Нові ідеї для нової України

«Сова Мінерви літає в сутінках», — писав Фрідріх Геґель. Сьогодні, очевидно, настали в нашому світогляді саме ті сутінки, коли Мінерві — богині філософії (мудрості) час уже вилетіти й освітити нам шлях до прогресу. Саме спробі розбудити цю «сову Мінерви» присвячено книжку Олександра Костенка, що має промовисту назву «Культура і закон — у протидії злу».

Те, що наразі відбувається у світі, пише автор, викликає запитання: це свідчення прогресу чи регресу сучасної цивілізації? А найдраматичніше, що з кожним днем дедалі важче розрізняти добро і зло, істину і неістину, красу і некрасу, справедливість і несправедливість, героїзм і злочин. Одностатеві шлюби прирівнюють до шлюбів між чоловіком і жінкою. Політичне шахрайство цинічно називають безневинною «політичною технологією». Справжнє мистецтво замінюють експлуатацією біологічних властивостей (інстинктів) людини в літературі, музиці й на телебаченні, містикою намагаються «виправити» реальність. І все це в сучасних суспільствах маскується під прогрес.

Сваволя й ілюзії уражають дедалі більше людей. Нам усе важче розуміти одне одного. Зловживання, тобто вживання для творення зла засобів, що існують для творення  добра, стає нормою життя. Люди недобрі живуть у добробуті, краще, ніж люди хороші. Українське суспільство тут не виняток, а можливо, лише один із типових випадків.

Україна, в особі її еліти, як і будь-яка інша держава, не повинна пасивно плестися слідом за так званою західною цивілізацією, а має нарівні з країнами, що належать до цієї цивілізації, активно брати участь у пошуку нових прогресивних цивілізаційних ідей загальнолюдського значення. Лише це забезпечить соціальний прогрес в Україні. Лише завдяки цьому вона може стати в один ряд зі згаданими країнами. Вочевидь, роздуми над такими вічними й водночас насущними проблемами зумовили спробу автора книжки запропонувати (на основі осягнення надбань людства в галузі ідеології)  відповіді на виклики часу, що постають перед нашою цивілізацією та українським суспільством зокрема.

На його переконання, для цього потрібні нові ідеї, які могли б виникнути в результаті розвитку досвіду Просвітництва XVII—XVIII століть. Розвиваючи цю думку, автор доходить висновку, що ідеологією Новітнього Просвітництва ХХI століття має стати так званий соціальний натуралізм.

Ідеологія соціального натуралізму може бути сформована на основі розв’язання найважливішої світоглядної проблеми, що постала перед  сучасною цивілізацією. У книжці автор доводить, що такою проблемою номер один є пошук відповіді на запитання: «Чи є соціальне природним?». І пропонує її розв’язати, визнавши соціальне «третьою» формою природи поряд із першими двома — фізичною та біологічною формами природи. «Соціальне є не менш природним, ніж фізичне чи біологічне, а, навіть, більш природним, бо є вищою від них формою розвитку природи», — пише О. Костенко. Соціальним натуралізмом він якраз і називає теорію, засновану на визнанні соціального «третьою» формою природи.

У світлі соціального натуралізму виявляється, що будь-яка соціальна криза — політична, економічна, правова, моральна — є наслідком відхилення волі й свідомості від природних законів суспільного життя людей. Зазначений стан волі й свідомості людей утворює, за висловом автора, так званий комплекс сваволі й ілюзій. Цей комплекс і є коренем усякого соціального зла, зокрема  кризових явищ у ідеології, політиці, економіці, праві, моралі, науці, мистецтві.

Як і належить одному з провідних українських учених, О. Костенко з 1993 року використовує сформульований ним методологічний принцип соціального натуралізму для розв’язання цілої низки актуальних проблем соціальних (і гуманітарних) наук, зокрема філософії, соціології, психології, політології, теорії права та кримінології. За допомогою цього принципу він розглядає актуальні проблеми протидії корупції, тероризму, гендерні, а також доктрину прав людини, питання, що постають у юриспруденції у зв’язку з процесами глобалізації. Багато новел знаходимо, коли О. Костенко розглядає суть тоталітаризму, демократизму. Така вже реалія, що юриспруденція є своєрідним «універсальним дзеркалом», яке відображає в правовій формі всі сфери суспільного життя людей: політику,  економіку, мораль, культуру тощо. Отже, всі соціальні проблеми так чи інакше знаходять відображення в юриспруденції. Тому автор і приділяє багато уваги цьому «дзеркалу» проблем суспільного життя.

