під час формування коаліції.

Проаналізувавши основні соціально-політичні чинники процесу формування парламентських коаліцій, звернімося до суб’єктів коаліційного процесу.

Отже, з 2002 по 2007 рік було організовано три парламентські кампанії. Хоч як дивно, але можна говорити про певну стабільність електоральних уподобань українців, оскільки впродовж цього періоду чотири основні гравці постійно представлені в парламенті. Так, уже традиційними переможцями є БЮТ, підтримка якого зростає, НС НУ, ПР (що виросла з невеликої депутатської групи у складі блоку «За Єдину Україну»), КПУ.

Жодна зі створених коаліцій не мала конституційної більшості голосів. Водночас середня тривалість існування коаліції дорівнює приблизно календарному року. Це свідчить про те, що жодна коаліція не проіснувала той  термін, на який її створювали. Згідно з визначенням стабільної політичної коаліції, наведеним на початку статті, всі вони були нестабільними.

Відсутність єдиних для всіх «правил гри» (тобто певної системи неформальних зобов’язань, гарантій і правил взаємодії між основними політичними гравцями) призводить до того, що на даному етапі немає передумов для формування широких коаліцій, хоча до таких спроб постійно вдаються майже всі політичні гравці.

Під час коаліційних перемовин лунають різкі публічні висловлювання з боку представників різних політичних сил. Проте не всі домовленості стають надбанням громадськості.  Характерною рисою української політики є те, що період коаліційних переговорів оголошується часом парламентської або національної кризи.

Так, варто відзначити довготривалість самого переговорного процесу. Від оголошення результатів виборів до укладення коаліційної угоди минає від одного до трьох місяців. Водночас ніхто з політичних гравців не йде на вибори з уже готовими неформальними домовленостями. Оскільки політичні партії мають можливість реалізувати політику тільки через «своїх людей», призначених на ключові пости в уряді, «посадове» питання під час переговорів стає центральним.

Окремо варто сказати про риси самих коаліційних угод. Учасники коаліції, приміром, прагнуть закріпити в угоді ставлення майбутньої коаліції до найбільш спірних питань. Аналіз текстів коаліційних угод свідчить, що дуже мало уваги приділяється внутрішньокоаліційним процедурам.

Отже, на підставі проведеного аналізу можна зазначити, що  формування коаліції є досить складним соціальним процесом, у якому проявляються характеристики і самого українського суспільства, і основних політичних гравців, а також певної політичної ситуації (характеристики переговорного процесу). Безперечно, дослідження такого процесу не вичерпується цією статтею і є предметом для наступних соціологічних досліджень. Адже без розуміння особливостей процесу формування парламентських коаліцій ми не зможемо розв’язати проблему консолідації політичної еліти загалом.

Джерела

1. Катаєв С. Л. Сучасне українське суспільство: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 200 с.

2. Конституційна реформа в Україні: перебіг, стан і перспективи (Аналітична доповідь) // Національна безпека і оборона. – 2007. – № 1.

3. Ольшанский Д. В. Политико-психологический словарь. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 576 с.

4. Швери Р. Теория рационального выбора: универсальное средство или экономический империализм? // Вопросы экономики. – 1997. – № 7.

5. Rappoport A. N-Person Game Theory: Concepts and Applications / Dover Publications Inc.; Dover Ed edition, 2003. – 332 p.

6. Riker. W. H. The theory of political coalitions. – New Haven, CT/London: Yale University Press, 1962. – 300 р.

7. Webster’s New World  College Dictionary / By Editor-In-Chief: Michael E. Agnes/  Wiley Publishing, Inc., 2002. – 1744 p.

Автор: Тетяна ГОНЧАРОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Росія не постачає ті обсяги газу, які потрібні Європі зараз — Зеркаль Вчора, 13 червня

Новини вихідних: Магістральні газопроводи без наглядової ради, південнокорейська компанія планує будівництво заводу в Україні Вчора, 13 червня

Україна готова говорити про компенсації через "Північний потік-2" - Кулеба Вчора, 13 червня

Зеленський підписав закон, яким змінюються правила кредитування для мешканців зони АТО/ООС Вчора, 13 червня

Зеленський створив делегацію для переговорів з ЄС щодо скасування ввізного мита 12 червня

У Зеленського спростовують "теорію змови" про велику угоду США та РФ 11 червня

Офіс президента: Україна зробила все необхідне для отримання ПДЧ в НАТО 11 червня

ЄБРР надасть кредит українському газовому трейдеру 11 червня

Посли G7 похвалили уряд через зміни у ПриватБанку 10 червня

Посол ЄС розкритикував дії України на ринку електроенергії 10 червня