Керівництво та дія

Щиро кажучи, Карташова я не впізнала. Міцна фактура, чіпкий погляд, бездоганний смак, — усе при ньому. Але це вже не той рафінований інтелігентний політик, яким запам’ятався мені Карташов-губернатор. У ньому з’явилося більше драйву, більше твердості й наполегливості. Навіть на відстані відчувається могутня енергетика лідера, здатного концентрувати вольові ресурси для досягнення поставленої мети…
Карташов одержимий новими мостами, дорогами, він мріє зламати стереотипне сприйняття Запоріжжя, як міста-проммайданчика, зробити його комфортним для життя запоріжців і привабливим для туристів. Для цього міському голові доводиться вникати в усі тонкощі господарської роботи. Але чи може мер такого великого, складного міста дозволити собі бути лише господарником?

— Євгенію Григоровичу, ми розмовляємо з вами про роботу. Але яким чином можна ефективно працювати, якщо депутати не завжди поділяють ваші погляди. Як ви оцінюєте такий стан справ: для роботи це «плюс» чи «мінус»?

— Жоден мер не може працювати без підтримки депутатського корпусу. Ми також пройшли крізь бурю емоцій, пристрастей, нерозуміння… Але сьогодні війна партійних амбіцій закінчилася, іде нормальна злагоджена робота. На першому місці в нас інтереси міста, найскладніші проблеми міського господарства, будівництво мостів, доріг, енергозбереження… На тлі того, що відбувається в  Києві, наше місто можна сміливо назвати територією стабільності й творення.

— Я знаю, що Карташов відмовляється від пропозицій різних партій. Можливо, багато міських роблем розв’язувалися б набагато швидше, якби ви представляли певну партію… (бажано, ту, котра має більшість у депутатському корпусі)?

— Нині партії більше нагадують бізнес-клуби. У парламенті України засідають 272 мільйонери й мільярдери. Їм усім потрібна депутатська недоторканність, щоб захистити  та  примножити свій бізнес. Ми вимагаємо гроші на мости — нас не чують, на екологію — лише обіцяють, про ЖКГ кажуть  відкрито — «грошей не чекайте». Жодна парламентська партія не стала на захист місцевого  самоврядування. Усі думають про одне — як більше здерти з місцевих бюджетів. То скажіть, яка користь від таких партій?

— Наші місцеві депутати намагаються тиснyти на вас?

— Це нормальний процес, нормальна робота. Але, коли люди  «плутають свою шерсть з державною» — доводиться пояснювати в дохідливій формі. Як то кажуть, до цілковитого порозуміння сторін.

— І все-таки, ви не допустили такого протистояння, як у Києві, коли один образився, інший розгнівався, і наскочила коса на камінь...

— Не допустили й не допустимо. У нас також є ветерани інформаційних воєн, любителі гучних скандалів, але в цілому депутатський корпус знає, наскільки складно в нинішній економічній ситуації «тримати на плаву» міське господарство, усвідомлює свою відповідальність перед городянами. А те, що відбувається в Києві… Скажу так: найстрашніше для влади, коли вона не бачить перспективи розвитку країни, регіону, не може реально вирахувати ризики в економіці, фінансовому секторі. Сьогодні економіці країни загрожує криза через внутрішні конфлікти, а  світова фінансова лише прискорила дестабілізацію.

— Багато питань можете вирішити ви й тільки ви. А як місто функціонує за відсутності мера?

— Ви знаєте, поточного року я вперше за тривалий час був у справжній відпустці. І, що характерно, у цей час кожен намагався працювати якнайкраще.  Люди в нас хороші. І якщо це хороше в них помічати, та ще й довіряти, підтримувати — працюватимуть удесятеро краще. Потрібно використовувати кращі людські якості, заохочувати тих, хто думає і бачить перспективу розвитку ситуації. Таких людей у нас багато. Невипадково ми першими в Україні реконструювали центральні очисні, переводимо міські котельні на тепло від проммайданчика, побудували стадіон, завершуємо освітлення міських вулиць. Мені було приємно, коли, побачивши наш центральний проспект, Євгеній Евтушенко назвав його  найкрасивішим проспектом у світі…

— Але чимало людей старого партійного гарту в нинішніх умовах працювати просто не можуть. А ви легко перейшли на нові рейки й багато представників молодого покоління можуть лише позаздрити вашій активності…

— Потрібно завжди прагнути до чогось нового, передового. Не можна стояти на місці, не змінюючи своїх позицій, неможливо йти вперед з головою, оберненою назад. Головне — правильно визначити мету, заради якої концентруються фінансові, вольові, інтелектуальні ресурси. Для мене хорошою школою була робота на «Запоріжсталі», коли планову економіку змінила ринкова. Аби завод жив, працював, ми «пробивали» ринки збуту в жорсткій конкурентній боротьбі. Тепер боремося з центром, котрий щороку піднімає ціни на газ, енергоносії, при цьому в найцинічніший спосіб збільшуючи вилучення з нашої міської скарбниці.

— Але гроші на мости все-таки дають…

— Невже ви думаєте, що просто так, добровільно, з великою радістю Київ дає Запоріжжю гроші на мости? Ви згадайте, як ми починали будівництво... Мітинги, протести, колишній губернатор Артеменко відправляє людей до Києва, влаштовують голодування, діаспора, захищаючи Хортицю, тисне на Президента. Згодом я напишу книгу «Як запоріжці за мости воювали»,  розповім, яких нервів і сил коштувало підняти це будівництво, хто допомагав, а хто підписував документи з проханням «зупинити...». Так, уже чотири роки надходить фінансування, але надходить «по чайній ложці» на рік. На 2009-й нам обіцяють лише 460 мільйонів, а потрібно понад мільярд. Усі депутати, політики розуміють: споруджувати необхідно, але коли справа доходить до грошей, розводять руками… Я вже казав у Києві: якщо зупините наше будівництво — до  міста не приїжджайте. Вам тут нема чого робити.

— Давайте трохи абстрагуємося від політики та зазирнемо до вашого послужного списку. Якщо не забиратися далеко, то за останні десять років ви двічі були в кріслі губернатора, служили Батьківщині Послом у Казахстані, і двічі городяни довірили вам посаду міського голови. А де працювалося найкраще, де почувалися найкомфортніше?

— Я теж запитував себе про це. На кожному зі згаданих місць я працював із цілковитою віддачею та бачив реальні результати дій. І це мені подобалося. Почуватися на своєму місці — важливо для будь-якої людини. І, мабуть, це зауважував не лише я: приміром, президент Назарбаєв назвав мене послом номер один. Думка такої людини дуже багато значить. Але, чесно кажучи, посада мера приносить максимальне задоволення: багато роботи — відтак, багато результатів. А я за природою своєю — господарник. І люди це цінують. Робота мера — на очах в усіх. Звісно, багато мінусів і недоліків, життя нині важке, і не все в нашій владі. Але коли щось удається для міста зробити, я відчуваю задоволення.

— Кожен майстер, розуміючи цінність свого досвіду і майстерності й бажаючи зберегти його та примножити, у певний момент починає готувати свого наступника, учня й послідовника. Кому ви збираєтеся передати свій досвід?

— Я був знайомий з одним керівником, котрий на таке само запитання відповів ось так: «...якщо хтось вам скаже, що готує собі зміну — не вірте йому. Краще за мене моєї роботи ніхто не зробить». Я не згоден із цією думкою. Звичайно, добираю людей, намагаюся втягувати їх у роботу сьогодні, щоб правильно оцінити їхні можливості. Наступників треба готувати. Тому я налаштовую свою команду: ви всі — кандидати. Але довести це можна лише працею. Такий підхід усіх стимулює.

— Євгенію Григоровичу, знаю, що о другій годині ночі напередодні нашої розмови ви були ще в Києві. Зараз поспішаєте на будівництво. Поділитеся секретом бадьорості?

— Коли повертаюся до рідного міста, просто оживаю: усе помічаю, звертаю увагу на кожну дрібничку. Саме місто дає мені силу й енергію. Ми щойно здали  центральний ЗАГС, ділянку на «Запоріжжі-1» з безшумними рейками, побудували  нову дорогу, що зв’язала Заводський район, центр і Набережну, спорудили будинок на 47 квартир для переселенців зі старих бараків на Павло-Кічкасі. За три роки  ми завершили газифікацію десяти малих селищ на міських околицях... На жаль,  у  нинішній  ситуації, коли наші промислові велетні скорочують, зупиняють виробництво, мені  важко сказати, які  ресурси матиме місто наступного року, які програми розвитку доведеться заморозити до кращих часів. Місцева влада чекає від лідерів країни злагодженої роботи, щонайшвидшої стабілізації економіки. Для цього потрібно, аби політики також уболівали за країною так, як ми за своїм містом.

Інтерв’ю взяла
Олександра ЗАЙЧЕНКО.