Господарський кодекс України: реальність чи видимість?

Недостатній рівень правового регулювання економіки в Україні – загальновідомий факт, на який не раз звертали увагу вітчизняні та зарубіжні фахівці. Через це одним із пріоритетів у законотворчості була й залишається послідовна систематизація економічного законодавства.

Свого часу, представляючи в парламенті Програму дій уряду, тодішній Прем'єр-міністр України В. А. Ющенко заявляв, зокрема, про необхідність прискорити прийняття Господарського кодексу України. Як відомо, 16 січня 2003 року були одночасно прийняті два кодекси – Цивільний і Господарський, що стали вагомим внеском у систематизацію національного законодавства. Обидва кодекси введені в дію з 1 січня 2004 року, і надалі Господарський кодекс становить необхідну ланку, важливу складову утвердження суспільного господарського порядку в Україні, реального правопорядку у сфері господарювання.

Тому досить дивними видаються останні рекомендації деяких західних "експертів" Президентові України В. А. Ющенку "скасувати Господарський кодекс України", що містяться, зокрема, в пропозиціях учасників "круглого столу" Всесвітнього економічного форуму в Києві 16-17 червня 2005 року.

Не менш дивні й настійливі ініціативи окремих суб'єктів переглянути Господарський кодекс, внести до нього нічим не виправдані зміни, зрештою, прийняти "Економічний кодекс". Водночас намітилася негативна тенденція ігнорувати положення Господарського кодексу України, якого "не помічають" під час прийняття нових законів, формування державного бюджету, розроблення програми діяльності уряду, зводячи дію чинного кодексу до видимості.

Навіщо окуляри сліпому?

Складається враження, що існування в національній правовій системі Господарського кодексу України не задовольняє деяких суб'єктів за кордоном й окремих представників влади, а також певних вітчизняних "фахівців".

Зокрема, формулюючи рекомендації В. Ющенкові та майбутнім керівникам України, "гурт економістів", який називає себе "Блакитна стрічка", пропонує, зокрема, "для вирішення конфлікту між двома протилежними моделями економічного законодавства… скасувати Господарський кодекс та розвивати націлений на ринкові відносини Цивільний кодекс".

Не наголошуватимемо на тому, що такою "рекомендацією" її автори ставлять у незручне становище Президента України В. Ющенка, котрий свого часу як глава уряду закликав парламентаріїв прискорити прийняття Господарського кодексу, а тепер мусить його ж "скасовувати". Значно важливіше дізнатися, як автори уявляють собі "скасування" кодексу?

Навіть юристові-початківцю відомо, що чинний закон не можна скасувати, його можна лише визнати таким, що втратив чинність. Звичайно втрата законом чинності пов'язується або з прийняттям нового закону (чи закону в новій редакції), який має регулювати ці відносини замість існуючого закону, або з відсутністю потреби у правовому регулюванні цих відносин через їх припинення чи з міркувань політичної доцільності. А згадана група економістів, очевидно, вважає ці юридично-технічні тонкощі зайвими, пропонуючи просто "розвивати націлений на ринкові відносини Цивільний кодекс". При цьому зовсім не враховується, що кожний закон, у тому числі кодекс, повинен мати свій предмет регулювання, який не вимірюється "націленістю на ринкові відносини". Адже трудові відносини в Україні також мають ринковий характер, проте нікому не спаде на думку об'єднати Цивільний кодекс із Трудовим, відмовившись від послуг останнього. Те саме стосується земельних відносин і Земельного кодексу тощо.

Насправді "рекомендація" згаданого "гурту економістів" випливає з надуманої тези про "конфлікт між двома протилежними моделями економічного законодавства", який нібито треба "вирішити". У цій тезі нема й натяку на істину. По-перше, в Україні реально існує тільки одна "модель" економічного законодавства, яке складається з багатьох актів законодавства: законів, указів, декретів і постанов уряду тощо. Кодекси – Цивільний і Господарський – лише певною мірою частково впорядковують, систематизують економічне законодавство, причому кожний у своїй сфері: Цивільний – у сфері цивільних відносин, Господарський – у сфері господарських відносин (звідси й відповідні назви кодексів). Однак, наголосимо на цьому, слід чітко розрізняти предмет законодавчого регулювання та предмет кодифікації. Якщо перший становлять відповідні суспільні відносини, то другим є певний законодавчий матеріал, акти законодавства. Суспільні відносини стають предметом регулювання кодексу не безпосередньо, а через трансформацію їх первинного недосконалого законодавчого регулювання як предмет вторинного, систематизованого законодавчого регулювання ("Віче", 2000, №5, с. 22).

