№22, листопад 2008

Щось на зразок земного міні-раю для старих і малих

У Павлоградському районі на Дніпропетровщині з’явилися унікальні заклади спільного проживання та реабілітації престарілих і виховання в умовах, близьких до сімейних, дітей-сиріт.

Хоч як це парадоксально, втілити ці проекти допомогли часті і не завжди виправдані пертурбації у владі. Держадміністрацію в районі тривалий час очолював Віктор Войний. Працював він напрочуд плідно. Район став єдиним серед сільських в області, який тепер не дотується зовні. Одначе три роки тому з невідомих міркувань тут відмовилися від послуг Войного.

— Та через рік справедливість бодай частково відновилася, — каже Віктор Анатолійович. — Спочатку люди й мене обрали депутатом районної ради, а вже на її сесії — головою ради.

Зрозуміло, В. Войний знав, над чим найперше потрібно працювати.  Виплекав ідею створити у районі Будинок спільного проживання людей похилого віку та Будинок для дітей, які не мають батьків або мають таких, що позбавлені батьківських прав.

Але легко сказати — створити. Жодного будівництва не може бути без попередніх проектів. На їх підготовку потрібен час і чималі гроші. Аграрна реформа, як більма в очах, залишила по селах будівлі, котрі нині ніхто не використовує. Серед них переважають призначені колись для соціальних потреб. Тож ремонтувати й відбудовувати, повертати такі споруди громадам, знаходячи їм призначення, — таке завдання й визначила для себе пріоритетним Павлоградська райрада. А є у цій тактиці цікавий нюанс: коли старі будівлі пристосовують для нових цілей чи просто поновлюють, проектна документація не обов’язкова. Досить  відомостей про дефекти для поетапного здійснення робіт…

Хитро? Кмітливо? Скажемо інакше: розумно й по-господарськи! Ось так для Будинку престарілих і знайшли двоповерхове приміщення колишньої дільничної лікарні у селі Троїцькому, а для дитячого будинку — теж двоповерховий колишній готель у минулому знаменитого колгоспу, що в селі Межирічі.

Тут варто зазначити, що районна рада поставила перед собою завдання передусім зберегти соціальну сферу загалом на селі. За два останні роки на ремонти й утримання шкіл, медпунктів, клубів та бібліотек тощо спрямовано десятки мільйонів гривень. Тож утворення будинків для людей похилого віку і дітей — це як додаткове й добровільне навантаження, ледве не забаганка.

Допомогла щира жага шукати «спроможних» однодумців. Ще позаторік Войний налагодив стосунки з Українським фондом соціальних інвестицій. Створений за участю світових фінансових організацій, він саме й має на меті підтримувати в Україні громади сіл, селищ та районів у їхніх прагненнях розв’язувати соціальні проблеми. На неординарних, але прийнятних умовах. Позички, що надає, повертати не треба. Та кожен проект, за реалізацію якого береться, коштами забезпечує лише на 80 відсотків. Решту має віднаходити громада. З того, що сама заробляє. Ще намічене здійснює неодмінно гуртом, за принципом здавна відомої в українських селах толоки.

І ось як розгорталися події навколо приміщення колишньої дільничної лікарні Троїцького. Будівля простора. Вирішили, що в ній вистачило б місця не тільки для Будинку спільного проживання престарілих. Виникла ідея відкрити тут ще й Центр медичної реабілітації сільських інвалідів. Адже таких людей у колишніх колгоспах тепер чимало. Крім реставрації приміщення, довелося споруджувати й котельню та харчоблок, оснащувати кабінети лікувально-процедурною апаратурою. До того ж готувати спеціалістів, спроможних працювати з особливим контингентом — селянами похилого віку. На все це знадобилося півтора мільйона гривень. Із яких тільки 300 тисяч відшукали на місці. Зате «на місці» довелося старатися, щоб створити справді щось на зразок міні-раю для старих та немічних.

З перших днів нинішнього року й почав працювати у районі притулок для одиноких та хворих пенсіонерів. Тридцять бабусь і дідусів у ньому зимували. А п’ятеро, розповідає завідувач відділення спільного проживання людей похилого віку Олена Чмур, поселилися на постійне — казати «на довічне» язик не повертається — перебування.

— Я сорок років відпрацювала у колгоспі дояркою, — каже Надія Мусіївна Шевченко, — мала все, що й інші, а на старість залишилася одна, як палець. Уже збиралася до могили. Хата валиться, причілок відпадає, на городі бур’ян по пояс, і нікому, думала, не потрібна. Коли згадали про мене, забрали до притулку. І тут я наче ожила. Вчора мені дівчата й вісімдесятий рік народження справили…

Така само доля спіткала й Марію Тимофіївну Луценко. Весь вік «була як біля телят, так і вдома на постійній», а зараз — ні чоловіка, ні дітей, ні родичів. Що потрапить до такого будинку пенсіонерів, їй і не снилося. Ми ж тут, каже, горнемося-тулимося одне до одного, і стає нам усім тепліше, приймаємо ліки та процедури, а вечорами навіть співаємо пісень.

— У нас свій баяніст, — посміхається Марія Тимофіївна, — і сподіваємося, що він не покине нас…

Свій баяніст — це Юрій Баняс із Нової Дачі. Приїздив тільки зимувати. Але бабусі переконують його, щоб залишався на постійне проживання. І якщо ще з настанням весни багато з тих, хто лише зимував, подалися до своїх домівок, Юрій Олексійович не спішить. Каже, може, і справді залишиться назавжди.

Уже понад п’ятдесят сільчан окремо пройшли і оздоровчий курс у Центрі медико-соціальної реабілітації інвалідів, яким завідує Микола Стрига. Трьох місяців вистачило, аби центр прославився в районі. Нині за заявками сільських рад в управлінні соціального захисту виникла черга бажаючих лікуватися «не десь, а тільки у Троїцькому». І називають Центр реабілітації не інакше, як санаторієм або курортом.

Варті окремої уваги й будинок спільного проживання дітей-сиріт та Центр роботи з проблемними (неповними, багатодітними, неблагополучними) сім’ями «Моя родина», що також із січня цього року відкрилися у селі Межирічі. Чи не вперше в сільській місцевості створено інтернат, наближений до сімейного типу, де постійно живуть і виховуються діти, позбавлені батьківської опіки. Їх тут 25 віком від 3 до 16 років. Вони перебувають під опікою старших, так само, як їхні ровесники у себе вдома. І навчаються у середній школі, котра поруч, разом з усіма сільськими дітьми.

Житлові – чи-то пак спальні — кімнати розраховані на двох. У деяких мешкають рідні брати й сестри. От як Аня і Катя Шаламови, Люба і Олексій Кривоногови, Вадим і Олександр Ситники, Вадим та Олексій Завгородні й Олег та Тоня Гончарови. А Даші, Лізі та Насті Голуб в одній кімнаті і втрьох не тісно. Адже, щоб готувати уроки або читати книжки, займатися музикою, малюванням, технічною творчістю, спортом, облаштовано спеціальні «відсіки». Є і побутові приміщення на зразок пральні, не кажучи вже про харчові. Як розповідає педагог-організатор і воднораз старший вихователь Людмила Селіна, її колеги побували навіть у кількох країнах Європи, щоб повчитися, як працювати з такими дитячими сім’ями. І схоже, вдається їм тут зігрівати сиріт. Зовсім недавно аж із Богданівки пішки прийшла п’ятнадцятилітня Вікторія Трохимова.

— Візьміть і мене, — попросилася. — У мене ні тата, ні мами, а в дядька я жити більше не можу і не хочу…

До речі, на створення будинку сиріт і Центру «Моя родина», як і притулку для престарілих та інвалідів, пішло півтора мільйона гривень. Варто зазначити, що Будинок для людей похилого віку співпрацює з провідними медиками та геронтологами  не лише області, а й Києва, а Центр «Моя родина» — із педагогами і зарубіжними також. Усі заклади утримує громада району. Павлоградська райрада на цей рік надала близько двох мільйонів гривень.

— Але вже сьогодні зрозуміло, що їх замало, — зітхає Віктор Войний. — У другому півріччі доведеться додавати…

І наразі районна рада не знає, до кого податися з новими запитами «щодо поліпшення фінансування видатків» своїх незвичайних закладів. За найсприятливіших обставин на рівні обласного бюджету це питання обіцяють вирішити тільки з наступного року. Та, як відомо, допомога у свій час дорога. Тож у наші непрості часи аж ніяк не можна дати загинути такій добрій та світлій справі.

Автор: Микола Нечипоренко

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня

"Радіо Свобода": Угорщина знову скаржиться державам ЄС на "утиски угорців" в Україні 16 березня