№22, листопад 2008

Криза представницьких органів влади та самоврядування як чинник нестабільності

Упродовж останніх років в Україні дедалі більше поглиблюється криза державної влади та місцевого самоврядування. Першим драматичним кроком став невдалий політичний експеримент довільного запровадження в 2003 році виборів частково за пропорційною системою, яка в 2006 році вже стала визначальною. Перехід до незвичної для політично неструктурованого суспільства системи виборів створив обстановку невизначеності й, крім того, суперечив чинній Конституції. Самі ж автори правових новел не потурбувалися про внесення змін до Основного Закону держави.

Тим часом згідно зі ст. 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

 Із прийняттям закону про вибори за пропорційною системою пряме виборче право фактично скасували шляхом запровадження штучного посередника в особі політичних структур, більшість з яких із натяжкою можна було назвати партіями. Так народ враз позбавили можливості обирати своїх представників до органів влади, контролювати їхню діяльність, давати накази й вирішувати питання про відкликання. Партії ж включили до таємних списків передусім фінансових спонсорів, незалежно від їхньої політичної орієнтації, інших прибічників, серед котрих опинилося чимало осіб із сумнівною репутацією і навіть із кримінальним минулим. Оскільки за конкретних партійних висуванців народ не голосував, то в них немає жодних підстав називатися депутатами.

Це лихо оминуло лише сільські та селищні ради, де депутатів обирали за мажоритарною системою. Але для всієї системи влади нововведення відіграло драматичну роль. Обраний 2006 року парламент, паралізований внутрішнім розколом, протистояннями між клановими угрупованнями, так і не запрацював. Здебільшого нікому невідомі та безконтрольні уповноважені декоративних партій не були професійно готові й навіть не прагнули до продуктивної роботи, маючи на увазі лише особисті інтереси: отримання солідної зарплати, безплатних розкішних квартир за рахунок бюджету, лобіювання власного бізнесу тощо. І все це  –  за цілковитої безкарності, яка ховалася за ширмою недоторканності. Розпуск парламенту Президентом став закономірним наслідком такої бездіяльності законодавчого органу.

Зауважу, що між уповноваженими партій і виборцями не було й не могло бути прямих і зворотних зв’язків. Партійні висуванці були повністю ізольованими від суспільства, автономними, організаційно некерованими. Та й, власне, Верховна Рада позбавлена будь-яких важелів впливу на кожного народного депутата. Така абсурдна ситуація характерна нині для всієї вертикалі представницьких органів влади й самоврядування.

Позачергові вибори 2007 року нічого не змінили в політичному розкладі держави. Новообрана Верховна Рада виявилася такою ж недієздатною, як і попередня, що підтвердилося майже тридцятиденним блокуванням пленарних засідань представниками так званої опозиції. Хитка коаліція також була неспроможна щось змінити. За такої ситуації нові вибори неминучі, хоч їхніх прихильників небагато. Імовірні учасники нових виборчих перегонів усвідомлюють можливі електоральні втрати, зумовлені зниженням рівня власної популярності внаслідок провальних дій на державницькій ниві. Можна з упевненістю прогнозувати тяжкі втрати «регіоналів» навіть у заповідних східних областях. Нелегкі часи очкують і «НУ–НС», цей різнобарвний конгломерат із десятка дрібних маловпливових партій, що представлені в парламенті переважно своїми керівниками. Не варто розраховувати на лаври й бютівцям. Цілком очевидно, що суспільство потребує приходу нових патріотично-державницьких політичних сил.

Слід підкреслити, що в антрактах між бійками та ламанням устаткування в залі пленарних засідань здійснені просто-таки «епохальні», на погляд їхніх авторів, законотворчі експерименти. У  січні-лютому 2007 року, коли паралізована Верховна Рада була непрацездатною, в спосіб, що став традиційним для парламенту (один депутат голосує трьома й більше картками), ухвалено зміни до закону про судочинство, аби врятувати від банкрутства Верховний Суд України. Найвищий судовий орган держави виявився неспроможним розглядати в касаційному порядку цивільні справи, що чомусь накопичувалися протягом багатьох років.

Як результат, усупереч положенням ст. 124 Конституції України, яка не допускає делегування функцій судів іншим органам чи посадовим особам, повноваження Верховного Суду делеговано апеляційним судам областей. Сталося так, що в унітарній державі виникли водночас 24 «псевдоверховні» суди. За корпоративної солідарності суддівського корпусу перегляд справ перетворився на корупційний шабаш, адже нині досить сумнівні рішення цих судів стають остаточними й оскарженню не підлягають.