По-друге, так звані "ринкові відносини" також не є чимось однорідним. У суспільстві немає "ринку взагалі"; єдиний ринок становлять особливі ринки товарів, послуг, ресурсів, землі, нерухомості. Зокрема, ринок ресурсів складається з ринку праці, фінансового ринку та ринку матеріальних і енергетичних ресурсів. Своєю чергою фінансовий ринок включає фондовий ринок, ринок позичкових капіталів, валютний ринок тощо. Не помічати особливостей окремих секторів розвинутого ринку в правовому регулюванні, зводити всі ринкові відносини до абстрактних "цивільних майнових відносин" – значить, ігнорувати дійсну економічну природу цих відносин, а отже, неадекватно регулювати їх законом ("Віче", 2000, № 5, с. 30–32).

Не усвідомлюючи призначення кодексів у правовому регулюванні економічних відносин, не помічаючи системного характеру законодавства, автори пропозицій "скасувати" Господарський кодекс і "доручити" виконання його функцій Цивільному кодексу мимоволі уподібнюються до відомого персонажа байки, який не знав, що робити з окулярами. Для того, щоб не роздратовано відкидати незрозумілу річ, а досягти розуміння того, що Господарський кодекс – це "інструмент прозорої економічної політики держави", який "забезпечив спадкоємність економічного законодавства України", вніс позитивні новели в це законодавство; щоби побачити, що дія Кодексу не спричинила обіцяних його противниками негативних результатів для економіки та права від часу набуття ним чинності, – для цього треба передусім уважно ознайомитися з текстом Господарського кодексу, неупереджено проаналізувати судову та господарську практику останнього часу, як це зроблено у статтях О. Подцерковного ("Юридичний вісник України", 2005 р, № 10, с. 8–9) та В. Мамутова ("Закон і бізнес", 12–18 березня 2005 р.).

А залишаючись "сліпим" апологетом так званого "ринкового фундаменталізму", марно розраховувати відшукати істину там, де її немає. Жодні окуляри не допоможуть…

Законодавчі "дірки": добро чи зло?

Нормальним явищем для нормального суспільства є прагнення законодавців упорядковувати недосконале законодавство, заповнювати прогалини в правовому регулюванні, латати в ньому, образно кажучи, "дірки". Проте з появою Господарського кодексу в правовій системі України його противники ніби вирішили довести протилежне, торпедуючи парламент законодавчими ініціативами, спрямованими на руйнування цілісного тексту цього документа.

Характерний приклад наводять О. Ашурков і Д. Дергунов у публікації в газеті "Закон і бізнес" (див. ЗіБ, №22 за 28.05–3.06 2005 р.). Ідеться, зокрема, про правове регулювання діяльності філіалів підприємств. Автори зазначають, що філіали та відокремлені підрозділи юридичних осіб – давно існуючі агенти господарської діяльності, які згадуються в численних законодавчих актах, досліджуються в економічній та юридичній літературі, є важливим елементом економічної системи, особливо банківської. Однак досить чіткого й однозначного визначення їх юридичної природи в законодавстві не було, і цю прогалину певною мірою усунуто після прийняття Господарського кодексу України.

Проте 4 лютого 2005 року парламент приймає Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким змінює редакцію статті 55 Господарського кодексу щодо філіалів, виключаючи їх із числа суб'єктів господарювання, і пропонує "неоднозначні формулювання з відкритими питаннями" (за словами авторів). Вказавши на цілу низку проблем юридичного характеру, які виникають у зв'язку з цими змінами, автори публікації запитують: чи потрібно було завантажувати Верховну Раду роботою заради того, щоб замінити просте формулювання складним?

При цьому характерним є те, що автори, ініціюючи цей законопроект, порушили вимоги чинного закону щодо його форми. З абстрактної назви законопроекту важко зрозуміти, про які саме зміни й до яких законів ідеться. Як вважають автори статті, "до цього, можливо, і прагнули автори чи ініціатори законопроекту. Чи приховується за цим прагнення використовувати створені в законодавстві "діри" для побудови якихось нових хитромудрих схем – покаже майбутнє. А аналіз у першому наближенні переконує, що нічого корисного для економіки і правозастосовної діяльності розглянуті поправки до кількох статей ГК не дадуть. Та й у техніко-юридичному плані такий підхід до "вдосконалення" законодавства сприяє не підвищенню рівня кодифікації, а навпаки – спрямований на декодифікацію, яка є шкідливою вже сама по собі", слушно пишуть автори публікації.

До цього можна хіба що додати слова академіка В. Мамутова: "Противників ГК не влаштовує в ньому саме те, що влаштовує суспільство, захищає суб'єктів господарської діяльності" (див. статтю В. Мамутова у газеті "Закон і бізнес" за 12–18 березня 2005 р.). Ті 17 зауважень, які були подані Міністерством юстиції України незабаром після прийняття Господарського кодексу і знайшли відображення у законопроекті, внесеному Кабінетом Міністрів наприкінці 2003 року, не є суттєвими. Серед них автор називає таке: замість фрази "цей кодекс набуває чинності" написати "цей закон набуває чинності". Фактично і законопроект Мін’юсту спрямований більше на декодифікацію, ніж на покращення змісту Господарського кодексу.

Відзначаючи, що, як і будь-який сучасний закон, ГК України не позбавлений недоліків, які мають бути виправлені, уже згаданий нами О. Подцерковний вважає, що "більшість недоліків ГК є насамперед результатом неузгодженої позиції правознавців при прийнятті ЦК і ГК України. На жаль, негативні фактори цього протистояння, перш за все перепони з боку супротивників систематизації господарського законодавства, заважають утворенню досконалого та ефективного кодифікаційного акта у сфері господарювання". На жаль, причини цього не лише у відвертих противниках існування в Україні Господарського кодексу.

Нове чи забуте старе?

Спробами декодифікації економічного законодавства акції противників Господарського кодексу, однак, не обмежуються. Поряд із рекомендаціями щодо його "скасування" та законодавчими ініціативами "обрізання" виникають численні пропозиції протилежного характеру, що є породженням своєрідної "кодексоманії". Якщо одні реформатори вважають за можливе обійтися в кодифікації сфери господарсько-правових актів самим лише Цивільним кодексом, "включивши" до нього частину положень Господарського кодексу (як заявив нещодавно у виступі на одній із наукових конференцій міністр юстиції Р. Зварич), то інші реформатори пропонують парламентові ухвалити, поряд із чинними, ще й нові кодекси у сфері економічного законодавства.

Зокрема, в Рекомендаціях парламентських слухань 18 травня 2005 року. "Законодавче забезпечення сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи" Верховній Раді України рекомендовано "забезпечити системне вдосконалення законодавства з питань економічної політики держави, в тому числі підготувати та розглянути… концепцію Економічного кодексу України" ("Економіст", 2005. – № 5. – С.41). Серед пропозицій до законодавчого забезпечення економічної політики можна знайти й таку як розробка проекту "Конкуренційного процесуального" кодексу України, який "удосконалює і кодифікує процесуальні норми про захист економічної конкуренції".

У виступі на парламентських слуханнях Перший віце-прем'єр-міністр України А. Кінах наголошував на необхідності законодавчого забезпечення основних засад економічного і соціального розвитку держави, прийняття низки законодавчих актів, що регламентують стратегічні питання діяльності уряду, в тому числі конкретизують правове визначення програми його діяльності тощо, пов'язуючи ці проблеми з конституційною реформою. У виступах народних депутатів України, інших учасників слухань наголошувалося на відсутності системного підходу до формування економічної політики, на відсутності економічного прогнозування тощо.

Але при цьому жодний з учасників слухань не згадав, що у чинному Господарському кодексі України є стаття 9 "Форми реалізації державою економічної політики". У цій статті не лише законодавчо закріплено обов'язок держави здійснювати довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну та соціальну політику, не лише юридично визначено ці поняття, а й встановлено, що "правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного й соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах". У статті 10 Господарського кодексу юридично визначено основні напрями економічної політики держави, а стаття 11 Кодексу регулює питання прогнозування та планування економічного і соціального розвитку. До цих статей науковці-господарники розробили відповідні науково-практичні коментарі (Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: – Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.).

Проблема визначення основ регулювання відносин у сфері господарювання, закріплених у різних статтях Конституції України, на думку доктора юридичних наук Ю. Бисаги, успішно вирішена законодавцем у Господарському кодексі України, стаття 5 якого в концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економічній системі України ("Право". – Наук. вісник Ужгородського національного університету, 2004, №3. – С. 33).

Можливо, витоки проблем законодавчого забезпечення економіки варто шукати не у відсутності законів, а у ставленні до них чиновників та парламентаріїв?.. Чи не доцільніше було б зменшити кількість "нових" ініціатив, реформаторських прожектів і звернутися до конструктивної критики того, що уже вироблено науковою думкою та законодавцем у сфері правового регулювання економіки? А заодно почати нарешті виконувати закони усім без винятку, починаючи з глави держави та парламенту і закінчуючи кожним окремим громадянином та юридичною особою. Бо лише у практичному застосуванні закону, зокрема, і Господарського кодексу, виявляються його переваги та недоліки, його реальна вагомість у правовій системі України.

Стратити не можна, помилувати?..

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що несприйняття Господарського кодексу в парламентських та урядових кабінетах деякими посадовцями високого рівня аж ніяк не заважає їм використовувати ті чи інші положення Кодексу в разі потреби, наприклад, заперечуючи окремі незручні для них законопроекти тощо. Проте набагато частіше має місце ухвалення законів без урахування вимог Кодексу, інколи зайвих з точки зору його існування.

Однак таке нігілістське ставлення чиновників до цього важливого кодифікаційного акта аж ніяк не означає штучного характеру його існування у вітчизняній правовій системі. Адже не можна уявити правове регулювання економіки без ключових законів про підприємництво, про підприємство та інших, більшість принципових положень яких містяться в Господарському кодексі України. Зрозуміло, що реальна економіка не може обходитися без застосування цих положень, концентрованим свідченням цього є судова практика господарських судів. Для господарського судочинства існування Господарського кодексу, як нам відомо, не створює значних проблем, якими перед його ухваленням лякали публіку деякі "провидці".

Тут не місце аналізувати судову практику в господарських справах. Ми звернемо увагу на дещо інший, а саме – конституційний аспект дії Господарського кодексу. Як відомо, 11 листопада 2004 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі про захист права власності організацій споживчої кооперації щодо офіційного тлумачення окремих положень закону про споживчу кооперацію та про кооперацію. В цьому рішенні Конституційний Суд неодноразово посилається на відповідні положення Господарського кодексу України, зокрема, щодо визначення споживчої кооперації (ч. 1 ст. 111 ГК), здійснення права власності щодо її майна (ч. 5 ст. 111 ГК).

В іншому рішенні (у справі про права акціонерів ЗАТ) від 11 травня 2005 року щодо офіційного тлумачення положень законів "Про господарські товариства" та "Про власність" Конституційний Суд України роз'яснив, що положення п. 1, абз. 1 п. 5 ст. 4 Закону "Про власність" у контексті ч. 1, ч. 7 ст. 41 Конституції України треба розуміти "у системному зв'язку з частиною 3 статті 81 Господарського кодексу України".

Отже, Конституційний Суд України, по-перше, визнав факт дії Господарського кодексу України в національній правовій системі; по-друге, визнав не просто конституційність цього акта, а й системний характер зв'язку положень ГК з принциповими положеннями Конституції України; по-третє, надав офіційне тлумачення положень чинного закону "Про власність" щодо права власності акціонера ЗАТ, виходячи з дії відповідних положень Господарського кодексу, встановивши, що це тлумачення є обов'язковим до виконання на території України й остаточним. Отже, орган конституційної юрисдикції авторитетом своїх рішень констатував реальність дії Господарського кодексу України як органічної складової системи законодавства України.

Політичні, економічні та правові реалії України потребують реального й повноцінного врахування та застосування Господарського кодексу в законодавчій, адміністративній та правоохоронній діяльності. А створюючи лише видимість існування цього важливого кодифікаційного акта, марно розраховувати на покращення правового регулювання вітчизняної економіки.

Автори: Олексій ЮЩИК, Віра ІЛЬЮЧЕНКО