Європі потрібні Карпати, а їм — увага Європи

Торішнього жовтня у Страсбурзі Комітет з питань сталого розвитку Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи прийняв рішення: у березні 2009 року на прикладі Карпатського регіону обговорити екологічну ситуацію, її соціальні наслідки та шляхи поліпшення на всіх гірських територіях європейського континенту. А на засіданні Міжрегіональної асоціації «Карпатський єврорегіон» представники органів місцевого самоврядування прикордонних регіонів п’яти країн звернулися до своїх урядів з пропозицією проголосити 2009-й Роком Карпат.
Отже, нинішнього року Карпати мають шанс потрапити в центр уваги європейської спільноти.
Про те, наскільки ця подія доленосна для закарпатців, усього Карпатського регіону й України в цілому, ведемо розмову з головою Закарпатської обласної ради, членом української делегації в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи Михайлом КІЧКОВСЬКИМ.

— Михайле Михайловичу, за біблійною мудрістю є час  каміння розкидати і є час каміння збирати.  Схоже, що й людство після  багатьох десятиліть споживацького, недбалого, навіть  жорстокого  ставлення до природи, навколишнього середовища дійшло до межі, від якої розпочинається складна та відповідальна пора збирати каміння. Навіть у Карпатах, у цьому чарівному краї Говерли й Синевиру, квітучих садів і виноградників, екзотики білосніжного Драгобрату, природа б’є на сполох: рятуйте! Як  відомо, ви особисто доклали чимало зусиль, аби про екологічні  проблеми Карпатських гір і долин не лише почула вся Європа, а й пройнялася турботою про їхню нинішню й майбутню долю. Очевидно, це — наполеглива та цілеспрямована  робота  не  одного  дня. Із чого й коли вона розпочалася?

—  Із біди. Найперше, із руйнівних паводків, які довелося пережити моїм землякам-верховинцям з рідної Міжгірщини. Батько розповідав, що раніше таке траплялося раз на 10—15 років. А вже за моєї пам’яті, тим паче за два минулі десятиріччя, повені демонструють свою  нищівну силу значно частіше, буває, що й із інтервалом у 2—3 роки. Працюючи у районі, не раз на власні очі бачив, як за лічені хвилини лавина води буквально змітала селянські нивки, нищила садиби, худобу, птицю, калічила людей. Одного разу від пережитого народилися в глибині душі й лягли на папір зболені рядки:

Відколи світ
І гори хтось у небо
Закинув — ще такого не було,
Аби за ніч
Дощі, немов Ковчега,
З гори в долину понесли село…
Відколи світ,
Погожі дні і сльоти,
У перший раз Сріберної Землі
Із висоти
Весіннього польоту
Не упізнали  діти-журавлі.
Відколи світ —
Таких плачів не чули —
Із першим ще потопом він затих.
Та сотні літ
Замість гріхів спокути
Ми тягнемося до гріхів нових.

Справді, хто винуватий у тому, що після повеневої стихії Карпати мучить така нестерпна  засуха, що зникають потічки, а річки ледь сльозяться? Пропадає тяжка хліборобська праця, гинуть сади, виноградники, ліси. А це — основа  життя  закарпатців.

Не міг без болю в серці спостерігати, як огульно вирубувалися ліси, причому  найкращі. Як лісовози, тягачі руйнували тендітну землицю на гірських схилах, полонинах, від чого з’являлись яри, зсуви. Повірте, я сприймав це як гіркий докір старих верховинців, котрі, показуючи рукою на лисі груні, казали: «А ще не так давно тут були ліси, де водилося багато звірки, потоки були повноводними, а по Тисі, Тереблі, Тересві пливли бокори». Тепер їх можна побачити хіба що в давній  кінохроніці, або десь на фотографіях двадцятих-тридцятих років ХХ століття, чи на відомій картині «Бокораші» нашого славетного художника Йосипа Бокшая.

Бачив усе це й розумів, що вдіяти нічого не можу. Такою була радянська дійсність. І не лише на Закарпатті, а й в інших областях, у всій колишній державі, країнах Карпатського регіону. За ті роки, будьмо одвертими, у багатьох людей  сформувалося споживацьке ставлення до щедрих багатств природи: побільше від неї урвати, а там якось буде.