У такий само спосіб у напівпорожній залі пленарних засідань з подачі фракції БЮТ ухвалено закон про імперативний мандат для депутатів місцевих рад. Підставою для цього стало масове дезертирство депутатів переважно з фракцій БЮТ у Дніпропетровській та Вінницькій областях і Київській міськраді.

Як відомо, вибори відбулися в березні 2006 року, а закон ухвалили в лютому 2007-го, тобто практично через рік. Усе було б добре, якби його зорієнтували на майбутні вибори. Та цього не сталося. Закону надали зворотної сили, тобто зробили неконституційним, і розпочали репресії проти втікачів. І хоча це суперечило Конституції та здоровому глузду, закон був підписаний Президентом.

Перманентна багаторічна криза не могла не вплинути катастрофічно й на органи місцевого самоврядування, бо їхнє формування, за винятком сільських і селищних рад, відбулося за тією ж таки порочною системою. Нині маємо цілком безпорадні декоративні структури, що називаються районними, міськими та обласними радами.

Сформовані з представників місцевих осередків (нерідко фіктивних) дрібних «диванних» партій, більшість місцевих рад виявилися організаційно й політично непередбачуваними та некерованими. Висуванці цих осередків не мають права називатися депутатами, бо вони – опосередковані уповноважені своїх партій. Не мають виборчих округів, не отримували наказів виборців, ні перед ким не звітують, тобто перебувають в організаційному й правовому вакуумі.

Їхня некерованість проявляється насамперед у самоправному залишанні партійних фракцій, створенні сурогатних структур, що позбавляє їх делегованих повноважень, зрештою, – права відвідувати пленарні засідання й голосувати.

Розвал місцевих рад зсередини триває. Зокрема, Дніпропетровська облрада продовжує нелегітимним складом проводити пленарні засідання, розглядати десятки питань, рішення щодо яких не мають юридичних наслідків. У такий спосіб вона створила численні структури високооплачуваного так званого виконавчого апарату, штат якого перевищує чисельність власне ради. Лише заступників голови призначено аж одинадцять, чимало з них є ще й керівниками їм же підпорядкованих відділів і управлінь.

Цікаво, що принаймні дев’яносто відсотків заступників голови й начальників відділів–управлінь не мають підпорядкованої сфери для керування. Вона взагалі відсутня як така, тож за витрачені на зарплатню кошти немає перед ким звітувати. Як на мене, то й самі виборці  до такої ради не мають жодного стосунку.

Громадський моніторинг підтвердив: облрада на пленарних засіданнях розглядає питання, що виходять за межі її компетенції, розпоряджається без достатніх підстав комунальною власністю, землею начебто від імені так званих територіальних громад. Однак територіальні громади, хоч і передбачені ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», але як органи не конституйовані, тобто не можуть виступати як суб’єкти права власності чи управління майном, котрого в них просто немає. Це поглиблює хаос у майнових відносинах.

Роздержавлення майна за рішеннями Кабінету Міністрів у 1991–1992 роках не зробило власниками ні облради, ні так звані територіальні громади, бо урядові постанови не виконано: ніхто нікому нічого не передавав і не приймав. Майнові об’єкти просто розікрали. Це означає, що будь-які оборудки з комунальним майном є протиправними й не можуть мати юридичних наслідків. Втручання в цей процес лише сприяє розкраданню та розбазарюванню державного майна, котре формально так і не змінило власника.

Через те, що Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» не приведено у відповідність до реалій пропорційних виборів, місцеві ради стали декоративними. І це при тому, що в грудні 2005 року, тобто напередодні виборів, до закону вносили деякі зміни.

Згідно зі статтею 45 цього закону районні, районні в містах, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Такого голосування, на жаль, не відбулося, але на це чомусь ніхто не звернув уваги. Унаслідок ігнорування прямого виборчого права населення позбавили можливості обирати депутатський корпус тієї чи іншої ради. Обрані ж за списками партій персонажі стали їхніми уповноваженими й не можуть вважатися депутатами.

Відповідно до цього ж закону рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від її загального складу. На сьогодні більш як третина партійних уповноважених полишила фракції і втратила делеговані повноваження, що робить представницький орган нелегітимним. Це ставить у невизначене становище й голову облради, який є підзвітним і може бути звільнений з посади лише двома третинами голосів від її загального складу шляхом таємного голосування. Провести таку процедуру нині нереально.

Глибоке осмислення драматичного стану органів місцевого самоврядування ставить на порядок денний питання доцільності їхнього існування в нинішньому вигляді. Тож проведення дострокових виборів неабияк актуальне. Але за іншою виборчою системою. 

Автор: Микола БЕСАРАБ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Як доглядати за татуюванням Сьогодні, 19 березня

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня