№1, січень 2009

Країна мрій чи зона культурного лиха?Країна мрій чи зона культурного лиха?

Українська культура завдяки економічному зростанню, що відбувалося останніми роками, зусиллям працівників культурно-мистецької сфери, органів державної влади та місцевого самоврядування поступово трансформувалася.
Про це наша розмова із заступником міністра
культури і туризму Анатолієм Богомоловим.

— Анатолію Григоровичу, які саме проблеми — організаційні чи фінансові, на ваш погляд, розв’язують ці документи?

— Візьмімо, приміром, проект закону «Про національний культурний продукт», яким ми хочемо створити такі умови в Україні, щоб національний культурний продукт підтримувався різними способами, щоб фіскальна політика держави стосовно такого продукту вітчизняних митців порівняно з іноземними була адекватною, бо часом буває навпаки. Наприклад, чинний закон, яким регулюється гастрольна діяльність, не допомагає роботі українських виконавців. Так, згідно з вимогами Закону «Про гастрольні заходи в Україні», який набув чинності 1 січня 2004 року, на території України має бути створено єдину базу даних усіх гастрольних заходів, а також банки даних гастролерів в областях. Без такої реєстрації гастрольна діяльність є незаконною, а отже, забороненою. Також сподівання, що з прийняттям закону вигоду матиме місцева культура (колективи обласних філармоній, драматичні театри, театр ляльок), виявилися невиправданими. Всі перебувають в однакових умовах. І хоч би хто гастролював — вітчизняні виконавці чи зарубіжні — всі повинні сплачувати податок у розмірі три відсотки (так званий гастрольний збір). Такий підхід є справедливим лише на перший погляд. Всесвітньо відомий  ілюзіоніст Девід Коперфільд заплатить ті самі три відсотки, що й вітчизняний фокусник. Звичайно, ціну на квитки встановлять як максимально можливу для купівельної спроможності глядачів, але вона істотно відрізнятиметься від ціни на квиток місцевого мага. Держава у такий спосіб ставить їх у нерівні умови. Та це не означає, що вітчизняні митці  слабаки й нездари. Ми маємо не гірший мистецький потенціал. Але культура — це ще й менеджмент, промоушен і дистрибуція... Коли відомому художнику Пікассо показали картини нашої Марії Примаченко, він зауважив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати набагато відомішою, ніж він сам. Це означає, що там є фахівці, які вміють, як то кажуть, розкручувати таланти і виводити їх на певний рівень. А звідки таким узятися на наших теренах, якщо кілька поколінь виросли за «залізною завісою» і такі фахівці були просто нікому не потрібні? Партія визначала на свій розсуд кілька митців серед виконавців, художників як представників радянської держави.

— Нині також хтось визначає, приміром, рівень державного фінансування культури. Водночас хтось визначає і пріоритети. Які вони? Чи живий ще «залишковий принцип»?

— Уже не можна стверджувати, що культура в Україні фінансується за так званим залишковим принципом. Загальні видатки коштів державного й місцевих бюджетів торік разом становили 4 мільярди 675 мільйонів гривень. На 2009 рік цю цифру планується збільшити до 7 мільярдів. Тобто привід для оптимізму є, хоча, звичайно, проблеми також залишаються. І навіть наведені цифри не дають змоги цілковито їх розв’язати. Серед витрат на культуру в середньому по галузі 60—70 відсотків становить заробітна плата. Інвестиції у культуру невеликі. Матеріальна база музичних чи музейних закладів залишається вкрай бідною. Коштів ледве вистачає на такий-сякий косметичний ремонт. Про модернізацію та капітальний ремонт таких об’єктів часто не йдеться  навіть у столиці. Сьогодні, хоч як це прикро, в  Україні немає сучасно обладнаного великого концертного залу для проведення концертів, фестивалів, конкурсів класичної музики тощо. Або великої художньої галереї, хоча Київ — сучасне європейське місто, а досі перебивається локальними залами. На охорону культурної спадщини (реставрацію, ремонт, реконструкцію тощо) позаторік виділено близько 20 мільйонів гривень, що набагато менше порівняно з минулим роком: 2008-го ця сума  становила близько 140 мільйонів гривень. Активна реставрація відбувається у Батурині, Каневі, Чигирині, на Хортиці. Але розподіл схожих об’єктів між різними міністерствами є дещо дивним. Ще за радянських часів культурну спадщину поділили між нашим міністерством та Міністерством регіонального розвитку і будівництва. Хтось колись вирішив, що, приміром, Батуринський заповідник — культурно-історична спадщина, а замки Західної України — архітектурна, хоча це й нелогічно. І така практика себе не виправдала, бо вона унеможливлює проведення єдиної державної політики у підтриманні в належному стані пам’ятників історії,  культури й мистецтва.