Після проголошення незалежності України це сумне явище, на жаль, не зникає. Викорінити його, змінити на краще екологічну свідомість людей, особливо деяких  бізнесменів,  для котрих головне — власна  вигода, непросто. Але зробити  це — необхідно. Причому, не відкладаючи на потім. Тому, працюючи вже в обласній державній адміністрації, прагнув особисто долучитися до реалізації всіх  ініціатив, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації в краї та вирішення  пов’язаних з нею соціальних і економічних  питань. 

Міг би назвати прізвища багатьох людей — керівників області, відомих учених — екологів, господарників, галузевих фахівців, котрі теж так само вболівали за самопочуття краю та зробили чимало корисного для збереження природи Закарпаття. Треба віддати належне колишньому голові ОДА, а нині главі  Секретаріату Президента України Віктору Івановичу Балозі. Він, без перебільшення, на своїх плечах виніс труднощі паводку 1998 року в Мукачевому (на той час В. Балога був його міським головою). А як голова обласної державної адміністрації взяв на себе основний тягар з ліквідації найстрашнішої в історії  Закарпаття повені, що сталася в березні 2001 року. (За руйнівними  наслідками  вчені прирівняли її до другої після Чорнобильської техногенної катастрофи, яку  довелося пережити Україні.) За його ініціативою розроблено й ухвалено державну програму комплексного протипаводкового захисту в басейні ріки Тиса в Закарпатській області. Згодом, очоливши Міністерство з надзвичайних ситуацій України, Віктор Іванович піклувався про вчасне й повне фінансування планових робіт, передбачених  нею.

Завдяки цьому паводок у липні 2008 року Закарпаття пережило з найменшими  збитками з-поміж усіх шести потерпілих областей. На жаль, його наступники цієї традиції не продовжили. Варто б їм згадати прислів’я, що ложка дорога до обіду. А зекономлена при вирішенні важливих справ копійка, часто повертається для держави мільйонними збитками й людським горем, яке не піддається жодним  вимірам…

Це можна сказати і стосовно фінансування затвердженої урядом України 1999 року комплексної програми протизсувних заходів у Закарпатській області на 1999—2010 роки. Нею передбачалося захистити населені пункти й автомагістралі  від екзогенних процесів, що руйнують великі площі територій. Але програма досі діє в основному формально, грошей під неї з держбюджету не виділяють, а отже і протизсувних робіт не виконують. І сьогодні в зоні впливу зсувних процесів опинилося 127 кілометрів автошляхів, 13 мостів, лінії електропередач, розподільчі енергопідстанції, лінії телекомунікаційного зв’язку. До нових бід недалеко. Тоді гроші шукатимемо, як це не раз бувало, нагально.

— Виходить, до обласної ради як депутат і як її голова ви прийшли з чітко визначеною програмою, конкретними планами з вирішення найболючіших питань довкілля, від яких безпосередньо залежить економічний і соціальний поступ краю, добробут населення?

— Так. Відрадно й те, що мої колеги — депутати обласної ради нинішнього скликання, представляючи сім політичних сил, мене в цьому підтримали. Якщо з окремих питань ми ведемо гострі дискусії, то навколо розв’язання проблем, пов’язаних із екологією, об’єднуємося, знаходимо спільну мову між собою, а також з обласною державною адміністрацією, науковцями та громадськістю. До прикладу, за два з половиною роки роботи депутатський корпус прийняв 85 регіональних програм. Основна з них — «Регіональна стратегія розвитку Закарпатської області до 2015 року», де визначено п’ять взаємопов’язаних стратегічних цілей: «Розвиток людини та підвищення соціальних стандартів життя», «Формування конкурентоспроможної та життєздатної економіки», «Поглиблення транскордонної та єврорегіональної співпраці», «Розвиток туризму та курортно-рекреаційної сфери».

Домогтися всього цього вдасться, лише вирівнявши територіальні диспропорції, сформувавши гармонійне просторове планування промислових, житлових і зелених зон, збалансувавши виробничу та соціальну інфраструктури. Адже забезпечити комфортні умови проживання можна тільки шляхом покращення якості навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки, запобігання техногенним катастрофам і стихійним лихам.

Крім того, ми розуміємо, що цей обсяг роботи потребує постійної координації  наших дій у контексті всього Карпатського регіону. Бо в умовах інтегрування до Європейського співтовариства мусимо однаково пильнувати, аби природні багатства краю використовувалися максимально ефективно і при цьому максимально зберігалася первинна основа здорового довкілля, первозданна краса нашого краю.

На одному з прийомів з особистих питань нещодавно в мене побувала група людей,  котрі  повернулися з заробітків у країнах Західної Європи. І прийшли вони, хоч як дивно сьогодні це звучить, не просити чогось для себе, а поділитися думками, чому в нас удома, де природа набагато красивіша та щедріша, не вміють, як там, і джерельцю, і потічку, і дереву, і рослинці приділити належну увагу. Це гірка правда: розв’язуючи різні політичні  проблеми, прикриваючись чудовими гаслами, ми забуваємо про нашу рідну землю, забуваємо віддячити нашим Карпатам за красу, за те, що виколисали нас. Якщо й далі так триватиме, то яку спадщину залишимо майбутнім поколінням?

— Колись на Закарпатті побутував звичай: люди змагалися — чиє  обійстя краще, доглянутіше, чистіше. Батьки виховували в дітей повагу до Господніх дарів — води, землі, до всього сущого на ній. Наскільки ці традиції  відроджуються сьогодні?

— Скажу так: вони відроджуються впевнено й послідовно. І в цьому влада та громадськість знаходять взаєморозуміння, спільну мову. До прикладу, в усіх районах активно підтримано «Обласну програму запобігання забрудненню навколишнього природного середовища стічними водами і обмеження їх шкідливого впливу на довкілля на 2006—2009 роки».

Так само схвально сприйнята й реалізується «Концепція комплексної системи поводження з побутовими відходами Закарпатського регіону». В її основу ми поклали досвід наших сусідів — місцевої влади міста Мішкольц (Угорщина) – зі збирання, утилізації, захоронення твердих відходів. Там уже впродовж кількох років діє спеціалізоване підприємство «AVE-Мішкольц». За ініціативою Виноградівської районної ради та за підтримки колег із Угорщини аналогічне підприємство створено на Виноградівщині. Незабаром такі само структури запрацюють на Рахівщині, Тячівщині, Великоберезнянщині, Хустщині, Ужгородщині. Передбачається, що до реалізації відповідних проектів залучатимуть  іноземних  інвесторів, зокрема з Європейського банку реконструкції та розвитку.

Адже належний санітарний стан довкілля в умовах Закарпаття — це ще й категорія економічна. Вона є необхідною складовою розвитку туризму, повноцінного використання рекреаційних можливостей краю. Тому збереження  русел річок і потоків від захаращення побутовими відходами, особливо пластиковою поліетиленовою тарою, — предмет турботи територіальних громад, міських і районних рад.

Депутати всіх рівнів прагнуть не лише організаційно, а й особисто долучитися до розв’язання проблем збереження та примноження природних ресурсів краю. Минулої весни напередодні Великодніх свят ми спробували відродити давню традицію «чистого четверга». Цього дня наші предки впорядковували, прибирали своє обійстя, село та його околиці. Наша спроба була  успішною. Свою акцію ми назвали «депутатська толока». У ній узяли участь депутати рад усіх рівнів нинішнього й минулих скликань, працівники органів місцевого самоврядування, актив населених пунктів, учні та студенти. І навіть наші  старійшини — делегати І з’їзду народних комітетів Закарпатської України Василь Звонар, Петро Продан, Василь Заєць. Під час цієї акції посаджено понад 60 тисяч дерев і кущів, відновлено 55 гектарів лісів, ліквідовано 450 стихійних сміттєзвалищ, упорядковано й облаштовано 16 скверів, зелених зон і парків.

Саме  так, із людьми, активом територіальних громад, сільських, селищних і міських рад вирішуємо й інші важливі питання. Щороку на сесії облради приймається Програма реалізації природоохоронних заходів на наступний рік.

Географічне розташування Закарпатської області, обставини, зумовлені  особливостями Карпатських гір, спонукають до тісної співпраці в питаннях екології з нашими найближчими сусідами — Львівською, Івано-Франківською, Чернівецькою областями, прикордонними регіонами Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі. Їм так само, як і нам, від радянської системи дісталася тяжка спадщина. Це можна сказати і про всі інші країни Карпатського регіону. Адже упродовж повоєнних десятиліть у всіх Карпатах, я вже про це згадував, нищівно  вирубувалися ліси, здійснювався тотальний наступ прискореної індустріалізації, хімізації, інтенсивного перенасичення Карпатських гір газотранспортною мережею. Нині пожинаємо гіркі плоди.

Торішнього грудня в Санкт-Петербурзі за участю провідних екологічних експертів і парламентаріїв Ради Європи, представників ООН пройшов Невський міжнародний екологічний конгрес, головною темою якого стала охорона навколишнього середовища як чинника безпеки майбутніх поколінь. Підготовлена нами та виголошена Генеральним консулом України в Санкт-Петербурзі Наталією Прокопович доповідь про екологічну ситуацію в Карпатському регіоні та шляхи її поліпшення, запропонована стратегія і практика в цих питаннях здобули високу оцінку та схвалення. На заключному засіданні форуму заступник голови Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації Світлана Орлова вручила доповідачеві грамоту оргкомітету, відзначивши при цьому, що всі країни Європи  повинні сприяти розв’язанню екологічних проблем Карпат. Це ще раз засвідчило: Карпати потрібні  Європі, як і увага Європи потрібна їм.

Найгостріша проблема, що викликає особливу тривогу й потребує міжнародного співробітництва, це — забруднення повітря. На території України, Польщі, Словаччини, Чехії, інших держав  Карпатського  регіону викидаються в атмосферу  сотні тисяч тонн  шкідливих речовин, серед яких є багато сполук сірки й азоту. У результаті — над Карпатами  випадають кислотні дощі, що призводить до  висихання лісів, різкого погіршення якості ґрунтів, загибелі живого світу озер і річок. Гарантії, що породжені над Карпатами хмари не випадуть кислотними  дощами десь у Франції, Італії, Бельгії, немає.

Так само несуть у собі часом небезпеку не лише для населення Карпатського регіону, а й для всієї Європи гірські річки, коли в їхні води потрапляють викиди важких металів унаслідок промислових аварій. Тільки в басейні Тиси за останнє десятиліття сталося понад 50  аварій, які завдали великої шкоди довкіллю. У результаті попадання шкідливих речовин у ріки гине риба, хворіють люди. За дослідженнями вчених, у верхів’ях басейну Тиси середній вік людського життя за зазначений період скоротився на 2,2 року, індекс загальної смертності збільшився  на 10—15%, хвороби, спричинені вмістом свинцю, зросли на 40—60%. Ці показники — переконливий доказ того, що в нашому карпатському домі погода невтішна,  навіть загрозлива. Щоб «легені та серце» Старого Світу працювали на повну потужність, потрібні зусилля всієї Європи для їхнього оздоровлення.

— Увійшовши до складу української делегації в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи (КМРВРЄ), ви отримали безпосередню можливість довести до відома європейської спільноти інформацію про реальну екологічну ситуацію в Карпатах, її соціальні наслідки та шляхи її поліпшення…

— Це, безумовно, так. Відрадно, що серед членів української делегації я знайшов однодумців, котрі щиро підтримують мою пропозицію, всебічно сприяють підготовці необхідних документів для розгляду на засіданні профільного комітету Конгресу. Передусім хотів би відзначити активну роль голови Чернігівської обласної ради, віце-президента Конгресу Наталії Романової, яка на всіх рівнях сприяла і сприяє проходженню матеріалів із цього питання. Приємно, що й інші члени нашої делегації — голова Івано-Франківської облради Ігор Олійник, Славутський міський голова Володимир Удовиченко, депутат Київської міської ради прославлений боксер Віталій Кличко, міністр регіонального розвитку та будівництва Василь Куйбіда, депутат Хмельницької обласної ради Віталій Олуйко, а також делегації сусідніх країн включилися в процес напрацювання проектів резолюції та рекомендацій, з яких мені доручено бути доповідачем. Розумію, наскільки це відповідально.

Адже такий комплекс украй важливих проблем стосовно життєдіяльності не лише регіону Карпат, а й гірських територій усієї Європи, виноситься на розгляд Конгресу вперше. Тому до підготовки доповідей, з якими я виступив на засіданнях Комітету з питань сталого  розвитку, було залучено провідних учених-екологів із Ужгорода, Львова та Києва, використано матеріали дипломатичних установ України в державах Карпатського регіону. Актуальність порушених проблем, об’єктивність висновків і конструктивність пропозицій сприяли тому, що вже на перших стадіях розгляду цього питання в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи пропозицію української делегації підтримали представники Угорщини, Словаччини, Німеччини, Бельгії, Італії, Чеської Республіки, Ісландії, Мальти, Туреччини, Російської Федерації, Вірменії, Азербайджану та інших держав.

Тут виявили солідарність і представники СНД, і Євросоюзу. Це дуже цікаво й дуже важливо. У розв’язанні екологічних проблем політичні мотиви відійшли на другий план. Адже планета в нас — одна. У зв’язку з цим згадується розмова з першим угорським космонавтом Бертолоном Фаркошем на зустрічі в Закарпатській обласній раді: «Із космосу, — розповідав він, – не видно кордонів. Видно Землю – голубу кулю, а на ній  Карпати. Зберегти їхню красу, життєдайну силу — то спільне завдання для людей, котрі живуть на цій прекрасній землі. У цьому наша відповідальність за долю  планети».

— Михайле Михайловичу, робимо висновок, що процедура проходження проектів матеріалів у таких високих інстанціях Ради Європи досить непроста. Тут справді спрацьовує правило: сім разів відміряй — один раз відріж…

— Це зумовлено, насамперед, тим, що прийняття відповідної резолюції та рекомендацій стане етапною точкою в розв’язанні складного комплексу проблем — економічних, екологічних, соціальних, духовних, сприятиме концентрації фінансових ресурсів і координованості дій країн Карпатського регіону під егідою Ради Європи. Вбачаємо більші можливості  в  питаннях переорієнтування галузей економіки на екологічно чисті виробництва, вирощування екологічно чистих сільгосппродуктів, переробки лікарських рослин, перетворення Карпатського регіону на справжній центр курортів і туризму, максимального використання природних джерел енергії, передусім, гірських річок.

Переконаний, усе це буде як на користь Україні зокрема, так і загалом країнам Карпатського регіону та європейського материка. На основі підготовленого українською делегацією проекту резолюції прийнято рішення продовжити обговорення цієї проблеми в широкому аспекті й готувати в 2009—2010 роках звіт щодо екологічного стану гірських регіонів держав—членів Ради Європи. А якщо конкретніше, то йдеться про підготовку Хартії гірських регіонів Європи. Тобто наша ініціатива виявилася успішною.

Велику роль у цьому відіграли наведені в моїй доповіді аргументи про екологічну ситуацію як в українській частині Карпат, так і в інших країнах Карпатського регіону. У ній на основі звітів про виконання «Рамкової Конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат», матеріалів регіональних і міжнародних науково-практичних конференцій, аналізу діяльності органів виконавчої влади й місцевого самоврядування з реалізації екологічної політики подано обґрунтування необхідності ухвалення відповідної резолюції та рекомендацій зі згаданого питання.

Переконливим інформаційно-ілюстративним матеріалом стала також випущена з цієї нагоди книжка «Земля, наближена до неба». Подані в ній текстовий супровід англійською мовою та документальні  фотографії засвідчують: Карпати справді б’ють на сполох. Їх потрібно рятувати. Спільно й невідкладно. Книгу отримали делегації всіх країн. Я бачив, як конгресмени не просто читали, а дуже уважно вивчали її, обмінювалися враженнями, думками. І якщо під час винесення цього питання на обговорення у Конгресі опонентів у нас було й так небагато, то з приємністю можу зауважити, що тепер їх практично немає.

— А як ця ініціатива й успішний початок її реалізації сприйняті керівництвом нашої держави та міжнародною спільнотою?

— Почну з того, що Президент України Віктор Ющенко на зустрічі-нараді з членами української делегації в Конгресі місцевих і регіональних влад, яка відбулася  22 травня 2008 року, всебічно підтримав нашу ініціативу, оцінивши її як важливий крок у реалізації євроінтеграційного курсу України, піднесення ролі вітчизняного самоврядування до рівня європейських критеріїв. Схвально сприйняв глава держави і пропозицію з проведення на Закарпатті міжнародної науково-практичної конференції з цього питання, адресувавши мого листа Прем’єр-міністрові України Юлії Тимошенко для сприяння в організації зазначеного форуму. Адже важливість такого заходу не лише в обміні інформацією, налагодженні співпраці європейської наукової еліти, а передусім у тому, що висновки, пропозиції вчених мають стати основою завершальних проектів резолюції та рекомендацій, які будуть подані в березні поточного року на розгляд  Комітету з питань сталого розвитку Конгресу, а відтак на пленарне засідання останнього. Про свою підтримку міжнародної науково-практичної конференції та участь в її проведенні вже заявили Міністерство охорони навколишнього середовища України, інші центральні відомства й наукові установи. Нині ведеться активна підготовка  конференції, яка має відбутися наприкінці лютого.

— Екологічна ситуація в Карпатських горах, шляхи її поліпшення обговорюються нині не лише в державних структурах, а й наукових установах, на громадських зібраннях, у засобах масової інформації…

— Це питання під час проведення Європейського тижня місцевої демократії  було чи не найважливішим з усіх, порушуваних на сільських сходах і зборах територіальних громад, на дискусіях у студентських аудиторіях. Підкреслю, що воно активізувало й наукові  кола.  Починаючи з червня 2007 року в нашій області відбулося майже 30 різноманітних міжнародних і регіональних заходів, на яких ідея ухвалення Конгресом резолюції з питання екології Карпат знайшла цілковиту підтримку. З-поміж усіх хотів би назвати конференції «Розвиток заповідної справи в Україні і формування пан’європейської екологічної мережі», «Водорегулююча та природоохоронна роль карпатських лісів», «Євроінтеграційні процеси в просторі Центральної та Східної Європи», «Питання протипаводкових заходів у басейні ріки Тиса», «Природне середовище і духовність» та інші. До обговорення природоохоронних питань долучилися також члени екологічних комітетів парламентів України, Словаччини, Польщі.

Підтримали ініціативу делегації України в КМРВРЄ і представники духовенства різних конфесій, провівши представницькі міжнародні наукові форуми: «Відповідальність за Створіння та сталий розвиток у Центральній і Східній Європі: досвід України та Польщі», «Відповідальність за Створіння та сталий розвиток Верхнього Потисся» тощо.

Торік активно заявила про свою позицію з приводу розгляду в Конгресі питання про екологічну ситуацію в Карпатах і Рада МА «Карпатський єврорегіон». На її засіданні в жовтні 2008 року в Ужгороді представники регіонів України, Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини, котрі входять до складу асоціації, прийняли відповідну резолюцію, в якій записали: впоратись із екологічними проблемами можна лише єдиним шляхом — об’єднавши матеріальні, фінансові, організаційні зусилля й можливості державних і самоврядних органів влади, громадсько-наукових інституцій.

Понад те, вони звернулися до центральних органів влади з пропозицією оголосити 2009 рік — Роком Карпат. Це дасть змозу привернути увагу всієї європейської громадськості до екологічних і соціальних проблем жителів Карпатського регіону. Адже в його рамках реалізовуватиметься цілий комплекс заходів, спрямованих на збереження довкілля Карпат, раціональне використання їхніх природних ресурсів, відновлення й оздоровлення лісових масивів. У його рамках пройде й уже згадана міжнародна науково-практична конференція.

Позитивний імпульс отримає і відродження культурних і духовних традицій, розвиток народних ремесел і промислів. Ми сподіваємося на наших щорічних фестивалях народної творчості «На Синевир трембіти кличуть», «Проводи на полонину», «Винобрання», «Гуцульська бринза», «Гуцульська ріпа», міжнародному фестивалі поезії «Карпатська ватра» привітати широке коло гостей із  країн не лише близького, а й далекого зарубіжжя. Проведемо також  міжнародний  фестиваль мистецтва національностей «Карпатського єврорегіону». Карпати — унікальне поєднання красивого та корисного. Це варто знати всій європейській спільноті,  а отже цінувати й допомагати нам оберігати їх.

Розмову вели Іван ВІЛЬХОВИЙ,
Василь ЧОРНОГОР.