передплата Українською | In English

№24, грудень 2008

Лісабонський договір — новий етап європейського конституціоналізму

Поділитися:

Нині Європейський Союз готує серію реформ, пов’язаних із необхідністю адаптації до якісно нових взаємовідносин його держав-членів та пошуку адекватної відповіді на світові виклики. Цей процес триває зі значними ускладненнями. Тож постають проблеми, які можна розв’язати лише склавши новий Установчий договір ЄС.

У зв’язку з цим нерідко можна почути, що активні інтеграційні процеси в Європі роблять сумнівним майбутнє Європейського Союзу. Розширення його 2004 та 2007 років започаткували гострі дискусії щодо подальшого функціонування цієї структури. Нинішня система управління в ЄС уже не забезпечує адекватного реагування на виклики сучасності, оскільки давно усталений у Союзі механізм прийняття рішень не здатен ефективно діяти в структурі, що за останні чотири роки майже подвоїла свій склад. І це зрозуміло, адже засади та методи, на яких побудовано організацію, закладені 50 років тому і розраховані на 15 держав-членів.

Розроблений у 2004 році Договір про запровадження Конституції для Європи [3] був покликаний сприяти функціонуванню розширеного Євросоюзу. Його метою було підвищення ефективності функціонування інституцій Союзу завдяки більшій прозорості, залученню громадян до процесу вироблення рішення, а також запровадженню нових форм законодавчих актів. Цієї мети не вдалося досягти, оскільки негативні результати референдумів у Франції та Нідерландах означали припинення процесу його ратифікації. Проблема законодавчого забезпечення шляхів розвитку ЄС залишилася нерозв’язаною.

13 грудня 2007 року був підписаний Лісабонський договір. Ним внесено зміни до Договору про Європейський Союз та Договору про запровадження Європейського Співтовариства. Цей договір став своєрідним виходом із конституційної кризи в ЄС [4].

20 лютого 2008 року Європейський парламент ратифікував текст цього нового акта, що, можливо, стане «конституцією» для ЄС, якщо отримає схвалення у державах — членах ЄС. Оскільки ця подія відбулася порівняно нещодавно, навколо неї точаться гострі дискусії. У політичних та наукових колах уже пролунали перші «за» та «проти» щодо цього документа, який покликаний стати дороговказом у майбутній діяльності ЄС.

Лісабонський договір у редакції, запропонованій його творцями, мало нагадував конституцію, він радше був схожий на акт про внесення змін і фактично вважався багатьма фахівцями матеріалом для «латання» чинних установчих договорів. Складається договір із семи статей, дві з яких вносять зміни до Договору про Європейський Союз та Договору про запровадження Європейського співтовариства, що є занадто об’ємними, переобтяжені технічними деталями та малозрозумілі, а решта п’ять становлять прикінцеві положення і також численні протоколи та додатки.

До речі, саме незбалансованість структури та складність сприйняття тексту і спричинили небажання деяких членів Європейського парламенту віддати свій голос за договір, що, на думку законодавців, на 90% схожий з текстом відхиленої «Конституції для Європи».

Проте навряд чи можна вважати зазначений факт принциповою вадою Лісабонського договору, адже всі попередні договори, крім перших, були складені саме в такий спосіб — «методом латання». У кожному наступному договорі було зазначено, що саме та в якій частині необхідно змінити чи доповнити до старих. Відтак у ЄС склалася усталена практика формування консолідованих версій договорів, коли новий матеріал інтегрувався в тексти старих договорів, і, як наслідок, утворювався новий документ, що відбивав відповідні своєму часу реалії Європейського Союзу.

Крім того, європейські законодавці вже розробили консолідовану версію Лісабонського договору, і тепер він є «дружнім для читача» — таке означення дають європейці консолідованому тексту, що вже має вигляд цілісного документа й оприлюднений на офіційному сайті Європейського Союзу під назвою «Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу» [2].

Проаналізувавши правову природу цього документа, можна припустити, що за своїм статусом та ознаками він є певною мірою наднаціональною Конституцією — документом, який одночасно поєднує в собі ознаки Конституції та міжнародного договору. Такий складний характер його зумовлений передусім природою права Європейського Союзу, що є продуктом правового синтезу і перебуває на стику міжнародного та внутрішньодержавного права.

Його «конституційна» складова полягає в тому, що документ:

– має основний, установчий характер, адже закріплює підвалини майбутнього функціонування Союзу;

– регулює широке коло суспільних відносин — політичних, соціальних, економічних, екологічних та ін. Крім того, його норми є первинним законодавством Євросоюзу та мають пряму дію для всіх держав-членів;

– має гуманістичний характер — утілює світові стандарти прав людини, прописані у Хартії основоположних прав Європейського Союзу, що містить реальний перелік прав, які мають  його громадяни;

– відтворює нинішню систему суспільних відносин у Європейському Союзі.

«Договірна» складова полягає у тому, що цей документ:

– укладений державами-членами — суб’єктами міжнародного права;

– є основоположним актом, що регулює важливі сфери міжнародних відносин.

До основних інституційних змін, які вносить Лісабонський договір, належить передусім визнання Євросоюзу юридичною особою — de jure — суб’єктом міжнародного права, злиття трьох «стовпів», на яких нині побудовано Союз, що дає йому змогу бути учасником міжнародних договорів та міжнародних організацій.

Ще однією важливою інновацією для Європейського Союзу є запровадження посади Високого представника із закордонних справ та політики безпеки, який представлятиме Союз на міжнародній арені, а також «постійного» Голови Європейської Ради (яка стає інституцією ЄС), котрого обиратимуть на 2,5 року, що забезпечить більшу узгодженість зовнішньої діяльності Союзу.

Що стосується Європейського парламенту, то він, з одного боку, стає  значущішим, оскільки матиме статус, рівний статусу Ради, а з другого, планується оптимізувати його діяльність, зокрема шляхом зменшення кількості депутатів до 750.

Запровадження нового правила прийняття рішень «подвійною більшістю» дасть Євросоюзу можливість уникати «патової ситуації» під час ухвалення рішень, до того ж забезпечить належне представництво всіх громадян держав-членів у процесі їх вироблення. З 1 листопада 2014 року голосування в Раді з питань, які не є пропозиціями Комісії чи Високого представника Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки, потребуватиме кваліфікованої більшості принаймні у 72% членів Ради, що представляють держави-члени, населення яких становить близько 65% населення Союзу. Також у разі, якщо не всі члени Ради братимуть участь у голосуванні, кваліфікованою більшістю вважатимуться голоси 55% членів Ради, що представляють держави-члени, які беруть участь у голосуванні та населення котрих становить близько 65% населення Союзу. Блокувальна меншість має складатися хоча б із мінімальної кількості членів Ради, що представляють понад 35% населення держав-членів, які беруть участь у голосуванні, плюс один член. Утримання під час голосування не перешкоджатиме прийняттю рішення, що потребує одностайності.

Новелою Лісабонського договору стало надання громадянам права громадянської ініціативи. Громадяни отримають можливість висувати пропозиції до парламенту та Ради щодо зміни законодавства. Кожен громадянин матиме право звернутися до європейського Омбудсмана. Крім того, у договорі міститься перехресне посилання на Хартію основоположних прав Європейського Союзу [1]. І попри те, що її тексту не внесено в договір, вона має таку саму силу, як і договори.

Визначаючи роль ЄС на світовій політичній арені, Лісабонський договір запроваджує спільну оборонну політику як частину спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Також додано клаузулу солідарності, що передбачає спільні  дії Євросоюзу та його держав-членів у разі терористичних атак.

Лісабонський договір розділив рівні компетенції у різних сферах політики між державами-членами та Союзом за трьома категоріями: виключна, спільна та допоміжна. Згідно з договором ЄС матиме виключну компетенцію у сфері митного союзу, запровадження правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку, збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства, а також спільної комерційної (торговельної) політики. Спільна компетенція передбачає таке: держави не можуть реалізовувати компетенцію у сферах, де це вже зробив ЄС, зокрема таких, як внутрішній ринок, економічна, соціальна та територіальна з’єднаність, сільськогосподарська політика та політика у сфері рибальства, за винятком збереження морських біологічних ресурсів, де Союз має виключну компетенцію, довкілля, захист прав споживачів, транс’європейські мережі, транспорт, енергетика, простір свободи, безпеки та правосуддя, питання, що стосуються охорони здоров’я. У рамках допоміжної компетенції Євросоюз може здійснювати діяльність, спрямовану на підтримку, координацію та доповнення дій держав-членів. Вона охоплює такі сфери: охорона та поліпшення здоров’я, промисловість, культура, туризм, освіта, молодь, спорт та професійне навчання, цивільний захист (запобігання лихам) та адміністративна співпраця.

Попри переважно позитивне ставлення до Лісабонського договору з боку керівництва та правлячих кіл держав-членів, представників керівних інституцій ЄС, широкомасштабних заходів із його пропаганди серед населення, доля цього документа залишається невизначеною. Причиною є те, що референдум в Ірландії мав негативний результат. Було прийнято рішення про повторний референдум, і знадобиться ще чимало зусиль, щоб переконати громадян Ірландії дати «зелене світло» документу та продовжити процес ратифікації в інших країнах. Ще однією серйозною перешкодою є несхвалення Лісабонського договору в Чеській Республіці, президент якої заявив, що не підпише його, доки цього не зробить Ірландія.

Залишається сподіватися на усвідомлення європейськими громадянами та посадовцями країн, що блокують схвалення Лісабонського договору, потреби  в нагальному реформуванні нинішньої системи, варіант якої пропонує цей документ. На нашу думку, Лісабонський договір є прийнятним компромісом, який допоможе Європейському Союзу здійснити необхідні внутрішні реформи та вийти на новий, якісно кращий рівень функціонування.


Джерела

1. Charter of Fundamental Rights of the European Union // Official Journal. Series C. — 2007. — Vol. 50. — № 303. — P. 1—35.

2. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the functioning of the European Union // Official Journal. Series C. — 2008. — Vol. 51. —  №115. — P. 1—388.

3. Treaty establishing a Constitution for Europe // Official Journal. Series C. —2004. — Vol. 47. — № 310. —
P. 1—474. 

4. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community // Official Journal. Series C. — 2007. — Vol. 50. — № 306. — P. 1—271.

Автор: Юлія МОВЧАН

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Микитасю оголосили ще одну підозру – за угоду з "Енергоатомом" Сьогодні, 29 вересня

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня