Славне минуле єднається з великим майбутнім

10 січня 1939 року утворено Кіровоградську область. Сімдесят років — це достатній відрізок часу, щоб розставити головні віхи на шляху розвитку краю, проаналізувати використані й невикористані можливості, оцінити нинішнє соціально-економічне становище крізь призму об’єктивних та суб’єктивних чинників.
Ми запросили до розмови голову обласної ради, кандидата економічних наук, академіка Інженерної академії України Миколу СУХОМЛИНА — людину, яка чверть віку працює в органах місцевої влади, тож глибоко обізнану з життям самоврядної громади краю.

— Скажу відразу, що створення Кіровоградської області цілком виправдане, що й підтвердили подальші події. Щонайперше було забезпечено оперативне й конкретне управління територіями, наближення органів управління середньої ланки до людей. Результати цієї адміністративно-територіальної реформи не забарилися. Буквально з перших днів новоутворена область стала помітно нарощувати свій економічний потенціал. Уже влітку 1939 року тут діяли 64 машинно-тракторні станції, на полях  працювало більше чотирьох із половиною тисяч тракторів, понад дві тисячі комбайнів. У 1940-му  врожай зернових становив 15,5 центнера з гектара, до речі, значно вищий, ніж у всі попередні роки. Серйозна увага приділялася освіті й культурі, охороні здоров’я. Доцільність утворення області була підтверджена і в роки Великої Вітчизняної війни. Тут у стислі терміни провели мобілізацію до лав Червоної Армії. Коли стало зрозуміло, що Кіровоградщина може бути зайнята ворогом, чітко організували вивезення заводського устаткування, матеріальних цінностей, переміщення колгоспної худоби на схід, евакуацію груп населення, яким найімовірніше загрожувала розправа гітлерівців. Тоді ж створили підпільні обком, два міськкоми і 28 райкомів партії для керівництва партизанським рухом та підпільно-диверсійними організаціями, які чинили ворогу відчайдушний опір. Адміністративно-територіальна структура так само виправдала себе й після визволення області від окупантів. Почалася активна відбудова зруйнованого народного господарства, трудящі працювали для забезпечення потреб фронту і на завтрашній день. Багатьох із них удостоєно високих нагород. Достатньо сказати, що 135-ти нашим землякам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, а командир дивізії Петро Кошовий і командир гвардійського авіаполку Олексій Мазуренко удостоєні цього звання двічі.

Доцільність утворення області була підтверджена і пізніше, коли наприкінці 50-х років минулого століття створили раднаргоспи, щоб ліквідувати суперечності між галузевими й регіональними інтересами. Однак за певних позитивних рис ці адміністративні структури виявилися неспроможними виконати покладені на них завдання і їх довелося ліквідувати, після чого економіка країни повернулася до галузевого принципу управління. Було повернуто й структуру управління на обласному рівні.

Звичайно, від часу утворення області її територія коригувалася: деякі райони відходили до сусідів, деякі, навпаки, приєднувалися до нас, райони і сільські ради укрупнювалися й розукрупнювалися, але загалом структура залишалася незмінною. І нині за всіх новацій, які відбулися після здобуття Україною незалежності, адміністративно-територіальний принцип, закладений 1939 року, виправдовує себе, тим паче в умовах ще не усталеної економіки.

— Миколо Олексійовичу, на ваших очах та за безпосередньої участі область з аграрно-індустріальної перетворилася на індустріально-аграрну. Хотілося б почути про головні, етапні моменти становлення Кіровоградщини.

— Я почав би зі спорудження на Дніпрі Кременчуцької гідроелектростанції з річним видобутком електроенергії 1,5 мільярда кіловат-годин та будівництва міста енергетиків — Світловодська. Уже невдовзі у місті з’явилися унікальні за технологією й виробництвом комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів, заводи чистих металів і «Калькулятор». Тут же звели потужний комплекс об’єднання «Дніпроенергобудпром» із виробництва збірних залізобетонних конструкцій для споруджуваних атомних електростанцій та інших важливих об’єктів. Будівництво великих промислових об’єктів велося прискореними темпами. Цими роками введено в експлуатацію підприємство з видобутку уранових руд у Кіровограді, завод із виробництва феронікелю у селищі Побужжі Голованівського району, нові потужності науково-виробничого об’єднання «Етал», «Поліграфтехніка» та фабрики діаграмних паперів в Олександрії, «Пуансон» та «Акустика» в Знам’янці тощо. Оптимістично розпочалося будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд у Долинській.

Розширювали свої потужності вже існуючі підприємства для видобутку й переробки бурого вугілля — відкрито Семенівсько-Головківський, Бандурівський, Михайлівський вуглерозрізи. 1966 року на шахтах і вуглерозрізах Олександрії видобуто 8 мільйонів тонн вугілля, на брикетних фабриках вироблено 2,5 мільйона тонн буровугільних брикетів. Успішно працювали підприємства з видобутку гірського воску та графіту тощо.

Флагманом індустрії Кіровоградщини традиційно залишався завод «Червона зірка» — провідний розробник і виробник посівної техніки і культиваторів, що забезпечував потребу селянських господарств усіх республік колишнього СРСР, і на продукцію якого був великий попит у країнах, що входили до Ради економічної взаємодопомоги. Загалом техніка надходила у сорок країн світу. Із спорудженням 90-го, 14-го і механоскладального корпусів «Червона зірка» стала флагманом сільськогосподарського машинобудування всієї країни.

Паралельно реконструювався завод «Гідросила», який до того випускав звичайні гідронасоси. Поштовхом до реконструкції стало те, що в конструкторських бюро Харкова, Мінська, кількох міст Росії розпочалося проектування тракторів та комбайнів нового типу. В результаті на «Гідросилі» приступили до виробництва гідростатичних трансмісій, в тому числі й для комбайнів «Дон», «Дон-1300», «Дон-1500».

Широко розвинулася у цей час харчопереробна промисловість в області. Споруджувалися нові підприємства з виробництва цукру, переробки м’яса й молока. Що цілком природно: Кіровоградщина є однією з найбільших житниць України, ще 1958 року за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції область було нагороджено орденом Леніна. Завдяки впровадженню сучасних технологій нормою стали високі врожаї зернових, цукрових буряків, інших культур. Область дала країні знатних хліборобів, тваринників, керівників виробництва.

Водночас вирішувалися і соціальні питання. Як відомо, наша степова область потерпає від нестачі питної води. Щоб забезпечити нею населення найбільших міст, у першу чергу обласного центру, в короткий термін  проклали водогін «Дніпро—Кіровоград», завдяки якому на тривалий час цю проблему було розв’язано. Розпочалася інтенсивна газифікація краю. Цьому, зокрема, сприяло спорудження міжнародних газопроводів «Дружба» та «Уренгой—Помари—Ужгород», які пролягли територією області. Обласна влада поставила перед керівництвом країни принципове питання: якщо ми даємо згоду на проходження їх через наші землі та побудову двох газоперекачувальних станцій, то, відповідно, слід газифікувати й населені пункти області. Не скажу, що вирішення питання далося нам легко, але  наполегливо й послідовно ми домоглися того, що прилеглі до газових магістралей райони — Кіровоградський, Компаніївський, Бобринецький, Олександрійський, Світловодський, Олександрівський — першими отримали газ від цих газопроводів.

Розширювалася мережа медичних закладів, зокрема розбудовано комплекс обласної лікарні. На селі в більшості центральних садиб відкрито фельдшерсько-акушерські пункти, на карті області з’явилися Знам’янська бальнеологічна лікарня, яка функціонує на природних джерелах мінеральної радоново-вуглекислої води, оздоровчий комплекс «Лісова пісня», будинки відпочинку на берегах Дніпра й Синюхи.

Тривало інтенсивне житлове будівництво, спорудження нових шкільних приміщень та будинків культури й клубів. Вирувало культурне життя. Досить сказати, що зразковий ансамбль народного танцю «Ятрань» під керівництвом народного артиста України Анатолія Кривохижі з тріумфом об’їхав півсвіту, його спадкоємцем став нині не менш відомий у світі народний хореографічний колектив «Пролісок», яким керує народний артист України, професор Анатолій Коротков.  Доброї слави зажив  Театр української музики, пісні й танцю «Зоряни» обласної філармонії. З успіхом працював обласний музично-драматичний театр імені Кропивницького.

Таким плідним загалом був згаданий період у житті Кіровоградщини. Звичайно, командно-адміністративна система мала багато недоліків, що й призвело, зрештою, до її падіння.

