передплата Українською | In English

№23, грудень 2008

«Демократія: реалії versus утопії»*

Поділитися:

За 25 століть існування демократичної традиції людство не знайшло кращої системи організації державної влади, кращого способу життєдіяльності суспільства, ніж демократія. Тому, безперечно, монографія Наталії Латигіної, побудована на вивченні світового демократичного досвіду, є актуальною і корисною для політичної науки, особливо в контексті сучасних суспільних перетворень в Україні.

Водночас ідеї про те, що світ нарешті знайшов остаточну, найприйнятнішу та найефективнішу форму організації суспільства, дедалі більше виявляються недостатньо переконливими. Відомо, що дві перші хвилі демократизації, незважаючи на значні складнощі та суперечності, завершилися формуванням класичних моделей демократичного політичного режиму в країнах Західної Європи та їхніх переселенських колоніях (США, Австралія, Канада, Нова Зеландія). Із середини 70-х років минулого сторіччя, за визначенням автора цієї концепції С. Хантінгтона, розпочалася третя хвиля демократизації, яка мала охопити переважну більшість інших регіонів світу, зокрема, Латинську Америку, Східну Європу, терени колишнього СРСР тощо. Крах світового табору соціалізму нібито ознаменував початок «тріумфальної ходи демократії» та її безхмарне майбутнє. Однак реалії останніх десятиріч замість дедалі переконливіших підтверджень пришестя глобального «Віку демократії» порушили низку нових принципових питань щодо майбутнього демократичних політичних інститутів, суспільства й держави загалом.

Україна, яка упродовж тривалого історичного часу існувала в умовах тоталітарного режиму, — яскраве підтвердження нелінійного характеру розвитку демократії. До того ж факт декларування демократичного вибору сам по собі ще не означає автоматичного утвердження демократичних засад суспільного життя та демократичного мислення. Звичайно, розв’язуючи актуальні проблеми демократизації суспільного життя в Україні, потрібно спиратися насамперед на національні демократичні традиції, власний досвід державотворення, історичне буття українського народу. Проте було б помилкою ігнорувати досвід тих країн, де демократичні традиції є усталеними, міцними і становлять визначальні засади організації суспільного життя. І саме в такому поєднанні національно-особливого та загального написана монографія кандидата політичних наук Наталії Латигіної «Демократія: реалії versus утопії».

На наш погляд, ця монографія є дуже цікавим і актуальним науковим дослідженням, яскравим зразком комплексного, логічного, конструктивного аналізу великої та цілісної політологічної проблеми.

Можна цілком погодитися з думкою автора: вельми тривала історія демократії зумовила суперечливі тлумачення її. Бо поняття «демократія» викликає різні асоціації. Так, були доволі тривалі періоди, коли демократія зникала, припиняла функціонувати на практиці і продовжувала абияк існувати лише у вигляді ідей або спогадів. Лише двісті років тому (а це означає, що змінилося не більш як десять поколінь) важко було б знайти приклади демократії, що реально існує. Значно більшою мірою вона була предметом теоретичних роздумів філософів, ніж реальною політичною системою, яку люди мали б узяти на озброєння та втілити в життя. І навіть у тих небагатьох випадках, коли демократія існувала насправді, більшість дорослого населення була усунена від участі у політичному житті.

Латигіна вважає, що нині одна з основних причин розбіжностей думок щодо змісту демократії полягає в тому, що її розуміння формувалося протягом тисячоліть і живилося з декількох різноманітних джерел. Те, що ми розуміємо під демократією, аж ніяк не рівнозначне тому, що вкладали в це слово афіняни часів Перікла. Античні, середньовічні та ренесансні трактування переплелися з пізнішими поглядами та створили чудернацьку мішанину теорій демократії та їхніх практичних додатків, які часто є глибоко суперечливими. Отже, можна стверджувати, що дефініція демократії історично зумовлена.

Характеризуючи конституюючі ознаки та параметри демократії, Латигіна доходить висновку, що проблема сучасної демократії полягає не так у вірі в її вихідні принципи й ідеали, що випливають з різних концепцій демократії, як у переусвідомленні їх з позицій сьогодення з метою забезпечення ефективнішої взаємодії держави та її лідерів із громадянським суспільством.

Не викликає жодного сумніву й те, що кожна країна, яка розвивається демократичним шляхом, виробляє власну форму демократії, котра відповідає її особливостям і задовольняє її потреби. Уточнювати й розвивати демократичні критерії та принципи можливо лише в режимі існування реальної демократичної практики.

Пошук якісної міри демократичних політичних перетворень видається автору цілком закономірним у вигляді окреслення просторово-часових меж і виокремлення ціннісно-нормативного виміру, який віддзеркалює міркування про ідеальний політичний устрій суспільства. Це дає можливість отримати об’ємну картину досліджуваних процесів і відтворити еволюційне ускладнення демократичної політичної системи. Така система координат відбиває як специфіку глибинних підстав, своєрідний код спадковості і соціокультурний потенціал суспільства, що зазнає демократичної трансформації, так і динамічну природу демократичних перетворень.

Висвітлюючи практику демократичного процесу, автор наголошує, що демократію розглядають як спірне та порівняно нестабільне явище, котре спирається на практичні знання, а демократизація, зокрема, відбувається шляхом тривалих соціальних перебудов, що мають бути доволі прозорими. Хоча процеси демократизації можуть бути тривалими, мінливими та спірними, вони мають підтвердити своє існування потужними доказами. Тривала історична перспектива свідчить про потенційність запровадження процесів демократизації у світі.

На думку автора монографії, початок процесу демократичного переходу (або демократизації) являє собою той історичний момент, коли учасники (актори) політичного процесу усвідомлюють, що старий режим більше не може слугувати основою їхніх дій. У свою чергу, завершення процесу переходу визначається неможливістю повернення до вихідного стану, тобто перехід закінчується тоді, коли політичні актори починають добре розуміти необоротність змін, що відбулися.

Зазвичай під час переходу до демократії постає дилема: реформа існуючого режиму (якщо він узагалі піддається реформуванню) або розрив із ним. Насправді істинна глибока демократизація поєднує у собі і реформу інститутів держави, і розрив із попередньою політичною практикою, і відмову від колишніх методів керівництва. Як правило, демократизація буває зумовлена глибокою внутрішньою кризою економічних, політичних, соціальних структур суспільства, зношеністю ідеології або системи цінностей і тому безпосередньо пов’язана з проблемами модернізації та виступає її інструментом.

Привертає увагу цікавий аналітичний матеріал, наведений автором, щодо демократичних трансформацій у різних регіонах світу.

Латигіна, в жодному разі не ідеалізуючи американську демократію, яка досить тривалий час вважалася класичною і майже ідеальною, переконливо доводить, що можливості цієї демократії тепер помітно зменшуються в умовах транснаціоналізації світу, зростання економічних і інформаційних констеляцій, які слабко регулюються і чий політичний вплив та арсенал маніпулювання поведінкою людей спотворює власне ідею публічної політики. Це істотною мірою визначається самою природою американського громадянського суспільства: свобода існування й конкуренції різноманітних соціальних інтересів, яку гарантує громадянське суспільство і яка є значним благом та невід’ємним атрибутом демократії, створює водночас передумови і для піднесення політичного впливу економічно багатих та соціально сильних груп.

Порівнявши стан трансформаційних демократичних процесів в Україні й Росії, автор монографії вважає, що в Україні він свідчить про більшу, ніж у Росії, стабільність.

Однак, зазначає Латигіна, демократія в Україні сьогодні зазнає серйозних випробувань. В умовах політичного протистояння, посилення розбіжностей не так щодо цілей і ціннісних орієнтирів змін, що відбуваються в суспільстві, як щодо способів їхнього досягнення, з одного боку, зростає загроза використання силових методів боротьби для відновлення соціальної і політичної рівноваги, а з другого — самі цілі й цінності, покликані об’єднати й консолідувати суспільство, немовби відходять на другий план, підпорядковуються логіці боротьби, а не спільного творення, логіці придушення, підкорення, а не пошуку компромісу, узгодження і злагоди.

Заслуговує схвалення висвітлення автором монографії питання про демократію в країнах ісламського світу. Використовуючи ґрунтовну першоджерельну базу, Н. Латигіна детально аналізує, що являє собою східна демократія. Автор доходить цілком справедливого висновку, що демократія продемонструвала здатність пристосовуватися до найрізноманітніших національно-культурних умов. Але прищеплення й інституціоналізація демократичних форм політичної самоорганізації суспільства на тому або іншому національному ґрунті в жодному разі не може зводитися до механічного трансплантування готових форм, принципів і інститутів західної демократії. Існують норми, цінності й інститути, які через свою історичну й політико-культурну специфіку не можуть бути відтворені у чистому вигляді поза їх початковим контекстом. У масиві національної свідомості кожного народу є базисні, вроджені елементи, які визначають дух, менталітет, характер народу, і вони не можуть не накладати родового відбитку на його політичну систему. Перспективи модернізації й демократизації значною мірою залежать від стану свідомості народу, ступеня його готовності прийняти й реалізувати основні принципи та норми політичної демократії й ринку.

Мусульманська демократизація багатолика. Навіть у рамках єдиного цивілізаційного комплексу народжуватимуться різні форми. Річ лише в тім, аби вони вписувалися в національні умови й забезпечували пристосування до загальних умов світового розвитку.

На думку автора, яка не викликає заперечень, демократія є не тільки парадоксальною, а й дисгармонійною. У політиці автономність потребує вибору серед суперечливих і несумірних цінностей. Демократія не пропонує обрахунку вибору. Вона сумісна з поглядом про те, що раціональні міркування можуть, принаймні в теорії, дати напрочуд правильні відповіді на всі політичні питання, але аж ніяк не припускає цього погляду. А на практиці, за умов недостатньої інформації і недосконалого розуміння, громадські міркування (як і приватні міркування) дуже часто не дають знань про єдино правильні способи усунення політичних суперечностей.

Змальовуючи можливі сценарії розвитку демократії у майбутньому, автор наголошує, що у перспективі глобальне просування демократії є, безперечно, можливим. Проте для цього, по-перше, молоді ліберальні демократії останньої хвилі демократизації мають консолідуватися (поки що це вдалося лише небагатьом із них). Вони мають укоренитися інституціонально і домогтися певного мінімального рівня ефективності управління. По-друге, потрібно поглибити й лібералізувати політично суто електоральні демократії для того, щоб цінність їхніх інститутів усвідомлювали дедалі ширші верстви населення.

---------
* Латигіна Н. А. Демократія: реалії versus утопії. — К.: Київськ. націон. торг.-екон. ун-т., 2008. — 400 с.

Автор: Андрій КУДРЯЧЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 18 жовтня: імпорт електроенергії з Білорусі, перегляд програми з МВФ Вчора, 18 жовтня

Рада розгляне три закони для траншу від МВФ: про що вони Вчора, 18 жовтня

Зеленський: В Україні достатньо газу за нормальними цінами Вчора, 18 жовтня

Зеленський відреагував на розслідування з офшорами Вчора, 18 жовтня

Британія планує прийняти закон, який дозволить "виправляти" рішення ЄСПЛ 17 жовтня

ЗМІ: супермаркети Lidl готується зайти на ринок України та конкурувати з АТБ 17 жовтня

Конгресмени з групи підтримки України стежатимуть за конкурсом в наглядову раду Нафтогазу 16 жовтня

Данілов про контрабанду: Є зрушення, але підсанкційні люди не припинили діяльність 16 жовтня

Мегамітинг за Саакашвілі, вбивство депутата у Британії, репресії у Білорусі: найголовніше за 2 дні 15 жовтня

Євросоюз засудив російський перепис населення в окупованому Криму 15 жовтня