Результатом багаторічної науково-дослідної роботи став висновок  О. Костенка про те, що принцип соціального натуралізму є своєрідним ключем до нового бачення шляхів розв’язання політичних, економічних, правових і моральних проблем, що наразі постали, зокрема, перед Україною.

На підставі своїх досліджень він слушно стверджує, що існує закономірність, яка визначає культуру людей відповідно до їхнього життя. Тому соціальна культура громадян, під котрою розуміють їхню політичну, економічну, правову й моральну культуру, пише автор,  — це основа нової України. Звідси його висновок, що долю народів вирішують не парламенти, уряди, партії чи президенти, а університети, які формують еліту народу. Тому просвітителі вище від політиків. Інтерпретуючи зарубіжний досвід, він стверджує, що політична, економічна, правова й моральна культура пересічного громадянина Німеччини, чи Японії, чи Швеції визначає життя людей у цих країнах. Отже, й  в Україні життя буде, як у Швеції, Японії чи Німеччині, тоді, коли політична, економічна, правова й моральна культура пересічного українця буде такою, як у німця, японця чи шведа. У жодний інший спосіб благополуччя в Україні забезпечити неможливо, бо такий природний закон суспільного життя. Спроби зробити це іншим шляхом Костенко розглядає як волюнтаризм і утопізм, а практичну політику, що не враховує ролі й місця духовної культури в розвитку соціально-економічного життя, визначає як антинаукову.

Автор переконаний: кожна людина мусить бути озброєна належною соціальною культурою, аби узгодити своє життя із законами соціальної природи; лише життя у злагоді із законами соціальної природи є основою соціального прогресу, безпеки й добробуту людей і народів. Це лейтмотив книжки. А епіграф до неї не випадково сформульований так: «Мати-Природа — Найвищий Законодавець для всього сущого в усі часи».

Запропоновані автором ідеї є новими, інколи несподіваними, парадоксальними, тому не можуть не викликати зацікавленості в широких наукових колах, не провокувати дискусії. У книжці порушуються надзвичайно актуальні проблеми, що стосуються кожної сучасної людини, хоч би які питання у своєму житті вона вирішувала: ідеологічні, філософські, політичні, економічні, правові, моральні, релігійні, наукові, мистецькі  тощо. А така гострота постановки проблем іноді викликає певні заперечення або спроби дискусії. Якщо природа є «універсальна сутність» (с. 6), то як вона, природа, перебуває «по той бік сущого»? Не можна погодитися, що злочин не порушує законів біологічної та фізичної природи (с. 7), бо як тоді бути з кваліфікацією екологічних злочинів (наприклад, масова загибель риби внаслідок залпового скидання підприємством стічних отруйних вод) або таким злочином, як наруга над могилою? Мудрість постає не від знання законів природи, а їх прийняття. Тому готовий записатися до натурсофістів, котрі наділені мудрістю, що нею наповнюються в результаті як відкриття законів природи, так і пізнання законів, відкритих іншими (с. 12).

Можна було б іще подискутувати з автором щодо нового прочитання В. Вернадського та Ж. Ж. Руссо, трактування культурної революції (с. 20), нової теорії класового поділу суспільства (с. 31) та знарядь класової боротьби (с. 192), визначення сутності правової доктрини (с. 229). Та, дискутуючи чи погоджуючись із його думками щодо проявів добра і зла в умовах глобалізації та появи «ненаукової або навіть антинаукової юриспруденції», обмежимося лише цими посиланнями, надаючи можливість самим шановним читачам зануритися в змістовні роздуми О. Костенка про вічні й сьогочасні проблеми буття: добра і зла, закону і злочину. Переконаний: читачі не залишаться байдужими, навіть якщо не є фаховими правниками. Цьому, безперечно, сприятиме вдало обрана форма викладу матеріалу в книжці, написаній у жанрі есе.

Автор: Василь Костицький