— За цими успіхами — титанічна праця людей, чи не так?

— Так. Усім їм ми повинні низько вклонитися й подякувати. Славу Кіровоградщині принесли знані далеко за межами України двічі Герої Соціалістичної Праці Олександр Гіталов та Леонід Шліфер. Серед правофлангових промислового виробництва я назвав би багаторічного директора заводу «Гідросила» Віктора Жовтобрюха, директора Світловодського заводу чистих металів, доктора технічних наук Анатолія Тузовського. Серед організаторів сільськогосподарського виробництва особливо вирізнялися Герой Соціалістичної Праці Василь Гуртовий — голова колгоспу імені Леніна, що в селі Суботці, Герой Соціалістичної Праці Володимир Алєньков, який 50 років очолював господарство в селі Пантазіївці. Серед керівників області, котрі залишили після себе добру пам’ять, були  перший секретар обкому партії Микола Кириченко, голови облвиконкомів Григорій Турбай та Петро Кошевський. Усьому світові відоме ім’я педагога з великої літери, вченого Василя Сухомлинського. Маємо й «своїх» космонавтів. Це двічі Герой Радянського Союзу Леонід Попов і Герой Радянського Союзу, Герой Російської Федерації Юрій Маленченко, котрий у космосі побував аж чотири рази. Щоправда, готувалися вони до польотів у Центрі підготовки космонавтів у Росії, але гарт отримали на нашій Кіровоградській землі.  

— Після здобуття Україною незалежності багато що змінилося. Що сьогодні являє собою Кіровоградщина?

— Економічний потенціал області помітно змінився. Викликано це не тільки суб’єктивними чинниками, а й об’єктивними, зокрема розпадом міжреспубліканської кооперації. З різних причин фактично зупинилися видобування й переробка бурого вугілля, хоча керівництво області нині докладає багато зусиль, аби їх поновити. На жаль, на високому  владному рівні в області ніяк не вирішиться питання добудови й уведення в експлуатацію Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд.

Натомість з’явилися нові виробництва: ЗАТ «Креатив», ЗАТ «Формула смаку», ВАТ «Кіровоградолія», ВАТ «Птахокомбінат «Ятрань», МААК «УРГА», «ЗАТ «Кіровоградграніт». Поновили виробництво «Червона зірка» і ВАТ «Гідросила». Підвищенню ефективності роботи підприємств, забезпеченню умов для здорової конкуренції, ширшому запровадженню акціонерної форми власності, залученню іноземних та внутрішніх інвестицій в економіку області сприяли приватизаційні процеси, реформування власності, впровадження ринкових механізмів господарювання. Щоправда, в умовах нинішньої кризи виникли певні труднощі, але, безперечно, ми подолаємо їх.

 Кіровоградщина торік зібрала найвищий врожай зернових за всю свою історію. Налагоджено зовнішньоекономічні зв’язки з вісімдесятьма країнами світу, найбільшими торговельними партнерами області є Російська Федерація, Німеччина, Нідерланди, Велика Британія.  

Маємо багаті природні ресурси. На Кіровоградщині можна розгорнути золотодобувне й алмазодобувне виробництво, видобуток горючих сланців. Але до освоєння нових родовищ слід підходити комплексно, так, щоб область не стала сировинним придатком, а мала можливість для власної переробки всіх видів корисних копалин.

У політичному аспекті Кіровоградщина являє собою досить розвинену структуру. Тут зареєстровані і діють 128 партій, близько 433 громадських об’єднань. Інтереси територіальних громад представляють 8115 депутатів усіх рівнів.

Кіровоградщина — гостинна область. Запрошуючи до себе гостей, ми, в першу чергу, пропонуємо відвідати «Хутір Надію» — родинну садибу драматурга, режисера та актора Івана Карпенка-Карого, дендропарк «Веселі Боковеньки», де зібрано дев’ятсот видів дерев та кущів,  переглянути виставу в обласному академічному музично-драматичному театрі імені Марка Кропивницького, побувати на концерті «Зорян», відпочити на березі Синюхи — однієї з найчистіших річок в Україні,  помилуватися реліктовою флорою в Чорному лісі… Одне слово, нам є що показати, є де зустріти гостей. Ласкаво просимо!

— Дякуємо за розмову.

Інтерв’ю взяв
Броніслав КУМАНСЬКИЙ,
член Національної спілки
журналістів України.