Коли формується бюджет на наступний рік, то всі підпорядковані нашому міністерству організації і заклади подають так звану бюджетну пропозицію (інформація про те, скільки коштів і на що саме вони потребуватимуть наступного року). Зазвичай заявлені суми втричі перевищують ті, які потім виділяють із державної скарбниці. Тобто коштів виділяють завжди менше, ніж це об’єктивно необхідно.

Частину організацій, що не мають можливості самотужки заробити гроші, цілковито фінансує держава. Решта, котрі завдяки своїй діяльності частково самостійно забезпечують себе коштами,  мають фінансову підтримку. Окремі статті бюджету так і називаються, наприклад, «фінансова підтримка національних театрів». Але річ не тільки у кількості грошей. Приміром, театр за  якийсь сезон може заробити одну суму, а за інший — удвічі меншу, тому нібито потребує державної підтримки. Однак зменшення надходжень водночас є об’єктивним показником погіршення роботи, тобто ставлять такі вистави, які нікому не цікаві і не потрібні. Тому фінансовий важіль також має бути об’єктивним і відповідним до показників роботи мистецьких закладів.

— А чи не виникне за такого підходу загроза занепаду колективів виконавців, скажімо, класичної музики?

— До сфери державного управління музичним мистецтвом України належать, окрім театрів опери і балету, музичної комедії та оперети, ще й філармонії в усіх областях України. Ми повинні пам’ятати, що пріоритетами творчості мають бути національні цінності. Стовідсотково фінансується державою з бюджетів усіх рівнів, як я вже згадував, класичне й народне мистецтво (філармонії, танцювально-хорові колективи, національний симфонічний оркестр тощо). Це — неприбуткова сфера діяльності, яка потребує фінансування державою. Адже це наші культура, історія, традиції.

— Музей історії Києва ще чотири роки тому виселили з Кловського палацу. Два відсотки фондів виставлено на четвертому й п’ятому поверхах в Українському домі, решта — а це 250 тисяч експонатів-пам’яток державного музейного фонду — зберігаються в ящиках у підвалі і псуються! Під час нещодавньої ревізії недорахувалися 111 картин. Як з’ясувалося, з відома Головного управління культури і мистецтв міста Києва передано з фондів у користування (за іншою інформацією, роздаровано) різним чиновникам. Як діяло після оприлюднення цього випадку Мінкультури, щоб повернути втрачені експонати?

— Було підготовлено наказ про інвентаризацію в усіх музеях України. Нині ця робота триває. Та слід зауважити, що Музей історії Києва безпосередньо належить до відання вже названого столичного управління культури, як відбувалася «передача» картин, міністерству невідомо. Хочу лише зазначити, що облік музейних експонатів може здійснюватися як господарський (бухгалтерський) і музейний. Поясню, чим вони відрізняються. Під час проведення першого облічують назву експонату, розмір, ще деякі характеристики й ціну (вартість). За другого — усе те саме, але без зазначення вартості. Ми вивчали зарубіжний досвід насамперед таких «музейних велетнів», як Франція і Велика Британія. Усюди ведеться музейний облік. У Британському музеї колись намагалися запровадити як експеримент подвійний облік, додавши до музейного господарський. Така практика тривала півтора року, бо складно визначити реальну вартість того чи того експоната. По-перше, залучення висококваліфікованих експертів потребує значних витрат, по-друге, де взяти велику кількість експертів? Таких фахівців зазвичай запрошують на аукціони на кшталт «Сотбі» або «Крісті», де, наприклад, вони оцінюють якийсь мистецький об’єкт у сто тисяч доларів, а під час проведення аукціону його вартість може зрости до кількох мільйонів доларів. У нас деякі гарячі голови розробили законопроект про внесення змін до Закону «Про музеї і музейну справу», намагаючись запровадити бухгалтерський облік. Це, мовляв, стане гарантією повернення завданих збитків, бо буде визначена матеріально відповідальна особа.  Але де гарантія, що оцінки експертів не виявляться помилковими й викрадені картини з часом продадуть на аукціоні вдесятеро дорожче? Отже, це справді дуже складне питання і воно залишається неврегульованим у всьому цивілізованому світі. Тому намагаються приділяти більше уваги  посиленню охорони, проведенню періодичної інвентаризації. У нас її можна було б здійснювати хоча б раз на квартал, щоб по гарячих слідах виявляти зниклі експонати і вживати відповідних заходів. На жаль, мусимо констатувати, що у наших вітчизняних музеях облік  налагоджено дуже погано.

— За словами заступника голови Київської міської державної адміністрації Віталія Журавського, нове приміщення для Музею історії Києва планується побудувати до 2012 року по  вулиці Інститутській, 3, на місці недобудованого об’єкта, який  зносить ТОВ «Історія міста». Воно вже викупило земельну ділянку і сплатило до скарбниці міста, за попередніми даними, понад 50 мільйонів  гривень. За роботу взялися після відкритого листа  директорів столичних музеїв із проханням розв’язати проблему.  За умовами договору компанія зобов’язалася до 2012 року здати в експлуатацію приміщення площею 10700 квадратних метрів. Планується, що поряд буде 5-зірковий готель для гостей Євро-2012. Водночас Міністерство культури і туризму своїм листом вимагало від керівництва столиці відмінити рішення про знесення, оскільки Указом Президента від 25 лютого 2008 року уряду та Київській міськдержадміністрації було доручено, зокрема, повернути цей об’єкт незавершеного будівництва у державну власність з метою побудови нового корпусу Національного художнього музею України. Анатолію Григоровичу, як ви це прокоментуєте?

— Стіни цього довгобуду були зведені ще за радянської влади. Сіра коробка з маленькими вікнами більше нагадувала буцегарню, ніж музей у центрі столиці.  Цей об’єкт так само часто переходив із рук у руки, змінюючи своїх господарів. Листування міністерства з міською владою з цього приводу так нічим і не закінчилося. Але хочу наголосити: дозвіл на знесення цієї будівлі давало саме місто  — всупереч пропозиціям МКТ.

— Чи зможе такий проект, як «Мистецький арсенал», з часом стати частиною національної культурної спадщини?

— Безперечно, зможе і стане. Наразі цей проект перебуває у віданні Державного управління справами. Скажу лише, що історія цього об’єкта трохи драматична хоча б тому, що кілька років поспіль у нього змінювався господар приблизно раз на рік. Міністерство культури  і туризму залучено до цього проекту лише стосовно «внутрішнього наповнення» галереї.

— Ну і, нарешті, Анатолію Григоровичу, не можемо оминути вічну тему українського кіно:  конкурентні художні кінострічки.

— Кінематографія — це не лише мистецтво, а й бізнес ще від часів братів Люм’єр. В Україні кіно має стати саме продюсерським. Це не означає відмови держави підтримувати вітчизняну кіноіндустрію, але це має стосуватися передусім неприбуткових проектів: навчальних, виховних, історично-патріотичних. А решта творців повинні відчувати особисту відповідальність за свої творіння. Тоді й перспективи стануть чіткішими.

 

Розмову вела
Світлана ФІЛОНЕНКО.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня